Ухвала суду № 9484874, 08.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2010 р. м. КиївК-10743/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.03.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 року

у справі № 2-24/1899-2008А

за позовомКомунального підприємства «Бюро дорожнього нагляду»

доДержавної податкової інспекції у м. Сімферополі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2008 року Комунальне підприємство «Бюро дорожнього нагляду»звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000681502/0 від 23.01.2008 року.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.03.2008 року, залишеною без змін Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 року, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Сімферополі оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету за грудень 2007 року, за результатами якої складено Акт № 204/15-02-25128089 від 16.01.2008 року (далі Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковою інспекцією встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ), а саме: підприємством несвоєчасно перераховано грошові кошти у сумі 61867,08 грн. за грудень 2007 року відповідно до договору розстрочки № 13/24-3 від 27.08.2007 року.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення № 0000681502/0 від 23.01.2008 року про зобовязання сплатити штраф у сумі 2686,98 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що самостійно розподіляючи добровільно сплачені платником податків кошти, що перераховувались із зазначенням призначення платежу, відповідач діяв у порядку, який не передбачений податковим законодавством, чим порушив приписи частини другої статті 19 Конституції України.

Відповідно до умов договору про розстрочення податкового зобовязання №13/24-3 від 27.08.2007 року (з урахуванням умов додаткової угоди № 36/24-3 від 20.12.2007 року) граничним стром сплати податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 61867,08 грн. було визначено 20.12.2007 року.

Згідно з даними платіжного доручення № 1277/07 позивачем 20.12.2007 року було перераховано грошові кошти у сумі 61867,08 грн. У графі призначення платежу зазначено погашення розстроченого податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 61868,00 грн. за договором № 13/24-3 від 27.08.2007 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зміни податковим органом призначення платежу вказаного підприємством у платіжному дорученні.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції, реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеної норми вбачається, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку позивачу.

Підпунктом 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ визначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Тобто, Комунальним підприємством «Бюро дорожнього нагляду»розстрочене податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 61868,00 грн. за договором № 13/24-3 від 27.08.2007 року було сплачено в межах строку, визначеного умовами додаткової угоди № 36/24-3 від 20.12.2007 року.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування, визначено вичерпний перелік заходів, які можуть вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте серед них відсутній такий захід як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

За вказаних обставин судова колегія дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у звязку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.03.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Сергейчук О.А.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар Савченко А.В.