Рішення № 94764831, 03.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року Справа № 160/13018/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. за участю: секретаря судового засідання Ткач Л.А. представника позивача Лукіної А.А.

відповідача Стадєєва О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Департамента патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся Департамент патрульної поліції з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд:

- стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) майнову шкоду у розмірі 73289,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Департаменту патрульної поліції від 21.01.2016 року № 9 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду поліцейського роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції, в подальшому був переведений на посаду поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, яку займає по теперішній час.

27.08.2017 року екіпаж 402 у складі відповідача та ОСОБА_2 заступив на патрулювання на службовому автомобілі Toyota Prius, д.р.н. НОМЕР_2 . Цього ж дня о 13 год. 40 хв. у місті Дніпрі на перехресті вул. Яхненківська та вул. Симеренківська за участю службового автомобіля Toyota Prius,д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням відповідача та автомобіля Форд, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої вказані транспорті засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2017 року по справі № 199/6078/17 за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно висновку експертного дослідження № 19/12.2/1300 від 19.12.2017 року, виконаного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС, вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок ДТП, в якій було пошкоджено службовий автомобіль Toyota Prius, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 73 289,15 грн., яка на думку позивача підлягає стягненню зі ОСОБА_1 .

Разом з тим, позивач пояснює, що у зв`язку з тим, що відповідачем майнова шкода в позасудовому порядку відшкодована не була, Департамент патрульної поліції у встановленому порядку та строки звертався з відповідною позовною заявою до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.0.2019 року у справі № 199/160/19 в задоволенні позову відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.02.2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.08.2020 року, скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.0.2019 року та закрито провадження у справі, у зв`язку з тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою суду від 23.11.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

03.12.2020 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справ в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.12.2020 року вказане клопотання задоволено частково, призначено справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Також, 03.12.2020 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вважає, що на правовідносини, які виникли у даній справі розповсюджується Кодекс законів про працю України, оскільки дані правовідносини не регулюються спеціальним законом. Вказує, що за загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Однак, у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським, тому відповідач робить висновок, що при вирішенні даного спору слід керуватися нормами Кодексу законів про працю України.

Крім того, посилаючись на ч. 3 ст. 233 Кодексу законів про працю України, відповідач вважає, що позивачем пропущено річний строк про стягнення з працівника матеріальної шкоди.

Беручи до уваги викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

13.01.2021 року до суду надійшло клопотання відповідача про виклик, як свідка експерта ОСОБА_4 , який склав висновок про пошкодження службового автомобіля.

13.01.2021 року ухвалою було задоволено клопотання відповідача про виклик свідка.

Під час розгляду справи 01.02.2021 року був допитаний свідок ОСОБА_4 (експерт, який проводив експертизу), який підтвердив висновки своєї експертизи.

В судове засідання з`явилися представник позивача та відповідач. Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши думки сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.06.2012 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 року проходить службу в Національній поліції України, що підтверджується копіями довідки від 12.12.2018 року № 309ВКЗ/41/19-2018 та наказом від21.01.2016 року № 9 о/с «По особовому складу», які містяться в матеріалах справи.

27.08.2017 року о 13 год. 40 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota Prius,д.р.н. НОМЕР_4 , у м. Дніпро на перехресті нерівнозначних доріг вул. Яхненківської та вул. Симиренківської, порушивши вимоги п. 16.11, дорожній знак 2.1 Правил дорожнього руху України, рухаючись по другорядній дорозі не дав дорогу та допустив зіткнення із автомобілем Форд, д.р.н НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по головній дорозі, від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2017 року у справі № 199/6078/17 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Постанова суду набрала законної сили 26.09.2017 року.

Судом встановлено, що Департаментом патрульної поліції було проведено службове розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю службового автомобіля Toyota Prius державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням поліцейського роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в місті Дніпрі ДПП старшого сержанта поліції Стадєєва Олександра Леонідовича.

За результатами службового розслідування було складено висновок від 26.09.2017 року, з якого вбачається, що відомості, що стали підставою для призначення службового розслідування, вважати такими, що підтвердилися. Рішення стосовно дисциплінарної відповідальності поліцейського роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в місті Дніпрі ДПП старшого сержанта поліції ОСОБА_1 вирішити після винесення постанови судом за фактом дорожньо-транспортної пригоди.

Наказом Департаменту патрульної поліції № 1532 від 13.10.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УПП в місті Дніпрі ДПП», за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог п.1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п1, 4, 12 ч.1 ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», п. 16.11 Правил дорожнього руху, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», відповідачу оголошено догану.

Згідно висновку експертного дослідження Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України №19/12.2/1300 від 19.12.2017 року загальна вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу ремонту даного транспортного засобу марки Toyota Prius, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, в результаті дорожньо-транспортної пригоди складає 73 289,15 грн.

Вирішуючи питання наявності підстав для стягнення з відповідача матеріальних збитків спричинених дорожньо-транспортною пригодою, суд враховує наступне.

Відповідно до преамбули Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції.

Норми, які б регулювали матеріальну відповідальність працівників поліції, заподіяну ними під час виконання службових обов`язків станом на час виникнення спірних правовідносин в даному Законі відсутні.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (ст. 56 Закону № 580-VIII).

Відповідно до ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки врегульовано статтею 1187 Цивільного кодексу України.

Частинами 1-3 даної статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Отже, наведені положення вимог Цивільного кодексу України встановлюють підстави та умови для відшкодування матеріальної шкоди в результаті порушення цивільного права, зокрема і джерелом підвищеної небезпеки.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Доводи ж позивача про те, що питання відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення адміністративного правопорушення вирішується за нормами ЦК України - ст. 1166 ЦК України, не є прийнятними, оскільки підстави відшкодування шкоди, що передбачені вказаною нормою, застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов`язаннях. Підстави, умови, порядок, межі і розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені главою IX КЗпП України.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що в даному випадку відповідач виконував трудові (службові) обов`язки, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб, що підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, правовідносини між позивачем та відповідачем не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності, а засновані на адміністративному (владному) підпорядкуванні, а тому цивільне законодавство до них не застосовується.

Зазначене свідчить про необґрунтованість підстав для стягнення матеріальної шкоди на підставі норм Цивільного кодексу України.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на поставу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 року у справі № 203/3237/16, оскільки у вказаній справі вирішувався спір щодо інших правовідносин, а саме, стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою на користь постраждалої особи.

Отже, оскільки відповідач є працівником Національної поліції України, то до спірних правовідносинах застосуванню підлягає насамперед Закон України «Про Національну поліцію», який є основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність поліцейських.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Однак, у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому, суд приходить до висновку, що на поліцейського як на працівника поширюється трудове право, отже, при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю (далі - КЗпП).

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

В даному випадку, в судовому засіданні не було встановлено наявність жодного з зазначених випадків, передбачених статтею 134 КЗпП України, які тягнуть за собою настання повної матеріальної відповідальності.

Разом з тим, відповідно до п. 5.4 посадової інструкції поліцейського патрульної поліції затвердженої наказом ДПП від 05.01.2016 року № 4/1, копія якої міститься в матеріалах справи, у випадку завдання поліцейським патрульної поліції матеріальної шкоди транспортним засобам, технічним засобам вимірювання та іншому майну, він несе матеріальну відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

В свою чергу, суд зазначає, що доводи відповідача не спростовують факт спричинення завданої внаслідок ДТП прямої дійсної шкоди роботодавцю.

Однак, матеріальна відповідальність працівника в даному випадку у відповідності до ст. 132 КЗпП обмежується розміром середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за пошкодження автомобіля.

В даному випадку відповідач може нести лише обмежену матеріальну відповідальність, як це передбачено статтею 132 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція при вирішенні спірних правовідносин міститься в ухвалі Верховного Суду від 08.11.2018 року в справі №428/1454/18, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2016 року по справі №6-32678ск15, від 29.07.2015 року по справі №6-1060св15.

Доводи позивача щодо необхідності використання даних з довідки № 199 від 01.02.2020 року про заробітну плату відповідача за 2018 рік та відповідно розрахований середній заробіток на підставі цих відомостей, суд вважає не прийнятними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата, визначений розділом II Порядку. Так, відповідно до п. 2 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вже встановлено судом, дорожньо-транспортна пригода за участю відповідача сталася 27.08.2017 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що для обрахування середнього заробітку позивача слід використовувати дані заробітної плати відповідача, що зазначені у довідці № 1759 (без дати) з відомостями про заробітну плату за два місяці, що передують події, а саме: за червень 2017 року у розмірі 10591,83 грн. та за липень 2017 року у розмірі 8121,83 грн.

Таким чином, середньомісячний заробіток відповідача складає 9 356,83 грн. ((10591,83+8121,83)/2)).

Беручи до уваги викладене, та враховуючи, що середньомісячний заробіток відповідача складає 9 356,83 грн., а також те, що відповідно до ст. 132 КЗпП України відповідач може нести тільки обмежену матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 9 356,83 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено річний строк про стягнення з працівника матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Суд зазначає, що про наявність шкоди, заподіяної працівником, остаточно стало відомо 26.09.2017 року коли було проведено службове розслідування.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи Департамент патрульної поліції у встановленому порядку та строки звертався до з відповідною позовною заявою до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.0.2019 року у справі № 199/160/19 в задоволенні позову відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.02.2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.08.2020 року, скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.0.2019 року та закрито провадження у справі, у зв`язку з тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене, а також те, що позивачем було заявлено в позовній заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, доводи відповідача в цій частині судом до уваги не беруться.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, суд, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо питання розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ч. 2. ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У даній справі підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Департамента патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) майнову шкоду у розмірі 9 356,83 грн. (дев`ять тисяч триста п`ятдесят шість гривень 83 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалось.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 10.02.2021 року.

Суддя І.О. Лозицька