Рішення № 9496283, 06.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/9106.04.10 За позовомФізичної особи-підприємця Помін Ольги Валеріївни доТовариства з обмеженою відповідальністю «ХІК»

простягнення 17219,37 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:не з’явились;

від відповідача:Горбач О.В.–представник за довіреністю від 22.03.2010 року. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Фізична особа-підприємець Помін Ольга Валеріївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІК»про стягнення 17219,37 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору безпроцентної позики № 1П від 22.09.2008 року позивач передав у власність відповідача грошові кошти у сумі 19100,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що, в порушення умов договору, зобов’язання з повернення позики відповідач виконав частково. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 14700,00 грн., пеню у розмірі 1602,89 грн., збитки від інфляції у розмірі 612,01 грн. та 3 % річних у розмірі 304,47 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 02.03.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 13.02.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що облікуються на поточному рахунку відповідача.

          Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

          Відповідної правової позиції дотримується Вищий арбітражний суд України, зокрема, в роз’ясненні від 23.08.1994 року № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Оскільки в поданій заяві позивач не обґрунтував, яким чином відсутність арешту на грошових коштах, що облікуються на поточному рахунку відповідача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду згідно з заявленими позивачем вимогами, а також не подав жодних доказів, підтверджуючих наведене, суд, керуючись статтями 66 та 33 ГПК України, відхилив заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

          Представник відповідача у судове засідання 02.03.2010 року не з’явився, однак через загальний відділ діловодства суду подав докази, витребувані ухвалою суду від 13.02.2010 року, надав відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляд справи, у зв’язку з неможливістю направити у судове засідання повноважного представника.

          У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позовна вимога про стягнення пені є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки в укладеному між сторонами договорі відсутня умова щодо її застосування та розміру. Стосовно позовних вимог про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних відповідач зазначає, що у випадку задоволення судом позовної вимоги про стягнення пені, вказані суми можуть бути стягнуті лише в частині, не покритій пенею, оскільки за своєю правовою природою є збитками.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2010 року на підставі частини 1 статті 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 22.03.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 22.03.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 02.03.2010 року, надав письмові пояснення на відзив відповідача та заявив про уточнення позовних вимог відповідно до наданих пояснень.

          У наданих суду письмових поясненнях позивач обґрунтовує позовну вимогу про стягнення пені посиланням на частину 6 статті 231 ГК України, яка, нібито, встановлює конкретний розмір відповідальності за порушення грошових зобов’язань за відсутності згоди сторін про інше. Крім того, відповідач зазначає, що в розумінні ГК України збитками можна вважати лише індекси інфляції; 3 % річних за своєю суттю не є збитками, а є платою за користування чужими грошовими коштами.

          Відповідно до наданих пояснень позивач просить стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 14700,00 грн., пеню у розмірі 801,43 грн., збитки від інфляції у розмірі 1326,73 грн. та 3 % річних у розмірі 408,37 грн.

          Згідно з частиною 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          Враховуючи зазначене, суд прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог.

          Представник відповідача у судовому засіданні 22.03.2010 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з потребою в ознайомленні з її матеріалами.

          Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача.

          У судовому засіданні 22.03.2010 року судом оголошено перерву до 29.03.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 29.03.2010 року надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судовому засіданні 29.03.2010 року надав письмові пояснення на заперечення позивача та заявив клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи для роз’яснення питання щодо достовірності підпису, вчиненого в договорі від імені відповідача.

          У наданих суду письмових поясненнях відповідач, посилаючись на частину 6 статті 232 ГК України, вказує, що позивачем невірно визначено період для нарахування пені та, посилаючись на частину 1 статті 232 ГК України, повторюється, що у випадку задоволення судом позовної вимоги про стягнення пені, заявлені до стягнення суми індексів від інфляції та 3 % річних можуть бути стягнуті лише в частині, не покритій пенею, оскільки за своєю правовою природою є збитками.

          Відповідно до частини 1 статті 41 ГПК України для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

          Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

          Суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в інформаційному листі від 27.11.2006 р. № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз».

          В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що керівник підприємства має сумніви щодо достовірності підпису, вчиненого в договорі від його імені. У зв’язку з цим, оскільки у 2008 році позивач надавав відповідачу послуги з бухгалтерського обліку та мав доступ до печатки підприємства, відповідач не виключає, що договір, з виконання якого виник спір, сфальсифікований позивачем.

          Водночас, в матеріалах справи наявні докази, що свідчать про часткове виконання відповідачем зобов’язання з повернення позики, а отже, про відсутність будь-яких сумнівів щодо достовірності вчиненого від імені відповідача підпису до моменту звернення позивача до суду.

          З огляду на вказане, суд відхилив заявлене відповідачем клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи.

          У судовому засіданні 29.03.2010 року судом завершено розгляд справи по суті та оголошено перерву до 06.04.2010 року для виготовлення повного тексту рішення.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          22.09.2008 року між Фізичною особою-підприємцем Помін Ольгою Валеріївною (надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІК»(надалі –відповідач) укладено договір безпроцентної позики № 1П (надалі –договір).

          Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов’язався передати у власність (в оперативне управління) відповідачу грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а відповідач зобов’язався повернути позивачу таку ж суму грошей.

          Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що сума позики за договором становить 19100,00 грн.

          Відповідно до пункту 3.1 договору позивач зобов’язався перерахувати суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок відповідача.

          Зобов’язання з надання позики позивач виконав належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 138 від 24.09.2008 року, № 142 від 26.09.2008 року та довідкою обслуговуючого банку позивача вих. № 416 від 20.11.2009 року.

          Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що строк повернення позики становить 6 (шість) календарних місяців з моменту її надання. При цьому, пунктом 4.2 договору сторони обумовили, що можливе часткове повернення позики відповідачем, але не пізніше 23.03.3009 року.

          Відповідно до наданих суду виписок банку по особовому рахунку за 03.11.2008 року, 15.12.2008 року, 30.01.2009 року та прибуткових касових ордерів від 25.02.2009 року, 30.03.2009 року, 03.04.2009 року, 10.04.2009 року, 17.04.2009 року зобов’язання з повернення позики відповідач виконав частково, перерахувавши на поточний рахунок позивача 3100,00 грн. та внісши в касу позивача 1300,00 грн.

          Отже, станом на день вирішення спору у відповідача існує основна заборгованість перед позивачем у розмірі 14700,00 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

          Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Частина 3 статті 1049 ЦК України визначає, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

          Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Доказів належного виконання зобов’язання за договором щодо повернення позики відповідач не подав.

          Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

          Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 14700,00 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Також, посилаючись на частину 6 статті 231 ГК України, у зв’язку з простроченням відповідачем повернення позики, позивач просить стягнути з останнього пеню у розмірі 801,43 грн. за період з 18.04.2009 року по 14.10.2009 року.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

          За змістом частини 1 статті 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання.

          Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому згідно з частиною 1 статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

          Таким чином, пеня відповідно до статей 547, 548 ЦК України може бути застосована лише, якщо це встановлено договором, укладеним в письмовій формі, або законом.

          Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Умови щодо застосування до відповідача пені за порушення обов’язку повернути позику та відповідно її розміру укладений між сторонами договір не містить.

          Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

          Частина 4 статті 231 ГК України передбачає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

          Наведена норма встановлює загальне правило, згідно з яким (якщо розмір штрафних санкцій не визначено законом) санкції за порушення умов договору застосовуються у розмірі, передбаченому господарським договором. При цьому сторонам надається право застосовувати різні варіанти визначення розміру штрафних санкцій: у відсотковому відношенні до всієї суми зобов’язання (незалежно від ступеня його виконання) або тільки до невиконаної частини зобов’язання; у визначеній грошовій сумі; у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

          Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Зазначена норма є спеціальною по відношенню до норми частини 4 статті 231 ГК України та встановлює спосіб визначення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань.

          Отже, частина 6 статті 231 ГК України не передбачає конкретного розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань, а лише встановлює спосіб визначення їх розміру.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 801,43 грн. суд вважає безпідставною та залишає без задоволення.

          Крім того, у зв’язку з простроченням відповідачем повернення позики, позивач просить стягнути з останнього збитки від інфляції у розмірі 1326,73 грн. за період з травня 2009 року по лютий 2010 року та 3 % річних у розмірі 408,37 грн. за період з 18.04.2009 року по 21.03.2010 року.

          Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Як зазначалося вище, повернути суму наданої позики відповідач зобов’язався не пізніше 23.03.3009 року. Таким чином, прострочення виконання зобов’язання має місце з 24.03.2009 року.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          Враховуючи зазначене, за перерахунком суду розмір збитків від інфляції за прострочення повернення позики складає:

          14700,00 грн. * (100,5 % * 101,1 % * 99,9 % * 99,8 % * 100,8 % * 100,9 % * 101,1 % * 100,9 % * 101,8 % * 101,9 %) –14700,00 грн. = 1323,00 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає частковому задоволенню у розмірі 1323,00 грн.

          Розмір 3 % річних складає:

          14700,00 грн. * 3 % * 338 (з 18.04.2009 року по 21.03.2010 року) / 365 = 408,38 грн.

          Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню у розмірі 408,37 грн.

          Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3 % річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.

          Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

          За змістом частини 2 статті 217 ГК України відшкодування збитків є одним із видів господарських санкцій.

          Відповідно до частини 1 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

          Передбачене ж законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

          Тому, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання та не можуть розцінюватися як заходи впливу на особу за вчинене нею правопорушення у сфері господарювання та, у зв’язку з цим, відноситися до збитків в розумінні наведеної вище частини 2 статті 224 ГК України.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 1046, 1049 ЦК України, статтями 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІК»(01030, м. Київ, вул. Пушкінська, 24-Б; ідентифікаційний код 16475024) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Фізичної особи-підприємця Помін Ольги Валеріївни (04213, м. Київ, вул. Г. Сталінграду, 44, кв. 568; ідентифікаційний номер 2861409148) основну заборгованість у розмірі 14700 (чотирнадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп., збитки від інфляції у розмірі 1323 (одна тисяча триста двадцять три) грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 408 (чотириста вісім) грн. 37 коп., 164 (сто шістдесят чотири) грн. 31 коп. державного мита та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А.