Рішення № 94868274, 15.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14290/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012 м.Одеса вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», компенсації за невикористані дні щорічних відпусток;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», компенсація за невикористані дні щорічних відпусток) за період із 25.04.2019 року по 29.11.2020 року із розрахунку 717,96 грн в день.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.07.2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/5049/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової прокуратури Південного регіону України про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 31.03.2015 по 24.04.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової прокуратури Південного регіону України. Після набрання законної сили рішенням у справі № 420/5049/20, відповідачем 30.11.2020 року виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки у сумі 48781,75 грн та 29.10.2020 року - компенсацію за "невикористані 38 днів щорічних відпусток за час проходження військової служби у прокуратурі регіону у сумі 26481,53 грн. Після набрання законної сили рішенням у справі № 420/5049/20, відповідачем 30.11.2020 року, з порушенням визначених законодавством строків розрахунку при звільненні з військової служби виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки у сумі 48781,75 грн. та 29.10.2020 року компенсацію за "невикористані 38 днів щорічних відпусток за час проходження військової служби у прокуратурі регіону у сумі 26481,53 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами. Позивач зазначає, що для обчислення середнього заробітку з 25.04.2019 до дня фактичного розрахунку - 29.11.2020 року виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку та щорічні відпустки необхідно застосовувати показник 717,96 грн. в день (42359,78 грн./59 дні).

Ухвалою суду від 21.12.2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16.01.2021 року представником військової частини А1620 надано відзив на позов, в якому зазначено, що із вказаними позовними вимогами відповідач не згоден. Відповідач зазначає, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, лише в червні 2020 року, тобто зі спливом більш ніж один рік після звільнення, яке мало місце 24.04.2019 (справа № 420/5049/20). На момент звільнення позивач не звертався до відповідача з вимогою про відповідні виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Таке право позивач реалізував лише в червні 2020 року подавши позов. Факт порушення права позивача та необхідність відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду і сума грошової компенсації позивачу за невикористані календарні додаткової відпустки (48786,21 грн), яка виплачена відповідачем на виконання судового рішення у справі № 420/5049/20, є майже у 10 разів меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні - понад 400 тис. грн (за період з 25.04.2019 по 29.11.2020 з розрахунку 717,96грн в день). З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи застосування принципу співмірності.

15.02.2021 року ухвалою суду Позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - залишено без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

20.07.2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/5049/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону України про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 31.03.2015 року по 24.04.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової прокуратури Південного регіону України. Зобов`язано Військову прокуратуру Південного регіону України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 31.03.2015 року по 24.04.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової прокуратури Південного регіону України.

01.09.2020 року адвокат позивача - Каверін С.М., звернувся до Військової прокуратури Південного регіону України із запитом, в якому просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні з військової служби за 31 день невикористаної щорічної відпустки. У разі використання ОСОБА_1 відпустки за указаний період в повному об`ємі, прошу надати копії підтверджуючих документів (а.с.26).

19.10.2020 року Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону на запит адвоката надано відповідь, в якій, зокрема, що грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки зазначено, що відповідно до наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 16.10.2020 року № 152к внесено наступні зміни до наказу військового прокурора Південного регіону України від 24.04.2019 року № 317к та враховано невикористані ОСОБА_1 відпустки за попередні роки військової служби.

29.10.2020 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 26481,53 грн (а.с.32).

09.11.2020 року Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону листом за № 21-3841вих-20 повідомлено адвоката Каверіна С.М. , що перераховані ОСОБА_1 , кошти у сумі 26481,53 грн, це сума нарахованої та виплаченої грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних відпусток у кількості 38 діб на підставі наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 16Л0.2020 № 152к і довідки кадрового підрозділу (а.с.31).

30.11.2020 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року по справі № 420/5049/20 перераховано на картковий рахунок позивача 48781,75 грн (а.с.33)

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спірні правовідносини в частині компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, регламентовані Законом України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»).

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлені види щорічних відпусток, а саме: основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.

Статтею 10 Закону України «Про відпустки» розділу ІІ «Щорічні відпустки» регламентований порядок надання щорічних відпусток.

Згідно з п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказана норма співвідноситься з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, позивачу, який не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Як встановлено судом, 29.10.2020 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 26481,53 грн та листом від 09.11.2020 року повідомлено адвоката Каверіна С.М., що перераховані ОСОБА_1 , кошти у сумі 26481,53 грн, це сума нарахованої та виплаченої грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних відпусток у кількості 38 діб на підставі наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 16.10.2020 року № 152к і довідки кадрового підрозділу (а.с.31). Суд звертає увагу, що спір між сторонами щодо кількості днів невикористаних щорічних основних відпусток та суми компенсації за дні невикористаних щорічних основних відпусток відсутній, а тому судом не досліджується правомірність обрахованих відповідачем днів невикористаних щорічних основних відпусток та сума компенсації за вказані дні.

Тобто, позивачу здійснено компенсацію за дні невикористаних щорічних основних відпусток вже після звільнення зі служби, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористані дні щорічних відпусток підлягають задоволенню.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Однак, Законом від 20.12.1991 року № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.

За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою встановлення передбаченої нормами ст.117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Так, суд враховує, що позивача Наказом Міністра оборони України від 19.04.2019 № 203 звільнений з військової служби в запас (за пунктом «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я)), та наказом військового прокурора Південного регіону України від 24.04.2019 № 317к його виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення військової прокуратури Південного регіону України (а.с.24).

При цьому, 30.11.2020 року позивачу здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 31.03.2015 року по 24.04.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової прокуратури Південного регіону України в сумі 48781,75 грн, тобто остаточний розрахунок позивачем проведено 30.11.2020 року.

Отже, період затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби охоплюється з 25.04.2019 року (наступний день після виключення зі списків військової частини) по 30.11.2020 року (дата остаточного розрахунку), що становить 586 календарних днів.

Згідно наданої відповідачем довідки про доходи, середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (лютий - березень 2019 року) складає 42359,78 грн, середньоденний заробіток позивача становить 717,96 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 420724,56 грн. (717,96 грн х 586 календарних днів).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 420724,56 грн, при розмірі компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 48781,75 грн, було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 25.04.2019 року по 29.11.2020 року становить 48781,75грн./420724,56 грн. (компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,115.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 717,96 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 0,115 х 586 (робочих днів затримки розрахунку) = 48383,32 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 48383,32 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

В свою чергу, істотність частки невиплачених сум компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 25.04.2019 року по 29.10.2020 року становить 26481,53 грн./265512,00 грн. (компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,099.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 717,96 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 0,099 х 370 (робочих днів затримки розрахунку) = 26298,87 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 26298,87 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату недоотриманих сум грошового забезпечення необмежені, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд наголошує, що датою закінчення проходження позивачем військової служби є 24.04.2019 року, а з позовом про нарахування та виплату недоотриманих сум грошового забезпечення позивач звернувся лише у червні 2020 року, через рік після звільнення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність сум 48383,32 грн та 26298,87 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13, ч. 1, ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012 м.Одеса вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») за період із 25.04.2019 року по 29.11.2020 року в сумі 48383,32 грн.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (компенсація за невикористані календарні дні щорічної відпустки) за період з 25.04.2019 року по 29.10.2020 року в сумі 26298,87 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.М. Токмілова

.