Рішення № 94708865, 03.02.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/6173/20

Провадження № 2/645/319/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Алтухової О.Ю.,

секретар судових засідань - Волкова А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину квартири,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя. Судовий збір в сумі 3036,50 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 11 000,00 грн. просила стягнути з відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що сторони перебували у шлюбі з 17.04.2010 року по 23.05.2018 року. За час шлюбу була придбана квартира, загальною площею 83, 5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на даний час зареєстрована на ОСОБА_2 . У добровільному порядку відповідач відмовляється розділити спільне майно, в зв`язку із цим позивач позбавлена можливості зареєструвати право власності на частину квартири та володіти своєю часткою на свій розсуд, в зв`язку із чим позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Провадження у справі відкрите 30 квітня 2020 року ухвалою Московського суду м.Харкова.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 07.07.2020 року цивільну справу передано за підсудністю до Фрунзенського районного суду м.Харкова.

25.08.2020 року справу прийнято до провадження Фрунзенським районним судом м.Харкова та призначене підготовче судове засідання.

22.09.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 . У задоволенні позовних вимог позивача відповідач просив відмовити, з огляду на те? що у період знаходження в шлюбі з позивачем ОСОБА_3 був оформлений договір іпотеки № 3675, виданий 28.07.2015 року на придбання спірної квартири. Позивач надала згоду на укладення кредитного договору і більше не цікавилася документальним супроводом придбання квартири, не сплатила для її придбання жодних коштів. Кошти на сплату первинного платежу в сумі 61 000,00 грн. відповідачу позичив його батько - ОСОБА_4 , який є офіційним поручителем по договору іпотеки, про що свідчить відповідна розписка. Вказані кошти на сьогодні не повернуті. ОСОБА_2 вважає, що оскільки кошти на перший внесок були позичені особисто йому, то дані кошти належали відповідачу особисто. За період шлюбу з 14.07.2015 року по 23.05.2018 року по іпотечному договору була сплачена сума 146 194,00 грн. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 не цікавилася питанням погашення кредиту. Також, на спірне майно накладена заборона, в зв`язку з чим, на думку відповідача, майно неможливо поділити.

28.09.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 , яка зазначила про своє непогодження з доводами відповідача, з огляду на те, що на час придбання майна під час шлюбу були використані запозичені кошти одним з подружжя, тому вони вважаються використаними в інтересах сім`ї і не є особистою власністю подружжя (постанова ВССУ від 15.05.2017 року в справі № 718/585/16-ц). Також, позивач звернула увагу суду на те, що кредит на придбання спірного житла було надано молодій родині на пільговим умовах, а отже відповідач є відповідальною особою за його погашення, як дружина. Кошти на перший внесок були заощаджені подружжям з 2010 року. Позивач вважає, що розписка про походження коштів на первісний внесок є фіктивною. З огляду на практику ВС перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя (справа № 522/17048/15 від 08.07.2019 року). Позивач не відмовляється нести відповідальність за виконання умов кредитного договору та виконувати зобов`язання щодо оплати кредиту у розмірі 1/2 частини від щомісячних платежів, а також відшкодувати відповідачу 1/2 частину сплаченої суми за кредитом в період з червня 2018 року по вересень 2020 року.

13.10.2020 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких ОСОБА_2 зазначив, що оскільки фактичні шлюбні відносини з позивачем були припинені з 2015 року, то не можна вважати, що кредит був наданий в інтересах сім`ї. Доказів сплати коштів за кредитним договором до червня 2018 року позивачем не надано. Просив залучити в якості третьої особи Харківське регіональне управління «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Ухвалою суду від 13.10.2020 року залучено в якості третьої особи Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

28.10.2020 року на адресу суду надійшли заперечення проти позовної заяви від директора Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» Вензель О.З. вказаних заперечень вбачається, що кредитний договір № 584-к від 15 липня 2015 року був укладений сім`єю, в особі ОСОБА_2 . Сума розміру кредиту та сума внесків позичальника на придбання житла розраховувалась на склад сім`ї, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . Відповідач залишається позичальником перед Харківським регіональним управлінням Держмолодьжитла. Визнання права власності по 1/2 за кожною із сторін порушує інтереси фонду.

Дані заперечення не були надіслані третьою особою іншим учасникам справи, в зв`язку з чим представник позивача просила визнати їх неналежним доказом з підстав порушення процедури їх подання.

Згідно ч. 3 ст. 180 ЦПК України до заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п`ятою статті 178 цього Кодексу. Відповідно ч. 4 ст. 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

При цьому, нормами Цивільного процесуального кодексу України не передбачено визнання неналежним доказом заперечення, яке є заявою по суті справи третьої особи, з підстав його невідповідності положенням ст. 178 ЦПК України.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Проте, до заперечень не надано жодного доказу. В зв`язку із чим, клопотання представника позивача задоволенню не підлягає.

10 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 будучи допитаною за її згодою в якості свідка, пояснила суду, що коли в їх з відповідачем сім`ї народилася дитина, постало питання про поліпшення житлових умов. Позивач, відповідач та їх дитина прописалися у матері позивача, для того щоб стати у чергу для поліпшення житла та отримати кредит, як молода сім`я. Батьки обох сторін вносили свій вклад у придбання спірного житла. У 2015 році сторони вели сумісне господарство, були сім`єю. Шлюб з відповідачем розірвано у 2018 році. Позивач бажає приймати участь у погашенні кредиту за спірне житло, проте не має доступу до цього житла.

Представник позивача - адвокат Агаєва С.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити з підстав недоведеності позовних вимог, оскільки у період знаходження в шлюбі з позивачем ОСОБА_3 був оформлений договір іпотеки № 3675, виданий 28.07.2015 року на придбання спірної квартири. Позивач надала згоду на укладення кредитного договору і більше не цікавилася документальним супроводом придбання квартири, не сплатила для її придбання жодних коштів. Кошти на сплату первинного платежу в сумі 61 000,00 грн. відповідачу позичив його батько - ОСОБА_4 , який є офіційним поручителем по договору іпотеки, про що свідчить відповідна розписка. Вказані кошти на сьогодні не повернуті. ОСОБА_2 вважає, що оскільки кошти на перший внесок були позичені особисто йому, то дані кошти належали відповідачу особисто. За період шлюбу з 14.07.2015 року по 23.05.2018 року по іпотечному договору була сплачена сума 146 194,00 грн. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 не цікавилася питанням погашення кредиту. Також, на спірне майно накладена заборона, в зв`язку з чим, на думку відповідача, майно неможливо поділити. Окрім того, з кінця 2015 року між сторонами припинені шлюбні відносини.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомлено.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час перебування у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У відповідності до частини першої, другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з 17.04.2010 року перебували у шлюбі, який був розірваний рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 23.05.2018 року (а.с.8). Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

У зв`язку із укладенням шлюбу з ОСОБА_7 , який був зареєстрований 29 червня 2019 року, позивач змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с. 10).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.05.2016 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру серія та номер 08/07/15-76, виданий 08.07.2015 року Публічним акціонерним товариством «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1» , акт прийому-передачі квартири від 08.04.2016 року виданий Публічним акціонерним товариством «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1», протокол засідання комісії про затвердження переліку інвесторів, серія на номер 30, виданий 16.02.2016 року Публічним акціонерним товариством «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1». Також, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень. Обтяжувач: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (а.с.11-12).

Судом встановлено, що 28 липня 2015 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Корнійчук О.В., посвідчено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2675. Сторонами договору є: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець).

Згідно п.1.1. Іпотечного договору цей договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця та вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 584 від «__ липня 2015 року», укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також будь-яких додаткових договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, у тому числі щодо повернутої суми кредиту у розмірі 607 298,00 грн. в строк до 30 червня 2045 року, несплачених відсотків, сплати неустойки (штрафів і пені) у повному обсязі.

Згідно п.1.2. Іпотечного договору предметом іпотеки за цим договором є майнові права та нерухоме майно, будівництво якого не завершене, право власності на яке виникає в іпотекодавця в майбутньому та на які іпотекодавець має право на підставі договору купівлі продажу майнових прав на квартиру № 08/07/15-75 від 08.07.2015 року та договору купівлі продажу майнових прав на квартиру № 08/07/15-76 від 08.07.2015 року, укладених між іпотекодавцем та ПАТ «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД -1» і знаходяться за адресою: АДРЕСА_4

Відповідно п. 1.4. Іпотечного договору сторони оцінили предмет іпотеки в 660 000,00 грн.

Зі змісту п.7.1. Іпотечного договору вбачається, що цей договір був укладений за згодою дружини іпотекодавця - ОСОБА_5 , згода якої викладена у відповідній заяві, засвідченій нотаріусом 28.07.2015 року за реєстровим № 267.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Разом із тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов`язань.

Відповідач ОСОБА_2 стверджує, що кошти в сумі 61000,00 грн. на сплату першого внеску особисто йому були позичені його батьком ОСОБА_4 , а отже дані кошти належали відповідачу особисто.

На підтвердження своїх доводів відповідач надав розписку від 14.07.2015 року про отримання ОСОБА_2 від свого поручителя за іпотечним договором ОСОБА_4 грошової суми в розмірі 61 000,00 грн. для оплати першого внеску при придбанні квартири (а.с. 62).

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 , батько відповідача, пояснив, що позичив сину 61 000,00 грн. для сплати першого внеску для придбання спірної квартири. Поручителем за кредитним договором виступив свідок, оскільки у сім`ї сина не вистачало сукупного доходу для отримання кредиту на покупку квартири молодою сім`єю.

Відповідно ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У судовому засіданні не спростовано того факту, що грошові кошти в сумі 61000,00 грн. батьком відповідача - ОСОБА_4 були позичені сім`ї сина для першого внеску для отримання кредиту на придбання спірної квартири.

При цьому, як встановлено із заперечень третьої особи, кредитний договір № 584-к від 15 липня 2015 року, був укладений сім`єю, в особі ОСОБА_2 . Сума розміру кредиту та сума внесків позичальника на придбання житла розраховувалась на склад сім`ї, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Таким чином, договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений в інтересах сім`ї ОСОБА_2 , оскільки отримані у борг грошові кошти за цим договором були направлені на задоволення потреб сім`ї, тобто на придбання спірної квартири.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 пояснили, що з кінця 2015 року - початку 2016 року сторони не проживали разом за адресою: АДРЕСА_5 та не підтримували шлюбні відносини.

Проте, лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлено факт припинення шлюбних стосунків між подружжям. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи відповідача щодо відсутності з 2015 року між ним та позивачем відносин, притаманних подружжю, суду не надано.

Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

У результаті придбання подружжям майна в кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Згідно із ч. 3 ст. 61 СК, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, внаслідок поділу майна між подружжям, позивач окрім 1/2 спірного майна отримує і 1/2 боргових зобов`язань відповідача, що повністю кореспондується зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку», в якій зазначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Тобто, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. При цьому поділ спільного майна, зокрема іпотечного, не є розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Із урахуванням зазначеного, перебування нерухомості в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя та не порушує прав іпотекодержателя ( Постанова Верховного Суду від 08.07.2019 року по справі №?522/17048/15-ц та Постанова Верховного Суду від 03.06.2020 року по справі №?201/6412/17).

Необхідно також відмітити, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов`язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог ст.57 СК України, спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах (постанова Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19).

Також, Верховний Суд вважає, що в результаті поділу предмету застави, в даному випадку - іпотеки, між подружжям і фактичної зміни виду спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову, права заставодержателя не порушуються (постанова Верховного Суду від 15.07.2019 року у справі № 521/19174/15-ц (провадження № 61-28655св18).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Таким чином, підлягають відхиленню доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів внесення нею своїх коштів на придбання квартири, оскільки набуття майна в шлюбі створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка не потребує доказування та існує поки не буде спростована.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачем не спростовано і за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 , таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки колишніх чоловіка та дружини у спірному майні є рівними.

Питання щодо судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Вимоги щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

У порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3036 (три тисячі тридцять шість) грн. 49 коп.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчисляється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважний причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ;

Третя особа: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», м.Харків, вул. Данилевського, 38.

Повний текст рішення виготовлено 08.02.2021 року.

Суддя: