Рішення № 94836624, 11.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9866/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) (адреса: 80700, Львівська обл., м. Золочів, вул. Січових Стрільців, 2, ЄДРПОУ 08803566) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні у 2020 році грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у виплаті одноразової грошової допомоги при звільнені не у повному обсязі та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за всі місяці з 01.01.2017 до 15.05.2020 та нарахуванні індексації з базовими місяцями січень та серпень 2017 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення (із врахуванням вже виплачених сум) ОСОБА_1 за 2020 рік відповідно до приміток 1 додатків 1,14 та додатків 15,16 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідні розряди тарифної сітки;

- зобов`язати відповідача після перерахунку та виплатити грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2017 по 15.05.2020 із врахуванням базових місяців – січень 2008 та березень 2018 року;

- зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та перерахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення із врахуванням вже виплаченої суми;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати в сумі 3000 грн., сплачені за надання правової допомоги.

Ухвалою від 09.11.2020 позовну заяву залишено без руху.

18.11.2020 подано заяву про усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 24.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та докази, якщо такі є у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали.

Копію вказаної ухвали скеровано відповідачу за адресою 80700, Львівська обл., м. Золочів, вул. Січових Стрільців, 2 та отримано відповідачем 08.12.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №7901828798980.

Позиція позивача:

Позивач вказує, що наказом начальника навчального центру НГ України від 15.05.2020 №96 він звільнений з військової служби в запас та виключений із списків військової частини і всіх видів забезпечення. Однак, на час його виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не здійснив з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому забезпеченню. Зокрема, на письмове звернення позивача до відповідача, останній у відповіді від 23.10.2020 вказав, що нарахування та виплата індексації в Навчальному центрі Національної гвардії України здійснюється в межах і спосіб, визначений законодавством. Вказує, що виходячи з поданих довідок про грошове забезпечення позивача у 2020 році позивачу був визначений посадовий оклад за 18 тарифом (коефіцієнт 2,4), а тарифний коефіцієнт за військовим званням майор (0,76), вислуга років – у січні 40%, у лютому – квітні – 45%. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 скасовано пункт Постанови КМ України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни у Постанову №704 і відповідно до приміток 1 Додатків Постанови №704 посадові оклади та військові звання за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Однак, як вбачається з наданої відповідачем довідки про грошове забезпечення позивача на 2020 рік, його оклад за військовим званням, посадовий оклад та вислугу років не були обраховані відповідно до вимог Постанови №704. Зазначає, що Шостим апеляційним адміністративним судом у Постанові від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 зазначено, що положеннями ст.113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Звертає увагу на те, що оскаржуваним п.6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 було внесено зміни до постанов КМ України, зокрема до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704, п.4. Тому вважає, що нарахування позивачу грошового забезпечення за нормативно – правовими актами, які скасовані судовим рішенням є протиправним та таким, що порушує права позивача на отримання грошового забезпечення у повному обсязі, а тому позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення у 2020 році у відповідно до приміток 1 додатків 1,14 та додатків 15,16 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідні розряди тарифної сітки.

Окрім того вказує, що станом на день виключення його із списків особового складу військової частини, не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством. Водночас відповідач зазначив, що базові місяці для такого нарахування січень і серпень 2017 року. У 2018 лише в грудні нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення 71,08 грн. із застосуванням базового місяця серпень 2017 та березень 2018 року,. У 2019 році відповідач виплатив позивачу у січні та лютому по 71,08 грн., у березні – червні по 134,47 грн., у липні – листопаді – по 206,72 грн., у грудні – 216,51 грн. У 2020 році позивачу нараховано та виплачено індексацію з січня по квітень 2020 по 216,51 грн., і за 15 днів травня – 104,76 грн. Водночас, позивач вважає, що таке довільне визначення відповідачем базових місяців для нарахування індексації та ненарахування і невиплати індексації в інші місяці, порушують його права, а тому звертається до суду для їх захисту. Тому вважає, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та платити позивачу з 01.01.2017 по 15.05.2020 індексацію його грошового забезпечення з базовими місяцями січень 2008 року та березень 2018 року.

Окрім того, оскільки відповідач у 2020 році не у повному обсязі нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, а також індексацію цього грошового забезпечення, то відповідно не у повному обсязі обраховано і виплачено одноразову грошову допомогу за кожен календарний рік служби, яка також підлягає перерахунку та виплаті із врахуванням вже виплаченої суми.

З врахуванням вищенаведених обставин, просить позов задоволити у повному обсязі.

Заперечення відповідача:

21.01.2021 на адресу суду надійшов відзив, у якому відповідач позовні вимоги заперечує, вважає їх незаконними та необґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що на підставі постанови КМ України №393 від 17.07.1992 та наказу МВС України від 15.03. 2018 №200, було виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Позивач прослужив 15 повних років, повне грошове забезпечення на момент звільнення позивача становило 16556,25 грн. Одноразову грошову допомогу було виплачено в повному обсязі позивачу за 15 років військової служби та виплачено премію за 15 днів травня 2020 року в розмірі 105% посадового окладу.

Так, порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначається Постановою КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 4 визначено – установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14. Відповідач вважає необґрунтованими покликання позивача на визначення посадових окладів за розрядами тарифної сітки шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, оскільки це не передбачено жодним нормативним документом. Окрім того вказує, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 стосується виплати і перерахунку пенсії працівникам правоохоронних органів, а не військовослужбовців. Щодо нарахування і виплати індексації грошового забезпечення вказує, що проведення індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належать до повноважень військової частини 3007, які є дискреційними. Вказує, що встановлення базового місяця для індексації грошового забезпечення знаходиться в залежності від таких показників, як розмір прожиткового мінімуму за певні періоди, розмір коефіцієнту індексації тощо, які підлягають застосуванню відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями при здійсненні відповідних розрахунків. Окрім того, відповідач заперечив щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, скільки сума в 3000 грн. на оплату судових витрат є надмірним тягарем для відповідача, оскільки ніхто не виділить йому кошти на покриття таких витрат. Окрім того вважає, що ними вірно нараховано позивачу грошове забезпечення, тому вважає, що стягнення таких витрат є безпідставним. Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , до 15.05.2020 року проходив військову службу у Навчальному центрі Національної гвардії України військова частина 3007, що підтверджується копією витягу з наказу № 96 від 15.05.2020 року.

Так, наказом начальника Навчального центру Національної гвардії України від 15.05.2020 №96 виключено із списків особового складу Навчального центру НГ України та всіх видів забезпечення 15 травня 2020 року майора ОСОБА_1 , начальника модуля (циклу) із спеціальної підготовки фахівців тилового забезпечення 3-го навчального батальйону Навчального центру НГ України, звільненого з військової служби у запас відповідно до ст.26, ч.5, п.2 пп. «б» (за станом здоров`я) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом командувача КНГ України від 29.04.2020 №79 о/с та направлено його на військовий облік до Золочівського РВК Львівської області, 15 травня 2020 року. Згідно розпорядження ГУ НГУ від 27.12.2019 №Р-39 «Про грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» виплачено премію за 15 днів травня 2020 року в розмірі 105/% посадового окладу. На підставі Постанови КМ України від 17.07.1992 року №393 та наказу МВС України від 15.03.2018 №200 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби становить: 15 років 09 місяців 28 днів. Вислуга років на військовій службі складає: у календарному обчисленні – 15 років 09 місяців 28 днів; у пільговому обчислені – 00 років 05 місяців 20 днів; всього – 16 років 03 місяці 18 днів.

05.10.2020 року позивач звернувся до начальника Навчального центру НГ України з заявою, просив провести необхідні розрахунки індексації грошового забезпечення, здійснити нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.05.2020 з метою уникнення позову до суду а також з додаванням виписки з особової картки про його грошове забезпечення. Просив надати обґрунтовану відповідь, довідки про отримання грошового забезпечення з розбивкою по видах оплати за період з січня 2016 по дату виключення із списків частини.

На заяву позивача щодо проведення індексації грошового забезпечення, відповідач зазначив, що при звільненні з військової служби його було проінформовано про отримані види грошових виплат при звільненні, підставою цього є виданий йому грошовий атестат від 15.05.2020 №82 і довідка про додаткові види грошового забезпечення за останні 24 місяці від дня звільнення з військової служби. Відомості про грошове забезпечення за 2016 рік знаходяться в Центральному архіві. До листа додано довідки про грошове забезпечення позивача.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з позовом.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні у 2020 році грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Як вказано у відзиві та згідно довідки від 21.10.2020 №21/115, посадовий оклад ОСОБА_1 у 2020 році відповідачем було визначено відповідно до п.4 Постанови КМ України №704 – станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн. (прожитковий мінімум) *2,4 (коефіцієнт за тарифним розрядом) = 4230 грн.

Позивач вказує, що згідно наданої йому довідки, у 2020 році йому був визначений посадовий оклад за 18 тарифом (коефіцієнт 2,4), а тарифний коефіцієнт за військовим званням майор (0,76), вислуга років у січні – 40%, у лютому – квітні – 45%.

Позивач вважає, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 скасовано пункт Постанови КМ України від 21.02.2018 року №103, якою вносились зміни у Постанову КМ України №704 і відповідно до приміток 1 додатків до Постанови №704 посадові оклади та військові звання за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Тому вважає, що у 2020 році посадовий оклад позивача повинен був становити 2102*2,4=2269 грн., оклад за військове звання – 2102*0,76=1597 грн., за вислугу років (45%) та 45% за військове звання, тобто 5044/2=2269 грн, 1597/2=718 грн., тобто 2269+718=2987 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено Постановою КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року за №704 (далі - Постанова №704).

Згідно з п.4 Постанови №704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до додатків 15,16 до Постанови №704, визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15 та розмірів надбавок за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018 року.

На момент набрання чинності Постановою №704, п.4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції п.6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 року №103 (далі - Постанова №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20 грудня 2017 р. Постановою КМ України № 1041.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що згідно з Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року.

Посилання позивача на ті обставини, що Постановою №103 зміст приміток до Додатків 1 та 14, 15, 16 до Постанови №704 залишено у первинній редакції, суд вважає безпідставним, оскільки, на думку суду, Примітка застосовується безпосередньо для супроводу та зв`язку з нормою.

Пунктом 4 Постанови №704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено. Визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 року - залишено без змін.

Таким чином, лише з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України №704 у первісній редакції.

Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд зазначає, що під час розв`язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до п.п.21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (N 23759/03 та N 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач з 29.01.2020 року діяв неправомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2020 року.

Враховуючи вищенаведене, оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, відтак позовні вимоги щодо вказаних позовних вимог підлягають до задоволення частково.

Відтак бездіяльність відповідача щодо нарахування з 29.01.2020 року грошового забезпечення позивачу відповідно до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні є протиправною.

З метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення (із врахуванням виплачених сум) з 29.01.2020 по 15.05.2020 відповідно до п.4 Постанови КМ України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Щодо позовних вимог в частині проведення індексації грошового забезпечення з 01.01.2017 по 15.05.2020.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі – Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (надалі – Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі – Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі – Порядок №1078).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Судом встановлено, що позивачу в оскаржуваний період не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Стосовно наявності у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає таке.

Так, згідно ч.1 ст.2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону).

Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

З метою реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06 лютого 2003 року № 491-IV Кабінетом Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 5 Порядок проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Із системного аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому, проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Судом згідно поданих довідок про грошове забезпечення позивача від 21.10.2020 №21/112, №21/113, №21/114, №21/115 установлено, що індексація грошового забезпечення у 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась; у 2018 році нараховано у грудні 2018 року 71,08 грн. із застосуванням базового місяця березень 2018 року; у 2019 році нараховано та виплачено у кожному місяці всього 1930,15 грн. із застосуванням базового місяця березень 2018 року; у 2020 році за період з січня 2020 року по 15 травня 2020 року нараховано та виплачено індексацію в розмірі 970,80 грн. із застосуванням базового місяця березень 2018 року.

Відтак, індексація грошового забезпечення у період з січня 2017 року по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась; у період з грудня 2018 по травень 2020 індексація нарахована та виплачена із застосуванням базового місяця березень 2018 року.

В той же час, позивач просить нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2017 року по 15.05.2020 року із врахуванням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року.

Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Водночас суд звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону № 1282-XII для проведення індексації, а зазначає лише про відсутність у межах коштів військової частини, передбачених на виплату грошового забезпечення, можливості виплати індексації його грошового забезпечення.

При цьому суду зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Наведене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність не нарахування та невиплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем у період з 01.01.2017 року по 31.11.2018 року.

Крім цього, у довідках про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 від 21.10.2020 №21/112, №21/113, №21/114, №21/115, зазначено, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення у період з січня 2017 року по липень 2017 року є січень 2017 року, з серпня 2017 по лютий 2018 року є серпень 2017 року, з березня 2018 року.

Натомість позивач вважає, що базовими місяцями для нарахування йому індексації грошового забезпечення повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року.

Ураховуючи положення Порядку № 1078, місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови № 1294.

Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

У свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.

Згідно із пунктом 14 Порядку № 1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики № 48/о/66-17 від 08.08.2017 на запит ДФ Міноборони № 248/3/9/1/863 від 18.07.2017 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

У роз`ясненні Мінсоцполітики № 28/о/66-18 від 18.04.2018 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.

Зі змісту роз`яснення Мінсоцполітики № 024-106 від 09.02.2005 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим при розрахунку індексу для проведення індексації.

Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 1294 від 07.11.2007, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України” № 90 від 01.03.2018.

Ураховуючи вищенаведене, судом встановлено, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.

Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з січня 2017 року до березня 2018 року.

При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017 (далі - Постанова № 704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, Постановою № 704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Отже, ураховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттям Постанови № 704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.

Визначення березня 2018 року як базового місяця у межах цієї справи не є спірним.

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з цим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суми індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з січня 2017 року по листопад 2018 року є протиправною, а тому для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2017 по листопад 2018 року із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 по травень 2020 року із застосуванням березня 2018 року як базового місяця не підлягають до задоволення , оскільки як вбачається з довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 у вказаний період індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та перерахованої і виплаченої індексації грошового забезпечення із врахуванням вже виплаченої суми.

Як вбачається з наказу начальника Навчального центру Національної гвардії України від 15.05.2020 №96 на підставі Постанови КМ України від 17.07.1992 року №393 та наказу МВС України від 15.03.2018 №200 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як вказано відповідачем у відзиві, позивач прослужив 15 повних років, повне грошове забезпечення на момент звільнення позивача становило 16556,25 грн. Одноразову грошову допомогу було виплачено у за 15 років військової служби та премію за 15 днів травня 2020 року у розмірі 105 ,% посадового окладу.

Відповідно до п.1 розділу ХХХІІ наказу МВС України від 15.03.2018 №200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до п. 3 розділу ХХХІІ наказу МВС України від 15.03.2018 №200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які у разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія).

Оскільки відповідач з 29.01.2020 року не у повному обсязі нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення, відтак не у повному обсязі обраховано та виплачено одноразову грошову допомогу за кожен календарний рік служби.

Відтак підлягають до задоволення позовні вимог про зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік з врахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, а саме:

- визнати протиправною бездіяльність Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) щодо нарахування у 2020 році грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні не у повному розмірі.

- зобов`язати Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (із врахуванням виплачених сум) за 2020 рік відповідно до п.4 Постанови КМ України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

- визнати протиправною бездіяльність Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2017 року по 31.11.2018 року;

- зобов`язати Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2017 по листопад 2018 року із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003;

- зобов`язати Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та з врахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат у сумі 3000 грн., сплачені за надання правової допомоги.

В свою чергу, представник відповідача не погоджується з витратами на правову допомогу, вказує на недотримання співмірності, визначеної частиною 5 статті 134 КАС України у їх встановленні, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пункті 269 Рішення у справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (згідно договору про надання правової допомоги від 26.10.2020, акта виконаних робіт від 28.10.2020, квитанції від 28.10.20 №50) ОСОБА_1 сплатив АО «Мицик, Кравчук і Партнери» кошти в загальній сумі 3000,00 грн на оплату правової допомоги.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Враховуючи наведені вище обставини, зміст та обсяг наданих послуг, а також часткове задоволення позовних вимог позивача, суд вважає заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Таким чином, з Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1000 грн, оскільки такий розмір є пропорційним до предмета спору та розумно необхідним у цій справі. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Відповідно до ст.139 КАС України у зв`язку з частковим задоволення позовних вимог, належить також стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 420,40 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 167, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) щодо нарахування у 2020 році грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні не у повному розмірі.

3. Зобов`язати Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (із врахуванням виплачених сум) за 2020 рік відповідно до п.4 Постанови КМ України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

4. Визнати протиправною бездіяльність Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2017 року по 31.11.2018 року;

5. Зобов`язати Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2017 по листопад 2018 року із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003;

6. Зобов`язати Навчальний центр Національної гвардії України (військова частина 3007) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та з врахуванням раніше виплачених сум.

7. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

8. Стягнути з Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 420,40 грн. сплаченого судового збору.

9. Стягнути з Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1000 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2021 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна