Рішення № 94730035, 29.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року справа №440/1079/19

зал судових засідань №2

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючої-судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Тронка О.В.,

за участю сторін:

представника позивача Маліцького Д.В.,

представника відповідача Горбонос І.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001; код ЄДРПОУ: 36591201), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує тимчасового або додаткового захисту від 23.08.2018 №327-18.

Посилається на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято без урахування того, що позивач, будучи громадянином Російської Федерації та перебуваючи за її межами, в Україні, не може повернутися у країну свого походження та змушений шукати захисту в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали у нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я, зумовлені побоюваннями стати жертвою переслідувань з політичних причин. Вказує на те, що на території Російської Федерації постійно виникали конфлікти, фізичні та із застосуванням психологічного тиску через національну ознаку. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.

Від відповідача, Державної міграційної служби України, надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що документів чи матеріалів, які б підтверджували, що позивачу було небезпечно перебувати в Росії, останнім надано не було. Також зі свідчень заявника до і після приїзду в Україну, ніяких переслідувань, утисків, погроз чи будь-якого негативного ставлення в країні походження Росії не виникало. Про свої політичні переконання позивач повідомив, що спочатку він підтримував політику "Єдиної Росії", а у 2014 році не прийняв політику Росії по відношенню до України. Вказує на те, що позивач не вів блог та не здійснював іншої діяльності по підтримці опозиційно-влаштованих структур в Російській Федерації. Тобто не має відношення до активістів опозиційного руху Російської Федерації, стосовно яких мають місце утиски в цій країні. Таким чином, не було доведено, що перебування позивача в країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю з підстав застосування до нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відтак, оскаржуване рішення вважає законним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 справу №440/1079/19 за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення передано на розгляд Львівському окружному адміністративному суду.

Ухвалою від 03.06.2020 адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення прийнято до провадження; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в обґрунтуваннях позовної заяви та наданих суду поясненнях, просив позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, народився у м.Новокубанськ Краснодарського краю Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 , виданого 12.07.2017, вільно володіє українською мовою, за віросповіданням - християнин. Після закінчення гімназії вступив до Голіцинського прикордонного інституту ФСБ Російської Федерації, де навчався до березня 2018 року. До України прибув у березні 2018 року, на українському пункті пропуску звернувся до прикордонників із проханням надати йому політичного притулку в Україні.

26.03.2018 позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В анкеті зазначив, що був змушений покинути країну походження через політичні переслідування його з боку влади. Також зазначив, що може бути заарештований та засуджений за діяльність, спрямовану на підтримку опозиційних сил в Російській Федерації, а також за державну зраду.

За результатами розгляду вказаної заяви та вивченням матеріалів справи №2018KV0060, 16.04.2018 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

Наказом Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області від 16.04.2018 №141 прийнято в оформлення документи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує захисту.

В подальшому, Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області сформувало висновок від 12.07.2018 про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Рішенням Державної міграційної служби України від 23.08.2020 №327-18 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.09.2018 Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області склало повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 11.

Вважаючи протиправним рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.08.2020 №327-18, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з частиною першою, сьомою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частинами п`ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

При цьому, позивач, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби та з позовом, стверджує, що в країні походження знаходиться під переслідуванням з політичних мотивів, про що зазначив у протоколі співбесіди №2 від 15.06.2018.

Окрім того, допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач повідомив, що у країні громадянської належності зазнавав утисків за свої політичні переконання та національну приналежність. Зазначив, що слідчі органи Російської Федерації здійснювали обшуки за місцем його проживання, що стосовно нього відкрито кримінальне провадження та він перебуває у розшуку. Доказом цього вважає свою переписку з матір`ю у месенджері WhatsApp, витяг з якої долучив до матеріалів справи. Окрім того, на сайті МВД Російської Федерації він значиться у розшуку. Зазначені докази отримані ним були після звернення за захистом та не могли бути ним подані при проведенні співбесіди. Вважає, що органи міграційної служби не в повній мірі вивчили його доводи щодо переслідування в Російській Федерації та прийняли необґрунтоване рішення про відмову в наданні статусу біженця, або особи, що потребує додаткового захисту.

Суд зазначає, що відповідно до пунктів 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, стосовно особи, яка клопоче про отримання статусу біженця, загальний правовий принцип полягає у тому, що обов`язок надати докази лежить на особі, яка подає клопотання. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає у країну у бідуючому стані, часто навіть без документів. Таким чином, хоча обов`язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально через складність зробити це в тій ситуації, в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.

Відповідно до пункту 20 Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки і стандарти доказів в заявах біженців": "Відносно доказів, заяви біженців відрізняються від кримінальних справ та цивільних позовів. Дуже важко довести суб`єктивні елементи, і рішення щодо правдоподібності як правило не ґрунтується на "голих" фактах. Суддя часто буде вимушений покладатися на усні твердження заявника і зробити оцінку у світлі об`єктивної ситуації в країні походження".

Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, а тому є передчасними посилання відповідача на очевидну необґрунтованість заяви.

Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені докази у справі, суд дійшов висновку, що внаслідок неповного з`ясування всіх обставин, які можуть бути підставою для побоювань позивача щодо загрози його життю і здоров`ю, відповідачем прийняте безпідставне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд вважає, що таке рішення не ґрунтується на всебічному вивченні та оцінці всіх документів, матеріалів та з`ясуванню всіх обставин, з огляду на що оскаржене рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018 №327-18 слід скасувати як протиправне.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 254 КАС України, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на вищенаведене з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 26.03.2018 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.08.2018 №327-18.

Зобов`язати Державну міграційну службу України (вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001; ЄДРПОУ 36591201) повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) від 26.03.2018 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 08.02.2021 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна