Рішення № 94852780, 04.02.2021, Білозерський районний суд Херсонської області

Справа № 648/2865/20

Провадження № 2/648/98/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року с.м.т. Білозерка

Білозерський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді - Бугрименка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Тищенко Т.Б.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Станіславської сільської ради, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, Білозерська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, усунення перешкод в користуванні будинком шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просила: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане 28 лютого 2002 року Станіславською сільською радою на ім`я ОСОБА_5 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 4 червня 2002 року Білозерською державною нотаріальною конторою Мартинову Євгенію Євгенійовичу, на спадщину ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; усунути їй, ОСОБА_1 , перешкоди в користуванні вказаним будинком, шляхом вселення.

Позов обґрунтовано тим, що з 1 березня 1966 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 .. В період шлюбу ними набуто житловий будинок АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Разом з цим, 28 лютого 2002 року Станіславською сільською радою на ім`я ОСОБА_5 видане оспорюване свідоцтво. Таким чином, правовстановлюючий документ на будинок виданий на ім`я померлої особи. Нотаріус безпідставно прийняв вказане свідоцтво та на підставі нього видав свідоцтво про право на спадщину. При цьому, при оформленні спадщини, нотаріус не роз`яснив їй, що вона має право на Ѕ частину у спільному майні подружжя. Відмовляючись від спадщини на користь позивача, вона відмовилась від належної їй частки в спадщині ОСОБА_5 , а не від частки у спільному майні подружжя. У вересні 2018 року вона, тимчасово, залишила вказаний будинок, маючи намір повернутися весною 2019 року, але позивач не допускає її до будинку.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на безпідставність заявлених вимог, оскільки при оформленні спадщини після смерті батька, нотаріус роз`яснив позивачу положення ст.22 КпШС, остання не заявляла вимоги про видачу їй свідоцтва про право у спільному майні подружжя на Ѕ частину. Вимога про усунення перешкод не може бути розглянута в даній справі, так-як в провадженні Білозерського районного суду вже перебуває на розгляді цивільна справа про за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про визнання останньої такою, що втратила право будинком АДРЕСА_1 . Крім того, він не є належним відповідачем за вимогою про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину. Просив відмовити у позові.

У відповіді на відзив представник позивача зазнає, що доводи відповідача є необґрунтованими, позивач від належної їй частки у спільному майні подружжя не відмовлялася. Пред`явлення позову про усуненню перешкод у користування житлом, за наявності іншої справи, провадження у які зупинено (визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право вказаним будинком), не суперечить законодавству. ОСОБА_3 являється належним позивачем, оскільки заявлені вимоги стосуються його прав та інтересів, у випадку задоволення позову він позбудеться права власності на Ѕ зазначеного будинку. Щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності, в якості співвідповідача залучено Станіславську сільську раду.

22 вересня 2020 року ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області, за заявою позивача про забезпечення позову, накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 .

29 вересня 2020 року відкрито провадження у справі. Визначено судовий розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

15 січня 2021 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що порушення допущені при видачі свідоцтв і про які зазначено в позовній заяві, позивачці стало відомо в серпні 2020 року при зверненні до центру з надання безоплатної правової допомоги, у зв`язку з чим, вважає, що строк позовної давності пропущено не було.

Відповідач та її представник заперечували щодо позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Заявили клопотання про застосування позовної давності.

Крім того, відповідач дав додаткові пояснення, що у вересні 2018 року його мати, зібравши всі речі, добровільно залишила спірний будинок та перейшла жити до дочки, ОСОБА_6 .. Він не проживає постійно у спірному будинку, у зв`язку з чим, пустив до будинку «квартирантів», жінку з дитиною. Останні прожили там недовго, і він знову дозволив проживати в будинку іншим людям. Погоджується, що після того, як в будинку почали проживати «квартиранти», його мати не має доступу до будинку. Вважає, що проживання матері у будинку є неможливим, оскільки в ньому вже проживають інші люди. Мати з сестрою вимагають щоб він сплатив їм частину з отриманої спадщини. Він не має наміру продавати будинок та сплачувати їм якісь кошти, у зв`язку з чим, між ними виникли неприязні відносини.

Представник Станіславської сільської ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подавав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Позивач, допитана в судовому засіданні як свідок, дала показання, що з 1966 року перебувала у шлюбі ОСОБА_5 .. В 70-х роках вони переїхали в с.Станіслав Білозерського району Херсонської області. Радгосп надав їм будинок для проживання, за який вони 10 років сплачували внески. За будинок вони повністю розрахувалися. В 2001 році помер її чоловік. Ні вона, ні її дочка, не претендували на спадщину після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з чим, відмовились від спадщини на користь ОСОБА_3 , з умовою, що вона доживе свій вік у вказаному будинку. Щодо видачі свідоцтва про право власності на Ѕ частину майна у спільному мані подружжя, нотаріус їй нічого не роз`яснював, сказавши лише, що тепер власником будинку буде її син, а вона буде завідувати його господарством. Заперечень з даного приводу вона не мала. Весь цей час вона проживала у будинку АДРЕСА_1 . Восени 2018 року вона тимчасово, до весни, переїхала проживати до дочки, оскільки не мала можливості самостійно сплачувати комунальні послуги за будинок. Через незначний проміжок часу дізналася, що син впустив у будинок «квартирантів». З цього часу доступу до будинку вона не має, відповідач змінив замки в будинку, її туди не допускає.

Свідок ОСОБА_6 дала показання, що позивач є її матір`ю, а відповідач братом. На даний час між ними склалися неприязні відносини, з тих причини, що ОСОБА_3 не пускає матір в будинок, в якому вона прожила все життя. Зазначила, що восени 2018 року мати переїхала жити до неї, оскільки не мала можливості сплачувати зимою комунальні послуги. З собою, з будинку, мати забрала необхідні їй речі. В 2019 році мати хотіла повернутися в будинок, але там, з дозволу відповідача, вже проживали сторонні їм люди. До теперішнього часу позивач не може повернутися до свого будинку, так-як відповідач її туди не пускає, в будинку проживають сторонні люди.

Свідок ОСОБА_7 дала показання, що вона працює директором центру з надання безоплатної правової допомоги. В серпні 2020 року до неї звернулася позивач з дочкою, з приводу, що син хоче позбавити її права на житло. Вона познайомила позивача з адвокатом Андруневичем В.М., який після ознайомлення з документами, наданими позивачкою, повідомив останню, що свідоцтво про право власності на її будинок та свідоцтво про право на спадщину видано з порушенням законодавства.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази подані сторонами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Суд установив, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 1 березня 1966 року.

Згідно до довідки №15 від 22 лютого 1986 року, виданої радгоспом «Лиманський» Станіславської сільської ради, ОСОБА_5 повністю виплатив кошти за будинок в сумі 2275 руб., по АДРЕСА_1 . Кошти за будинок сплачувались рівними частинами на протязі 10 років, 1976-1986 р.. Будинок знятий з балансу радгоспу та переданий в особисте користування ОСОБА_5 ..

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, заповіту останній не складав, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , та відомостями, які містяться в довідці характеристиці, виданої Станіславсьою сільською радою.

28 лютого 2002 року Станіславською сільською радою, на підставі рішення Станіславської сільської ради №21 від 29 березня 1990 року, на ім`я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 .

З матеріалів спадкової справи №211/2002, заведеної після смерті ОСОБА_5 , вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернувся син спадкодавця, ОСОБА_3 . Інші спадкоємці, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , відмовились від спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 ..

Крім того, із заяви ОСОБА_1 від 20 квітня 2002 року вбачається, що їй роз`яснено зміст ст.22 КпШС, від вимог якої вона також відмовляється.

4 червня 2002 року державний нотаріус Білозерської державної нотаріальної контори Лубянський А.В. видав на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, зокрема, на домобудівлю АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Станіславською сільською радою Білозерського району Херсонської області 28 лютого 2002 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №214105969 від 26 червня 2020 року власником будинку АДРЕСА_1 являється ОСОБА_3 ..

Зі змісту довідки Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області за №758 від 27 квітня 2020 року вбачається, що у спірному будинку АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання позивача з 23 грудня 1997 року по теперішній час.

Вказані докази є належними та допустимими.

Разом з цим, суд відхиляє показання свідка ОСОБА_7 , оскільки вказані показання не містять інформації щодо предмету доказування, а отже не є належним доказом.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

За таких обставин на спірні правовідносини, що виникли до набрання чинності ЦК, поширюється дія норм ЦК УРСР (в ред. 1963 р.).

Відповідно до ст.22 КпШС України, чинної на момент придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно до ст.553 ЦК УРСР, спадкоємець за законом або заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною першою статті 71 Закону України «Про нотаріат», в редакції чинній на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 , у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Зі змісту статті 1301 ЦК вбачається, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки будинок АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у шлюбі, він був сумісною власністю подружжя, а отже, позивач мала право на його Ѕ частину.

Суд погоджується з доводами представника позивача, що остання могла відмовитись лише від спадщини, що відкрилася після смерті її чоловіка, а не щодо належної їй Ѕ частки домоволодіння. За таких обставин, у нотаріуса не було законних підстав видавати свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно, зокрема, на весь будинок АДРЕСА_1 . Видача оскарженого свідоцтва про право на спадщину на ім`я відповідача, безспірно порушила права позивача, як власника майна. З огляду, що оспорюється свідоцтво на підставі якого, у ОСОБА_3 виникло право власності, суд вважає, що останній являється належним відповідачем за даною вимогою.

Разом з цим, відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

За даних обставин, суд вважає необхідним розглянути заяву про застосування позовної давності з урахуванням положень Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Зі змісту ст. 257 ЦК України вбачається, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Доводи представника позивача, що строк позовної давності в даній справі не було порушено, оскільки про незаконність оскарженого свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_1 дізналася лише в 2020 році, суд вважає безпідставним. Оскільки позивач достеменно знала, що свідоцтво про право на спадщину видано на ім`я відповідача, на все майно, зокрема, спірний будинок в цілому. Даний факт обізнаності позивача підтверджується її показаннями, з яких також вбачається, що до звернення відповідача до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування житлом, вона не мала заперечень щодо права власності відповідача на весь будинок. Крім того, із заяви позивача від 20 квітня 2002 року на адресу нотаріальної контори вбачається, що їй роз`яснено вимоги ст.22 КпШС, від вимог, яких вона відмовляється.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності, необхідно рахувати з наступного дня після видачі такого свідоцтва - 5 червня 2002 року.

Враховуючи, що позивач звернулася до суду з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 4 червня 2002 року та визнання права власності лише 21 вересня 2020 року, відповідачем зроблено відповідну заяву про застосування позовної давності, суд дійшов висновку, що в задоволенні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання за позивачем права власності на частку у спільному майні подружжя, необхідно відмовити з підстав спливу позовної давності.

Вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності, також задоволенню не підлягає.

Зі змісту частини першої 4 ЦПК, вбачається, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів.

Проте, позивач не посилається, що саме внаслідок видачі вказаного свідоцтва, було порушено, не визнається або оспорюється її на будинок.

Щодо зазначених позивачем підстав позову в цій частині, суд вказує, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право та не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Дійсно, оскаржене свідоцтво про право власності видане на ім`я ОСОБА_5 після його смерті. Проте, з вказаного свідоцтва вбачається, що воно видане на підставі рішення Станіславської сільської ради №21 від 29 березня 1990 року, яке позивачем не оскаржується. Таким чином, право власності ОСОБА_5 на будинок АДРЕСА_1 , виникло за його життя. Вказаний будинок увійшов до спадкової маси. За вказаних обставин, підстав визнавати зазначене свідоцтво підстав не має.

Разом з цим, вимога позивача про усунення їй перешкоду в користуванні житлом шляхом вселення підлягає задоволенню.

Зі змісту ст.310 ЦК вбачається, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 311 ЦК визначено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічні положення закону викладені в ч.4 ст.9 Житлового кодексу УРСР.

Відповідно до ст.150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Згідно до ч.1 ст.405 ЦК члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Підставу втрати права користування житловим приміщенням членом сімї власника житла передбачено ч.2 ст.405 ЦК.

Як встановлено судом, позивач має право на проживання у будинку АДРЕСА_1 з 23 грудня 1997 року. Іншого житла вона не має. Інтерес до житла не втратила. Натомість ОСОБА_3 чинить позивачці перешкоди у користуванні зазначеним житлом, до будинку її не допускає, що підтверджується, як показаннями ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , так і поясненнями самого відповідача.

За встановлених обставин, право позивача на користування житлом підлягає захисту, шляхом її вселення до зазначеного будинку. Таким чином, позов підлягає заволенню частково.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3372 грн. 40 коп.. (850 грн. + 840,8 грн. + 840,8 грн. + 840,8 грн.). Враховуючи, що позов задоволено, з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 840,8 грн.. (вимога про усунення перешкод у користуванні житлом)

Керуючись ст.ст. 7-13, 141, 223, 264-268 ЦПК України, на підставі ст.ст.256, 310, 311, 405, 1301 ЦК України, ст.22, ст. 553 ЦК УРСР суд ,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 до будинку АДРЕСА_1 .

В решті позову про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, відмовити.

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840 гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 11 лютого 2021 року.

Позивач – ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3

Відповідач – ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4

Відповідач Станіславська сільська рада; місце знаходження: Херсонська область, Білозерський район, с.Станіслав, вулиця Свободи, 158; ЄДРПОУ 04401492

Третя особа Білозерська державна нотаріальна контора,місце знаходження: Херсонська область, смт.Білозерка, вулиця Свободи, 85, ЄДРПОУ 34669140

Суддя: В.В.Бугрименко