Ухвала суду № 94932721, 15.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

15 лютого 2021 р. Справа №200/9978/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А.,

за участі:

секретаря судового засідання - Гуменної В.П.,

представниці Головного управління ДПС у Донецькій області - Ярової С.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2019 № 0138154605 та № 0138134605, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2019 № 0138154605 та № 0138134605.

Суд зазначає, що представниця Головного управління ДПС у Донецькій області через відділ документообігу та архівної роботи подала заяву про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" без розгляду через пропущення строків звернення до суду.

Разом із вказаною заявою відповідачем надано рішення Державної фіскальної служби України від 25.09.2019 про результати розгляду скарги на спірні податкові повідомлення-рішення від 11.07.2019 № 0138154605 та № 0138134605.

При цьому, позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, враховуючи той факт, що строк Товариством з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" пропущено з поважних причин, а саме у зв`язку з поширенням на території України вірусу Covid 19.

Крім того, позивач наголошує, що рішенням ДФС України від 25.09.2019 року скарга позивача про скасування податкового повідомлення-рішення № 0138154605 від 11.07.2019 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 16 711,96 грн. та № 0138134605 від 11.07.2019 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 108 196,89 грн. за несвоєчасне внесення орендної плати за землю частково задоволена.

Податкове повідомлення-рішення № 0138134605 від 11.07.2019 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 108 196,89 грн. частково скасовано в частині подання уточнюючого розрахунку на зменшення податкових зобов`язань.

Відповідно до п.п.60.1.3 п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Підставою часткового скасування рішення стало подання позивачем уточнюючого розрахунку з орендної плати за землю. Дана обставина зазначена у якості підстави для скасування рішень і в позовній заяві, оскільки не врахування даних дій відповідачем призвело до порушення порядку зарахування сплачених позивачем своєчасно податкових зобов`язань за 2018 рік та безпідставно створила порушення строків сплати самостійно визначених податкових зобов`язань.

На час звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень станом на жовтень 2020 року відповідач не здійснив коригування скасованої суми податкового повідомлення-рішення.

Оскільки відповідач самостійно не виконав рішення центрального органу - ДФС України, позивач звернувся за захистом порушених прав до суду.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При вирішенні питання щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду суд виходить з того, що встановлення у процесуальному законодавстві певного строку звернення до суду має на меті, перш за все, полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищення їх достовірності, що тим самим, сприяє встановленню судом істини.

Право особи на судовий захист гарантовано Конституцією України (ст. 55), а тому має більш пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, вирішення судом питання надання можливості його реалізації особі, якій воно надано.

Суд вважає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Занадто суворе тлумачення процесуальної норми щодо строку звернення до суду може за певних умов створити перешкоду у зверненні особи до суду за захистом порушеного права.

Крім того, відповідно до статей 8, 9, 10, 11 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, можливе втручання в основні права у випадках, якщо це необхідно «для захисту здоров`я». Забезпечення безпеки було та залишається одним із найважливіших завдань, що стоять перед будь-яким суспільством, будь-якою державою, оскільки без неї не може існувати ані держава, ані людина.

Враховуючи значимість спору для позивача, суд дійшов висновку про можливість поновлення строку звернення Товариству з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" до суду із даним позовом.

Крім того, суд зауважує, що рішенням від 09.07.2002 № 15-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 (справа № 1-9/2011) Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантується статтею 55 Конституції України та пов`язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вказав, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, а реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Процесуальним законом, що визначає порядок розгляду спорів між фізичними особами, юридичними особами та суб`єктами владних повноважень, є Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС Ураїни).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Водночас, згідно з пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України встановлює місячний строк для оскарження податкових повідомлень-рішень, який, за змістом цієї норми, починає перебіг із дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Суд зауважує, що рішенням ДФС України від 25.09.2019 року скарга позивача про скасування податкового повідомлення-рішення № 0138154605 від 11.07.2019 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 16 711,96 грн. та № 0138134605 від 11.07.2019 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 108 196,89 грн. за несвоєчасне внесення орендної плати за землю частково задоволена.

Податкове повідомленні-рішення № 0138134605 від 11.07.2019 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 108 196,89 грн. частково скасовано.

Водночас, враховуючи результат розгляду скарги ДФС України, оскаржувані податкове повідомлення-рішення є відкликаним.

Судом встановлено, що на час звернення до суду за захистом порушених прав відповідач не вчинив жодних дій щодо виконання рішення ДФС України, а саме не виніс нове податкове повідомлення-рішення, що суперечить як приписам чинного законодавства, так і вимогам правової визначеності.

На переконання суду, застосування процедури адміністративного оскарження рішень контролюючих органів не повинно погіршувати становища платника податків і суттєво звужувати його права.

Будь-яка доцільність зміни попередніх підходів до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, може бути виправдана виключно у випадку необхідності вдосконалення діючого законодавства та у випадку, коли такі зміни не породжують правову невизначеність та не погіршують становища платників податків.

Так, у остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв`язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Крім цього, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

Наведені вище догми Європейського правозастосування були імплементовані в податкове законодавство України.

Так, положеннями податкового законодавства закріплено правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), яке покликано забезпечувати реалізацію однієї з ознак верховенства права - правової визначеності, а саме: можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.

На законодавчому рівні таке правило закріплено у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Вказане вище правило також продубльовано в пункті 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

З огляду на наведене, та враховуючи той факт, що строк звернення позивачем пропущено з поважних причин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду через пропущення строків звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 257 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою, - задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновити пропущений строк звернення до суду.

У задоволенні клопотання представниці Головного управління ДПС у Донецькій області про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" без розгляду через пропущення строків звернення до суду, - відмовити.

Повний текст ухвали складено 17.02.2021.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення суддею.

Суддя В.А. Голуб