Рішення № 94899411, 27.01.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Кропивницький справа № П/811/1030/15

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., за участю секретаря Бондар Я.Г. та представників:

позивача: Колотухи С.В. та Коротича В.А.;

відповідачів: Каліфорова В.П., Омельченка Ю.С. та Борисевича Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ-53, 04655, код ЄДРПОУ - 43005393) Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 43142606) Державну фіскальну службу України (Львівська площа, 8, м. Київ-53, 04655, код ЄДРПОУ - 39292197) Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 39393501)провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду адміністративним позовом у якому, з урахуванням уточнень, просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №180-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади";

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області;

- стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2015 року до ухвалення рішення суду у даній справі;

- зобов`язати Державну податкову службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що наказом голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 року №180-о його звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Підставою для звільнення в наказі зазначено п.72 ч.1 ст.36 КЗпП України, ч.14 ст.5 ЗУ «Про очищення влади» та довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці.

Позивач вважаючи дії відповідачів неправомірними, а його звільнення з посади - незаконним і таким, що грубо порушує його основоположні права і свободи, визначені у міжнародно-правових актах та гарантованих Конституцією України звернувся із даним позовом до суду.

Відповідачами подано до суду відзиви, заперечення на заяву про уточнення позовних вимог та доповнення до відзиву (т.1, а.с.194-196; т.2, а.с.1-3, 21-23, 44, 49-54), в яких вони заперечують проти задоволення позовних вимог та зазначають, що наявність відомостей в особовій справі особи про перебування її у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 на посадах, визначених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону є безумовною підставою для застосування до особи заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону, звільнення цієї особи на підставі пункту 7-1 статті 36 Кодексу законів про працю України та внесення відомостей про цю особу до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим законом.

Закон України "Про очищення влади", який є спеціальним, не передбачає відтермінування звільнення або збереження будь-яких соціальних гарантій, зокрема соціальної відпустки тощо.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону.

Тому, з огляду на те, що Закон України "Про очищення влади", який є спеціальним, прийнятий для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, слід мати на увазі, шо його дія розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають посади(перебувають на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (крім виборних посад).

Враховуючи вищевказане, відповідачі вважають оскаржуваний наказ законним та таким, шо прийнятий в межах повноважень, а тому підстави для його скасування відсутні.

Також зазначено, що поновлення позивача на будь-якій із посад у Головному управління ДПС у Кіровоградській області суперечитиме чинним нормам законодавства, оскільки останній не був переведений туди в установленому законом порядку.

Також відповідачі запечеють проти вимог що стягнення грошового забезпечення за весь час судового розгляду справи та вказують на граничний термін такого відшкодування - не більше року.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою суду від 03.04.2015 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні (т.1, а.с.1).

Ухвалою суду від 14.04.2015 року провадження у справі зупинено (т.1, а.с.63).

Ухвалою суду від 22.04.2015 року провадження у справі поновлено (т.1, а.с.70).

Ухвалою суду від 22 квітня 2015 року провадження у даній справі зупинено до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про очищення влади" та щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України „Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади" (т.1, а.с.71-72).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 року адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Жуком Р.В. (т.1, а.с.82).

Відповідно до ухвали від 14.05.2020 року провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с.100-101).

Ухвалою суду від 16.06.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено содове засідання для розгляду справи по суті (т.1, а.с.152-154).

30.06.2020 року від представника ГУ ДПС у Кірвоградській області надійшов відзив на позовну заяву (т.1, а.с.194-196).

Ухвалою суду від 30.06.2020 року розгляд адміністративної справи №П/811/1030/15 відкладено (т.1, а.с.201).

Ухвалою суду від 02.09.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної податкової служби Укракїни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.1, а.с.225).

09.09.2020 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог (т.1, а.с.239-240).

10.09.2020 року від представника ГУ ДПС у Кірвоградській області надійшов відзив на заяву про уточнення позовних вимог (т.2, а.с.1-3).

15.09.2020 року від представника ДПС України надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог (т.2, а.с.21-23).

Ухвалою суду від 15.09.2020 року до участі у справі у якості співвідповідачів залучено Державну фіскальну службу України (Львівська площа, 8, м. Київ-53, 04655, код ЄДРПОУ - 39292197) та Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 39393501). Розгляд адміністративної справи почато спочатку та призначено підготовче засідання на 02 жовтня 2020 року (т.2, а.с.31-32).

Ухвалою суду від 15.09.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної податкової служби Укракїни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.2, а.с.33).

16.09.2020 року від представника ГУ ДПС у Кірвоградській області надійшли доповнення до відзиву (т.2, а.с.44).

22.09.2020 року від представника ГУ ДФС у Кірвоградській області надійшов відзив на позовну заяву (т.2, а.с.49-54)

Ухвалою суду від 28.09.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної податкової служби Укракїни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.2, а.с.69).

Ухвалою суду від 07.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (т.2, а.с.91).

Ухвалою суду від 16.10.2020 року провадження у справі зупинено до виходу позивача із самоізоляції (одужання) (т.2, а.с.118-119).

Ухвалою суду від 18.12.2020 року провадження у справі поновлено та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (т.2, а.с.142).

Ухвалою суду від 23.12.2020 року розгляд смправи по суті відкладено для проведення його у режимі відеоконференції та зобов`язано відповідачів подати до суду додаткові докази (т.2, а.с.155-156).

Ухвалою суду від 24.12.2020 року заяву представника позивача про забезпечення доказів шляхом їх витребуваня повернуто заявикові без розгляду (т.2, а.с.168-169).

В судовому засіданні 27.01.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (а.с.123).

Враховуючи перебування головуючого судді у відпустці, виготовлення повного тексту рішення було відкладено.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 року №1115-о ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (т.1, а.с.162-165).

Наказом голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 року №180-о ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Підставою для звільнення в наказі зазначено п.72 ч.1 ст.36 КЗпП України, ч.14 ст.5 ЗУ "Про очищення влади" та довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці.

У зв`язку із прийняттям вказаного наказу Міністерством юстиції України внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), передбаченої Законом України "Про очищення влади" щодо ОСОБА_1 на 10 років.

Не погодившись з наказом про звільнення, вважаючи його протиправним та прийнятим із порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся за захистом порушеного права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі по тексту - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини.

Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За правилами частини 2 статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).

За визначенням ч.1 ст.1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (ч.2 ст.1 Закону №1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (ч. 3ст. 1 Закону №1682-VII).

Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Відповідно до пункту 6 частини 1статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо, зокрема, начальницького складу органів внутрішніх справ.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.

Згідно з пунктом 8 частини 1статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Суд звертає увагу на те, що Закон №1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));

- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та доданої до неї доповіді, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

Судом встановлено, що до позивача відповідно до ч.3 ст.1 та п.6 ч.1 ст.2 за критерієм п.8 ч.1 ст.3 Закону №1682-VII за зайняття відповідної посади сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (далі по тексту - критерій одного року) була застосована заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), та звільнено з посади та з органів внутрішніх справ оскаржуваним наказом відповідно до підпункту 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VIІ.

Як зазначалось вище, стаття 2 Закону № 1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).

Судом встановлено, що в період з 04 червня 2013 року по 16 березня 2015 року позивач перебував на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів Кіровоградській області, що складає більше одного року, а відтак у даному випадку поширюється дія Закону №1682-VІІ.

Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На момент розгляду даної справи вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас, Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.

У справі №800/186/17 Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за неналежне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Разом з тим, необхідно врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер право законності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів "згідно із законом" означає, зокрема ,що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ, Суд) прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положенняЗакону№1682-VII.

За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 209).

У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, презюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони "необхідні у демократичному суспільстві" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією "демократії, здатної себе захистити", що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців ("демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована") та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі "Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства" [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі "Жданока проти Латвії" [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява №58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі "Жданока проти Латвії", пункт 115) (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 292-293).

Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України", ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 294).

ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 72, 297).

У ситуації заявників у справі "Полях та інші проти України" ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади ОСОБА_2 .

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади ОСОБА_2 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 299-300).

Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 301-302).

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, оскільки не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві.

Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682-VII, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

У цій справі до позивача був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі "Полях та інші проти України", оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682-VII, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів в Кіровоградській області на підставі Закону №1682-VII за критерієм перебування на посаді більше одного року із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

Водночас, відповідач не стверджує про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку №788/2014 вказала, що той факт, що Закон №1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII- недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Тож заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

Водночас відповідачем не наведено відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 №180-о "Про звільнення ОСОБА_1 " не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Відтак, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, що не є необхідними у демократичному суспільстві.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Міністерства доходів і зборів України не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.06.2020 по справі №817/3431/14, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.

У цій постанові судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відійшла від правової позиції щодо застосування норм частини третьої статті 1 та частини першої статті 3 Закону №1682-VII, викладеної у постанові від 05.06.2019 у справі№ 826/7019/16, оскільки при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі "Полях та інші проти України".

Верховний Суд у справі № 817/3431/14 дійшов висновку, що заходи такої суворості, як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років, не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 року №180-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлення на посаді підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування відповідного наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області з 17.03.2015 року.

За приписами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Такий заробіток підлягає стягненню з установи, в якій працював позивач, тобто з Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області.

Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15.

Разом з тим, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України зазначив, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зважаючи на те, що позивача протиправно звільнено з посади 16.03.2015 року, тому він має бути поновлена на цій посаді з 17.03.2015 року.

Відповідно до пунктів 2, 5, 8 Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідачем до суду надано довідку б/н про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 (для розрахунку виплат на випадок безробіття) (т.3, а.с.33), відповідно до якої розмір заробітку ОСОБА_1 у січні 2015 року склав 6767,87 грн., у лютому 2015 року - 6620,32 грн., усього - 13388,19 грн. Середньоденна заробітна плата, розрахована із кількості робочих днів за ці 2 місяці (40 днів) та становить 334,70 грн.

Вимушений прогул позивача у період з 16.03.2015 року по 27.01.2021 року складає 1466 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 490670,20 грн. (334,70 грн. х 1466 днів).

При цьому, суд зазначає, що Кабінет Міністрів України постановою від 09.12.2020 №1213 вніс зміни до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Змінами передбачено, зокрема, виключено п.10 Порядку №100, який передбачав необхідність проведення коригування виплат при підвищенні окладів.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

В частині позовних вимог про зобов`язання Державну податкову службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі по тексту - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).

Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).

Пунктом 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості відкликання з Реєстру відомостей про застосування заборони, а встановлено, що за наявності відповідних підстав, такі відомості підлягають вилученню з Реєстру.

Оскільки підставою для вилучення з Реєстру відомостей про позивача є надходження до Реєстратора судового рішення у цій адміністративній справі, яке набрало законної сили, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити дії є передчасними.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються заперечення, і не довели правомірності оскаржуваного наказу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття Міністерством доходів і зборів України протиправного наказу, який не відповідає наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Враховуючи викладене позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню судом.

VI. Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені позивачем, який звільнений від їх сплати.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №180-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади".

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області з 17.03.2015 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 39393501) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 490670,20 грн. (чотириста дев`яносто тисяч шістсот сімдесят гривень двадцять копійок) з подальшим вирахуванням обов`язкових податків та зборів.

Зобов`язати Державну фіскальну службу України (Львівська площа, 8, м. Київ-53, 04655, код ЄДРПОУ - 39292197) проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 6694,00 грн. (шість тисяч шістсот дев`яносто чотири гривні), з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 15 лютого 2021 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук