Рішення № 94851935, 12.02.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 750/9391/20

Провадження № 2/591/1041/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2021 року м.Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Левицької Х.М.,

представника відповідача Коперсако Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 750/9391/20, провадження № 2/591/1041/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 20 жовтня 2020 року звернулась до Деснянського районного суду м.Чернігова з позовом та свої вимоги мотивує тим, що постановою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 13 жовтня 2011 року справа № 2-а-11836/11 визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в Новозаводському районі у м. Чернігові та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.50,ст.54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», за період з 16.03.2011 року по 18.06.2011 рік, за виключенням фактично проведеної виплати за вказаний період. Судом видано виконавчий лист, який було направлено на виконання до Державної виконавчої служби ГУЮ у Чернігівській області. 24.03.2020 року ДКС України виплатило кошти 12639,93 грн. на виконання виконавчого листа № 2-а-1186/11. Строк виконання судового рішення склав 419 днів. На звернення до ДКСУ щодо нарахування та забезпечення виплати їй 3% річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат за порушення строку виконання постанови суду, отримала відмову. У зв`язку із невиконанням вищевказаного рішення суду у строки, передбачені статтями 46,124 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і ст. 625 Цивільного Кодексу України вона була позбавлена можливості отримати належну їй суму боргу, а відтак вважає, що має право на отримання компенсації і інфляційних втрат за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, а тому просить Державного бюджету України на її користь суму у розмірі 19140 гривень 70 копійок, яка складається з 3 % річних – 437 гривень 48 копійок та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 18703 гривні 29 копійок по справі № 2-а-11836/11 рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 13 жовтня 2011 року.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, в письмовій заяві просить провести розгляд справи без її участі, свої вимоги підтримує, просить задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні заперечувала проти позову та просила відмовити в його задоволені, вказавши, що Управління здійснило всі необхідні дії щодо виконання судових рішень та жодним чином не порушило прав та законних інтересів ОСОБА_1 . Законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, оскільки перерахування відповідних коштів може бути здійснено лише в порядку черговості надходження документів (заяв стягувачів) та після погашення заборгованості за рішенням суду. В силу закріпленого законодавством принципу обов`язковості судового рішення безумовний обов`язок щодо його виконання покладається в першу чергу на визначеного судом боржника. Пояснила, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині стягнення компенсації у розмірі трьох відсотків річних, оскільки виконувалось рішення зобов?язального характеру, а не рішення про стягнення коштів. Підстави для стягнення коштів відповідно до ст. 625 ЦК України також відсутні, оскільки обов?язок сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних покладено саме на боржника, яким є управління Пенсійного фонду України, а не казначейство та Державний бюджет України.

Представник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області в судове засідання не з`явився, надавши суду відзив на позовну заяву, в якому просив справу розглянути у його відсутність та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з викладених в ньому підстав, вказавши, що позивачкою не зроблено жодного посилання на норму права, яка б покладала на державу Україна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання боржником.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова передано справу на розгляд до Зарічного районного суду м.Суми. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 19 січня 2021 року. Розгляд справи відкладався у зв`язку неявкою відповідачів.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача ДКСУ України, дослідивши матеріали справи та всі письмові докази, прийшов до наступного висновку. Судом встановлено, що постановою Новозаводського районного суду м.Чернігова № 2-А-11836/2011 від 13 жовтня 2011 року, яка набрала законної сили 31.10. 2011 року, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі міста Чернігова здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної (основної) пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.50,ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням положень частини 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV за період з 16.03.2011 року по 18.06.2011 року, за виключенням сум фактично проведеної виплати за вказаний період (а.с.8).

31 жовтня 2011 року Новозаводським районним судом м.Чернігова на підставі вищевказаної постанови суду видано виконавчий лист (а.с.10), який звернуто до примусового виконання.

Постановою заступника начальника Новозаводського відділу ДВС Чернігівського міського управління юстиції Каратаєвською Т.П. від 18.12.2012 року у ВП № 35194716 було закінчено виконавче провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв?язку з неможливістю проведення виплат. Зазначено, що кошти в сумі 12703,45 грн. нараховані стягувачу.(а.с.63).

31.01.2019 Управлінням ДВС ГТУЮ в Чернігівській області повідомлено про прийняття для обліку рішення, виконання якого гарантується державою. У ньому зазначено, що постанова суду у справі №2-а-11836/11 відповідно до п. 7 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 прийнята для обліку та включена до першої черги задоволення вимог (а.с. 65).

Листом від 07.04.2020 Державна казначейська служба України повідомила про погашення заборгованості перед, у тому числі, ОСОБА_1 за рішенням суду у справі №2-а-11836/11 (а.с.66-67).

Позивачка зверталася до Державної казначейської служби України із заявою провести нарахування і забезпечити виплату компенсації і інфляційних втрат за порушення строку виконання вищевказаних судових рішень. листом від 07.04.2020 року у виплаті відмовлено (а.с.11).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524,533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у вказаній статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Положення наведених вище норм передбачають, що зобов`язання можуть виникати не лише безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 вказаного Закону виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехнідні положення» вказаного Закону виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості:

у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

Механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, інвентаризації та погашення заборгованості за ними визначений Порядком погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 7 вказаногоПорядку у разі відсутності відомостей про виконання рішення в повному обсязі відповідальна особа (органу державної виконавчої служби) вносить дані про це рішення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою (далі - Реєстр).

Відповідно до абз. 2 п. 13 Порядку передача органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, рішень зобов`язального характеру здійснюється після отримання від боржника, його правонаступника або органу державної влади, який прийняв рішення про припинення боржника - юридичної особи, документів про здійснення нарахування виплат за таким рішенням.

Відповідно до п. 20 Порядку погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Судом встановлено, що рішення суду, яким було зобов?язано орган Пенсійного фонду України здійснити нарахування та виплату соціальних виплат позивачці, не було виконане протягом тривалого часу. Після набрання законної сили судовим рішенням у 2011 році нарахування коштів управлінням Пенсійного фонду України було здійснено у грудні 2012 року. У січні 2019 року рішення було внесено до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою. Однак фактично виплата коштів за ріщенням суду була здійснена лише у березні 2020 року. За таких обставин, тривале невиконання судового рішення спричинило матеріальні втрати стягувача внаслідок знецінення коштів.

Суд вважає безпідставними доводи відповідачів про відсутність вини у тривалій невиплаті коштів з посиланням на положення нормативних актів, якими передбачено черговість погашення заборгованості за рішеннями судів. Європейський суд неодноразово висловлював позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не може бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: «Войтенко проти України», «Кечко проти України», «Півень проти України», «Юрій Миколайович Іванов проти України» тощо). За таких обставин, відсутність бюджетних асигнувань на погашення боргу держави перед особою не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Також безпідставними є доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин не повинні застосовуватись положення статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» оскільки підставою для стягнення 3% річних та інфляційних витрат позивач зазначає статтю 625 ЦПК України.

Суд відхиляє також доводи ДКСУ про те, що обов?язок з виплати коштів, а відтак і проведення компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України повинен бути покладений на орган Пенсійного фонду України. Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. З огляду на Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Державна казначейська служба України є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України. Зі змісту Порядку №440 вбачається, що після внесення інформації про рішення до Реєстру рішень виконання яких гарантується державою, обов?язок з його виконання покладено саме на Казначейство, а не на особу, яка визначена боржником у виконавчому провадженні. Позивач просить стягнути інфляційні витрати та три відсотки річних саме за період з моменту внесення інформації про судове рішення до Реєстру до моменту виплати коштів, тому відсутні підстави для висновку, що відповідальність за невиконання рішення у цей період може бути покладена на управління Пенсійного фонду України.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про прострочення державою виконання зобов?язання за рішенням суду, у зв?язку з чим підлягає стягненню з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат за період з 31.01.2019 (дата внесення інформації про рішення до Реєстру рішень виконання яких гарантується державою) по 24.03.2020 (дата виплати коштів в сумі 12 703,45 грн.). За вказаний період 3 % річних від заборгованості у розмірі 12703,45 грн. становлять 437 гривень 48 копійок , інфляційні збитки становлять 18703 гривні 29 копійок . Наведений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції відповідачами не оспорювався. Не довіряти йому у суду підстав немає.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, на користь позивача з Державного бюджету України підлягають стягненню зазначені кошти у загальному розмірі 19140,77 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 19140 грн.70 коп., яка складається з 3 % річних – 437 гривень 48 копійок та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 18703грн. 29 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України (адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) з єдиного казначейського рахунку.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення через Зарічний районний суд м. Суми. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул.Бастіонна, 6,м.Київ, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми), місцезнаходження: вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, код ЄДРПОУ 43316700.

Повний текст рішення виготовлено 12.02.2021.

Суддя О.О.Ніколаєнко