Постанова № 9473245, 09.04.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 квітня 2010 р. № 2а- 42734/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В., судді Зоркіна Ю.В., Самойлова В.В.

При секретарі: Нікітіної О.В.

За участю представників сторін:

Позивача: Спасибо В.В., Бідний Б.Г.

Відповідача: Черніченко І.Ю., Красна С.Ю.

3-я особа: не прибув.

прокурора: Гавриленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові; 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Харківська міська Рада Харківської області, за участю прокуратури м. Харкова про скасування податкового повідомлення -рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання не чинним в повному обсязі виданого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000050843/0 від 18.05.2009р. В ході судового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги, просить видане відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000050843/0 від 18.05.2009р. скасувати.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги посиланням на те, що вказана в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні сума податкових зобовязань визначена відповідачем внаслідок помилкового висновку про відсутність у Харківської міської Ради встановлювати позивачу додаткові податкові пільги із сплати податку на прибуток підприємств. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, проти задоволення позовних вимог заперечує, посилається на обґрунтованість і законність визначення ним сум додаткових податкових зобовязань позивачу, а також на безпідставність надання Харківською міською Радою позивачу додаткової податкової пільги з податку на прибуток підприємств. В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Харківська міська рада на адресу суд надіслала клопотання, в якому вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню з наступних підстав. Рішенням Харківської міської ради від 21.02.2007р. №27/07 КП «Харківські теплові мережі» на 2007 рік встановлена додаткова пільга з податку на прибуток та звільнено його від сплати податку в розмірі 100 відсотків. Рішенням Харківської міської ради від 25.12.2007р. №323/07 КП «Харківські теплові мережі» встановлена на 2008 рік додаткова пільга з податку на прибуток та звільнено вказане комунальне підприємство від сплати податку в розмірі 100 відсотків. Вказані рішення прийнято Харківською міською радою відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», ст. 69 Бюджетного кодексу, на підставі ст. ст. 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів. Дзержинським районним судом м. Харкова було розглянуто справу № 2-А-2383/09 за позовом КП «Харківські теплові мережі» до Харківської міської ради про визнання нечинним рішення Харківської міської ради від 21.02.2007р. «Про надання додаткової пільги зі сплати податку на прибуток КП «Харківські теплові мережі». Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.05.2009р. по справі № 2-А-2383/09, що набрала законної сили, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. З огляду на викладене 3-я особа просить суд задовольнити позов КП «Харківські теплові мережі» в повному обсязі та розглядати вказану справу за відсутності представника Харківської міської ради.

Прокурор повністю підтримав позицію органу державної податкової служби та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що позивач є комунальним підприємством, належить до комунальної форми власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської Ради. Цей факт визнається відповідачем і обєктивно підтверджується змістом статуту позивача, зареєстрованим 26.09.2008р., та довідкою №9951 Харківського обласного управління статистики, копії яких долучені до матеріалів справи.

Харківська міська Рада 25.12.2007р. прийняла рішення № 323/07 «Про надання додаткової пільги зі сплати податку на прибуток КП «Харківські теплові мережі». Згідно з п.1 даного рішення встановлено на 2008 рік додаткову пільгу з податку на прибуток комунальному підприємству «Харківські теплові мережі», звільнивши його від сплати податку в розмірі 100%.

Позивач склав і направив відповідачу податкову декларацію з податку на прибуток за 2008 рік. В рядку 12 цієї декларації «нарахована сума податку» задекларовано 32036 513,0грн. В рядку 13.1 декларації «зменшення нарахованої суми податку на суму податкових пільг на підставі частини 2 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» вказана сума 32036513,0 грн. Згідно з додатком К6/1 до рядка 13.1 декларації підставою для застосування додаткової пільги позивач визначив Закон України «Про систему оподаткування» частину 2 статті 1 та рішення від 25.12.2007р. № 323/07 Харківської міської Ради.

Відповідач провів позапланову невиїзну документальну (камеральну) перевірку податкової звітності позивача з податку на прибуток. Результати перевірки були відображені в акті «Про результати невиїзної документальної податкової звітності з податку на прибуток Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» від 06.05.2009р. № 1364/43-010/31557119. В акті серед іншого зазначено, що в порушення ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. зі змінами та доповненнями Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» допущена методологічна помилка при обчисленні податкового зобовязання за 2008 рік, а саме неправомірне застосування пільги з податку на прибуток, у результаті чого не нарахований податок на прибуток до сплати у сумі 32036513грн.

За результатами розгляду акту від 06.05.2008р. відповідач склав і направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000050843/0 від 18.05.2009р. Вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідач визначив позивачу суму податкового зобовязання в розмірі 30204515,00грн.. в тому числі за основним платежем 27458650,00грн. та штрафною фінансовою санкцією в розмірі 2745865,00грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, через такі підстави.

Нормою статті 1 частиною 3 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Аналогічно, згідно з ст.15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, наведені норми регулюють питання встановлення податкових пільг.

Одночасно згідно з ч. 2 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів. Тобто, наведена норма регулює вже порядок встановлення не пільг, а додаткових пільг, встановлених додатково до пільг, встановлених законами України про оподаткування.

Конституційний суд України в рішенні від 16.02.2010р. по справі № 1-5/2010 за конституційним зверненням Акціонерного товариства „Страхова компанія „Аванте“ щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 1 Закону України „Про систему оподаткування“, статті 15 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“ розяснив, що важливою ознакою демократичного устрою держави, складовою її конституційного ладу є місцеве самоврядування, яке визнається і гарантується на конституційному рівні та є однією із форм здійснення народовладдя (частина друга статті 5, стаття 7 Конституції України).

Конституційне призначення місцевого самоврядування полягає у праві територіальних громад як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ради та їх виконавчі органи) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частини перша, третя статті 140 Основного Закону України).

Для самостійного вирішення питань місцевого значення Конституція України передбачає, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, майно, в тому числі підприємств, які перебувають у його комунальній власності, та місцеві бюджети і їх доходи, а також наділила територіальні громади села, селища, міста повноваженнями безпосередньо або через утворені ними органи управляти комунальним майном, затверджувати місцеві бюджети і контролювати їх виконання, встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону, вирішувати інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (частинаперша статті 142, частина перша статті143). Законами, які визначають компетенцію рад у бюджетних і податкових правовідносинах, є, зокрема, Кодекс, Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні“ від 21 травня 1997 року №280/97ВР (далі Закон № 280), Закон № 1251, Закон № 334, а також Декрет Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори“ від 20травня 1993 року № 5693 (далі Декрет) та інші.

Податкова політика держави головним чином реалізується через систему оподаткування, яка відповідно до пункту 1 частинидругої статті 92 Конституції України встановлюється виключно законами України.

Систему оподаткування в Україні становить сукупність податків і зборів (обовязкових платежів) (далі податки), які встановлюються і справляються відповідно до законів України про оподаткування (частина четверта статті 2 Закону № 1251).

Закон № 1251, встановивши систему оподаткування, визначив види податків (статті 13, 14, 15) та передбачив засади податкових відносин в Україні, а саме: всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у ньому (частина десята статті 1); встановлення і скасування податків, а також пільг їх платникам може здійснюватися тільки відповідно до його положень та положень інших законів України про оподаткування (частина перша статті 1); ставки, механізм справляння податків і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування (частина третя статті 1, стаття 7); будь-які податки, запроваджені законами України, мають бути включені до нього (частина десята статті 1); порядок зарахування податків до бюджетів та державних цільових фондів може встановлюватися як законами про оподаткування, так і іншими законами України (стаття8, частина третя статті 14, частина четверта статті 15).

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобовязаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Відповідно до статті 13 Закону № 1251 в Україні справляються загальнодержавні та місцеві податки. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок як загальнодержавних, так і місцевих податків у встановленому законом порядку (частиначетверта статті15 Закону № 1251, стаття 19 Декрету, стаття69 Кодексу, частина перша статті 63 Закону № 280).

Податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків (пункт 3 частини першої статті 14 Закону № 1251). Він встановлюється Верховною Радою України і у визначеному законами України порядку може зараховуватися до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів рад та державних цільових фондів. Аналогічна норма міститься і в статті 17 Закону № 334, відповідно до якої цей податок зараховується до бюджетів згідно з Кодексом. Платниками зазначеного податку є, зокрема, комунальні підприємства (пункт 3 частини першої статті 14 Закону № 1251). Зарахування до місцевих бюджетів податку на прибуток підприємств комунальної власності, засновниками яких є ради, передбачалося законами України про Державний бюджет України на 2003 рік (стаття 38), 2004 рік (стаття55), 2005 рік (стаття 48), 2006 рік (стаття 47), 2007 рік (стаття 42), 2008 рік (стаття 38), 2009 рік (стаття 35).

На законодавчому рівні закріплено принцип самостійності місцевих бюджетів. Цей принцип полягає в тому, що вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів, а їх самостійність гарантується власними та закріпленими за ними законом на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону (частина шоста статті 16, частиначетверта статті 61 Закону №280, пункт 3 статті 7 Кодексу). Доходами місцевих бюджетів визнаються податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законами України, зокрема трансферти (стаття 9 Кодексу).

Зазначені положення Кодексу узгоджуються з частиноютретьою статті 142 Конституції України, частиною першою статті 62, частиною третьою статті 66 Закону № 280, відповідно до яких держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів його бюджетів та гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Податкові пільги є складовою системи оподаткування, тому вони мають визначатися виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України).

Можливість встановлення податкових пільг передбачена Законом № 1251 (частини перша, третя, девята статті 1, статті 3, 10, частина шоста статті 14). В цьому Законі визначено введення пільг щодо податку на прибуток як принципову засаду побудови і призначення системи оподаткування і зазначено, що це обумовлюється стимулюванням підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності.

Право Верховної Ради АРК та рад встановлювати пільги щодо податків містять частина перша статті 1 Закону № 1251, стаття18 Декрету, згідно з якими податкові пільги встановлюються відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Зокрема, частина друга статті 1 названого закону передбачає встановлення додаткових пільг щодо оподаткування у межах сум, що надходять до місцевих бюджетів.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення частини другої статті 1 у контексті частини першої цієї статті Закону № 1251 потрібно розглядати як самостійну підставу для встановлення Верховною Радою АРК та радами податкових пільг. Тому положення частини другої статті 1 Закону № 1251 треба розуміти так, що Верховна Рада АРК та ради мають право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування не тільки стосовно місцевих, а й стосовно загальнодержавних податків, суми яких відповідно до законів України зараховуються до місцевих бюджетів, в межах цих сум.

На підставі викладеного Конституційний Суд України в аспекті конституційного звернення положення частинидругої статті 1 Закону України „Про систему оподаткування“ від 25 червня 1991 року № 1251XI та статті 15 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“ від 28 грудня 1994 року № 334/94ВР у системному звязку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 Бюджетного кодексу України, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні“ треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України „Про систему оподаткування“ встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів.

Рішення Конституційного Суду України є обовязковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

З урахуванням викладеного суд відхиляє заперечення відповідача щодо необґрунтованості надання позивачу на підставі рішення Харківської міської ради від 25.12.2007р. №323/07 додаткової податкової пільги з податку на прибуток підприємств. За таких умов визначені відповідачем в оскарженому податковому повідомленні-рішенні суми податкового зобовязання слід визнати безпідставними, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові; 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Харківська міська Рада Харківської області, за участю прокуратури м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000050843/0 від 18.05.2009 року.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 12.04.2010р.

Головуючий суддя П'янова Я.В.

Суддя Зоркіна Ю.В.

Суддя Самойлова В.В.