Рішення № 94701026, 05.02.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1955/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення від 15.01.2020 р. № 1/4-132-20/В4 та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, яким просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби, викладене у листі-відповіді від 15 січня 2020 року № 1/4-132-20/В4 про відмову у визнанні неправомірним рішення міжрегіональної комісії Південного регіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2019 року щодо визначення ОСОБА_1 відбування покарання звичайні жилі приміщення виправної колонії максимального рівня безпеки та направлення до Петрівської виправної колонії (№ 49);

- зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України повторно розглянути звернення засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо неправомірного визначення йому максимального рівня безпеки міжрегіональною комісією Південного регіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2019 року.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що на даний час відбуває покарання в ДУ "Херсонський слідчий ізолятор". 23.10.2019 р. міжрегіональною комісією Південного регіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України прийнято рішення щодо визначення засудженому ОСОБА_1 звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки та направлення його до Петрівської виправної колонії (№ 49). ОСОБА_1 в подальшому звернувся до Міністерства юстиції України зі зверненням щодо неправомірного визначення йому максимального рівня безпеки. 15 січня 2020 року Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України направила засудженому ОСОБА_1 для оголошення лист-відповідь № 1/4-132-20/В4, в якому повідомила, що Центральною комісією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби залишено без змін рішення міжрегіональної комісії Південного регіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2019 року. Вважає рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби, викладене для оголошення у вигляді листа-відповіді від 15 січня 2020 року № 1/4-132-20/В4, протиправним, оскільки при визначенні засудженому до позбавлення волі виду колонії, місця відбування покарання необхідно застосовувати п.6 розділу II порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5. Тобто, на думку позивача, відповідач мав прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 до виправної колонії середнього рівня безпеки, так як скоїв особливо тяжкий злочин, проте є особою раніше не судимою у відповідності до вимог ст.89 КК України.

01.09.2020 р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву, за змістом якої заперечує проти задоволення позову. Вказує, що засудженому ОСОБА_1 , рішенням комісії з питань визначення рівня безпеки виправної колонії особам, засудженим до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції визначено максимальний рівень безпеки виправної колонії з відбуттям покарання у звичайних жилих приміщеннях. Вказане рішення позивач оскаржив та згідно пп.5.1 протоколу від 21.12.2019 р. № 44 Центральною комісією Адміністрації ДКВС України розглянуто скаргу ОСОБА_1 та одноголосно вирішено залишити без змін рішення міжрегіональної комісії Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 23.10.2019 р. щодо визначення засудженому ОСОБА_1 звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки та залишено засудженого ОСОБА_1 відбувати покарання у Петрівській виправній колонії (№ 49), оскільки встановлений рівень безпеки не суперечить вимогам нормативно-правових актів Міністерства юстиції України. Вважає, що відповідачем здійснено усі необхідні заходи для розгляду скарги позивача та прийнято обґрунтоване рішення в рамках чинного законодавства.

23.09.2020 р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої наполягає на тому, що позивач є особою раніше не судимою у відповідності до вимог ст.89 КК України, а тому ОСОБА_1 мали направити до виправної колонії середнього рівня безпеки.

07.10.2020 р. від представника відповідача надійшли заперечення, в яких наполягає на тому, що засуджений ОСОБА_1 скоїв умисний злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України, який відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, тому визначений вид колонії засудженому ОСОБА_1 не суперечить вимогам кримінально-виконавчого законодавства України та нормативно-правовим актам Міністерства юстиції України. Вважає, що відповідач мав достатні правові підстави для направлення позивача до колонії максимального рівня безпеки, діяв у межах своєї компетенції та не порушив вимоги кримінально-виконавчого законодавства.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 29.07.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України.

На момент відкриття провадження у справі, 17.07.2020 р. набув чинності Закон України № 731-IX від 18 червня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені у зв`язку зі встановленням карантину (відповідно Закону № 540-IX від 30 березня 2020 року) закінчуються через 20 днів, тобто 06.08.2020 року.

Ухвалою від 17.08.2020 р. заяву ОСОБА_1 про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін повернуто без розгляду.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до вироку Голопристанського районного суду Херсонської області від 23.05.2018 р. у справі № 664/1567/16-к ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.115 ч.1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на одинадцять років, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 15.10.2019 р. апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 із доповненнями та його захисника - адвоката Валкової Людмили Григорівни - залишено без задоволення; вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 23.05.2018 р. залишено без змін.

23.10.2019 р. Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на адресу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України скеровано запит на наряд щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, із Херсонського слідчого ізолятору до установ виконання покарань.

23.10.2019 р. комісією з питань визначення рівня безпеки виправної колонії особам, засудженим до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції прийнято рішення про визначення максимального рівня безпеки виправної колонії з відбуттям покарання у звичайних жилих приміщеннях щодо ОСОБА_1 , що зафіксовано в протоколі від 23.10.2019 р. № 47.

29.10.2019 р. Адміністрацією ДКВС України сформовано наряд про направлення із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань засуджених до позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили, зокрема щодо ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням про визначення максимального рівня безпеки виправної колонії з відбуттям покарання у звичайних жилих приміщеннях, засуджений ОСОБА_1 12.11.2019 р. звернувся зі скаргою про перегляд вказаного рішення.

12.11.2019 р. за вих.№ 1.5/11764/Мл матеріали на 33-х аркушах направлено до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Скарга засудженого до позбавлення волі ОСОБА_1 та копії матеріалів засудженого, які відображають процес відбування ним покарання, надійшли до Адміністрації ДКВС України 20.11.2019 р.

21.12.2019 Центральною комісією Адміністрації ДКВС України розглянуто скаргу ОСОБА_1 та одноголосно вирішено залишити без змін рішення міжрегіональної комісії Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 23.10.2019 р. щодо визначення засудженому ОСОБА_1 звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки та залишено засудженого ОСОБА_1 відбувати покарання у Петрівській виправній колонії (№ 49), оскільки встановлений рівень безпеки не суперечить вимогам нормативно-правових актів Міністерства юстиції України.

Листом від 15.01.2020 р. № 1/4-132-20/В-4 Адміністрацією ДКВС України засудженого ОСОБА_1 поінформовано про прийняте Центральною комісією Адміністрації ДКВС України рішення.

Вважаючи рішення Центральної комісії Адміністрації ДКВС України, викладене у листі від 15.01.2020 р. № 1/4-132-20/В-4, протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, правовий статус засуджених, гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків тощо врегульовано кримінально-виконавчим законодавством України, в тому числі, Кримінально-виконавчим кодексом України від 11.07.2003 р. № 1129-IV (далі - КВК України), відповідно до ст.4 якого підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Згідно ст. 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 266/30134 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Положення № 266/30134).

Відповідно до вказаного Положення питання визначення виду колонії, де засуджена до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк особа, відбуватиме покарання згідно з обвинувальним вироком суду, та направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, в межах зони діяльності міжрегіонального управління належить до компетенції міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення.

Міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, визначає рівень безпеки виправної колонії, де засуджена до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк особа відбуватиме покарання згідно з обвинувальним вироком суду, та здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі в межах зони діяльності міжрегіонального управління.

Центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Департаменті, який в межах компетенції розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює їх направлення і переведення для відбування покарання до установ центрального регіону та у випадках, коли вирішення таких питань виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії.

Пунктами 1 та 2 розділу IV Положення № 266/30134 визначено, що у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

Пунктом 1 розділу 3 Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 265/30133 (далі - Положення № 680/5) встановлено, що направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, до установ виконання покарань, їх переведення до іншої установи здійснюються на підставі запиту на наряд щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань, на підставі якого видається наряд про направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань.

Згідно п. 2 розділу 3 Положення № 680/5 наряди видаються підрозділами міжрегіонального управління та Адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України, які здійснюють контроль за виконанням судових рішень, на підставі відповідних рішень міжрегіональних і центральної комісій.

Пунктом 5 розділу 3 Положення № 680/5 встановлено, що за нарядами підрозділу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який здійснює контроль за виконанням судових рішень, направляються:

- особи, засуджені до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, розмістити яких немає змоги через відсутність достатньої кількості місць у виправних колоніях чи секторах визначеного рівня безпеки у зоні діяльності міжрегіонального управління або місць для окремого розміщення осіб, яких засуджено за одним вироком суду;

- особи, які до засудження постійно проживали за межами адміністративно-територіальної одиниці, де вони вчинили злочин, та мають постійні соціальні зв`язки з близькими родичами та членами сім`ї за межами зони діяльності міжрегіонального управління.

Запит на наряд та матеріали, необхідні для розгляду питань, визначених пунктом 5 цього розділу, скеровуються до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України підрозділом міжрегіонального управління, який здійснює контроль за виконанням судових рішень, не пізніше трьох робочих днів з дати прийняття рішення міжрегіональною комісією. Запит підписується керівником цього підрозділу та керівником міжрегіонального управління чи його заступником. До запиту додається копія протоколу міжрегіональної комісії про визначення засудженому установи виконання покарань (п.6 розділу 3 Положення № 680/5).

Частиною 4 статті 11 КВК України визначено, що виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі;

середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі;

максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до статті 140 КВК України до виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються чоловіки, засудженні за умисні особливо тяжкі злочини.

Пунктом 5 розділу 2 Положення № 680/5 (в редакції від 14.12.2018 р., яка діяла на час прийняття рішення) визначено, що до виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються чоловіки, зокрема засуджені за умисні особливо тяжкі злочини.

Згідно ч.1 ст.2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

За змістом ст.12 КК України залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

За змістом п.8 ч.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.115 КК України вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, а тому є особливо тяжким злочином в розумінні статті 12 КК України.

VI. Оцінка суду

Отже, вказаними нормами діючого законодавства України регламентовано порядок та умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі, а також чітку та послідовну процедуру вирішення питання про направлення засудженого до колонії максимального рівня безпеки.

При цьому, суд вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ( пункти 3, 4 частини 1 статі 5 КАС України).

Як вбачається зі змісту позову, предметом оскарження у даній справі є протиправна, на думку позивача, відмова Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України у визнанні неправомірним рішення міжрегіональної комісії Південного регіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2019 року щодо визначення ОСОБА_1 відбування покарання звичайні жилі приміщення виправної колонії максимального рівня безпеки та направлення до Петрівської виправної колонії (№ 49). Тобто, по суті позивач не погоджується з визначенням йому відбування покарання у виправній колонії максимального рівня безпеки.

Судом встановлено, що 23.05.2018 р. вироком Голопристанського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на одинадцять років, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Відповідно до Довідки по особовій справі засудженого, складеної начальником ДУ " Петрівська виправна колонія ( № 49) в частині " Раніше судимий" вказано, що 04.11.1993 р. ОСОБА_1 був засуджений Нікопольським окружним судом Дніпропетровської області до 8 років позбавлення волі, що спростовує довід позивача та його представника щодо віднесення ОСОБА_1 до особи, яка раніше не є судимою у відповідності до вимог ст.89 КК України.

З огляду на вказане, суд вважає, оскільки засуджений ОСОБА_1 скоїв умисний злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є особливо тяжким злочином, та був вже раніше судимим визначений вид колонії засудженому ОСОБА_1 не суперечить вимогам кримінально-виконавчого законодавства України та нормативно-правовим актам Міністерства юстиції України.

Таким чином, Центральною комісією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби правомірно відмовлено позивачу у визнанні неправомірним рішення міжрегіональної комісії Південного регіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2019 року щодо визначення ОСОБА_1 відбування покарання звичайні жилі приміщення виправної колонії максимального рівня безпеки та направлення до Петрівської виправної колонії (№ 49), оскільки вказана міжрегіональна комісія мала достатні правові підстави для направлення позивача до колонії максимального рівня безпеки, передбачені кримінально-виконавчим законодавством, чинним на момент вирішення спірного питання.

Щодо порушення строку звернення з даною позовною заявою, про яке зазначає відповідач у своєму відзиві, суд вважає за необхідне вказати наступне.

За змістом ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що про прийняте Центральною комісією Адміністрації ДКВС України рішення від 21.12.2019 р. на адресу Петрівської виправної колонії (№ 49) направлено лист-повідомлення від 15.01.2020 р. № 1/4-132-20/В4.

Вказаний лист отримано Петрівською виправною колонією (№ 49) 31.01.2020 р. та зареєстровано за № 347, про що свідчить відмітка на копії листа.

Лист-повідомлення від 15.01.2020 р. № 1/4-132-20/В4 оголошено засудженому ОСОБА_1 31.01.2020 р. та проставлено відмітку про ознайомлення. Тобто, саме 31.01.2020 р. засуджений ОСОБА_1 дізнався про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дана позовна заява надійшла до Херсонського окружного адміністративного суду 24.07.2020 р., тобто в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 ст.122 КАС України.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність твердження відповідача щодо подання позовної заяви після закінчення строку звернення до суду.

VII. Висновок суду

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи дані спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що під час прийняття Центральною комісією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби рішення (оформленого протоколом № 44 від 21.12.2019) відповідач діяв обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

VІІI. Розподіл судових витрат

Оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_1 (відбуває покарання у державній установі "Херсонський слідчий ізолятор" по вул. Перекопській, 10 у м. Херсоні) до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (місце знаходження 04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, код ЄДРПОУ 43501242) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна

кат.