Рішення № 94805437, 14.01.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8432/20

Провадження № 2/638/1888/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Рижикової В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «УКРНТЦ «Енергосталь» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 29902,12 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4029,68 грн, моральної шкоди у розмірі 25000 грн., судових витрат по справі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем їй нарахована, проте не виплачена заробітна плата станом на 30.09.2020 року у розмірі 29902,12 грн; загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 17 днів становить 4029,68 грн. Розмір моральної шкоди оцінює у 25000 грн., яка полягає у стражданнях, адже тривалість та зухвалість порушення трудових прав зі сторони відповідача призвело до сильних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для організації життя та захисту порушеного права.

Представник позивача надав суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності, проти прийняття заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився про час та місце слухання справи повідомлявся вчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення слухання справи або відзиву суду не надходило. При цьому 06.10.2020 року представник відповідача надав заяву про часткове погашення заборгованості перед позивачем в частині виплати заробітної плати у розмірі 5621,39 грн. за період з 01.11.2019 року по 31.12.2019 року та 3001,42 грн. за період з 01.08.2019 року по 31.10.2019 року, станом на 02.10.2020 року сума заборгованості за період з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року становить 10330,04 грн.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У відповідності до ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивач ОСОБА_1 з 19 січня 2004 року працювала на Державному підприємстві «Український науково - технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на посаді начальника групи відділу обладнання та комплектації. Позивач звільнена 30.09.2020 року за власним бажанням, що підтверджується наказом № 252-К від 25.09.2020 року. Як вбачається з довідки за період з 01.01.2020 року по 30.09.2020 року сума невиплаченої зарплати позивачу складає 29902,12 грн.

Доводи відповідача про часткове погашення заборгованості по заробітній платі позивачу та наявність заборгованості у розмірі 10330,04 грн. суд відхиляє, оскільки часткове погашення заборгованості має місце за період, що не охоплений позовними вимогами, а саме відповідачем сплачено 5621,39 грн. за період з 01.11.2019 року по 31.12.2019 року та 3001,42 грн. за період з 01.08.2019 року по 31.10.2019 року, а позивач просить стягнути заборгованість і по заробітній платі за період з 01.01.2020 року по 30.09.2020 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно частини 1 статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, на яку позивач має право, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі№ 523/18850/14-ц зроблено висновок, що відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку). Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи викладене, оскільки право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», та позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, при звільненні не отримав всі належні платежі, істотність та розмір не виплаченої заробітної плати, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки останточного розрахунку у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як зазначено позивачем, невиплата заробітної плати заподіює позивачеві величезні моральні страждання, адже тривалість та зухвалість порушення трудових прав позивача зі сторони відповідача призвело до сильних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та неабияких додаткових зусиль для організації свого життя та захисту свого порушеного права .

Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 362/7161/15-ц зазначив: враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суди вірно врахували характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування, а також стресі, пов`язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що порушення права позивача на своєчасну виплату заробітної плати дійсно призвело до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування та стресі, що очевидно позбавляло позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдало почуття незахищеності перед необґрунтованими діями відповідача.

Розмір моральної шкоди суд визначає, виходячи з характеру та обсягу страждань позивача, їх глибини та сутності, їх тривалості, та вважає 5000 гривень достатніми для їх відшкодування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

При зверненні до суду позивачем не було сплачено судовий збір, на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», яка визначає, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, з відповідача підлягає стягнення судовий збір на користь держави у розмірі 840,80 грн.

Крім того, позивач просив стягнути судовий збір, сплачений ним за позов про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку та моральної шкоди у розмірі 1681,60 грн.

Факт сплати позивачем судового збору підтверджується квитанцією в матеріалах справи.

З урахуванням положення ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

Керуючись ст. 116 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 27, 81, 82, 89, 141, 211, 258-259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до державного підприємства «УКРНТЦ «Енергосталь» (м.Харків, пр.Науки, 9, код ЄДРПОУ 31632138) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.

Стягнути з державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь ОСОБА_1 заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2020 року по 30.09.2020 року у розмірі 29902 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот дві) грн 12 коп.

Стягнути з державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4029 (чотири тисячі двадцять дев`ять) грн. 68 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн.80 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто Дзержинським районним судом м. Харкова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Головуючий