Рішення № 94731500, 21.01.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року справа № 580/1880/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тимошенко В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Остроушко Л.І.,

представника позивача - Лучинович І.В. (згідно з ордером),

представника відповідачів - Синецької О.Ю. (згідно з довіреностями),

розглядаючи за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся із позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Прокуратури Черкаської області (18000, м. Черкаси, бул. Шевченка, 286), в якому позивач просить (з врахуванням уточнених позовних вимог):

1) визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісія №1 Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 №271 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки».

2) визнати протиправним на скасувати наказ прокурора Черкаської області від 28.04.2020 №113-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області.

3) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 01.05.2020.

4) стягнути з Прокуратури Черкаської області (бульв. Шевченка, буд. 286, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПУО 02911119) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2020 до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оскаржуваний наказ прокурора області та рішення кадрової комісії протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки в порушення п. 9 ч. 1 ст. 51, ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» в оскаржуваному наказі не зазначено конкретна підстава звільнення позивача; ліквідація чи реорганізації прокуратури Черкаської області, або скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури не відбулись; вважав недопустимим: розширення кола нормативних актів, що можуть визначати особливості організації та діяльності органів прокуратури без внесення змін до Конституції України - а отже при вирішенні спору не підлягають застосуванню положення ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру», в редакції Закону від 19.09.2019 № 113-IX (щодо можливості визначення підстав та порядку звільнення прокурорів будь-яких законом); розширення особливих підстав для звільнення прокурорів без внесення змін до спеціального Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 - а отже при вирішенні спору не підлягають застосуванню положення пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 19.09.2019 № 113-IX, який фактично визначає 4 нових підстави звільнення прокурорів, серед яких неуспішне проходження ними атестації; незастосування загальної процедури звільнення працівника при реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, що визначена ч.2 ст. 40, ст. ст. 42, 49-2 КЗпП за відсутності у спеціальному законі іншої особливої процедури (ст. ст. 21, 19 Конституції України) - а отже при вирішенні спору не підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру». Заперечував невідповідність його знань та навичок займаній посаді. Вказував, що застосований порядок його звільнення порушує засади незалежності прокурорів.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду Тимошенко В.П. від 03.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Кожним із відповідачів подано відзив на позовну заяву, згідно з якими останні поданий позов вважали безпідставним та необґрунтованим і просили у його задоволенні відмовити повністю.

11.09.2020 найменування прокуратури Черкаської області змінено на Черкаська обласна прокуратура.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши представника позивача, представника відповідачів, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з вересня 2013 року до 30.04.2020 перебував на публічній службі в органах прокуратури.

14 жовтня 2014 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про прокуратуру» (№ 1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України (преамбула Закону № 1697-VII), який окрім окремих положень, з 15.07.2015.

Станом на 15.07.2015 позивач обіймав посаду прокурора прокуратури Шполянського району.

Наказом прокурора Черкаської області від 10.11.2016 №373-к позивач призначений на посаду прокурора відділу прокуратури області.

Починаючи з 10.11.2016 до 30.04.2020 позивач працював в структурних підрозділах прокуратури Черкаської області.

Зокрема, згідно з наказом прокурора Черкаської області від 20.12.2019 №395к позивача призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області.

04.03.2020 ОСОБА_1 проходив анонімне тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, яке склав успішно, набравши 77 балів.

В подальшому позивач був допущений до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, за результатами якого набрав 91 бал.

10.04.2020 кадрова комісія №1 винесла рішення №271, згідно з яким зазначено, що позивач не успішно пройшов атестацію.

Наказом прокурора Черкаської області від 28.04.2020 №113-к позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020. Підставою наказу визначено рішення кадрової комісії №1 від 10.04.2020 №271.

Не погоджуючись з даним наказом та рішенням Кадрової комісії позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ст. 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з ч. 3 цієї статті Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

Отже, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у справі № 804/211/16 від 08.10.2019.

Спеціальним Законом, що визначає організацію та порядок діяльності прокуратури є Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру»). Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру»).

19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, що набув чинності з 25.09.2019.

Вказаним Законом, зокрема, змінено редакції статтей 7, 10 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1697-VII), положення яких в редакції Закону № 113-IX визначають, що систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (частина 1 статті 7); у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура (частина 1 статті 10).

Згідно з п.п. 6,7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX, визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Далі у п.п. 8-19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX, визначено окремі положення щодо проходження атестації працівниками органів прокуратури України.

У п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX, передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Пунктами 12, 13 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 № 113-IX, визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Таким чином, предметом атестації прокурорів визначено оцінка професійної компетентності прокурора; його етики та доброчесності. Встановлено два етапи атестації: тестування на знання законодавства та співбесіда з прокурором.

Як підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 успішно склав тестування на знання та уміння застосування законів.

Натомість у оскаржуваному рішенні Кадрової комісії №271 зазначено, що ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 91 бал, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, він не допускається до етапу проходження співбесіди.

Проте суд звертає увагу, що оцінка загальних здібностей та навичок не входить до предмету атестації прокурорів, згідно з Пунктами 12, 13 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 № 113-IX.

Самого ж поняття «загальні здібності та навички» ні положення Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, ні положення Закону від 19.09.2019 № 113-IX не розкривають.

Переліку необхідних «загальних здібностей та навичок» чи критеріїв їх встановлення, не зазначено і в ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014, яка визначає вимоги до кандидатів на посаду прокурора обласних прокуратур.

Оскаржуване рішення Кадрової комісії №271 містить лише вказівку на кількість набраних позивачем балів за результатами іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички. Без зазначення жодних мотивів та обставин ( з урахуванням зазначеного предмету та мети атестації), які, на думку комісії, свідчать про професійну некомпетентність Позивача чи його недоброчесність.

Суд зазначає, що роль кадрової комісії в процесі атестації прокурорів не може зводитись лише до констатації кількості балів, розрахованих комп`ютерною технікою. В протилежному випадку, не було б виправданої доцільності укомплектовувати кадрові комісії особами, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права (п. 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233). Окрім того, саме на Кадрову комісію покладено обов`язок мотивувати своє рішення про неуспішне проходження атестації із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття ( п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233).

Крім того, позивач також зазначає, що його тестування на «загальні здібності» супроводжувалось постійними збоями у роботі комп`ютерної техніки, а сам він у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, на фоні загального виснаження, був позбавлений можливості у повній мірі зосередитись, відповідаючи на запитання.

При цьому, 10.04.2020 Перша кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур на своєму засіданні розглянула заяви 82 осіб (серед яких і позивач) щодо повторного проходження тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Суд зазначає, що велика кількість (82) звернень щодо наявності технічних збоїв у функціонування комп`ютерної техніки, свідчить про те, що дані обставини мали місце об`єктивно та не пов`язані з особливостями суб`єктивного сприйняття окремою особою подій, що мали місце.

Згідно з п. 13 розділу І Поряду проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 передбачено, що перебіг всіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Таким чином, маючи у своєму розпорядженні всі технічні записи, якими зафіксовано хід атестації прокурорів, Офіс Генерального прокурора, не довів ту обставину, що відповідна комп`ютерна техніка працювала коректно та атестовані особи (серед яких і позивач) не звертались з жодними скаргами з цього приводу безпосередньо під час тестування. Натомість масовий характер звернень прокурорів, що проходили атестацію у цей день, свідчить що повідомлені позивачем обставини об`єктивно мали місце.

Окрім зазначеного вище, суд звертає увагу на те, що встановлено, що у прокуратурі існує спеціалізація прокурорів, впровадження якої передбачено наказом Генерального прокурора України № 15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України». Відповідно до п. 8.1 вказаного наказу структурні підрозділи створюються на єдиних для Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур засадах, як правило, за функціональним (предметним) принципом. Пунктом 8.3 передбачено, що робота структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур організовується, як правило за функціональним (предметним) принципами, з урахуванням теоретичної підготовки та практичного досвіду працівників, використовуючи їхню спеціалізацію закріплення за ними конкретних напрямів.

Однак, така спеціалізація при формуванні тестових питань для іспиту взагалі не врахована та не передбачена Порядком проходження прокурорами атестації. Це дає підстави вважати, що передбачена атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов`язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав.

Відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об`єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури.

На підставі вище зазначеного, суд приходить до висновку, що навіть за наявності не проходження позивачем іспиту, судом встановлено значні процедурні порушення щодо призначення та проведення атестації позивача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

У п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень п. 12 Порядку № 233, суд акцентує увагу на тому, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов до висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісія №1 Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 №271 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки» підлягає задоволенню.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу прокурора Черкаської області від 28.04.2020 №113-к про звільнення позивача суд зазначає таке.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Разом з тим, аналізуючи оскаржуваний наказ суд зазначає, що в якості підстави прийняття він містить посилання на «рішення кадрової комісії № 1 від 10.04.2020 №271», а по тексту наказу зазначено, що відповідача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»

Статтею 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

Відповідно до ст. 81 ЦК України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 3 ст. 81 ЦК України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.

Необхідно зауважити, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі № 21-8а14, від 28.10.2014 у справі № 21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21.03.2018 у справі № 802/651/16-а, від 24.09.2019 у справі № 817/3397/15.

Починаючи з 26.03.2014 та до моменту звільнення позивача (30.04.2020) відносно Черкаської обласної прокуратури вчинялись реєстраційні дії виключно в частині зміна керівника та складу підписантів, що не є реорганізацією юридичної особи.

У вересні 2020 року щодо вказаної юридичної особи проведені такі реєстраційні дії:

11.09.2020 13:59:24, 1000261070016001775, Зміна найменування юридичної особи(повного та/або скороченого);

14.09.2020 10:30:24, Зміна відомостей про органи управління юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо;

15.09.2020 09:11:05, 1000261070017001775, Зміна відомостей про органи управління юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Натомість зміна найменування не є реорганізацією юридичної особи та відносин правонаступництва не утворює.

Суд звертає увагу на те, що норми Закону № 113-IX не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, як і не визначають скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності Законом № 113-IX.

Таким чином, суд зазначає, що станом на час звільнення з посади відсутня реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, так само як і відсутнє скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, з огляду на що, нормативне обґрунтування спірного наказу, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» застосовано безпідставно.

Крім того, суд наголошує, що в даному випадку наявність двох окремих підстав для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що принцип юридичної визначеності, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),

Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.

Як наслідок, враховуючи викладені висновки в сукупності наказ прокурора Черкаської області від 28.04.2020 №113-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області належить визнати протиправним та скасувати.

Згідно зі ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27- 29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України убачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно зі ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.

Беручи до уваги наведене, суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 01.05.2020, або на рівнозначній посаді в Черкаській обласній прокуратурі, оскільки саме на Черкаську обласну прокуратуру змінено найменування органу, з якого звільнено позивача.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Так, частиною 2 ст. 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Таким чином, відповідач 1, як податковий агент відповідно до норм Податкового Кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Відповідно до довідки про доходи №18-406вих-20 від 26.05.2020, виданої Прокуратурою Черкаської області, заробітна плата ОСОБА_1 у лютому 2020 року складала 20640,54 грн, у березні 2020 року - 17347,92 грн.

Загальний розмір заробітної плати позивача за лютий - березень 2020 року: складає 37988,46 грн.

Розмір середньоденної заробітної плати: 1085,38 грн.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 18.12.2018 по 31.05.2019 становить 181 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2020 до 21.01.2021 у розмірі 196453 грн. (сто дев`яносто шість тисяч чотириста п`ятдесят три) грн. 78 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст. 371 КАС України, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в сумі 22250 (двадцять дві тисячі двісті п`ятдесят) грн 29 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів допустити до негайного виконання.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, які належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 14, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісія №1 Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 №271 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки".

Визнати протиправним на скасувати наказ прокурора Черкаської області від 28.04.2020 №113-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 01.05.2020, або на рівнозначній посаді в Черкаській обласній прокуратурі.

Стягнути з Черкаської обласної прокуратури (бульв. Шевченка, буд. 286, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 02911119) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2020 до 21.01.2021 у розмірі 196453 грн. (сто дев`яносто шість тисяч чотириста п`ятдесят три) грн. 78 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в сумі 22250 (двадцять дві тисячі двісті п`ятдесят) грн 29 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів допустити до негайного виконання.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.02.2021.

Суддя В.П. Тимошенко