Рішення № 94899135, 16.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. справа № 300/1706/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Біньковської Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1241 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини 1241 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність у відмові в нарахуванні і виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.07.2019 по 30.04.2020 та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.07.2019 по 30.04.2020 в розмірі 163854,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення норм пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, статей 47, 116, 117 КЗпП України, відмовив у нарахуванні і виплаті середнього заробітку за час затримки виплат належних йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік в кількості 18 днів та грошової компенсації за недоотримане речове майно. Зазначає, що фактичний розрахунок проведений відповідачем не 08.07.2019 у день виключення із списків Військової частини 1241, а 30.04.2020, зокрема, на підставі рішення суду, 31.01.2020, в березні 2020 та 30.04.2020 нараховано та виплачено заборгованість в сумі 22823,82 грн., 11292,83 грн. та 9238,22 грн., відповідно.

Поштове відправлення із ухвалою суду про відкриття провадження від 20.07.2020 разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами, направлене відповідачу за адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулося до суду без вручення. В такому випадку у відповідності до частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення, яке не вручене адресату з незалежних від суду причин, вважається, що останнє вручене належним чином.

Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у строк, визначений частиною 5 статті 162, частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду від 20.07.2020, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.

З 17.08.2020 по 29.09.2020 головуючий суддя у справі перебувала у щорічній відпустці.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

Наказом командира Військової частини 1241 від 08.07.2019 №158 ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 20.05.2019 №78о/с, виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с.10).

За змістом вказаного наказу, при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини 1241, визначено виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу (10.10.2016) без урахування періоду попередньої служби, грошову компенсацію за невикористані 9 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік, премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 червня по 08 липня 2019 року в розмірі 95 відсотків посадового окладу та грошове забезпечення за період з 01 по 08 липня 2019 року.

Вважаючи, що станом на день прийняття наказу №158 від 08.07.2019 про виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, ОСОБА_1 в жовтні 2019 року звернувся із позовом до суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі №300/1980/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2020, визнано протиправною бездіяльність Військової частини 1241 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки, грошової компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 11292 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дві) гривні 83 копійки. Зобов`язано Військову частину 1241 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, грошову компенсацію за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 11292 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дві) гривні 83 копійки.

Як зазначає позивач та підтверджено випискою від 30.04.2020 з карткового рахунку позивача про надходження коштів, на виконання вказаного вище рішення суду 31.01.2020, у березні 2020 року та 30.04.2020 відповідачем на банківський рахунок позивача виплачено заборгованість в сумі 22823,82 грн., 11292,83 грн. та 9238,22 грн. (а.с.27).

Позивач звернувся до Військової частини 1241 із заявою від 26.05.2020 в якій просив відповідача нарахувати та виплати середньомісячне грошове забезпечення за весь час затримки відповідних виплат по день фактичного розрахунку, а саме з 09.07.2019 по 30.04.2020 (а.с.28).

За результатами розгляду вказаної заяви, листом Військової частини 1241 від 11.06.2020 за №50/41-943 ОСОБА_1 повідомлено, що норми трудового законодавства не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Національної гвардії України, так як вони проходять військову службу. Розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців не передбачений (а.с.29).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини 1241 щодо ненарахування і невиплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.07.2019 по 30.04.2020, звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, до спірних відносин застосовуються норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведену в постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом, позивача виключено із списків особового складу Військової частини 1241 08.07.2019.

Під час розгляду адміністративної справи № 300/1980/19 Івано-Франківським окружним адміністративним судом встановлено, що Військовою частиною 1241 при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас 08.07.2019 протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік та грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 11292,83 грн.

Остаточний розрахунок з вказаних виплат проведений відповідачем 30.04.2020.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 09.07.2019 по 30.04.2020.

Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує із статті 117 КЗпП.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт «л» пункту 1 цього Порядку).

Згідно з п.2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивача було виключено із списків відповідача в липні 2019 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період за травень-червень 2019 року.

Зміст доданих позивачем до позовної заяви доказів засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують місяцю, в якому відбулось виключення із списків, в загальній сумі 33102,00 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 542,66 грн. (33102,00 грн. розділити на 61 календарний день).

Загальний період затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку становить 297 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 161170,02 грн. (297х542,66).

Водночас, суд зазначає про помилковість тверджень позивача про необхідність застосування при визначенні середньоденного грошового забезпечення пункту 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 №200, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за №405/31857, оскільки вказана Інструкція не визначає порядку обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи встановлені і цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

В цій справі загальний розмір належних позивачеві при виключені із списків Військової частини 1241 виплат складав 74685,08 грн., з яких: 30843,07 грн. (41,7%) за наказом від 08.07.2019 №158 та 43842,51 (58,7%) компенсацій за невикористані у 2017-2019 роках додаткові відпустки, за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Суд, виходячи із принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 94606,80 грн.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

При цьому суд зазначає, що розрахунок належної до стягнення суми судом проведено із розмірів нарахованого грошового забезпечення, без вирахування обов`язкових зборів і платежів.

Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», при цьому позивачем зазначено, що повний пакет документів, які стосуються понесення ним судових витрат по справі, буде подано суду у строк, встановлений частиною 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1241 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2019 року по 30 квітня 2020 року.

Стягнути з Військової частини 1241 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2019 року по 30 квітня 2020 року в сумі 94606,80 грн. (дев`яносто чотири тисячі шістсот шість гривень вісімдесят копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Військова частина 1241 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14323422, вул. Чорновола, 161, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76005)

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.