Рішення № 94880137, 27.01.2021, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/876/20

2/264/34/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2021 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Пустовойт Т. В., за участю секретаря судового засідання Родіної Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди,-

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року позивачка звернулась до суду з позовом до відділення Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі за текстом відділення АТ «Державний Ощадбанк України») про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що є внутрішньо переміщеною особою, для отримання пенсії нею було відкрито рахунок у АТ «Державний Ощадбанк України» та отримано банківську картку, якою позивачка користується до цього часу. 05.11.2019 року, в черговий раз, їй була нарахована пенсія, проте зняти її за допомогою банкомату вона не змогла, оскільки їй було відмовлено у здійсненні вказаної операції шляхом заблокування та напису на інформативному екрані банкомату «перевищений ліміт». 07.11.2020 року звернувшись разом із чоловіком ОСОБА_2 за роз`ясненнями до працівників відділення АТ «Державний Ощадбанк України», розташованого в м.Маріуполі по пр.Нікопольському, 50, в усній формі отримали пояснення, що відповідно до розпорядження керівництва банку внутрішньо переміщеним особам (переселенцям) скасовано кредитні лінії. Крім того, від самої позивачки вимагали написати відмову від користування кредитною лінією. Не погодившись з такою позицією працівників банку та вважаючи, що права позивачки порушуються, а дії банку носять дискримінаційний характер, оскільки вищевказане розпорядження стосується виключно пенсіонерів-переселенців, викликали працівників поліції та подали відповідну заяву про вчинення працівниками відділення АТ «Державний Ощадбанк України» за ознаками злочину - дискримінація. Наявність дискримінаційного розпорядження банку, в присутності працівників поліції, також підтвердила керуюча відділення АТ «Державний Ощадбанк України». Отже позивачка дотепер позбавлена змоги зняти з рахунку нараховані кошти, а саме пенсію, яка є єдиним джерелом її доходів, вважає вказане втручанням в її право мирно володіти своєю власністю. Зазначила, що описана ситуація стала для неї принизливою, призвела до душевних страждань та погіршення стану здоров`я, відтак їй завдано моральної шкоди, яку оцінює розміром нарахованої пенсії - 1564,00 грн. Просить суд визнати протиправними дії відділення АТ «Державний Ощадбанк України» щодо невиконання вимог ч.1 ст.14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1564,00 грн.

Позивачка у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, за участі її представника ОСОБА_3 .

Представники позивачки ОСОБА_2., який діє на підставі довіреності від 04.09.2020 року, та ОСОБА_3., яка діє на підставі довіреності та доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №2019-0788943 від 02.03.2020 року, у судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Русін В.С., якій діє на підставі довіреності від 26.02.2020 року, своєчасно надав письмові відзиви на позов, проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження дискримінаційних дій працівників відділення АТ «Державний Ощадбанк України», розташованого в м.Маріуполі по пр.Нікопольському, 50. На підтвердження відмови у здійсненні операції зі зняття коштів у банкоматі, також доказів не надає. При цьому до відзиву представив виписки по рахунку позивачки, які на його думку, спростовують твердження щодо блокування рахунку позивачки та позбавлення її можливості користування кредитною лінією. Відтак просив відмовити у задоволенні позову, у тому числі і у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки на підтвердження факту заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань та наявності причинного зв`язку між шкодою і діями працівників банку, жодного доказу не надано.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Правовідносини між клієнтами банку, як споживачами банківських послуг та банками регулюються низкою нормативних актів - від Цивільного кодексу та спеціальних нормативних актів, які видаються Національним банком України.

Судом встановлено, що згідно із копією її паспорта громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р, м.Стаханов Луганської області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.03.2016 року №1413026725, позивачка була взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою - АДРЕСА_2 .

За пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 21.01.2015 року Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, що також підтверджується довідкою про доходи №3992299366040910 від 07.02.2020 року, виданої Маріупольським об`єднаним управлінням пенсійного фонду України Донецької області.

Як вбачається з матеріалів справи, у АТ «Державний Ощадний банк України» позивачка відкрила картковий рахунок, підписавши заяву про приєднання №0489/627 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки).

За довідкою АТ КБ «Ощадбанк» від 13.11.2020 року зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 у філії - Донецькому обласному управлінні АТ «Ощадбанк» відкрито рахунок № НОМЕР_2 , у філії - Луганському обласному управлінні АТ «Ощадбанк» відкрито рахунок № НОМЕР_3 (980).

Частиною 1 ст.14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Статтею ст.46 Конституції України визначено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа ЄСПЛ «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов`язане з правом мирно володіти своїм майном.

Разом з тим, в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також вказано, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці виходить із того, що положення ст.1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Згідно наданої суду виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 , убачається, що станом на 28.10.2020 року доступна сума - 1018,54 грн., заблоковано - 0,00 грн., кредитний ліміт - 1000 грн.

За хронологічними даними:

05.11.2019 року: безготівкове зарахування на рахунок пенсії - 1564,00 грн.; зняття

нарахованих % за користування кредитною лінією - 6,03 грн.

06.11.2019 року: запит балансу по картковому рахунку у банкоматі;

07.11.2019 року: видача готівки - 1600,00 грн.

Відтак твердження позивачки про заблокування її карткового рахунку та припинення кредитування спростовуються вищевказаними документами.

Суд приходить до висновку, що вчинення дискримінаційних дій працівниками банку відносно позивачки жодним належним доказом не доведено, а лист філії - Донецьке обласне управління датований 13.07.2016 року, на який посилається остання, стосується іншої особи - ОСОБА_2 та інших подій.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання вимог ч.1 ст.14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена постановою Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі №372/3192/18

Дослідивши матеріали справи суд не вбачає, доказів, які б свідчили про те, що позивачка перенесла фізичний біль чи душевні страждання, які зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у зв`язку з чим, приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а представник відповідача не заявляв про наявність у його сторони судових витрат, отже, судові витрати, які підлягають розподілу, у справі відсутні.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 76, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділення Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т.В. Пустовойт