Рішення № 94838655, 11.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року м. Київ №640/27025/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києвіпрозобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просила суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення - 24 червня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не визнано стаж позивача за період її роботи з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року, оскільки управлінням не враховано записи в трудовій книжці у зв`язку з тим, що рік звільнення не відповідає даті наказу про звільнення.

Таку відмову позивач вважає протиправною, а тому звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що у відповідача відсутні правові підставі для врахування трудового стажу за період з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року, оскільки в трудовій книжці рік звільнення не відповідає даті наказу про звільнення, а тому у позивача не вистачає загального стажу для призначення пенсії за віком.

Позивач подала відповідь на відзив, в якому заперечила проти висновків відповідача, викладених у відзив на позовну заяву, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявами від 24 червня 2020 року та від 22 вересня 2020 року про призначення пенсії за віком.

Проте листами від 08 липня 2020 року та від 09 жовтня 2020 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії через те, що у ОСОБА_1 не вистачає необхідного загального трудового стажу для призначення пенсії, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не враховано до загального трудового стажу період роботи з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року, так як в трудовій книжці рік звільнення не відповідає даті наказу про звільнення.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої законні права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон).

Відповідно до статті 26 вказаного Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

В той же час до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

При цьому, згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувались до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, тобто до січня 2004 року, зараховуються до стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше тобто Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконана на підставі трудового договору на підприємствах установах організаціях, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах і кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

В той же час статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 637 підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.1 вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.2 Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться:

відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження;

відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (п. 2.3 Інструкції).

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму (п. 2.8 Інструкції).

Відтак, усі записи в трудовій книжці здійснюються роботодавцем.

Записами в трудовій книжці підтверджується період роботи з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року на підприємстві Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» (в різні періоди часу назва змінювалась, про що зроблено відповідні записи в трудовій книжці).

Однак дані записи Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не визнаються, оскільки в трудовій книжці дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення.

Позивачем подано як до суду, так і до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві довідку від 17 вересня 2020 року №052/36-776 Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» про те, що в період з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року ОСОБА_1 дійсно працювала на даному підприємстві, до даної довідки долучена довідка про заробітну плату за відповідний період від 17 вересня 2020 року №052/36-775.

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через не визнання відповідачем вищезазначених довідок, оскільки позивачу листом від 08 липня 2020 року вже відмовлено у призначенні пенсії.

Окрім того суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Тому посилання відповідача на невірну дату наказу про звільнення в трудовій книжці є безпідставними та спростовуються вищенаведеними доказами.

У зв`язку з цим період роботи позивача з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення - 24 червня 2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тобто, прийняття рішення про призначення пенсії позивача, віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Суд звертає увагу, що підставою для зарахування загального стажу позивача, для обрахунку пенсії на загальних умовах, є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог.

В даному випадку пенсійним органом не враховано, що визначальним фактом для зарахування загального стажу позивача під час призначення пенсії останньому на загальних умовах є підтвердження зайнятості особи на відповідних роботах, а тому відмовляючи в зарахуванні вищевказаного періоду при призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв протиправно.

При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», адже це відноситься до компетенції відповідача.

Разом з тим, частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Отже, суд зазначає, що в даному випадку наявні підстави для захисту прав позивача шляхом визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не зарахування періоду роботи з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року, яка задоволена судом під час постановлення рішення, а також зобов`язання відповідача здійснити повторний розгляд заяви позивача від 24 червня 2020 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Підсумовуючи все вище викладене суд вважає позовні вимоги частково обгрунтованими, а відтак такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не зарахування періоду роботи з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року до загального трудового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати інформацію про трудовий стаж позивача в періоди з 01 червня 1979 року по 09 лютого 1999 року до загального трудового стажу та повторно перерахувати стаж.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 08 липня 2020 року та від 09 жовтня 2020 року з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 420,40 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко