Рішення № 94867527, 15.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4923/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не зарахування ОСОБА_1 при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та період роботи на посадах прокурорів та слідчих в органах прокуратури Луганської області;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганській області, провести розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 23.06.2020 № 1946/0/15-20 та розрахунку стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді у відставці із зарахуванням до стажу роботи на посаді судді, проходження строкової військової служби в лавах радянської Армії з 12.11.1984 по 10.11.1986, половини строку навчання в Українській юридичній академії імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1987 по 30.06.1991, роботи на посада: стажера старшого слідчого прокуратури м. Рубіжне з 17.07.1991 по 29.03.1992, старшого слідчого прокуратури м. Рубіжне з 30.03.1992 по 29.08.1995, заступника прокурора прокуратури м. Рубіжне з 01.09.1995 по 16.02.1998, прокурора м. Кіровська з 17.02.1998 по 15.03.2001, прокурора м. Первомайська з 16.03.2001 по 12.02.2004, начальника слідчого управління прокуратури області з 12.02.2004 по 14.03.2005, прокурора м. Луганська з 15.03.2005 по 29.01.2007 начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов`язаних з обмеженням свободи громадян прокуратури Луганської області з 30.01.2007 по 23.05.2008, що в сукупності зі стажем роботи на посаді судді становить 33 роки 01 місяць 11 днів і дає право на отриманні щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 76% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити ОСОБА_1 - судді у відставці, починаючи з 01.10.2020, щомісячне довічне грошове утримання, відповідно довідки розрахунку стажу роботи, у розмірі 76% від суми суддівської винагороди на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, яка складає 135263,70 грн без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та здійснити перерахунок довічного грошового утримання з моменту його призначення, з розміру 50 % до 76 %.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є суддею у відставці.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА) надано Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №2227/20-В від 30.09.2020, у якій визначено суму щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 135263,70 грн, та розрахунок стажу роботи судді, який складає 33 роки 01 місяць 11 днів.

З рішення відповідача №909190833865 від 13.10.2020 щодо призначення позивачу довічного грошового утримання як судді у відставці, стало відомо, що розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці здійснено в розмірі 50%, виходячи із стажу на посаді судді 20 років.

12.11.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача та просив здійснити, з 01.10.2020, перерахунок нарахованого позивачу, у розмірі довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» так як стаж роботи, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання складає 33 роки 01 місяць 11 днів, в розмірі 76 % суддівської винагороди.

Листом від 25.11.2020 № 348-353/Л-02/8-1216/20 відповідач повідомив позивача, що щомісячне довічне грошові утримання визначено з урахуванням вимог статті 142 Закону 1402, із розрахунку 50 відсотків суддівської винагороди, тобто 50%х135263,70 грн, оскільки у позивача відсутній стаж роботи безпосередньо на посаді судді понад 20 років.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" позивач вважає дії щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання протиправними та такими, що порушують право позивача на отримання довічного грошового утримання судді у розмірі визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 01.02.2021, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. спр. 94-97).

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що з 06.03.2006 по 30.09.2020 позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІ (далі - Закон 1697).

З 01.10.2020 по теперішній час, як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

01.10.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про перехід на пенсію за іншим законом, а саме за Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (заява № 7760), та надав наступні документи:

- рішення Вищої ради правосуддя від 23.06.2020 № 1946/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку;

- наказ Сєвєродонецького міського суду Луганської області про звільнення ОСОБА_1 № 26/К від 30.09.2020;

- розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 2227/20-Вих від 30.09.2020, яка видана територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області.

Щомісячне довічне грошове утримання визначено з урахуванням вимог статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VІІІ), із розрахунку 50 відсотків суддівської винагороди, тобто 50% - 135263,70 грн, оскільки у позивача відсутній стаж роботи безпосередньо на посаді судді понад 20 років.

Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.10.2020 складає 68059,85 грн, а саме - 67631,85 грн основний розмір пенсії від середнього заробітку; - 428,00 грн підвищення військовослужбовцям, які виконували інтернаціональний обов`язок (25% від 1712 грн).

Для застосування розміру 76 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, немає ніякої підстави, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010.

Але, з моменту проголошення Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010 в частині регулювання щомісячного грошового утримання, остаточно втратив чинність.

Діючим Законом, передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання.

Частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VІІІ визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років (стаття 142 передбачає збільшення на 2 % грошового утримання судді за кожний повний рік роботи саме на посаді суд ді понад 20 років, а не за кожний повний рік стажу роботи судді, який дає право на відставку) розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошевого утримання судді, тобто стаж роботи, який дає право на відставку і стаж роботи на посаді судді є різними по своїй правовій суті поняттями і не можуть ототожнюватися.

Стаж судді визначається статтею 137 Закону № 1402-VІІІ, яка не містить норми щодо зарахування періоду навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, періоду проходження строкової військової служби, періоду роботи на посадах прокурора та слідчих в органах прокуратури, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання

Зазначає, що період навчання при обчислені пенсії зараховується до загального стажу роботи, оскільки до спеціального стажу зараховується лише роботи за спеціальністю.

Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 (далі - Постанова № 865), яка втратила чинність 01.01.2012, оскільки не має правового значення у вирішенні спору з правовідносин у цій конкретній справі через те, що позивач вийшов у відставку пізніше втрати чинності Постанови № 865. Більш того, вказана постанова не є законом.

Положення статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ, кореспондують нормам ст. 135 Закону № 2453-VІ, також не передбачають зарахування періоду навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, періоду проходження строкової військової служби, періоду роботи на посадах прокурора та слідчих в органах прокуратури до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання/

Також вважає безпідставними вимоги позивача про включення до стажу роботи, який дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання періоду роботи позивача стажером старшого слідчого прокуратури м. Рубіжне Луганської області в період з 17.07.1991 по 29.03.1992 - 8 місяців 13 днів. Зазначає, що посада «стажист слідчого» не охоплюється поняттям «слідчого», враховуючи аналогію за посадою прокурора, визначення якого міститься у ст. 56 Закону № 1789-ХІІ, тому законних підстав для зарахування періоду роботи на посаді стажиста слідчого до стажу, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці немає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу - судді у відставці, починаючи з 01.10.2020, щомісячне довічне грошове утримання, відповідно довідки розрахунку стажу роботи, у розмірі 76 % від суми його суддівської винагороди на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області яка складає 135263,70 грн, «без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та здійснити перерахунок довічного грошового утримання з моменту його призначення», зазначає, що позивачем не надано докази, що відповідачем буде протиправно обмежено граничний розмір щомісячного грошового утримання позивача і відповідачем порушено таке майнове право позивача.

Крім того вважає, що визначення розміру та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці належить до повноважень відповідача, а не суду.

Також вважає безпідставними вимоги позивача про встановлення судового контролю, оскільки ним не надано доказів можливого порушення прав позивача та ухилення від виконання рішення суду зі сторони Управління.

Ухвалою суду від 22.12.2020 позовна заява залишена без руху (арк. спр. 55).

Ухвалою суду від 16.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 64-66).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 1946/0/15-20 від 23.06.2020 звільнений з посади судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку (арк. спр. 40, 77).

Відповідно до наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 26/К від 30.09.2020 позивач відрахований зі штату суду (арк. спр. 41, 78).

01.10.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою за призначенням/перерахунок пенсії № 7760 надавши документи зазначені в розписці - повідомленні (арк. спр. 72-73).

Відповідно до протоколу призначення пенсії від 05.10.2020 позивачу перераховано пенсії у зв`язку з уточненням даних в АПС щомісячне грошове утримання суддям (арк. спр. 74-76).

Відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №2227/20-В від 30.09.2020, у якій визначено суму щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 135263,70 грн, та розрахунок стажу роботи судді, який складає 33 роки 01 місяць 11 днів (арк. спр. 43, 80), що підтверджено розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк. спр. 42, 79).

Рішення відповідача №909190833865 від 13.10.2020 щодо призначення позивачу довічного грошового утримання як судді у відставці, стало відомо, що розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці здійснено в розмірі 50%, виходячи із стажу на посаді судді 20 років (арк. спр. 45-49, 85-87).

13.11.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача та просив здійснити, з 01.10.2020, перерахунок нарахованого позивачу, у розмірі довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» так як стаж роботи, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання складає 33 роки 01 місяць 11 днів, в розмірі 76 % суддівської винагороди (арк. спр. 88-89).

Листом від 25.11.2020 № 348-353/Л-02/8-1216/20 відповідач повідомив позивача, що щомісячне довічне грошові утримання визначено з урахуванням вимог статті 142 Закону № 1402-VІІІ, із розрахунку 50 відсотків суддівської винагороди працюючого судді, тобто 50% х 135263,70 грн, оскільки у позивача відсутній стаж роботи безпосередньо на посаді судді понад 20 років (арк. спр. 51-53, 90-91).

Відповідно до записів у трудовій книжці (арк. спр. 13-21) у межах спірних правовідносин, судом встановлено, що вона містить такі записи про роботу позивача:

з 12.11.1984 по 10.11.1986 служба в лавах Радянської Армії, що підтверджено військовим квитком НОМЕР_2 (арк. спр. 27-38);

з 01.09.1987 по 30.06.1991 навчання в Харківському юридичному інституті (Українська юридична академія імені Ф.Е. Дзержинського) на денному факультеті, що підтверджено копією диплому НОМЕР_3 (арк. спр. 39);

з 17.07.1991 по 29.03.1992 прийнятий стажистом старшого слідчого прокуратури м. Рубіжне;

з 30.03.1992 по 29.08.1995 призначений старшим слідчим прокуратури м. Рубіжне;

з 01.09.1995 по 16.02.1998 призначений заступником прокурора прокуратури м. Рубіжне;

з 17.02.1998 по 15.03.2001 призначений прокурором м. Кіровська;

з 16.03.2001 по 12.02.2004 призначений прокурором м. Первомайська;

з 12.02.2004 по 14.03.2005 призначений начальником слідчого управління прокуратури області;

з 15.03.2005 по 29.01.2007 призначений прокурором м. Луганська;

з 30.01.2007 по 23.05.2008 призначений начальником відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням свободи громадян прокуратури Луганської області;

26.05.2008 приступив до виконання обов`язків судді Ленінського районного суду міста Луганськ.

Предметом цієї справи є включення вищевказаних періодів роботи позивача до стажу роботи на посаді судді.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти - 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Згідно зі статтею 142 Закону № 1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону № 1402-VIІІ).

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VІІI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).

Законом України від 16.10.2019 № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 справа № 10-рп/2008, а також у Рішенні від 18.02.2020 справа № 2-р/2020.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним Конституційний Суд України Рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.06.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 єдиною нормою, яка визначає порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснення її перерахунку є стаття 142 Закону № 1402-VІІI.

Частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VІІI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

При цьому абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ Закону № 1402-VIІІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Наведена норма неконституційною не визнавалась.

Постановою правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25 січня 2008 року затверджено Порядок надання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 200/14891 (далі - Порядок № 3-1).

Пунктом 1 розділу ІII Порядку № 3-1 визначено, що до заяви про призначення щомісячного довічного утримання додаються, крім інших документів, розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 4).

Матеріалами пенсійної справи підтверджено, що разом із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачем надано розрахунок стажу роботи відповідно до додатку № 4 до Порядку № 3-1, у якому визначено, що стаж роботи на посаді судді ОСОБА_1 становить 33 роки 01 місяць 11 днів (арк. спр. 79).

Судом встановлено, що відповідачем розраховано стаж позивача, як судді у відставці який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці як 20 повних років.

Тобто, положення абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ Закону № 1402-VIІІ відповідачем не враховано.

Щодо не зарахування до суддівського стажу позивача періоду служби в армії, служби в органах прокуратури та навчання, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.

Як зазначалось раніше абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ Закону № 1402-VIІІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

ОСОБА_1 вперше призначений на посаду судді Указом Президента України від 13 травня 2008 року № 432/2008 строком на п`ять років.

Фактично позивач приступив до виконання обов`язків судді з 26.05.2008 як суддя Ленінського районного суду міста Луганська.

На час призначення позивача на посаду судді вперше діяв Закон України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді.

Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

На час звільнення позивача у відставку стаж роботи на посаді судді становив 12 років 4 місяці 5 днів.

З огляду на наведені норми законодавства, чинні на день призначення позивача на посаду судді, до його стажу роботи, що дає право на відставку судді, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, а саме 1 рік 11 місяців ( ОСОБА_1 навчався 3 роки 10 місяців в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті), та календарний період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 29 днів.

Правова позиція про застосування до вказаних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19.

Щодо зарахування періоду роботи позивача в органах прокуратури до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до роз`яснення поняття «прокурор», яке міститься в статті 56 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII (в редакції, чинній на час роботи позивача в органах прокуратури) під поняттям «прокурор» слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.

В аспекті спірних правовідносин суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки за змістом статті 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів і слідчих.

Роз`яснення поняття «прокурор» міститься у статті 56 Закону № 1789-XII.

За таких обставин посада "стажист старшого слідчого" не охоплюється поняттям «слідчого чи старшого слідчого», враховуючи аналогію за посадою прокурора, визначення якого міститься у статті 56 Закону № 1789-XII, тому законних підстав для зарахування періодів роботи 08 місяців 13 днів - з 17.07.1991 по 29.03.1992 на посаді стажиста старшого слідчого до стажу, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, немає.

У зв`язку з чим, суд вважає, що відповідач правомірно не зарахував до стажу позивача як стажу судді період роботи на посаді стажиста старшого слідчого.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 12.06.2020 у справі № 200/779/19-а, від 28.10.2020 у справі № 200/6296/19-а.

Отже, до стажу роботи позивача, який дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання належить враховувати, крім роботи на посаді судді, половину строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, а саме 1 рік 11 місяців, календарний період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 29 днів, роботу на посадах слідчого та прокурора (з 30.03.1992 по 29.08.1995, з 01.09.1995 по 16.02.1998, з 17.02.1998 по 15.03.2001, з 16.03.2001 по 12.02.2004, з 12.02.2004 по 14.03.2005, з 15.03.2005 по 29.01.2007, з 30.01.2007 по 23.05.2008) - 16 років 1 місяць 23 дні.

Тобто, на час звільнення позивача у відставку його стаж судді становив 32 роки 04 місяці 27 днів.

Відтак стаж роботи позивача, який дає право на одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці становить 32 повних років, що в свою чергу дає право на призначення позивачу щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 74 % (50 % (20 років роботи) + 24 % (12 років роботи на посаді судді понад 20 років х 2 % грошового утримання судді)).

Судом встановлено, що при здійсненні позивачу призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем вчинено протиправні дії, які полягають у визначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50 %, а не 74 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4458/17, від 30.05.2019 у справі № 592/2569/17 та від 27.01.2021 у справі № 591/2397/17.

З наведених норм законодавства України та встановлених обставинам справи, суд критично оцінює посилання відповідача про правомірність не зарахування до стажу судді періоду роботи позивача на посадах слідчого та прокурора, половину строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та календарного періоду проходження строкової військової служби.

Крім того, суд наголошує, що відповідачем зараховано позивачу стажу судді 20 років, при цьому матеріалами справи підтверджено період роботи позивачем саме на посаді судді 12 повних років (з 26.05.2008 по 30.09.2020).

Тобто, відповідач враховує до стажу роботи судді й інші періоди, хоча і заперечує цей факт.

Посилання відповідача про звернення позивача із заявою 01.10.2020, тобто в період, коли втратили чинність деякі Закони, суд не приймає до уваги з мотивів викладених у рішенні суду, враховуючи положення вказаних законів.

Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15а.

З огляду на викладене, відповідач не може перебирати на себе повноваження спеціально уповноваженого органу та самостійно обраховувати стаж судді у відставці.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не обмежено позивачу граничний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а позивачем не надано доказів такого обмеження.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача провести розрахунок стажу судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, слід відмовити.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VІІI).

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частинами другою - четвертою статті 13 Закону № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Отже, клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в загальній сумі 845,00 грн, що підтверджено квитанцією від 17.12.2020 № 6 та від 06.01.2021 № 9 (арк. спр. 12, 59).

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на належний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Станом на 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2102,00,00 грн.

Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Повернення зайво сплаченої суми судового збору за подання позову можливе за відповідним зверненням позивача до суду в порядку, передбаченому Законом України «Про судовий збір» та КАС України.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не зарахування ОСОБА_1 при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці до стажу судді календарного періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду роботи на посадах прокурора та слідчого в органах прокуратури Луганської області.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді календарний період проходження строкової військової служби з 12.11.1984 по 10.11.1986, половину строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах з 01.09.1987 по 30.06.1991, період роботи на посадах старшого слідчого прокуратури м. Рубіжне з 30.03.1992 по 29.08.1995, заступника прокурора прокуратури м. Рубіжне з 01.09.1995 по 16.02.1998, прокурора м. Кіровська з 17.02.1998 по 15.03.2001, прокурора м. Первомайська з 16.03.2001 по 12.02.2004, начальника слідчого управління прокуратури області з 12.02.2004 по 14.03.2005, прокурора м. Луганська з 15.03.2005 по 29.01.2007 та начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов`язаних з обмеженням свободи громадян прокуратури Луганської області з 30.01.2007 по 23.05.2008.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 74 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива