Рішення № 94935811, 16.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року м. Київ № 640/12192/20

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Галас Галини Іванівни про визнання протиправними та скасування постанов,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Галас Галини Іванівни (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить скасувати постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Галас Г.І. від 15 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження про арешт коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконавчий документ не набрав законної сили, а тому відкриття примусового виконання рішення є протиправним.

Відповідач не виклав своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Галас Галиною Іванівною відкрито виконавче провадження № 61754751 на підставі постанови КМДА від 27.01.2020 № 160 про стягнення з голови правління ГБК Строй Авто ОСОБА_1 850 грн.

Відповідно до постанови від 15.04.2020 у виконавчому провадженні визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.

Постановою від 14.05.2020 відповідачем накладено арешт на кошти боржника.

Вважаючи винесені відповідачем вказаних постанови в рамках виконавчого провадження № 61754751 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вимоги до виконавчого документа визначені ст. 4 Закону № 1404-VIII, за приписами п.п. 6, 7 частини першої якої у виконавчому документі зазначаються дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) та строк пред`явлення рішення до виконання.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).

За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки (ч. 2 ст. 18 Закону).

Відповідно до частини першої статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 26 зазначеного Закону встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до ч.1, 2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частинами 1-3 ст.56 наведеного Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, державний виконавець має право накладати арешт на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення в розмірі суми стягнення з урахуванням витрат, передбачених ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначалось вище, виконавче провадження № 61754751 відкрито на підставі постанови Адміністративної комісії Київської міської державної адміністрації від 27.01.2020 № 160.

Відповідно до наявної в матеріалах справи постанови убачається, що встановлено порушення голови правління ГБК «Строй авто» ОСОБА_1 вимог ст.152 Кодексу про адміністративні правопорушення та пп.3.1.1, 3.2.1 «Правил благоустрою міста Києва».

Відповідно до ч. 1 ст. 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

З матеріалів справи установлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.02.2020 відкрито провадження у справі № 752/2291/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення від 27 січня 2020 року № 160 та 161, якими ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративні стягнення у виді штрафів у розмірі 850 грн. та 1020 грн.

Отже, спірна постанова про накладення штрафу, не мала статусу чинного виконавчого документу.

При цьому слід наголосити, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що на даний час вказана справа розглянута та рішенням від 23.11.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення, -задоволено; скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2020 року № 160 про притягнення ОСОБА_1 за ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито; скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2020 року № 161 про притягнення ОСОБА_1 за ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито.

Отже, постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.04.2020 ВП № 61754751 підлягає скасуванню судом.

Також, з метою захисту прав позивача за умови скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.04.2020 ВП № 61754751, суд вважає за необхідне задовольнити заявлені позовні вимоги про визнання протиправними та скасування постанов від 15.04.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови від 14.05.2020 про накладення арешту коштів боржника.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовую викладене в сукупності, суді дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

У відповідності до приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами сьомою - дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

До матеріалів справи надано договір про надання правової допомоги від 30.04.2020, акт виконаних робіт від 05.05.2020, попередній розрахунок суми судових витрат в розмірі 3 675,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.04.2020 в сумі 3 675,00 грн.

Таким чином, розмір понесених позивачем витрат в сумі 3 675,00 грн підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Також суд звертає увагу на те, що чинне законодавство покладає обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід наголосити, що суд додатково телефонограмою повідомляв відповідача щодо вимоги про стягнення судових витрат та надавав час для надання позиції.

При цьому, матеріали справи не містять такого клопотання виконавчого органу та жодних інших пояснень відповідача з цього приводу.

Отже вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 287, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Скасувати постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Галас Г.І. від 15 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, від 15.04.2020 про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та від 14.05.2020 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 61754751.

3. Підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34999976) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 675 (три тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Галас Г.І. (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 15/27)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко