Рішення № 94866089, 15.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 р. Справа№200/9039/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 262887966; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Миру, буд. 68) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо нарахування суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, та зобов`язання провести нарахування і виплату суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працює на посаді судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, однак суддівську винагороду за спірний період їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В мотивування означеного вказує на те, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 зазначеного Закону (частина перша статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до статті 148 Закону ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування. Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Також відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин. Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який опубліковано в газеті «Голос України» від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22. У вказаному рішенні Ради суддів України зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Отже, Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).

Відповідач стверджує, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону № 553-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації. У розумінні рішень Конституційного Суду України обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює Позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірними із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Територіальне управління ДСА України в Донецькій області чітко дотримується законодавства України та діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Таким чином, нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитися в залежність лише від норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідач вважає, що оскільки в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, він не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. Зазначає, що не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020 без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). Таким чином вважає, що Територіальне управління у спірний період часу здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до норм чинного законодавства.

Крім цього, відповідач у наданому відзиві послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савіцкас проти Литви», в якому суд дійшов висновку про можливість законодавця змінити правове регулювання, що встановлює рівень заробітної плати для різних осіб, та ввести правове регулювання по заробітній платі, яка є менш сприятливою, якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства та держави. Окрім цього, в межах розгляду цієї справи ЄСПЛ зазначив, що у разі дуже серйозної економічної та фінансової ситуації бюджетне фінансування всіх державних установ слід переглянути та зменшити. У справах "Ейрі проти Ірландії" та "Кйяртан Асмундсон проти Ісландії" ЄСПЛ висловив правову позицію, відповідно до якої реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, що склалася в державі.

Третьою особою - Головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області пояснення щодо позову не подано.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2020 вказану заяву залишено без руху та заявнику надано строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 17.11.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України до участі у справі у якості співвідповідачів, підготовче засідання відкладено на 24 грудня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 21 січня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 11.02.2021.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 КАС України, суд здійснює розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідач в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 802 від 04.08.2003 її призначено на посаду судді Красноармійського районного суду Донецької області строком на п`ять років, Указом Президента України № 328/2004 від 15.03.2004 Красноармійський районний суд Донецької області ліквідовано, утворено Красноармійський міськрайонний суд Донецької області, Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 переведено на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, Постановою Верховної Ради України від 19 березня 2009 року №1169-ІV обрано на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області безстроково, де вона працює по теперішній час.

Відповідно до розрахункових листків та особового рахунку позивача з 01.03.2020 по 31.08.2020, копії яких наявні в матеріалах справи, у спірний період часу позивач отримав суддівську винагороду із застосуванням обмеження щодо виплати суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зазначені обставини не є спірними між учасниками справи.

Не погодившись із діями відповідача щодо обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до приписів ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 148 зазначеного Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями ст. 149 Закону передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною 1 ст. 151 цього Закону визначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк його дії.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено статтями 28-32.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому, зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Суд зазначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд приходить до висновку, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та нормам міжнародного права, у зв`язку з чим до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також суд зазначає, що положення частин 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-р/2020 від 28.08.2020.

Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі №208/1131/17 зазначив, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Отже, ухвалене Конституційним Судом України рішення не може вплинути на результат вирішення даної справи. Разом з цим, суд враховує висновки вищезазначеного рішення та юридичні позиції Конституційного Суду України в контексті обставин справи.

Отже, наведене дає підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, при цьому, суд враховує доводи відповідача, що Територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках, визначених законодавством України, в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Суд не приймає посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини, оскільки висновки суду спрямовані на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. Крім того, обставини в зазначеній справі є відмінними від тих, які розглядались у справах Європейського суду з прав людини.

Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазначені рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання, які ними розглядались, є відмінними від зазначеної справи.

Стосовно посилання відповідача на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період із застуванням щомісячного обмеження її нарахування розміром 10 мінімальних заробітних плат, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, із зобов`язанням відповідача здійснити донарахування та виплату суддівської винагороди позивача за спірний період на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період із застосуванням обмеження, а отже позов підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення, однак, як вбачається з наведеної правової норми, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду. В даному випадку суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання позивача.

Оскільки позивач в силу Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо його розподілу не вирішувалось.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 262887966; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Миру, буд. 68) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 262887966; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування розміром 10 мінімальних заробітних плат, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 262887966; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2) здійснити донарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 лютого 2021 року.

Суддя С.В. Ушенко