Рішення № 94897747, 05.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Справа № 160/7263/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. за участі секретаря судового засіданняМанько К.А. за участі: позивача представника відповідача Єрьоменко Г.С. Олійник В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення середньої заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивачка просить стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 89649,56 грн., середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35610,63 грн., а також моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Підставами позову визначено, по-перше: передбачене ч.5 статті 74 Закону України «Про державну службу» право на отримання середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу (з 14.06.2018 року по 08.01.2019 року, до якого також позивачка включала період тимчасової непрацездатності) з посиланням на те, що у судовому порядку встановлений факт незаконного відсторонення її від виконання посадових обов`язків, по-друге: відмова відповідача у здійсненні такої виплати з мотивів неможливості здійснення в органах Казначейства реєстрації бюджетних зобов`язань за минулий період. Указуючи на наявні ознаки допущення по відношенню до неї протиправної бездіяльності з боку відповідача, вважає, що також має право на стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди. З підстав викладеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.07.2020 р. справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження та з-поміж іншого відповідачу надано термін для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав та надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявлена позивачкою виплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу належить до виплат за минулий бюджетний період та не підлягає реєстрації в органах Казначейства. Також зауважив, що до періоду вимушеного прогулу увійшов період тимчасової непрацездатності позивачки та підкреслив, що остання помилково ототожнює указані поняття, з огляду на те, що обов`язок з оплати днів тимчасової непрацездатності покладений не лише на роботодавця, а й на Фонд соціального страхування.

Позивачка в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до таких висновків.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 02.06.2015 р. № 9-к позивачку призначено на посаду головного державного інспектора Криворізького відділу з питань додержання законодавства працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці з 02.06.2015 р. за переведенням з територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області.

Наказом № 158-к від 13.06.2018 р. ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків головного державного інспектора на час здійснення дисциплінарного провадження з 14.06.2018 р. відповідно вимог ст. 72 Закону України «Про державну службу» та на підставі подання дисциплінарної комісії Головного управління від 12.06.2018 р.

Наказами від 19.06.2018 р. № 56-д, від 26.07.2018 р. № 76-д продовжено строк дисциплінарного провадження до 03.08.2018 р. відповідно до ч. 3 ст. 71 Закону України «Про державну службу» та подання дисциплінарної комісії.

06.08.2018 р. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято наказ № 78-д «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби».

Наказом від 09.01.2019 р. № 8-к ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно п. 4 ч. 1 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу» на підставі наказу ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 06.08.2018 р. №78-д.

Указані обставини також встановлені постановою Третього апеляційного адміністративного суду ввід 26.12.2019 року у справі № 160/4169/19, якою з-поміж іншого визнано протиправними та скасовані накази відповідача від 06.08.2018 № 78-д та від №8-к від 09.01.2019 року, а також зобов`язано останнього поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді.

Після поновлення на роботі, позивачка звернулася до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити середню заробітну плату за період відсторонення від посади та фактично відпрацьований час з 14.06.2018 р. - 01.08.2018 р., а також здійснити нарахування лікарняних за період непрацездатності.

Між тим, відповідачем жодних заходів для здійснення таких виплат не вчинено. Останній надіслав на адресу позивачки лист від 31.01.2020 року, в якому серед іншого зазначив про відсутність підстав для здійснення таких виплат мотивуючи це неможливістю здійснення в органах Казначейства реєстрації бюджетних зобов`язань за минулий період.

При вирішені спору суд виходить із того, що питання відсторонення від роботи (посади) врегульовано нормами Кодексу законів про працю, Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон України «Про державну службу»), «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі - Закон України «Про запобігання корупції»).

Так, відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ч. 6 ст. 72 Закону України «Про державну службу» відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до ч. 5 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаного з таким відстороненням.

У свою чергу, механізм оплати праці на час відсторонення державного службовця на час розгляду дисциплінарного провадження не пов`язаного із корупцією передбачено частиною 4 статті 72 Закону № 889-VIII.

Так, відповідно до наведеної норм, лише у випадку закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності у відповідності до частини 4 статті 72 Закону № 889-VIII такій особі оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку.

Отже, вiдсторонення вiд посади державного службовця застосовується як тимчасовий захiд до ухвалення остаточного рiшення про можливiсть (неможливiсть) виконання ним своїх посадових обов`язків. При цьому, аналіз вказаний вище норм чинного законодавства свідчить про те, що ні нормами ст. 46 Кодексу законів про працю України, ні нормами Закону України «Про державну службу» не передбачено збереження заробітної плати державному службовцю у випадку його відсторонення від посади. Тобто, якщо збереження заробітної плати прямо не передбачено законодавчими актами, відсторонення відбувається без її збереження.

У межах спірних правовідносин, відсторонення позивачки від займаної посади, стягнення середнього заробітку за період якого є предметом розгляду у цій справі справи, здійснено відповідачем на підставі наказу від 13.06.2018 року «Про відсторонення державного службовця ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків», який не оскаржувався позивачкою та не був скасований у встановленому законодавством порядку із наданням йому відповідної правової оцінки.

Та підстава, що позивачка фактично виконували посадові обов`язки (в частині сприяння проведенню службового розслідування) у спірний період не змінює суті правового регулювання та обставин того, що вищенаведений наказ від 13.06.2018 року про відсторонення її від виконання посадових обов`язків є чинним та не скасований у судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV ,,Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 22 Закону № 1105-XIV визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) (частина 1).

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових акті, суд приходить до висновку, що наявність права на отримання матеріального забезпечення залежить від наявності заробітної плати чи доходу працівника, та спрямоване на те, щоб компенсувати втрату відповідної заробітної плати у зв`язку з настанням страхового випадку.

Оскільки позивачка була відсторонена від виконання своїх посадових обов`язків без права отримання заробітної плати на час службового розслідування, за наслідками якого була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, суд приходить до висновку щодо втрати позивачкою права на отримання матеріального забезпечення по листках непрацездатності за рахунок коштів Фонду за весь період відсторонення, оскільки в даному випадку відсутній безпосередній об`єкт компенсації заробітної плати в розумінні вимог Закону № 1105-XIV.

Підсумовуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що відповідач, як орган державної влади, відповідно до ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а чинним законодавством не передбачено збереження заробітної плати на час відсторонення від посади, відмовляючи позивачі у здійсненні виплати середнього заробітку за час такого відсторонення відповідач порушень вимог законодавства України не допустив, у зв`язку з чим відсутні підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст.243-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 16 листопада 2020 року.

Суддя О.В. Єфанова