Рішення № 94855751, 02.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року м. Київ № 640/11512/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Барміна Г.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя"; Державне підприємство "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва", про визнання протиправними та нечинними в частині ДБН,

за участю:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - Дудник Т.С.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним пункту 6.1.3 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, у частині визначення максимально допустимої висоти (поверховості) житлової забудови від чисельності населення та класифікації населеного пункту.

Ухвалами суду: від 30.08.2019 - відкрито провадження в справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, зобов`язано Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувати в інформаційному бюлетені Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №640/11512/19, встановлено строки для подання заяв по суті; від 18.11.2019 - залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя", Державне підприємство "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва", встановлено строки для подання заяв по суті; від 23.02.2020 та від 24.02.2020 - оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні; 19.08.2020 - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. У судових засіданнях оголошувались та відкладались у зв`язку з залученням третіх осіб, встановленням строків для подання заяв по суті та доказів, задоволенням клопотань учасників справи про відкладення у зв`язку з запровадженням Урядом України карантинних заходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 закрито провадження в частині вимог про визнання протиправними та нечинними в частині ДБН у частині визнання протиправним та нечинним пункт 6.1.3 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 квітня 2018 року №100 щодо визначення максимально допустимої висоти (поверховості) житлової забудови від чисельності населення та класифікації населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний пункт, в частині визначення максимально допустимої висоти (поверховості) житлової забудови від існуючих чисельності населення та класифікації населеного пункту, не відповідає вимогам законодавства, не є взаємоузгодженим з іншими будівельними нормами, порушує його права та інтереси.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позов не визнано. У відзиві зазначено, що позивачем не надано доказів, що він є суб`єктом, який здійснює проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів, позовна заява не містить обґрунтувань, яким чином норми ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" порушують його права, свободи чи інтереси. За твердженням представника відповідача, відповідні стандарти затвердженні згідно з процедурою, з урахуванням пропозицій зацікавлених суб`єктів.

Третя особа - Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя", подала до суду письмові пояснення, відповідно до яких представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з помилковістю доводів позивача про невідповідність оскаржуваного пункту вимогам законодавства та відсутності взаємоузгодження з іншими будівельними нормами, оскільки оскаржувані стандарти в сфері будівництва розроблялись фахівцями з урахуванням інших стандартів.

Третя особа - Державне підприємство "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва", правом на подання заяви по суті не скористалась.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, судом установлено.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 26.04.2019 №104 затверджено ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій".

Наказ опублікований в Інформаційному бюлетені Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (2019, 06, №6) Ціноутворення у будівництві (2019, 07, №7).

Відповідно до підпункту 6.1.3 пункту 6.1 (Зона житлової забудови) Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019:

Соціально-планувальна організація зон житлової забудови забезпечується комплексом установ і організацій сфери громадського обслуговування, що мають бути наближені до місць проживання на відстані, що не перевищує 500 м (повсякденний попит), та тих, що забезпечують періодичний попит за таблицею 5.1.

Максимально допустима висота* (поверховість) житлової забудови визначається від чисельності населення та класифікації населеного пункту, з врахуванням встановлених обмежень щодо охорони культурної спадщини, а саме:

- сільські населені пункти чисельністю до 1 тис. осіб - виключно садибна забудова;

- сільські населені пункти чисельністю понад 1 тис. осіб - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 12 м (до 4-х поверхів включно);

- селища (селища міського типу) - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 15 м (до 5 поверхів включно);

- міста чисельністю до 50 тис. осіб включно - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 27 м (до 9 поверхів включно);

- міста чисельністю понад 50 до 100 тис. осіб включно - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 48 м (до 16 поверхів включно);

- міста чисельністю понад 100 тис. осіб - висотність багатоквартирної житлової забудови встановлюється містобудівною документацією;

*Висота визначається без врахування шатрової покрівлі у разі її влаштування.

Примітка. У разі будівництва об`єкта на складному рельєфі висота визначається з врахуванням цокольного поверху.

Відповідачем згідно з частинами шостою та сьомою статті 264 КАС України опубліковано оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №640/11512/19 в інформаційному бюлетені Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 31.10.2019.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

На обґрунтування підстав звернення до суду позивач вказав, що обмеження максимально допустимої висоти (поверховості) житлової забудови від існуючого населення та класифікації населеного пункту штучно створює суттєве незаконне обмеження щодо сталого розвитку будь-якого насаленого пункту. Позивач наголосив, що є суб`єктом оскарження, оскільки державні будівельні стандарти є засобом реалізації державної політики у сфері нормування в будівництві.

Відповідно до абзаців четвертого та п`ятого Закону України "Про будівельні норми" від 05.11.2009 №1704-VI нормування в будівництві - діяльність із розроблення, погодження, перевірки, затвердження, внесення змін, скасування або визнання такими, що втратили чинність, будівельних норм; державні будівельні норми - нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

За твердженням позивача, він як громадянин України має право на користування таким нематеріальним благом як забезпечення належного здійснення державної політики у сфері нормування в будівництві щодо правомірного нормування планування та забудови територій, що є його законним інтересом.

Позивачем підтримано доводи, викладені у висновку від 21.01.2020 №1/20 науково-правової експертиз щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб у цілях захисту своїх законних інтересів, складеного науково-правовим експертом, кандидатом юридичних наук, віце-президентом відділення Міжнародної школи права Владиславом Володимировичем Максимовим .

У висновку науково-правовий експерт вказав, що протиправні дії та бездіяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади порушують законний інтерес громадянина щодо прагнення громадянином до користування таким нематеріальним благом як належне виконання цими органами своїх встановлених законом функцій у тому випадку, коли такі протиправні дії та/або бездіяльність впливають на такий законний інтерес громадянина. Протиправні дії та бездіяльність органу місцевого самоврядування та/або його виконавчих органів порушують законний інтерес члена відповідної територіальної громади щодо прагнення ним до користування таким нематеріальним благом як належне виконання цими органами своїх встановлених законом функцій та обов`язків, тому у випадку, коли такі протиправні дії та/або бездіяльність впливають на такий законний інтерес члена відповідної територіальної громади.

За висновком суду, наведені доводи не свідчать про наявність права у позивача на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта Міністерства розвитку громад та територій України, яким затверджено державні будівельні стандарти.

Як уже вказувалось судом, згідно з частиною другою статті 264 КАС України для звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту необхідними умовами є: застосування оскаржуваного нормативно-правового акту до позивача; належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких буде застосовано такий акт.

За змістом пункту 1.2 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019, ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських /об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях.

Позивачем не зазначено та не надано доказів того, що він відноситься до наведених суб`єктів або щодо нього будуть застосовані оскаржувані положення. Як убачається зі змісту позовної заяви, місцем реєстрації позивача вказано місто Суми. Предметом спору є пункт 6.1.3 пункту 6.1 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 в частині обмеження максимально допустимою висотою (поверховістю) житлової забудови, яка передбачена в населених пунктах з кількістю населення до 100 тис. осіб. Однак у місті Суми станом на 2017 рік мешкало, за даними Організація Об`єднаних Націй, 264753 осіб.

Отже, позивачем не доведено права на звернення до суду з позовом про оскарження підпункту 6.1.3 пункту 6.1 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104.

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено порушеного інтересу внаслідок ухвалення відповідачем оскаржуваного нормативно-правового акту.

Відповідно до Конституції України:

кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55);

юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124).

Верховний Суд, надаючи тлумачення наведеним нормам, неодноразово висловлював правову позицію, за кою право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

- пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику;

- порушений суб`єктом владних повноважень

(наприклад, постанова Великої палати Верховного Суду від 04.03.2020 справа №9901/216/19).

На думку суду, позовна заява не містить доводів порушеного права чи інтересу. Твердження позивача про незаконність нормативно-правового акту не доводить наявності порушеного права чи інтересу без вказання, в яке саме право чи інтерес особи втрутився суб`єкт владних повноважень (рішенням, діями чи бездіяльністю). Оскільки до позивача не застосовувались оскаржувані положення нормативно-правового акта, помилковими є доводи про наявність у нього порушеного інтересу.

Відсутність у позивача права на оскарження підпункту 6.1.3 пункту 6.1 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Судом зазначалось, що підставами позову визначено невідповідність підпункту 6.1.3 пункту 6.1 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" вимогам законодавства та не взаємоузгодженість з іншими будівельними нормами.

Відносини в сфері нормування у будівництві, правові та організаційні засади розроблення, погодження, затвердження, реєстрації і застосування будівельних норм встановлені в Законі України "Про будівельні норми" від 05.11.2009 №1704-VI (у редакції, чинній на час прийняття Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій").

Відповідно до статті 10 Закону України "Про будівельні норми":

розроблення, затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури (частина перша);

розроблення, затвердження, внесення змін до галузевих будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються відповідними суб`єктами нормування (частина друга);

виконавцями робіт з нормування у будівництві є базові організації з науково-технічної діяльності у будівництві. Положення про базову організацію з науково-технічної діяльності у будівництві затверджує Кабінет Міністрів України. Перелік базових організацій встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури, відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України положення (частина третя);

проект галузевих будівельних норм перед затвердженням суб`єктом нормування підлягає погодженню з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури (частина четверта);

порядок розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для забезпечення гармонізації нормативної бази України з нормативною базою Європейського Союзу встановлюється період одночасної дії будівельних норм, розроблених на основі національних технологічних традицій, та будівельних норм, гармонізованих з нормативними документами Європейського Союзу (або інших будівельних норм, кодів). Порядок застосування зазначених норм визначається Кабінетом Міністрів України. Обґрунтовані відхилення від будівельних норм, що забезпечують дотримання встановлених вимог безпеки у спосіб, не передбачений будівельними нормами, можуть бути погоджені суб`єктом нормування відповідно до встановленого ним порядку (частина п`ята).

Аналогічні норми визначені "Порядком розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 №543.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України від 03.05.2012 №190 надано Державному підприємству "Український науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя" статус базової організації з науково-технічної діяльності у будівництві.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України від 03.05.2012 №193 надано Державному підприємству "Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва" статус базової організації з науково-технічної діяльності будівництві.

Листом від 05.03.5018 №29/03 Конференція будівельників України звернулась до Прем`єр-міністра України, в якому просила:

1) при підготовці та розгляді у другому читанні проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (реєстраційний №6403 від 21.04.2017) встановити вимогу про обмеження державними будівельними нормами висотності житлової забудови населених пунктів в залежності від чисельності населення;

2) у державних будівельних нормах, що регулюють питання планування і забудови територій (ДБН 360-92**), передбачити обмеження висотності житлової забудови такими параметрами:

для сіл чисельністю населення до 2 тис. осіб - виключно садибна забудова;

для сіл з чисельністю населення понад 2 тис. осіб - багатоквартирні будинки висотою до 12 метрів (до 4 поверхів включно);

для селищ міського типу - багатоквартирні будинки висотою до 15 метрів (до 5 поверхів включно);

для міст чисельністю населення до 50 тис. осіб - багатоквартирні будинки висотою до 27 метрів (до 9 поверхів включно);

для міст з чисельністю населення від 50 до 100 тис. осіб - багатоквартирні будинки висотою до 48 метрів (до 16 поверхів включно);

для міст з чисельністю населення понад 100 тис. осіб - висотність житлової забудови не обмежується, але граничні показники висотності житлової забудови визначаються відповідно до містобудівного та спеціального законодавства, у тому числі Закону України "Про охорону культурної спадщини", державних будівельних норм, стандартів і правил та встановлюються у містобудівній документації на місцевому рівні.

На виконання доручення Прем`єр-міністра України від 04.04.2018 №12094/1/1-18 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України звернулось з листом від 18.04.2018 №8/14-3-339-18 до Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя", яким просило надати результати розгляду наданих пропозицій.

Листами від 01.04.2019 №964/10-1/14-19 Міністерства культури України, від 07.03.2019 №1658/11 Міністерства молоді та спорту України, від 18.03.2019 №26.1.16/561-19/7084 Міністерства охорони здоров`я України, від 02.04.2019 №1/12-2048 Міністерства освіти і науки і освіти України, від 01.04.2019 №4442/05425-2019 Міністерства внутрішніх справ України, від 13.03.2019 №01-3868/261 Державної служби України з надзвичайних ситуацій погоджено проект державних будівельних норм ДБН Б.2.2-ХХ:20ХХ без зауважень.

Листом від 27.03.2019 №3736/18/10-19 Міністерство інфраструктури України, погодило проект державних будівельних норм ДБН "Планування та забудова територій" із зауваження, які не стосувались пункту 6.1.3 проекту.

Згідно з висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 02.04.2019 №6002-123-20-2/6707, Державні будівельні норми "планування та забудова територій № ДБН Б.2.2-ХХ:20ХХ на зміну ДБН Б.2.2.-12:2018 "Планування і забудова територій" відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України і можуть бути погоджені.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 26.04.2019 №104 затверджено ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій".

Наказ опублікований в Інформаційному бюлетені Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 2019, 06, №6 Ціноутворення у будівництві, 2019, 07, №7

Листом від 03.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо невідповідності нормам чинного законодавства пункту 6.1.3 проекту остаточної редакції Державних будівельних норм "Планування та забудова територій".

Листом від 22.05.2019 №7/14.4/8293-19 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило позивача, що з метою одержання зауважень і пропозицій до проекту ДБН "Планування та забудова територій", проект ДБН був оприлюднений 01.02.2019 шляхом розміщення на офіційній сторінці Мінрегіону у розділі "Проекти будівельних норм для обговорення" з посиланням на електронну адресу admin@dipromisto.gov.ua Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя" як головного розробника проекту ДБН.

Відповідно до пункту 7 "Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність" проект будівельних норм разом з пояснювальною запискою до нього організація-розробник оприлюднює шляхом розміщення на офіційному веб-сайті. Суб`єкт нормування на офіційному веб-сайті оприлюднює проект будівельних норм і пояснювальну записку до нього та інформацію про розроблення будівельних норм із зазначенням організації-розробника та адреси, за якою приймаються пропозиції. Пропозиції приймаються протягом 15 робочих днів після оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті суб`єкта нормування.

Пунктом 8 "Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність" встановлено, що суб`єкт нормування надсилає копії проекту будівельних норм, пояснювальної записки та протоколу погодження позицій центральним органам виконавчої влади, які відповідно до компетенції беруть участь у погодженні проекту будівельних норм (далі - заінтересовані органи).

Згідно з пунктом 13 "Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність" суб`єктом нормування забезпечується встановлення відповідності проекту будівельних норм вимогам законодавства, забезпечення їх взаємоузгодженості з іншими будівельними нормами та актуалізації.

У разі розроблення нових будівельних норм або будівельних норм на заміну чинних проект будівельних норм також підлягає перевірці базовою організацією з науково-технічної діяльності у будівництві за відповідним напрямом (далі - базова організація) на відповідність вимогам законодавства та інших будівельних норм.

В матеріалах справи наявний висновок перевірки проекту будівельних норм ДБН Б.2.2-ХХ:20ХХ, проведеного Державним підприємством "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва", відповідно до якого проект будівельних норм та документи, які складають їх справу, оформлено відповідно до вимог стандартів нормування та стандартизації у будівництві.

Враховуючи викладене, судом не встановлено порушення відповідачем процедури розроблення та затвердження будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій".

Суд також відхиляє доводи про незаконність оскаржуваного нормативно-правового акта та неузгодженість затверджених цим актом будівельних норм з іншими нормами.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 1 Закону України "Про будівельні норми" будівельні норми - затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про будівельні норми" державна політика у сфері нормування у будівництві базується на таких принципах: створення безпечного середовища для здоров`я та життєдіяльності людини (у тому числі для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення); відкритості, прозорості і демократичності процедури розроблення, погодження та затвердження будівельних норм; доступності інформації про чинні будівельні норми; відповідності будівельних норм сучасним досягненням науки і техніки; відповідності будівельних норм вимогам законодавства, міжнародних норм та правил (пункти 1-5).

Позивачем як підставу позову підтримано висновок експерта в сфері розроблення містобудівної документації від 10.04.2020 №10/04, зроблений на замовлення позивача, відповідно до якого пункт 6.1.3 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" у частині визначення максимально допустимої висоти (поверховості) житлової забудови від існуючих чисельності населення та класифікації населеного пункту є не взаємоузгодженим з пунктом 4.17, підпунктом "є" пункту 5.3.2, підпунктами "а", "б", "в", "ж", "з" пункту 5.3.4.1, абзацом 2 підпункту "б" пункту 5.5.5 Державних будівельних норм "Склад та зміст генерального плану населеного пункту", оскільки текстові та графічні матеріали генерального плану населеного пункту, сформовані на виконання приписів ДБН Б.1.1-15:2012 повинні визначати граничну висоту (поверховість) житлової забудови у населеному пункті. Також позивач наголосив на штучності обмеження висотності забудови, невідповідності сучасним тенденціям урбанізації.

Законами України чи постановами Уряду України не врегульовано питання максимально допустимої висоти (поверховості) житлової забудови в залежності від чисельності населення та класифікації населеного пункту. Відтак, за висновкам суду, необґрунтованими є доводи позивача про незаконність оскаржуваного нормативно-правового акта, також судом не встановлено невідповідність цього акта нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Щодо доцільності оскаржуваного обмеження висотності забудови, то суд вважає, що в даному випадку відповідач має широку дискрецію для врегулювання відповідних відносин. При цьому потрібно взяти до уваги спеціальну процедуру розроблення державних будівельних стандартів за допомогою спеціалізованих установ, а також те, що така пропозиція висловлена Конференція будівельників України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, відповідно відсутні підстави для їх задоволення.

Як убачається з матеріалів судової справи, відповідно до квитанції від 25.06.2019 №17 позивачем сплачено 1536,80 грн. судового збору.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати зі сплати судового збору за одну вимогу немайнового характеру розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Міністерство розвитку громад та територій України (ідентифікаційний код 37471928, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 9).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2021 року.

Суддя В.А. Донець