Рішення № 94764854, 10.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб –порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

10 лютого 2021 року Справа № 160/15990/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання бездіяльності Військової частини А3750 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно протиправною, стягнення з Військової частини А3750 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно у розмірі 144 927,44 грн., -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А3750, Військової частини А1314, в якій позивач просить суд: визнати бездіяльності Військової частини А3750 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно протиправною; стягнути з Військової частини А1314 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3750, Військової частини А1314 про визнання бездіяльності Військової частини А3750 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно протиправною, стягнення з Військової частини А1314 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно, - залишено без руху.

Надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 16 грудня 2020 р.

Роз`яснено позивачу, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання до суду: позовної заяви, яка буде відповідати вимогам статті 160 КАС України, в частині з визначення позовних вимог у відповідності до відповідачів до яких заявлено позовну заяву.

11.12.2020 р., шляхом поштового зв`язку, на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачем було подано заяву від 11.12.2020 р. за вх.№82453/20, в тексті якої зазначено наступне.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративно суду від 02.12.2020 р., та з метою усунення недоліків, позивачем надано докази на підтвердження усунення визначених в ухвалі від 02.12.2020 р. недоліків, а саме: позовну заяву, яка відповідає вимогам статті 160 КАС України, в частині з визначення позовних вимог у відповідності до відповідача до якого заявлено позовну заяву.

В уточненій позовній заяві від 11.12.2020 р. вх.№82453/20 позивач – ОСОБА_1 , який звернувся до Військової частини А3750 просить суд визнати бездіяльність Військової частини А3750 щодо не проведеня нарахування та виплати ОСОБА_1 серенього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 листопада 2018 р. по 12 листопада 2020 р. включно протиправною; стягнути з Військової частини А3750 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 листопада 2018 р. по 12 листопада 2020 р. включно у розмірі 144 927 грн. 44 коп.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 160/15990/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання бездіяльності Військової частини А3750 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно протиправною, стягнення з Військової частини А3750 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно у розмірі 144 927,44 грн.

Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 в період з 02.03.2013 р. по 01.11.2018 р.

проходив військову службу у військовій частині А1314.

При цьому військова частина А1314 починаючи з 01.07.2020 р. зарахована на фінансове забезпечення до військової частини А3750.

Відповідно до наказу командира військової частини А1314 від 19.10.2018 р. №242 ОСОБА_1 з 01 листопада 2018 р. було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини А1314.

Проте, при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 01.11.2018 р. та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2018 рр.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до військової частини А1314 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку учасникам бойових дій.

Проте у відповіді військової частини А1314 було зазначено, що індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 р. по 01.11.2018 р. у військовій частина А1314 не проводилась у зв`язку з відсутністю фінансового ресурсу, відповідно її нарахування та виплата позивачу за цей період не може бути здійснена. Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустку учасникам бойових дій військова частина А1314 зазначила, що в особливий період не передбачено надання додаткових відпусток військовослужбовцям, у зв`язку із чим при звільненні з військової служби грошова компенсація не виплачується.

На підставі викладеного вище, позивач звернувся для вирішення спорів до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 р. у справі №160/13035/19 військовою частиною А1314 28 квітня 2020 р. було нараховано та виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій у сумі 30662,71 гривень.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 по справі №160/6563/20 військовою частиною А3750 (оскільки військова частина А1314 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини А3750) 13 листопада 2020 р. було нараховано та виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 112082,89 грн.

Позивач зазначає, що повідомленням про надходження індексації грошового забезпечення від 13.11.2020 р. в сумі 112082,89 грн. та повідомленням про надходження грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустку учасникам бойових дій від 28.04.2020 р. в сумі 30662,71 грн., підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р.

Загальна сума коштів невиплачених позивачу при звільненні з військової служби складає 142 745,60 грн.

Позивач вважає бездіяльність Військової частини А3750 протиправною та такою, що порушує права останнього.

Станом на дату винесення рішення, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, а саме – розпискою від 23.12.2020 р. про отримання як ухвали суду від 14.12.2020 р., так і позовної заяви з додатками, яка міститься в матеріалах справи.

При цьому, суд зазначає, що станом на 10.02.2021 р. від представника відповідача на адресу суду клопотання про продовження строку для надання відзиву на позовну заяву направлено не було.

Відтак, оскільки відзив на позовну заяву до суду не надходив, останнє не перешкоджає розгляду справи.

В матеріалах справи міститься довідка від 04.02.2021 р. №22, складена начальником відділу управління персоналом А.В. Шевченко, в тексті якої зазначено, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 в період з, а саме: 21.12.2020 р. по 24.12.2020 р.: 28.12.2020 р. по 31.12.2020 р.; 04.01.2021 р. по 06.01.2021 р.; 11.01.2021 р. по 16.01.2021 р.; 18.01.2021 р. по 22.01.2021 р.; 25.01.2021 р. по 29.01.2021 р.; 01.02.2021 р. по 05.02.2021 р. перебувала у щорічній відпустці та відпустці за власний рахунок.

Суд розглянув справу відповідно до ст. 263 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.263 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 р., зі змінами, якою визначено, що на усій території України з 12 березня по 28 лютого 2021 року було встановлено карантин, та враховуючи як довідку 10.02.2021 р. так і п.3 Розділу VI «Прикінцеві положення», яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, приймається 10.02.2021 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом останнього, копія якого міститься в матеріалах справи.

Водночас суд зазначає, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А1314 (по стройовій частині) м.Дніпро від 19.10.2018 р. №242 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу координації та планування вогневого ураження оперативного управління штабу, звільненого наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 вересня 2018 року №519 у запас, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті України «Про військовий обов`язок і військову службу», за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав.

Надати частину щорічної основної відпустки за 2018 рік терміном на 14 діб з 19 жовтня по 01 листопада 2018 року з послідуючим звільненням з військової служби.

З 01 листопада 2018 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМВК Дніпропетровської області.

Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна - 24 роки 01 місяць; пільгова - 25 років 07 місяців.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 26% посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу по 01 листопада 2018 року.

Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю.

Щорічну відпустку за 2018 рік використав в кількості 20 (двадцять) діб, грошову допомогу на оздоровлення отримав.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 №260, за 2018 рік не отримав.

Виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 за 24 двадцять чотири) календарних роки.

Постійним житлом забезпечений за адресою:

АДРЕСА_1 . Ордер №115 від 02.08.1999 р.

Відповідно до вимог ст. 17 Конституції України, ст. 261 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 р. №607 «Про затвердження структури військового резерву людських ресурсів» зарахувати до військового оперативного резерву першої черги Військової частини А1314.

Підстава: рапорт про здавання справ та посади п-ка ОСОБА_1 від 19.10.2018 р.

Відповідно до картки особового рахунку за 2015-2018 рр., копія якої міститься в матеріалах справи, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складав 531,64 грн.

З картки особового рахунку вбачається, що за два місяці служби перед звільненням грошове забезпечення позивача (без індексації грошового забезпечення) складає: 32430,30 грн. (вересень 2018 р. - 16215,15 грн., жовтень2018 р. - 16215,15 грн.).

Оплата праці військовослужбовців проводиться за календарні дні: 30 днів у вересні 2018 року, 31 день у жовтні 2018 р., всього 61 календарний день.

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить: 32430,30 грн. / 61 календарний день = 531,64 грн.

Оскільки позивача було звільнено з 01 листопада 2018 р., а виплату індексації грошового забезпечення здійснено відповідачем 13 листопада 2020 р., що підтверджується відомостями, які містяться в матеріалах справи, відповідачем затримано розрахунок позивачу з 02 листопада 2018 р. по 12 листопада 2020 р. на 742 дні, а саме: листопад 2018 р. - 29 днів; грудень 2018 р. - 31 день; січень 2019 р. - 31 день; лютий 2019 р. - 28 днів; березень 2019 р. - 31 день; квітень 2019 р. - 30 днів; травень 2019 р. - 31 день; червень 2019 р. - 30 днів; липень 2019 р. - 31 дні; серпень 2019 р. - 31 день; вересень 2019 р. - 30 днів; жовтень 2019 р. - 31 день; листопад 2019 р. - 30 днів; грудень 2019 р. - 31 день; січень 2020 р. - 31 день; лютий 2020 р. - 29 днів; березень 2020 р. - 31 день; квітень 2020 р. - 30 днів; травень 2020 р. - 31 день; червень 2020 р. - 30 днів; липень 2020 р. - 31 день; серпень 2020 р. - 31 день, вересень 2019 р. - 30 днів; жовтень 2019 р. - 31 день; листопад 2019 р. - 12 днів.

Відтак, з Військової частини А З750 слід стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 листопада 2018 р. по 12 листопада 2020 р. включно у розмірі: 531,64 грн. х 742 дні = 394 476,88 грн. У зв`язку з відрахуванням з суми середнього заробітку військового збору у розмірі 1,5 % (військовий збір складає: 394 475,88 грн. * 1,5 % = 5917,15 грн.

На підставі викладеного вище, сума до стягнення з Військової частини А З750 складає 394 476,88 грн. – 5917,15 грн. = 388 559,73 грн.

При цьому, враховуючи визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) вилляти такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 142 745,60 грн. (не доплачено за рішеннями суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 р. у справі №160/6563/20) / 388 559,73 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 36,74 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 36,74 % становить: 531,64 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день)*36,74% = 195,32 грн.; 195,32 грн. * 742 (днів затримки розрахунку) = 144 927,44 грн.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної систему їх соціального та правового захисту, гарантій військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, визначення механізму виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, визначення правових засад і гарантій здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулюються норами Конституції України, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодекс законів про працю України, Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, тощо.

Відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 та 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Відповідно до п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477 – IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об`єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь – якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Здійснивши системний аналіз як зазначених вище норм чинного законодавства України, так і доказів наявних в матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

При цьому, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з останнім розрахунку. Водночас суд зазначає, що письмової згоди на такі дії позивач не давав, що також не спростовано відповідачем, як і не зазначено взагалі позиції стосовно пред`явлених позовних вимог.

Так, передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини – 01.11.2018 р. та проведення остаточного розрахунку з останнім лише 13.11.2020 р., суд приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

Суд зазначає, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 р. у справі №825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання бездіяльності Військової частини А3750 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно протиправною, стягнення з Військової частини А3750 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно у розмірі 144 927,44 грн., та зважаючи на той факт, що позивач у відповідності до норм ст.5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3750.

Керуючись ст. ст. 242 - 244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання бездіяльності Військової частини А3750 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно протиправною, стягнення з Військової частини А3750 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 12.11.2020 р. включно у розмірі 144 927,44 грн., - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3750 щодо не проведеня нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 листопада 2018 р. по 12 листопада 2020 р. включно.

Стягнути з Військової частини А3750 на користь ОСОБА_1 сереній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 листопада 2018 р. по 12 листопада 2020 р. включно у розмірі 144 927 грн. 44 коп.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набираєзаконноїсиливідповідно до ст.255 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни та може бути оскарженов порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.

Суддя Є.О. Жукова