Рішення № 94767430, 08.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"08" лютого 2021 р. № 520/146/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Ліпчанська Я.В.

представника позивача - Залеська А.С.,

представника відповідача - Лях Н.В.,

представника відповідача - Ковальчук І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, буд. 45,м. Полтава, Полтавська область,36014, код ЄДРПОУ 00022591) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Полтавської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 11.12.2020 № 633-к.

2. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП з ДРФОПП НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації.

3. Стягнути з Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022591) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП з ДРФОПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на момент винесення рішення по суті.

В обґрунтування позову зазначено, що наказ Полтавської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 11.12.2020 № 633-к є протиправним та таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судове засідання з`явилися, щодо задоволення позовних вимог заперечували зазначивши, що оскаржуваний позивачем наказ Полтавської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 11.12.2020 № 633-к є законним та таким, що винесений в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Полтавської обласної державної адміністрації від 10.08.2018 № 69-к ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста юридичного відділу, як такий, що пройшов за конкурсом, тимчасово на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу її з відпустки, з випробувальним терміном один місяць.

14.08.2018 ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця, про що також міститься відповідний запис у трудовій книжці.

Наказом керівника апарату облдержадміністрації від 31.05.2019 №259-к ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 03 червня 2019 року строком на 18 місяців у зв`язку з призовом на строкову військову службу зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження строкової військової служби. Строк військової служби терміном 18 місяців закінчився 03 грудня 2020 року.

Під час призову громадян на строкову військову службу навесні 2019 року ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, він проходив військову службу у військовій частині А2183 м. Первомайськ Миколаївської області.

З 16.09.2020 року набув чинності контракт про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладений строком на 5 років .

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 29.09.2020 № 646 ОСОБА_1 було призначено на посаду офіцера юридичної служби Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба та з 24.10.2020 зараховано до списків особового складу університету, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Полтавського об`єднаного міського військового комісаріату (по строковій частині) від 31.05.2019 № 103 та витягом з наказу начального Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 26.10.2020 № 245.

Як було встановлено судом, позивач не поставив до відома відповідача та не надав відповідні документи щодо закінчення його строкової служби. В зв`язку з цим наказом від 04.12.2020 № 622/1-к були внесені зміни до наказу від 31.05.2019 № 259-к, яким продовжено увільнення ОСОБА_1 від роботи до 15 грудня 2020 року у зв`язку з призовом на строкову військову службу.

01.12.2020 року відповідачем було направлено на адресу позивача лист про те, що ОСОБА_2 приступає до виконання службових обов`язків на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату облдержадміністрації 16 грудня 2020 року і його буде звільнено по статті 36 пункт 2 КЗпП України.

Тільки після одержання вищезазначеного листа позивач направив лист на ім`я Відповідача, в якому повідомляє про укладення ним контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу на 5 років, який надійшов в облдержадміністрацію 07.12.2020 року.

17.12.2020 ОСОБА_1 отримав наказ Полтавської обласної державної адміністрації «Про звільнення ОСОБА_1 » від 11.12.2020 № 633-к, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнений з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України та ст. 83 Закону України «Про державну службу» як такого, який перебував на посаді тимчасово, на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 , на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу її з відпустки, з 15.12.2020.

Суд зазначає, що предметом спору є звільнення позивача який проходить службу за контрактом в ЗСУ якого було прийнято за строковим трудовим договором та тимчасову посаду, на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 , на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу її з відпустки.

Як було встановлено судом вище ОСОБА_2 вийшла з декретної відпустки та приступити до виконання своїх обов`язків з 16 грудня 2020 року.

Частина 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції станом на дату видання наказу про звільненні: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частина 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII в редакції, станом на дату винесення наказу про звільнення (далі - Закон № 2232-XII): Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №3543-XII).

Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути укладено на визначений строк за погодженням сторін трудового договору. Тобто роботодавець має право укласти строковий трудовий договір з іншим працівником (звісно, за погодженням з ним) на час відсутності основного працівника у зв`язку з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У такому разі в наказі та заяві працівника має бути чітко визначено, що трудовий договір укладається саме на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Особливістю зазначеного трудового договору є те, що він підлягає розірванню не тільки тоді, коли дитині, яку доглядають, виповниться три роки, але й тоді, коли особа, яка доглядає за цією дитиною, виявить бажання перервати таку відпустку i стати до роботи до досягнення дитиною трирічного віку.

Аналізуючи вище викладені положення суд зазначає, що за вище зазначених обставин законодавець визначив, що в день виходу на роботу основного працівника роботодавець не просто може, а й зобов`язаний розірвати строковий трудовий договір, укладений з тим працівником, який виконував роботу під час відсутності основного працівника, оскільки повинен забезпечити можливість виходу на роботу останнього. В такому випадку звільнення здійснюється згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП.

Пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України: Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Аналізуючи приписи ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону № 2232-XII в редакціях на час винесення оскаржуваного наказу, Суд зазначає, що гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку надаються наступним трьом категоріям працівників:

- призваним на строкову військову службу,

- призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період,

- прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, з 16 вересня 2020 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України строком на п`ять роки.

Суд аналізуючи зміст вище зазначеного контракту зазначає, що п.1 контракту визначає, що позивач зобов`язаний проходити військову службу у ЗСУ протягом строку дії Контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту, відповідно до вимог визначених пунктом два частини дев`ятої ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже суд приходить до висновку, що контракт з позивачем не було укладено у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, оскільки Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014 - починаючи з 18 березня 2014 року по 01 травня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 06 травня 2014 року №454/2014 - починаючи з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21 липня 2014 року №607/2014 - починаючи з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14 січня 2015 року №15/2015 - починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року, а особливий період в вище зазначеному контексті застосовується лише в разі настання двох попередніх обставин, а саме: це оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Крім цього суд звертає увагу, що в даному випадку як було зазначено вище позивача не було звільнено за ініціативою сторони, а саме відповідача, а позивач підлягав автоматичному звільненню згідно вимог п. 2 ст. 36 КЗпП яка не передбачає альтернативних дій роботодавця в даному випадку.

Також суд звертає увагу, що позивач був обізнаний про ту обставину, що його прийнято на тимчасово, на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та його буде звільнено в разі виходу останньої на роботу з чим він погодився.

Щодо посилання позивача на позицію Верховного суд викладену в постанові від 09.07.2020 року по справі № 805/1200/17-а то вказане посилання суд вважає безпідставним, оскільки в вище зазначені справі були різні підстави, а саме: позивач не знаходився на тимчасовій (декретній) посаді як в даному випадку.

Також суд звертає увагу, що в даному випадку суд також застосовує принцип справедливості судового рішення закріплений як у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як фундаментальної засади судової влади так і в ст. 2 КАС України оскільки особа яка буда у відпустці за для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має обґрунтоване сподівання, що вона повернеться на те місце роботи з якого пішла у відпустку за для догляду за дитиною.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що наказ Полтавської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 11.12.2020 № 633-к винесено у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, буд. 45,м. Полтава, Полтавська область,36014, код ЄДРПОУ 00022591) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 10 лютого 2021 року.

Суддя Спірідонов М.О.