Рішення № 94808837, 02.02.2021, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/148/2021

Справа № 537/389/20

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.02.2021 Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Фадєєвої С.О. за участю секретаря судових засідань Посмітної О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці в залі суду цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, де просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.08.2007 у розмірі 138531 грн. 23 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 20.08.2007 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання даного договору, на думку позивача, є прямою безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до умов та правил надання банківських послуг. Відповідач не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором, що укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», в результаті чого виникла прострочена заборгованість. Таким чином, станом на 31.12.2019 за відповідачем по укладеному з АТ КБ «ПриватБанк» кредитному договору рахується заборгованість на загальну суму 286179 грн. 62 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 6629 грн. 11 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 278750 грн. 83 коп. та заборгованість за пенею у розмірі 799 грн. 68 коп. Також позивач звернув увагу на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просив стягнути з відповідача 138531 грн. 23 коп. заборгованості, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 6629 грн. 11 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом з 20.08.2007 по 30.07.2018 у розмірі 131902 грн. 12 коп.

Заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.06.2020 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.09.2020 скасовано вказане заочне рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.06.2020, справа призначена до розгляду.

Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Басаєм М.М. подано відзив на позов, в якому зазначено, що законність вимог банку жодним чином не доведена, додані до позову докази не підтверджують ні факту отримання споживачем кредитних коштів, ні факті наявності будь-якої дійсної на момент звернення до суду заборгованості споживача. Звернув увагу, що додана банком анкета, підписана споживачем 20.08.2007, жодним чином не може свідчити про укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитним коштів, оскільки не містить жодних даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, його бажання отримати кредит, суми такого кредиту та розміру відсоткової ставки за користування кредитом, що є істотними умовами договору кредитування. Анкета, на його думку, є виключно носієм персональної інформації і в жодному випадку не може бути формою укладення кредитного договору. Додані роздруківки умов та привал надання банківських послуг є одностороннім документом та разом з витягом з «Тарифів обслуговування кредитних карт», що ніби долучені до анкети-заяви, в жодному випадку не можуть вважатися складовою часиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки не містять підпису споживача. Крім того, банком взагалі не додано доказів того, що саме додані до матеріалів справи тарифи, умови та правила були наданні відповідачу для ознайомлення і саме з цими тарифами, умовами та правилами поголився споживач, підписуючи анкету. Крім цього вказав на те, що позивачем належним чином не доведено та не надано суду жодного належного та достовірного доказу, який би підтвердив факт наявності та розмір заборгованості споживача перед банком. Просив суд при ухваленні рішення застосувати строк позовної давності, вказавши на те, що до спірних правовідносин має бути застосована загальна позовна давність строком в три роки. Вказав, що банком подано позов до суду у лютому 2020 року, тобто по всіх правовідносинах, що передують січню 2017 року включно, позивач пропустив строк позовної давності. З урахуванням викладеного, просив відмовити в задоволенні позову.

Представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» подано відповідь на відзив, де зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 20.08.2007 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмір 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Окрім того, звернув увагу суду, що ОСОБА_1 23.02.2011 підписала анкету-заяву про приєднання до умов а правил надання банківських послуг та була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом банку від 06.03.2010. Вважає, що між сторонами були здійснені всі необхідні дії, які вказують на вчинення двостороннього кредитного договору. Стосовно отримання кредитної картки та користування кредитними коштами зазначив, що до суду надано виписку по картрахунку, яка є підтвердженням, що відповідачу було видано платіжну кару та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів. Щодо строку давності вказав, що відповідно до п.1.1.7.31 умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Вказав на те, що відповідно до правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяці. Отже, строк перевипущеної картки, якою користувалася відповідачка, становив до останнього дня січня 2017 року. Банк же звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 09.02.2020 – до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим обставини, на які посилається відповідач, не відповідають дійсності, а строк позовної давності банком дотримано при звернення до суду. Окрім того, просив звернути увагу на те, що по випискам з рахунку вбачається, що відповідач до певного часу нажним чином виконувала свої зобов`язання за кредитом, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач знала про умови кредитування та визнавала свої зобов`язання за договором. З урахуванням викладеного просив позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.

В подальшому представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Басаєм М.М. подано заперечення, в яких він додатково зазначив, що відповідач жодним чином не просив у банку надати йому кредит. Цей факт підтверджується тим, що в наданій банком анкеті-заяві (яку банк вважає саме кредитним договором) в графі бажаний кредитний ліміт відповідачем не зазначено жодної суми, що прямо свідчить про те, що відповідач не бажав отримувати кредитних коштів. Тобто, між банком та споживачем не було укладено жодного кредитного договору ні у письмові формі, ні у формі договору приєднання. Окрім того, звернув увагу суду на те, що за твердженням банку 20.08.2007 відповідач отримала кредит в сумі 7700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. При цьому банком до відповіді на відзив додана довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, у відповідності до якої 16.05.2012 кредитний ліміт був на рівні 300 грн. Щодо строку позовної давності вважає, що по всіх правовідносинах, що передують лютому 2017 року позивач пропустив строк позовної давності, а у відповідності до наданої банком довідки відповідачу 23.01.2013 було видано кредитну картку терміном дії до січня 2017.

Представником позивача також були надані письмові пояснення, в яких останній додатково зазначив, що суду була надана виписка з карткового рахунку, де чітко прослідковується , що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, а отже й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів, вбачається, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором. Таким чином вважає, що між банком та відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Твердження відповідача про те, що вона не була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у заяві, підписаній клієнтом зазначено, що підписавши цю заяву відповідач ознайомилася та згодна з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі з умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Також відповідачем не доведено відсутність заборгованості, а тому вважає, що позовні вимоги банку підлягають задоволенню в повному обсязі.

01.12.2020 позивачем, з посиланням на п.2 ч.2 ст.49, ч.3 ст.13 ЦПК України, була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої банк зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 20.08.2007 в розмірі 28251 грн. 45 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6629 грн. 11 коп. та заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 21622 грн. 345 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн.

Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Басаєм М.М. надані письмові пояснення на заяву про зменшення розміру позовних вимог, в яких останнім зазначено, що у відповідності до наданої математичної таблиці позивач стверджує, що сума заборгованість складає 6629 грн. 11 коп., що повною мірою не відповідає змісту наданих суду позивачем доказів, оскільки загальна сума, яку відповідач, за твердженням позивача отримував протягом строку дії кредитних карток складає 11896 грн. При цьому ці кошти отримувались виключно як «видача готівки». Загальна сума, яка була внесена відповідачем на рахунки та списана банком самостійно в якості погашення заборгованості складає 47153 грн. 19 коп. Отже, враховуючи відомості, зазначені в «виписці», наданій позивачем, не відповідач винен банку, а навпаки саме позивач винен відповідачу 35257 грн. 19 коп. Таким чином, жодного належного та допустимого доказу наявності заборгованості споживча перед банком суду не надано, навпаки матеріали справи містять документи, що можуть свідчити про заборгованість банку перед відповідачем.

В судове засідання представник АТ КБ «ПриватБанк»» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно заяви, що міститься в матеріалах справи, АТ КБ «ПриватБанк» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Басай М.М. у судове засідання не з`явився, надав суду клопотання, згідно якого позовні вимоги банку не визнає в повному обсязі та просить розгляд справи проводити у його відсутність.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 15.08.2007 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву, згідно якої, ознайомившись з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами банку, остання просила відкрити рахунок та надати їй послуги, а саме кредитну карту з сумою кредитного ліміту 250 грн. та базовою процентною ставкою 36 відсотків із розрахунку 360 днів в році. В заяві також зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, погашення боргу – щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Підписом відповідачка посвідчила отримання вказаної картки 20.08.2007.

Цього ж дня ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», з якої також вбачається, що базова відсоткова ставка за кредитом становить 3% в місяць, строк внесення платежів – до 25 числа місяця, що слідує за звітним.

Крім цього, 23.02.2011 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву, яка не містить суми кредитного ліміту та виду банківських послуг.

Факт підписання вказаних анкет-заяв та довідки про умови кредитування не заперечується представником відповідача.

Суду не надано доказів, що саме ціумови та правила надання банківських послуг, долучені до позовної заяви, погоджені ОСОБА_1 . Надані позивачем Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, вони не підписані та не визнаються позичальником.

Разом з цим доказами підтверджено, що сторонами 15.08.2007 були погоджені вид кредитування, тип кредитної лінії, розмір щомісячних платежів, та інші умови отримання коштів, оскільки ОСОБА_1 також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». В довідці відповідачка власним підписом підтвердила, що з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена.

На виконання умов підписаних відповідачем анкет-заяв їй було видано чотири банківські картки, строк дії останньої встановлений з 23.01.2013 року по січень 2017 року. ОСОБА_1 у відзивах та її представник у суді не заперечували факту отримання коштів та користування ними, цей факт також підтверджується роздруківкою з рахунку, а також фактом того, що ОСОБА_1 самостійно сплачувала заборгованість за кредитом, останній раз -22.06.2013.

Доводи представника позивача щодо того, що за анкетою-заявою був встановлений кредитний ліміт лише в розмірі 250 грн., тоді як фактично банком збільшувався кредитний ліміт, не спростовують факту отримання і використання відповідачкою коштів в сумі 6629 грн. 11 коп. як основної суми кредиту. Письмовими доказами, зокрема розрахунком заборгованості та довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, підтверджується, що з21.08.2007 року кредитний ліміт був встановлений в розмірі 250 грн. відповідно до умов заяви від 15.08.2007. Заява від 23.02.2011 року не містить розміру кредитного ліміту. 30.03.2012 збільшено кредитний ліміт позикодавцю до 300 грн., 17.05.2012 – до 7700 грн., 16.12.2013 зменшено кредитний ліміт до 6633 грн.. а з 06.11.2019 знижено кредитний ліміт до 0 грн.

Таким чином, позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав, надавши відповідачу кредитну картку в межах встановленого ліміту.

Відповідачка зобов`язувалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, але в процесі користування кредитним рахунком своєчасно грошові кошти за борговими зобов`язаннями не повертала.

Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 361/2385/18-ц. Правильність обчислення заборгованості за тілом кредиту у сумі 6629 грн. 11 коп. та відсотків за договором відповідачем не спростовано.

В ході розгляду справи представником відповідача було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

У п.59 постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Безпідставним є посилання у позовній заяві на те, що умовами та правилами надання банківських послуг та правилами користування платіжною карткою встановлено порядок повернення коштів черговими платежами та те, що кінцевий термін повернення коштів відповідає строку дії картки, оскільки ні умови, ні правила не були підписані ОСОБА_1 , відповідно вони не є частиною кредитного договору.

Анкети-заяви позичальника не містять встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлюють кінцевий термін погашення кредиту. Отже, сторонами кредитного договору не було погоджено графіку погашення чергових платежів та того, що кінцевий строк погашення відповідає строку дії картки.

За таких обставин момент початку перебігу строку позовної давності за вказаним кредитним договором – це момент, банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, а саме з моменту останнього платежу, внесеного ОСОБА_1 .

Аналогічна правова позиція висловлювалася Верховним Судом в справі № 494/366/19.

За заявою від 15.08.2007, підписаної ОСОБА_1 , погашення заборгованості за кредитним лімітом може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетної карти, номер якої не зазначено. У зв`язку з тим, що в заяві передбачено посилання на конкретну дебетну картку, номер якої сторонами не зазначено та не узгоджено, на переконання суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 надавала згоду на списання банком коштів з будь-якої дебетної картки, якою вона користувалася. В судовому засіданні представником відповідача заперечувався факт надання дозволу на списання боргу з інших карткових рахунків. Заява від 23.02.2011 не містить вказівки на шлях погашення заборгованості ОСОБА_1 .

З письмових пояснень позивача вбачається, що поповнення кредитного рахунку боржником у виписці по рахунку відображається як «депозит», операції щодо автоматичного списання коштів з інших рахунків позивача – «автоматичне погашення простроченої заборгованості». Як вбачається з виписки за договором на кредитну карту НОМЕР_1 , що видавалася ОСОБА_1 останньою, із строком дії до 01.2017, відповідачкою було внесено останній платіж на погашення кредитної заборгованості 22.06.2013.

Оскільки з позовом до суду банк звернувся 12.02.2020, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 81, 89, 133, 141, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення п итання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С.О.Фадєєва

Повний текст рішення складено 08.02.2021