Рішення № 94880822, 28.01.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2628/20

Провадження № 2/265/108/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Вайновського А. М., за участю секретаря судових засідань Гавшиної А.С., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Донецького національного медичного університету в особі адвоката Головченко Ірини Вікторівни розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Донецького національного медичного університету про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

16.04.2020р. позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даним позовом, уточненим в ході розгляду, в обґрунтування якого зазначив, що згідно контракту з 26.06.2019р. він обіймав посаду декана медичного факультету №3 Донецького національного медичного університету (далі ДНМУ). 10.02.2020р. ректором ДНМУ ОСОБА_2 був виданий наказ №51 про оголошення йому догани. Після цього наказом №138 від 16.03.2020р. ректором ДНМУ ОСОБА_2 знову було оголошено йому догану. В подальшому 23.03.2020р. ректором ДНМУ ОСОБА_2 видано наказ №157 про звільнення з посади декана медичного факультету №3 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією, згідно п.3 ст.40 КЗпП України. Через деякий час ним же видається наказ №191 від 02.04.2020р. про скасування вищезазначеного наказу та одночасно новий наказ №192 про його звільнення з аналогічних підстав з 23.03.2020р. Всі зазначені накази позивач вважає незаконними та необґрунтованими, а тому просить скасувати їх, поновити його на посаді декана медичного факультету №3 ДНМУ, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.04.2020р. по день винесення судом рішення.

Ухвалою суду від 21.04.2020 р. позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху.

Ухвалою суду від 30.04.2020 р. відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 13.05.2020р. задоволено клопотання позивача та витребувані у відповідача письмові докази.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю надав пояснення аналогічні тим, що викладені письмово.

Представник позивача - адвокат Турченко О.В. у судовому засіданні також позов підтримав повністю з обставин, викладених у позовній заяві письмово.

Представник відповідача - адвокат Головченко І.В. у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що вважає усі рішення прийняті ректором ДНМУ стосовно позивача - ОСОБА_1 відповідають положенням трудового законодавства, всі обставини що викладені в оскаржуваних наказах підтверджені актами складеними колегіально.

Суд, розглянувши подані заявником документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

Згідно з вимогами ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" "Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст.129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, на підставі ст. ст. 11, 12, 43, 81 ЦПК України, розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, у ч.6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно контракту з 26.06.2019р. ОСОБА_1 обіймав посаду декана медичного факультету №3 ДНМУ (а.с.9).

Відповідно до п.п.1-4 розділу ІІ посадової інструкції, затвердженої 05.10.2018р. наказом ректора ДНМУ №323, декан медичного факультету №3 ДНМУ зобов`язаний здійснювати загальне керівництво факультетом; сприяти плануванню та контролювати навчальну, навчально-методичну, науково-методичну, лікувальну, наукову та науково-дослідну роботи на кафедрах факультету; безпосередньо керувати виховною роботою на факультеті; забезпечувати виконання в повному обсязі освітньо-професійних програм за спеціальностями (напрямами), закріпленими за факультетом (а.с.10-11).

Пунктами 1, 2, 19, 21 розділу ІІІ вказаної посадової інструкції закріплено право декана видавати, в межах своїх повноважень, розпорядження, що регламентують роботу факультету, які є обов`язковими для виконання всіма працівниками факультету, кафедр та студентами факультету; брати участь у роботі будь-якого структурного підрозділу університету, де обговорюються і вирішуються питання, які стосуються діяльності факультету; подавати в установленому порядку ректору університету пропозиції з прийому в штат факультету працівників, звільнення і переміщення на посаді співробітників деканату, моральному і матеріальному їх заохоченню, вносити пропозиції про накладення стягнення, у тому числі про звільнення працівника з роботи; у визначеному порядку оскаржити накази, розпорядження та інші організаційно-розпорядчі акти адміністрації університету.

Також, згідно із п.п.1, 6 розділу ІV даної посадової інструкції ОСОБА_1 відповідав за рівень організації навчальної, науково-методичної та наукової роботи факультету; за забезпечення безпечних умов праці працівниками факультету при проведенні навчальних занять у приміщеннях, закріплених за факультетом.

31.01.2020р. деканом медичного факультету №3 ДНМУ ОСОБА_1 видано розпорядження №4мд "Про призупинення освітнього процесу на 1-3 курсах медичного факультету №3".

Розпорядження обґрунтовано тим, що згідно листа №128/4.1 від 31.01.2020р. Маріупольської міської філії ДУ "Донецький ОЛЦ МОЗ України" показник захворюваності на ГРВІ та грип по м. Маріуполь перевищив епідемічний поріг на 59,1%. У зв`язку з цим, відповідно до розпорядження міського голови м.Маріуполя від 25.11.2019 р. "Про затвердження комплексного плану заходів з профілактики, готовності та реагування під час епідемічного сезону захворюваності на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у місті Маріуполі на 2019-2021 роки" необхідно було призупинити освітній процес з 03 по 09 лютого на 1-3 курсах медичного факультету №3 з метою недопущення поширення захворюваності на ГРВІ та грип серед студентів та професорсько-викладацького складу факультету. Враховуючи вищезазначені документи, а також відсутність світла в навчальних корпусах №№1, 2 та теплопостачання в навчальному корпусі №1, ризик підвищення захворювання на ГРВІ та грип був значно більшим. Дане розпорядження було погоджено з першим проректором ОСОБА_3 в службовій записці №11м від 30.01.2020р. про що мається відповідна резолюція.

Наказом ректора ДНМУ ОСОБА_2 №51 від 10.02.202р. позивачу ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме: порушення наказу по ДНМУ від 22.01.2020 р. №12/20 "Про затвердження Порядку підготовки, візування та підписання документів у Донецькому національному медичному університеті".

При цьому, роботодавцем не надана оцінка наявності чи відсутності необхідного обсягу повноважень у ОСОБА_1 для прийняття рішення щодо зупинення навчального процесу, що вбачається з Акту від 04.02.2020 року "Про встановлення причин порушення законодавства та внутрішніх нормативних документів ДНМУ з боку декана медичного факультету №3 доцента ОСОБА_1 " (а.с.69), що надало б можливість встановити чи спростувати наявність порушення трудової дисципліни. Вказаний акт фактично констатує наявність наказу декана факультету та невідповідність його Наказу по ДНМУ від 22.01.2020р. №12/20 "Про затвердження Порядку підготовки, візування та підписання документів у ДНМУ", що на думку відповідача є підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, суд не може не звернути уваги на ту обставину, що вказаний Наказ №12/20 було затверджено ректором ДНМУ 22.01.2020р. - тобто за 9 днів до прийняття рішення зупинити навчальний процес. Наказ містить в собі посилання про необхідність доведення його змісту, невід`ємною частиною якого є порядок документообігу по ДНМУ до відома, у тому числі до відома деканів факультету, проте представником відповідача суду не надано підтверджень ознайомлення ОСОБА_1 з вказаними документами (наказом та порядком), таким чином, встановити обізнаність ОСОБА_1 про введення в дію цих документів не виявляється можливим (а.с.161).

Згідно з нормами статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із ст.147 КЗпП України догана, як вид стягнення може бути застосована лише за порушення трудової дисципліни.

Разом з тим, суд вважає, що позивач у даній ситуації діяв відповідно до своїх повноважень, передбачених посадовою інструкцією та з урахуванням конкретних обставин, якім надав належну оцінку, а тому винесений наказ про оголошення ОСОБА_1 догани підлягає скасуванню, як незаконний.

Також судом встановлено, що 22.08.2019р. ОСОБА_4 подано заяву на ім`я в.о. ректора ДНМУ ОСОБА_5 з проханням прийняти його на посаду доцента кафедри фізіології та патологічної фізіології з 02.09.2019р.

На даній заяві позивачем ОСОБА_1 власноручно зроблено напис: "Заперечую у зв`язку з відсутністю ставок".

Згідно наказу №09/27/3-ок від 26.09.2019р. ОСОБА_4 прийнятий на роботу на 0,25 ставки, що вказує на не врахування пропозицій зроблених ОСОБА_1 власноруч на заяві ОСОБА_4 .

Наказом ректора ДНМУ ОСОБА_2 №138 від 16.03.2020р. позивачу ОСОБА_1 оголошено догану за перевищення своїх посадових інструкцій та надання неправдивої інформації щодо відсутності вільних ставок на кафедрі фізіології та патологічної фізіології.

Відповідно до положень статті 147 КЗпП України до працівника може бути застосовано стягнення тільки за порушення трудової дисципліни, тобто за недотримання працівником трудового розпорядку, який включає в себе порядок взаємовідносин працівника і власника в процесі праці.

Як встановлено судом, до повноважень декана факультету входить подання в установленому порядку ректору університету пропозиції з прийому в штат факультету працівників, що виключає факт перевищень своєї посадової інструкції з боку позивача.

Також в ході накладення дисциплінарного стягнення належним чином не встановлено надання ОСОБА_1 неправдивої інформації щодо відсутності вільних ставок на кафедрі фізіології та патологічної фізіології, оскільки штатний розпис станом на 22.08.2019р. комісією не вивчався.

Крім того, згідно із ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Вказані події щодо незгоди ОСОБА_1 мали місце 22.08.2019р., заява ОСОБА_4 про скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку була подана 04.02.2020р., а безпосередньо наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності виданий лише - 16.03.2020р., тобто з порушенням як місячного строку виявлення, так й 6-місячного строку вчинення, що передбачено трудовим законодавством.

Суд не може не звернути увагу, що фактично вказаним наказом позивачу оголошено догану за висловлювання своїх пропозицій щодо задоволення заяви ОСОБА_4 , проте його заперечення не мали жодного вирішального значення для прийняття рішення адміністрацією навчального закладу оскільки ОСОБА_4 згідно наказу №09/27/3-ок від 26.09.2019р. було прийнято на роботу.

У зв`язку наведеними обставинами вказаний наказ про оголошення догани так само підлягає скасуванню, як незаконний та винесений з порушенням трудового законодавства.

23.03.2020р. ректором ДНМУ ОСОБА_2. винесено наказ №157 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади декана медичного факультету №3 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією, згідно п.3 ст.40 КЗпП України".

В подальшому, ректором ДНМУ ОСОБА_2 приймається наказ №191 від 02.04.2020р. про скасування вищезазначеного наказу та одночасно - цього ж дня новий наказ №192 про звільнення ОСОБА_1 з аналогічних підстав з 23.03.2020р.

Переходячи до обговорення позовних вимог щодо скасування вказаного наказу та поновлення ОСОБА_1 на роботі судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992р. за обставинами, передбаченими ч.1 п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

У своїх постановах Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні та громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Таким чином, для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а саме повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього вже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова ВС від 19.12.2018р. у справі №700/63/18, постанова ВС від 03.04.2019р. у справі №520/3689/16-ц).

Важливим є те, що при звільненні працівника відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України підприємство повинно навести у наказі конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Так, у справі №456/2368/16 суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі, оскільки відповідач в наказі про звільнення не зазначив, у чому проявилось порушення працівником трудових обов`язків, яке стало підставою для звільнення позивача, не навів даних на підтвердження того, що невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків є систематичним, і раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення (постанова ВС від 18.07.2019р.).

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду при оскарженні до суду наказу про звільнення за пунктом 3 ч.1 статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний перевірити правильність накладення дисциплінарного стягнення, які враховані при звільненні, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк.

У зв`язку з цим суд не бере до уваги зазначення в наказі про звільнення обставини про начебто безпідставність дій ОСОБА_1 щодо зарахування 4 студентів за спеціальністю "Ортодонтія", а також посилання в наказі про звільнення про відсутність особових справ інших 4 студентів, а так само про створення ОСОБА_1 на базі навчального закладу їдальні тощо, оскільки вони мали місце до оголошення ОСОБА_1 вищезазначених доган.

Згідно пояснень позивача наданих на обґрунтування своїх позовних вимог він дійсно 17.03.2020р. знаходився у КУ "Маріупольська міська лікарня №9 - МСЧ працівників департаменту морського флоту" та у ПП "Елінмед", які є клінічними базами ДНМУ, що зазначено у відповідних договорах про співробітництво з ДНМУ (а.с.41-44), що також підтверджується актом прийому-передачі майна від 17.03.2020р. з якого вбачається, що саме ОСОБА_1 за участі представника ПП "Елінмед" прийняв товарно-матеріальні цінності строком на 1 рік (а.с.45). ОСОБА_1 не заперечував своєї відсутності саме у робочому кабінеті, проте заперечував свою відсутність на роботі, оскільки виконував свої трудові обов`язки в іншому місці що передбачено посадовою інструкцією.

Єдиним доказом щодо підтвердження обставин прогулу з боку відповідача на адресу суду надано Акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 17.03.2020р. з 10 по 14 годину (а.с.87). З вказаного документу не вбачається де саме ця обставина була встановлена (в кабінеті, в учбовому корпусі, тощо), тільки з пояснень представника відповідача вбачається, що перевірка проводилась в навчальному корпусі, де розташовано безпосередньо робочій кабінет ОСОБА_1 , проте перевірка обставин, на які посилається ОСОБА_1 а ні комісією, що склала акт, а ні іншими уповноваженими особами не проводилась.

Разом з тим, згідно з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017р. у справі №761/30967/15-ц, для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Крім того, суд бере до уваги позицію колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, яка в своїй ухвалі від 15.12.2010р. зазначила, що відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці не може вважатися прогулом.

Під час розгляду справи, судом запитувалась Первинна профспілкова організація працівників ДНМУ щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, оскільки під час сухання справи було встановлено, що звільнення позивача проведено без звернення до профспілкового органу.

Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України та ч.6 ст.39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Отже, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 01.07. 2015 у справі № 6-703цс15

07.12.2020р. судом отримано від Первинної профспілкової організації працівників ДНМУ лист №11 в якому зазначено, що Первинна профспілкова організація працівників ДНМУ надає згоду на звільнення ОСОБА_1 при цьому профспілкою не наводиться жодних обґрунтувань, у зв`язку з чим суд визнає її такою, що не має жодних правових наслідків.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до листка непрацездатності серії АДТ №644673 ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні з 23.03.2020 р. по 02.04.2020р (а.с.46).

Оскільки звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є звільненням за ініціативою роботодавця, таке звільнення не допускається у період тимчасової непрацездатності працівника, а також у період перебування його у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП України).

Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Відповідно до ст.150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Згідно із ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до роз`яснень, даних у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992р. №9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу , у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього

заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідачем надано довідку про середньоденну заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 , виходячи з останніх 2 місяців, яка склала 1012,58 грн.

Відповідно до листів Мінсоцполітики України від 03.08.2019р. №б/н

"Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" та від 12.08.2020р. №3501-06/219 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рі"» кількість робочих днів за період з 02.04.2020 р. по 28.01.2021 р. склала 206, тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1012,58 грн. * 206 днів = 208592,48 грн.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

У зв`язку з тим, що суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , поновив його на роботі та стягнув середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, то відповідно до п.п. 2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати присудженої заробітної плати, але не більше, як за один місяць.

Відповідно до ст.5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2020 року складає 2102,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі на підставі п.1 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а тому з цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 2522, 40 гривні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, враховуючи, що з боку відповідача не надходило будь-яких заяв про непропорційність, необґрунтованість чи неспівмірність заявлених до відшкодування судових витрат, то суд стягує на користь позивача всі понесені ним і документально підтверджені витрати на оплату судового збору та правової допомоги адвоката, які підтверджені відповідними квитанціями, розрахунком гонорару, договором про надання правової допомоги та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, а всього 6500 гривень.

Керуючись ст.12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, п.3 ч.1 ст.40, ст.231-234, 237-1 КЗпП України, ст.23 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.10.1992р №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", з наступними змінами, суд

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 ) до Донецького національного медичного університету (юридична адреса: Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, 27, код ЄДРПОУ 02010698) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати Накази ректора Донецького національного медичного університету ОСОБА_2 №51 від 10 лютого 2020 року та №138 від 16 березня 2020 року "Про оголошення догани ОСОБА_1 ".

Визнати незаконним та скасувати Наказ ректора Донецького національного медичного університету ОСОБА_2 №192 від 02 квітня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 "з посади декана медичного факультету №3 Донецького національного медичного університету згідно п.3 ст.40 КЗпП України.

ОСОБА_1 поновити на посаді декана медичного факультету №3 Донецького національного медичного університету з 24 березня 2020 року.

Стягнути з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 208592 (двісті вісім тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гривні 48 копійок.

Зобов`язати Донецький національний медичний університет при виплаті на користь ОСОБА_1 доходу у сумі 208592 (двісті вісім тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гривні 48 копійок утримати податки та інші обов`язкові державні платежі.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати присудженої ОСОБА_1 суми заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 (шість тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду виготовлено 08.02.2021 р.

Головуючий суддя А.М. Вайновський