Рішення № 94837346, 12.02.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 р. Справа № 480/8678/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Слобожанської митниці Держмитслужби

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою Сумської митниці ДФС, в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ від 30.10.2020 № 431-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”

2. Негайно поновити ОСОБА_1 з 04.11.2020 на раніше займаній посаді - головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби.

3. Стягнути з відповідача - Слобожанської митниці Держмитслужби на користь позивача кошти за час вимушеного прогулу за період з 04.11.2020 до дня прийняття судом рішення з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 1081,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.10.2015 до 03.11.2020 позивач працювала у Сумській митниці ДФС, Слобожанській митниці Держмитслужби та має звання - інспектор митної служби І рангу.

01.10.2020 позивача попереджено про звільнення із займаної посади за 30 календарних днів та наказом відповідача від 30.10.2020 № 431-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” звільнено 03.11.2020 з посади головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису митниці без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Позивач вважає, що наказ винесено без вказівки на законодавчий чи нормативно-правовий акт - правову підставу проведення змін структури та штатного розпису Слобожанської митниці Держмитслужби чи структурного підрозділу у м.Суми; не мало місце скорочення посад чи скорочення чисельності чи штату державних службовців у підрозділі, тому і підстави для мого звільнення, вважаю, відсутні; при звільненні відповідачем порушено встановлену процедуру звільнення з посади, без дотримання наданих позивачу законодавством гарантій працевлаштування, не додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника “у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису митниці без скорочення чисельності або штату державних службовців”.

Крім цього, у разі скорочення у структурному підрозділі, чи юридичній особі в цілому, не з`ясовувалися питання про те, чи позивач має переважне право на залишення на роботі, адже вирішення питання про наявність у працівника переважного права на залишення на роботі є однією з гарантій від незаконного звільнення, а при вирішенні питання щодо переважного права залишення на роботі слід брати до уваги дані по всій юридичній особі, а не лише по одному структурному підрозділу, де працювала позивач. У попередженні про наступне вивільнення від 01.10.2020 відповідач попередив про вивільнення та запропонував лише одну вакантну посаду - посаду головного державного інспектора відділу організації митного контролю - підрозділ, який розташовано у м. Суми, відповідач мав право на працевлаштування шляхом пропозиції усіх наявних вакантних посад Слобожанській митниці Держмитслужби.

Ухвалою суду від 07.12.2020 відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує з огляду на таке.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 “Про утворення територіальних органів Державної митної служби” (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби. Відповідно до пункту 2 Постанови № 858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

Відповідач зазначає, що прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Зокрема, частиною 5 статті 22 Закону України “Про державну службу” передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

До того ж, 01.10.2020 позивач відмовилась від запропонованої для переведення посади, про що власноруч розписалась у повідомленні про наступне вивільнення.

Відповідач вважає, що виходячи з аналізу положень ст.ст. 21, 22, 41, 87 Закону України “Про державну службу” вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком.

Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 27-33).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Сумській митниці ДФС, з 04.08.2020 наказом № 243-о від 03.04.2020 переведена на посаду головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби, має звання інспектора митної служби 1 рангу, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 14-15).

01.10.2020 року позивачу вручено повідомлення про наступне можливе звільнення (а.с. 34).

Наказом Слобожанської митниці Держмитслужби від 30.10.2020 № 431-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено 03.11.2020 з посади головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису митниці без скорочення чисельності або штату державних службовців (а.с. 13).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України “Про державну службу”.

Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно ст.3 Закону України “Про державну службу”, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 – 3 ст.5 Закону України “Про державну службу” передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України “Про державну службу”, державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, зокрема статтею 87 Закону України “Про державну службу”.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України від 14 січня 2020 року N 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13 лютого 2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону України “Про державну службу”.

Наразі відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

З матеріалів справи суд вбачає, що згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 “Про утворення територіальних органів Державної митної служби” (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

07.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг “Про реорганізацію митниць ДФС” розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови № 858.

З матеріалів справи суд вбачає, що до звільнення позивач обіймала посаду головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби.

Відповідно до наказу в.о. начальника Слобожанської митниці Держмитслужби № 300 від 17.09.2020 наказано ввести в дію структуру Слобожанської митниці Держмитслужби на 2020 рік, затверджену в.о. Голови Державної митної служби України Павловським А. 16 вересня 2020 року зі штатом 824 одиниці (а. с. 35).

01.10.2020 року позивачу вручено повідомлення про наступне можливе звільнення (а.с. 34).

Згідно змісту наведеного повідомлення позивачу було запропоновано для переведення посада-головного державного інспектора відділу організації митного контролю та оформлення управління забезпечення митного контролю та митного оформлення.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 витребувано від Слобожанської митницею Держмитслужби перелік вакантних посад Слобожанської митниці Держмитслужби станом на 01.10.2020 року та на 03.11.2020 року.

Також, суд зобов`язав Слобожанську митницю Держмитслужби надати пояснення щодо неможливості переведення ОСОБА_1 на посади, які не були запропоновані позивачу.

Так, на виконання ухвали Сумського окружного адміністративного суду Слобожанською митницею Держмитслужби надано перелік вакантних посад Слобожанської митниці Держмитслужби станом на 01.10.2020 року та на 03.11.2020 року.

Згідно змісту наведеного переліку судом встановлено, що станом на 01.10.2020 року та на 03.11.2020 року в Слобожанській митниці Держмитслужби були наявні інші посади, які не було запропоновано позивачу під час повідомлення про наступне вивільнення та під час складення оскаржуваного наказу.

Жодних письмових пояснень на виконання ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 щодо неможливості переведення ОСОБА_1 на зазначені посади відповідачем по справі не було надано.

Звільняючи позивача, відповідач вважав, що при скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Крім того, відповідач запропонував тільки одну вакантну посаду за власним розсудом.

Суд зазначає, що законодавцем також були внесені зміни до Кодексу законів про працю України, так Законом України від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набув чинності 02.02.2020, статтю 49-2 Кодексу законів про працю України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

Отже зміни внесені до Кодексу законів про працю України наразі також є діючими та чітко передбачають особливості звільнення державних службовців, зокрема не застосування до такої процедури положень частини другої статті 49-2 цього Кодексу, якою передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

При цьому, частиною 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Судом встановлено, що фактично позивача звільнено в зв`язку із скороченням посади, яку він займав та у зв`язку з не прийняттям рішення суб`єктом призначення щодо пропонування позивачу іншої посади за його спеціальністю.

При цьому, представник відповідача ніяким чином не пояснив причин неможливості працевлаштування позивача на наявних вакантних посадах Слобожанської митниці Держмитслужби.

Разом з тим, частиною 5 статті 22 Закону України “Про державну службу” передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені статтею 41 Закону України “Про державну службу”, зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Таким чином, виходячи із з нормативного тлумачення зазначених норм, суд доходить висновку, що нормами Закону України “Про державну службу” передбачена можливість працевлаштування працівника, посада якого скорочена на іншій рівнозначній або нижчій вакантній посаді, разом з тим нормами Кодексу законів про працю України передбачено обов`язок роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У даному разі суд керується принципом відповідно до якого, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі “Щокін проти України”, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 року, справа №876/5312/17).

Згідно з матеріалами справи, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання обов`язку запропонувати позивачу іншу роботу, не зазначено будь – яких причин чи підстав відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі.

Водночас необхідно враховувати, що застосовані до позивача в цій справі обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів “згідно із законом” означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов”язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але, відповідно до статті 27 Віденської конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Суд зазначає, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

Порушення трудових прав та їх гарантій є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

На думку Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019, держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття. Законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної організації праці.

Суд враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.96 р. згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" та Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII.

Відповідно до п.1, п.24 частини 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.96 р. згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) (далі - Європейська соціальна хартія), кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає; усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.2 Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України, зокрема, пункти 1, 2, 3, 4 статті 1; статтю 24 частини II Хартії.

Пунктами 1,2 ст. 1 ч. ІІ Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.

Згідно з ст.24 ч. ІІ Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Відповідно до ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 3933-ХІІ від 04.02.1994 р. (далі – Конвенція МОП №158), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно із п. “а” ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП № 158, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Наведені положення підлягають застосуванню до досліджуваних правових відносин у питанні оцінки правомірності звільнення позивача.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не довів суду існування підстав чи обґрунтованих причин неможливості використання позивача в подальшому на державній службі, при наявності об`єктивної можливості його працевлаштування (наявність вакантних посад), оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача та легітимної мети, якої прагнули досягти органи державної влади, суд уважає їх непропорційними, невиправданими та не такими, що є необхідними у демократичному суспільстві.

Суд вирішуючи даний спір виходить з критеріїв правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене також виходить із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що спірний наказ відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та таким, що виданий непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на працю.

Отже, цей наказ є таким, що підлягає скасуванню судом як протиправний.

Разом з тим, скасування наказу про звільнення позивача відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби.

Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Слобожанської митниці Держмитслужби від 30.10.2020 № 431-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” та поновлення її на раніше займаній посаді головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також відповідно до абз.2 ст.235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, згідно з якою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).

Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Важливою ознакою, яка підтверджує опосередковано те, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, є те, що вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію.

Відповідно до матеріалів справи, позивача звільнено з займаної посади 03.11.2020 року, відтак період вимушеного прогулу позивача тривав з 04 листопада 2020 по 12 лютого 2021року.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (у тому числі, за високі досягнення в праці (високу майстерність), умови праці, вислугу років та винагорода за підсумками річної роботи тощо), премії (включаються в заробіток того місяця, на який вони дають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату), індексація. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

У матеріалах справи міститься довідка про розмір середньої заробітної плати позивача за вересень та жовтень 2020 року.

Середньоденна заробітна плата складає 897,89 грн. (а.с. 36).

Вимушений прогул позивача тривав з 04 листопада 2020 по 12 лютого 2021року.

Таким чином, сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 53873,40 грн (897,89 *60).

Відповідно до п. 1, 3 ч. 1ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, ОСОБА_1 підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19304,64 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Слобожанської митниці Держмитслужби від 30.10.2020 № 431-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби.

Стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби (вул. Короленка, 16-Б, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 43332958) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 53873,40 грн. за період з 04.11.2020 по 12.02.2021.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору аналітичної роботи (у м.Суми) управління забезпечення протидії митним правопорушенням Слобожанській митниці Держмитслужби та стягнення з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19304,64 грн. підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук