Рішення № 94701513, 14.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 січня 2021 року №640/16601/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому адміністративному проваджені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (також далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною і скасувати постанову від 02 жовтня 2019 року, винесену у виконавчому провадженні №29516486 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 56856,40 доларів США та 182,00 грн.;

- визнати протиправною і скасувати постанову від 03 жовтня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №60209901 розпочатого на підставі постанови від 02 жовтня 2019 року у ВП № 29516486 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 56 856,40 доларів США та 182,00 грн. (далі - оскаржувані постанови).

Ухвалою суду від 17.08.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/16601/20 (далі - справа), яку вирішено розглядати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані постанови прийняті відповідачем безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані постанови прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

19.07.2010 р. Печерським районним судом міста Києва у справі №2-1433/10 за позовом ВАТ "Комерційний банк "Актив-банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором видано виконавчий лист, згідно якого зазначено: "Стягнути з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-банк" код ЄДРПОУ 26253000 заборгованість за кредитним договором у розмірі 568562,44 доларів США, що станом на 25 березня 2010, згідно офіційного курсу НБУ (100$ - 793 грн. 50 коп.) становить 4511542 грн. 96 коп. та в розмірі 415042 грн. 44 коп., витрати з оплати судового збору у розмірі 1700 грн. 00 коп. та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. 00 коп." (далі - виконавчий лист №2-1433/10).

26.10.2011 р. головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №29516486 по примусовому виконанню вказаного вище виконавчого листа №2-1433/10.

02.10.2019 р. заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. в межах виконавчого провадження ВП №29516486 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа).

При цьому, того ж 02.10.2019 р. в межах виконавчого провадження ВП №29516486 заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. також прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, якою з боржника ( ОСОБА_1 ) стягнуто виконавчий збір у розмірі 56856,40 дол. США та 182,00 грн.

У подальшому, 03.10.2019 р. заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №60209901 по примусовому виконанню вказаної вище постанови про стягнення виконавчого збору №29516486 від 02.10.2019 р.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (чинний на момент відкриття виконавчого провадження ВП №48985102).

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ, згідно з яким примусове виконання рішень проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно частин 1-5 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною четвертою статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною третьою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження", кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно пунктів 1-3 частини першої, частини другої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Аналізуючи наведені у попередньому розділі положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавчий збір" без реального виконання рішення суду у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Як встановлено судом, виконавчий лист №2-1433/10 було повернуто у зв`язку з тим, що у державного виконавця відсутні правові підстави для звернення до суду із поданням про заміну вибутої сторони виконавчого провадження, а дії нового кредитора розцінюються як перешкоджання проведенню виконавчих дій, тобто державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП №29516486 не було стягнуто з боржника ( ОСОБА_1 ) боргу за виконавчим листом №2-1433/10.

При цьому, вказана вище постанова про повернення виконавчого документа стягувачу не оскаржувалась, протилежного не доведено.

Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального виконання рішення суду у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, а також у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі №804/8268/16 та від 26 серпня 2020 року у справі №826/6906/17.

Враховуючи вищезазначене, прийнята заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. в межах виконавчого провадження ВП №29516486 постанова про стягнення виконавчого збору від 02.10.2019 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 02.10.2019 р. ВП №29516486 визнано протиправно та скасовано, а тому прийнята 03.10.2019 р. заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №60209901 по примусовому виконанню вказаної постанови про стягнення виконавчого збору є також протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1681,60 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: 01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д; код ЄДРПОУ 43315602) про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору, прийняту 02.10.2019 р. заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. в межах виконавчого провадження ВП №29516486.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60209901, прийняту 03.10.2019 р. заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя Ю.Т. Шрамко