Рішення № 94867786, 15.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12025/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обсласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного із позовом до Львівської обсласної державної адміністрації, в якому просить суд :

- визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної державної адміністрації щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 31 серпня 2020 року (реєстраційні індекси 3ВГ-33-І-2838/20, від 01.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м. Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправними підстави відмови Львівської обласної державної адміністрації у виданні відповідного розпорядження за клопотання ОСОБА_1 31 серпня 2020 року (реєстраційні індекси 3ВГ-33-І-2838/20, від 01.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м.Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Львівську обласну державну адміністрацію, у встановленому законом порядку в десятиденний термін, повторно розглянути клопотаннями ОСОБА_1 від 28 серпня 2020 року (реєстраційні індекси 3ВГ-33-І-2817/20, 3ВГ-33- 1-2816/20, 3ВГ-33-І-2815/20 від 31.08.2020р.) та прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м.Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з казначейського рахунку, відкритого в Головному управлінні державної казначейської служби України у Львівської області, Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану протиправними діями та бездіяльністю, з розрахунку статистичної середньомісячної заробітної плати в жовтні 2020 року по Львівській області в сумі - 10862 грн, пропорційно терміну, що триває порушення його прав відповідачем та на момент подання позовної заяви становить - 10 862 х (1+72/30) = 36 930 (тридцять шість тисяч дев`ятсот тридцять) грн 80 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним відповідно до вимог Земельного кодексу України подано до Львівської обласної державної адміністрації клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель. До поданого клопотання позивач долучив графічні зображення бажаних місць розташування вищезазначеної земельної ділянки. Проте, відповідачем скеровано ОСОБА_1 лист, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель. Вважає зазначену відповідь-відмову відповідача ухиленням від прийняття рішення у встановленому законом порядку, а отже протиправною бездіяльністю, а також вважає протиправними доводи викладені у відповіді, як підстави у відмові видання розпорядження про надання відповідного дозволу. Відсутність належним чином оформленого рішення Львівської обласної державної адміністрації про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі розпорядження, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Окрім того щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди вказує, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчиненню суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на захист прав та інтересів людини. Такий висновок викладено у рішенні Верховного Суду.

Ухвалою від 22.12.2020 прийнято позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали, третій особі - пояснення щодо позову або відзиву у п`ятнадцятиненний строк з дня вручення даної ухвали або у п`ятиденний строк з дня отримання відзиву.

Представник відповідача, представник третьої особи відзиву та пояснень не подали, хоча про відкриття провадження у справі повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

31.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Львівської обсласної державної адміністрації із клопотанням № 3ВГ-33-1-2838/20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м. Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . До клопотання долучено: викопіювання з кадастрової карти (плану), інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, копію документа що посвідчує особу, копію документа про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію зі списку осіб ЛМР про перебування на квартирному обліку на поліпшення житлових умов, довідку про участь в АТО.

Львівська обсласна державна адміністрація листом від 06.10.2020 «Щодо розгляду звернення» повідомила ОСОБА_1 про те, що згідно ч.8 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 149 Кодексу вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають письмову згоду землевласника(землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішенням суду. Вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користування, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Позивач, не погоджуючись із бездіяльністю Львівської обласної державної адміністрації щодо неприйняття рішення за клопотанням від 31 серпня 2020 року, підставами відмови у виданні відповідного розпорядження, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації".

Відповідно до частин другої-третьої статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено види актів місцевих державних адміністрацій.

Так, відповідно до частини першої цієї статті на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Частинами першою, п`ятою статті 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Акти місцевих державних адміністрацій індивідуальної дії, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший строк введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а також обов`язково оприлюднюються, крім внутрішньоорганізаційних актів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 "Деякі питання документування управлінської діяльності" затверджено Типову інструкцію з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади (далі - Інструкція).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Інструкції ця Інструкція встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (далі - установи).

За змістом пункту 80 Інструкції накази (розпорядження) видаються як рішення організаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основної діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових питань.

Пунктами 87-88 Інструкції встановлено, що наказ (розпорядження) оформлюється на бланку наказу (розпорядження). Зміст наказу (розпорядження) коротко викладається в заголовку, який починається з прийменника "Про" і складається за допомогою віддієслівного іменника ("Про затвердження...", "Про введення...", "Про створення...") або іменника ("Про підсумки...", "Про заходи...").

Текст наказу (розпорядження) з питань основної діяльності установи та адміністративно-господарських питань складається з преамбули і розпорядчої частини.

В той же час пунктом 123 Інструкції передбачено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як відповіді на виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, дорученнях вищих посадових осіб, на запити, звернення, а також кореспонденцію Верховної Ради України, на виконання доручень установ вищого рівня, на запити інших установ, звернення громадян, запити на інформацію, а також як ініціативні та супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності місцевої державної адміністрації, як органу виконавчої влади, нею має видаватися відповідне розпорядження.

Водночас, листи складаються, зокрема, у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі розпорядження місцевої державної адміністрації.

Судом встановлено, що 31.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Львівської обсласної державної адміністрації із клопотанням № 3ВГ-33-1-2838/20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка). Проте, Львівська обсласна державна адміністрація скерувала позивачу лист від 06.10.2020 «Щодо розгляду звернення».

В межах цієї адміністративної справи позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній обмежився лише направленням позивачу відповіді у формі листа з роз`ясненням.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Львівської обсласної державної адміністрації про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі розпорядження, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

За таких обставин, скерування відповідачем листа від 06.10.2020 «Щодо розгляду звернення» свідчить про ухилення відповідача від прийняття рішення у встановлений законодавством спосіб.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Львівської обласної державної адміністрації щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 31 серпня 2020 року (реєстраційний індекс 3ВГ-33-І-2838/20) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м. Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При вирішенні цього спору суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). В рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), що набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" в контексті мотивації органами місцевого самоврядування своїх рішень. Цей принцип зокрема "…передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб… Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси...".

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача у цій справі полягає у неприйнятті ним жодного з рішень, які передбачені у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідне вмотивоване та законне рішення, з урахуванням позиції суду.

Суд вважає, що Львівська обласна державна адміністрація повинна повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 31 серпня 2020 року (реєстраційний індекс 3ВГ-33-І-2838/20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м.Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

При цьому, відповідачеві при повторному розгляді клопотання позивача слід зважати на принцип "належного урядування" та прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України).

За встановлених фактичних обставин справи суд вважає передчасними позовні вимоги щодо визнання протиправними підстав відмови Львівської обласної державної адміністрації у виданні відповідного розпорядження за клопотанням ОСОБА_1 31 серпня 2020 року (реєстраційні індекси 3ВГ-33-І-2838/20, від 01.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м.Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання Львівської обласної державної адміністрації прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м.Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу, що позивач просить у встановленому законом порядку в десятиденний термін, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28 серпня 2020 року (реєстраційні індекси 3ВГ-33-І-2817/20, 3ВГ-33- 1-2816/20, 3ВГ-33-І-2815/20 від 31.08.2020), проте судом встановлено, що 31.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Львівської обсласної державної адміністрації із клопотанням № 3ВГ-33-1-2838/20, за наслідками розгляду якого відповідач скерував лист від 06.10.2020 «Щодо розгляду звернення».

Відтак, в цій частині позовних вимог позов не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з казначейського рахунку, відкритого в Головному управлінні державної казначейської служби України у Львівської області, Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої протиправними діями та бездіяльністю, з розрахунку статистичної середньомісячної заробітної плати в жовтні 2020 року по Львівській області в сумі - 10862 грн, пропорційно терміну, що триває порушення його прав відповідачем та на момент подання позовної заяви становить - 10 862 х (1+72/30) = 36 930 (тридцять шість тисяч дев`ятсот тридцять) грн 80 коп, суд зазначає, що така вимога не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем не доведено, що протиправна бездіяльність завдалп наслідків, які зумовили страждання позивача та спричинили йому моральну шкоду. У справі немає доказів, які б вказували на це, так само як і обґрунтування її розміру.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №159/751/17.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаціний номер НОМЕР_1 ) до Львівської обсласної державної адміністрації (вул. Винниченка, 18, м. Львів, код ЄДРПОУ 00022562) , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (вул. К. Левицького, 18, м. Львів, код ЄДРПОУ 38008294) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної державної адміністрації щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 31 серпня 2020 року (реєстраційний індекс 3ВГ-33-І-2838/20) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м. Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати Львівську обласну державну адміністрацію повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31 серпня 2020 року (реєстраційний індекс 3ВГ-33-І-2838/20про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею -0,10 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ та згідно з генеральним планом м.Львова та схеми зонування Сихівського району м. Львова - землі житлової (садибної) забудови - 02.01, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судовий збір стягненню не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 15.02.2021.

Суддя Костецький Н.В.