Рішення № 94837345, 12.02.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 р. Справа № 480/5094/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1476 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А1476 (далі - відповідач, військова частина А1476), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1476 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації додаткових оплачуваних щорічних відпусток як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.04.2016;

- зобов`язати військову частину А1476 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.04.2016;

- визнати протиправною бездіяльність військову частину А1476 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно;

- зобов`язати військову частину А1476 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно без утримання податків та обов`язкових зборів.

Свої вимоги мотивував тим, що під час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

Також вказав, що після його звільнення зі служби військовою частиною, на порушення Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі – Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), не проведено з ним остаточний розрахунок, а саме не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

Додатково відмітив, що компенсація замість належного речового майна не може бути оподаткована.

Ухвалою суду від 13.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився та щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно зазначив, що на даний час позивач не є військовослужбовцем військової частини А1476. Тобто, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні. Крім того, станом на день звільнення позивача в запас 21.04.2016 від нього відповідної заяви (рапорту) на ім`я командира військової частини А1476 не надходило.

Щодо грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки як учаснику бойових дій вказав, що така грошова компенсація може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, у тому числі додаткові. В особливий період надання військовослужбовцям визначених видів додаткових відпусток, припиняється. З урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки як учаснику бойових дій.

Також окремо зазначив, що позивач дізнався про можливе порушення своїх прав щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, коли його 21.04.2016 було виключено зі списків особового складу військової частини А1476 та надано, в цей же день, витяг з наказу командира військової частини - польова пошта В1060 (по стройовій частині) №94, де відображено виплати, на які мав право позивач при звільненні. За таких обставин та з урахуванням відсутності доказів поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду з позовом (позовна заява подана до суду у серпні 2020 року), позовні вимоги позивача підлягали залишенню без розгляду.

Ухвалою суду від 07.09.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів було відмовлено (а.с.39).

Ухвалами суду від 30.12.2020 та від 21.01.2021 у відповідача витребовувалися додаткові докази у справі (а.с.42,48).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та проходив військову службу у військовій частині А1476, що вбачається з матеріалів справи (а.с.13,14), позову та не заперечується відповідачем у відзиві.

06.12.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с.5).

Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта В1060 від 21.04.2016 № 94 (по стройовій частині) молодшого сержанта ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини - польова пошта В1060 та знято з усіх видів забезпечення (а.с.13).

10.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки з 2015 по 2016 роки та грошової компенсації за недоотримане речове майно (а.с.14), за результатами розгляду якої відповідачем листом було повідомлено позивача про те, що станом на день звільнення позивача в запас 21.04.2016 підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні, а питання виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки вирішується лише в судовому порядку.

Позивач, не погодившись з тим, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій та грошової компенсації за неотримане речове майно, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України від “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно, зокрема, Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (яка вже була прийнята на момент виключення позивача зі списків особового складу), затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення “у разі звільнення з військової служби”, а не, наприклад, “при звільненні з військової служби”, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).

Як встановлено судом позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій, крім іншого просив нарахувати та виплатити речове майно (а.с.14). Відтак, посилання представника відповідача на те, що позивач вже не є військовослужбовцем та не звертався з рапортом чи заявою про виплату речового майна на момент виключення зі списків, суд не приймає до уваги.

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки від 06.01.2021 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (а.с.46), станом на день виключення сума заборгованості за неотримане речове майно склала 2292,78грн. При цьому, відповідач не заперечує того факту, що вказана сума станом на момент розгляду справи відповідачем не відшкодовано.

Посилання на те, що ОСОБА_1 був забезпечений речовим майном, так як позивачем здійснено втрату інвентарного майна вартістю 6грн.95коп., а також на те, що результати внутрішнього фінансово аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності випадків не нарахування та невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно не виявлено суд не приймає до уваги, оскільки, вказане не може підтвердити факту виплати 2292,78грн. компенсації позивачу, чи того, що позивач був забезпечений речовим майном, що належить до видачі на відповідні дати, зокрема, з грудня 2015р. по січень 2016р., що вказано у довідці (а.с.46). Будь-яких доказів на підтвердження забезпечення позивача речовим майном чи виплати компенсації за його неотримання відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 2292,78грн., яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, суд, з урахуванням ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного та ефективного захисту прав позивача, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби речове майно у розмірі 2292,78грн..

При цьому, щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби речове майно без утримання податків та обов`язкових зборів, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. (ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України)

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

У зв`язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Так, суд наголошує, що права позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно без утримання податків та обов`язкових зборів, не порушені, оскільки відповідач ще не нарахував та не виплачував дану компенсацію. На момент розгляду справи відповідач взагалі заперечує право позивача на отримання такої компенсації. А тому дані вимоги позивача є передчасними та не підлягають задоволенню.

Щодо строків звернення до суду з позовом в цій частині, на пропущенні яких наполягає відповідач, суд відмічає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як встановлено судом відповідачем лише в липні 2020р. було відмовлено у задоволенні заяви позивача про виплату компенсації за неотримане речове майно від 10.07.2020. З позовом позивач звернувся 05.08.2020 (відмітка на поштовому конверті), тобто в межах місячного строку на звернення з даним позовом до суду, а відтак, доводи представника відповідача з приводу пропущення строку звернення з позовом до суду суд не приймає до уваги.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”).

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон “Про відпустки”) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За приписами статті 16-2 Закону “Про відпустки” учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі - Закон “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

При цьому, дійсно відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

В свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), “Про оборону України” від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).

За визначенням статті 1 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону “Про оборону України” визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, враховуючи, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, зазначених у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, при ухваленні рішення у даній справі, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2015 року по 2016 рік додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Крім того, у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Зважаючи на вказане, судом також критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період з 2015 року по 2016 рік, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Щодо посилань представника відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду в цій частині, суд зазначає, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, які відповідно до ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватись судом, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Відтак, посилання представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду не приймаються судом до уваги.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини А1476 (40021, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165, код ЄДРПОУ 24983349) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1476 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1476 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2016 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А1476 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 2292 (дві тисячі двісті дев`яності дві) грн. 78коп.

Зобов`язати військову частину А1476 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2016 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12.02.2021.

Суддя І.Г. Шевченко