Ухвала суду № 94837103, 10.02.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

10 лютого 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/85/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника Головного управління ПФУ в Полтавській області про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління ПФУ в Полтавській області коштів, а саме: втрати від інфляції у розмірі 14120,49 грн та 3% річних у розмірі 17455,00 грн у справі № 440/85/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

05.01.2021 ОСОБА_1 /надалі – ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /надалі – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач/ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить /з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 06.01.2021/:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області, яка полягає у невиконанні постанови Другого апеляційного суду від 23.05.2019 у справі №440/405/19 в частині зобов`язання відповідача доплатити позивачу різницю в пенсії між максимально нарахованим та фактично виплаченим розмірами з 01.01.2016 по день проведення виплат;

- стягнути на користь позивача з ГУ ПФУ в Полтавській області 389705,14 грн, з яких 358129,65 грн - основний борг (різниця в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 01.01.2016 по 22.05.2019, 14120,49 грн - втрати від інфляції, 17455,00 - 3% річних;

- стягнути на користь позивача з відповідача 50000,00 грн моральної шкоди.

В обгрунтування позову зазначено, що рішенням Другого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі №440/405/19 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66, код ЄДРПОУ 13967927) щодо обмеження перерахованої та виплачуваної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років максимальним розміром з 1 січня 2016 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66, код ЄДРПОУ 13967927) здійснити виплату перерахованої ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 1 січня 2016 року по день проведення виплати. Позивач зазначає, що з липня 2019 року йому виплачується перерахована пенсія у розмірі 21014,50 грн та додаткові виплати. Зазначено, що заборгованість у розмірі 358129,65 грн згідно з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі № 440/405/19, за період з 01.01.2016 по 22.05.2019 відповідачем не виплачено. Позивач стверджує, що має право на стягнення з огляду на положення статті 625 ЦК України з ГУ ПФУ в Полтавській області 389705,14 грн, з яких 358129,65 грн - основний борг (різниця в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 01.01.2016 по 22.05.2019, 14120,49 грн - втрати від інфляції, 17455,00 - 3% річних, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/85/21; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.02.2021 до суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення на користь позивача з ГУ ПФУ в Полтавській області коштів у розмірі 14120,49 грн - втрати від інфляції, 17455,00 - 3% річних.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц та у справі №703/2718/16-ц спір про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства /а.с. 27-29/.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про стягнення на користь позивача з ГУ ПФУ в Полтавській області втрат від інфляції у розмірі – 14120,49 грн та коштів у розмірі 17455,00 - 3% річних. Зазначені кошти позивач просить стягнути у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі №440/405/19.

За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частина перша статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

При визначенні предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається, серед іншого, також спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Однак, на думку суду, спір у цій частині не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а він виник внаслідок несвоєчасної виплати коштів на підставі судових рішень та позивач вбачає спосіб захисту порушених майнових прав шляхом стягнення на її користь компенсаційних виплат: інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц та у справі №703/2718/16-ц висловила правову позицію, згідно з якою спір про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц у схожих правовідносинах.

Отже, позов в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер, спрямований на захист майнових прав, а відтак підлягає розгляду та вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Таким чином, слід дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у справі в частині вказаних позовних вимог.

Керуючись статтями 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання представника Головного управління ПФУ в Полтавській області про закриття провадження у справі № 440/85/21 в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління ПФУ в Полтавській області коштів, а саме: втрати від інфляції у розмірі 14120,49 грн; 3% річних у розмірі 17455,00 грн - задовольнити.

Провадження у справі № 440/85/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління ПФУ в Полтавській області коштів, а саме: втрати від інфляції у розмірі 14120,49 грн; 3% річних у розмірі 17455,00 грн - закрити.

Роз`яснити позивачу, що спір у частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління ПФУ в Полтавській області коштів, а саме: втрати від інфляції у розмірі 14120,49 грн; 3% річних у розмірі 17455,00 грн підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя Л.М. Петрова