Рішення № 94932766, 17.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2021 р. Справа№200/322/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (далі - відповідач, Миколаївська міська рада), в якому просить: - визнати протиправним рішення № 28-XLVII-8 від 20.10.2020 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 »; - зобов`язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що відмовляючи йому в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій» без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки з кадастровим номером 1424283500:02:000:0365 не було підстав, оскільки вказане земельна ділянка була зарезервована під громадські потреби.

Ухвалою суду від 16.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі, витребувані докази, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

У рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/1118/20-а установлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області 6 вересня 2006 року) та учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим військовою частиною А 0820 2 серпня 2016 року. 11 листопада 2019 року через Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області, позивач звернувся з заявою для отримання адміністративної послуги, а саме рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства. До вказаної заяви додані: копія паспорту, ідентифікаційного номеру заявника, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, довідка про невикористане право безоплатної приватизації земельної ділянки за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Листом від 11.12.2019 №5786/03-10-14-1, виконавчий комітет Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області повідомив позивача про те, що відповідно до наданого пакету документів був підготовлений проект рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки та передачі її у власність для розгляду на черговому засіданні постійної комісії з питань містобудування, будівництва, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Проект опублікований на офіційному інформаційному ресурсі Миколаївської міської ради. Проект рішення буде розглянутий на пленарному засіданні Миколаївської міської ради, яке має відбутися в грудні 2019 року. У списку громадян, яким надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність із земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Миколаївської міської ради за кадастровим номером 1424283500:02:000:0365 (Додаток №1) до проекту рішення Миколаївської міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365 громадянам для ведення особистого селянського господарства» окрім інших осіб, під номером 5 зазначений ОСОБА_1 . Листом від 28.12.2019 №6060/03-10-14-1, виконавчий комітет Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області повідомив позивача про те, що проект рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність із земельної ділянки кадастровий номер: 1424283500:02:000:0365 громадянам для ведення особистого селянського господарства» щодо його заяви був розглянутий на черговому пленарному засіданні Миколаївської міської ради, що відбулось 19.12.2019. На засіданні загальним голосуванням депутатів рішення прийняте не було, що відображається у протоколі № 1 від 19.12.2019. Як вбачається з витягу протоколу №1 засідання XXXVIII сесії Миколаївської міської ради 8 скликання 19.12.2019 (Рішення 01- XXXVIII-8-45- XXXVIII-8 від 19.12.2019), слухали: Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365 громадянам для ведення особистого селянського господарства. Голосували «за» -0, «проти» -18, «утрималось» -3, «не голосували» - 2. Рішення не прийнято.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/1118/20-а, яке набрало законної сили 06.08.2020, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області щодо не прийняття рішення відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365. Зобов`язано Миколаївську міську раду Слов`янського району Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365 та прийняти відповідне рішення відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України.

Рішенням Миколаївської міської ради від 26.05.2020 № 15-XLII-8 зарезервовано земельну ділянку під громадські пасовища із земель запасу на території Малинівського старостинського округу згідно з додатком 1, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 1424283500:02:000:0365 площею 76,0753 га.

Оскаржуваним рішенням № 28-XLVII-8 від 20.10.2020 Миколаївська міська рада відмовила ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земельної ділянки (кадастровий номер 1424283500:02:000:0365) для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована на території Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади за межами населеного пункту біля с. Никонорівка Слов`янського району Донецької області, на підставі рішення Миколаївської міської ради від 26.05.2020 № 15-XLII-8.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 16.02.2021 № 244564376 випливає, що земельна ділянка з кадастровим номером 1424283500:02:000:0365 площею 76,0753 га перебуває в комунальній формі власності, власник - Миколаївська міська рада, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, землі запасу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У ст. 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні не наведено конкретної передбаченої законом підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Проте відповідачем не надано доказів і не наведено належних доводів щодо наявності передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав для відмови в наданні такого дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тому суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення.

При цьому, ураховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою забезпечення правової визначеності в спірних правовідносинах, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог для захисту прав позивача і прийняти рішення про визнання протиправним та скасування спірного рішення, що відповідає приписам п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Щодо посилання відповідача на резервування земельної ділянки для громадських пасовищ суд зазначає, що зазначена підстава відмови не відповідає тим, які визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України. Цей перелік є вичерпним.

Зазначене відповідає висновкам Верховного суду, які викладені в постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 815/6309/16 і в постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 806/5106/15. При цьому, у справі № 806/5106/15 судами було встановлено, що «у листі Котляревської сільської ради Попільнянської району Житомирської області від 20 жовтня 2015 року стверджується про те, що дана земельна ділянка зарезервована для громадського пасовища згідно рішення 42 сесії VI скликання від 30 липня 2015 року».

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, слід виходити з такого.

Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:

«…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

68. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

69. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

70. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними».

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зазначене відповідає висновкам Верховного суду, які наведені в постанові від 2 липня 2020 року у справі № 825/2228/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що в разі якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд, у цій справі, ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судовий збір позивачем не сплачувався.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (ідентифікаційний код: 04341413, 84182, Донецька область, Слов`янський район, м. Миколаївкам(пн), площа Енергетиків, будинок 2/14) про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області № 28-XLVII-8 від 20.10.2020 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Миколаївську міську раду Слов`янського району Донецької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:02:000:0365.

Повне рішення суду складено 17 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Куденков