Рішення № 94661375, 04.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8347/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

У серпні 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, в якому просить суд:

- Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2016 року по 25 серпня 2020 року включно в розмірі 1 017 631, 29 грн. (один мільйон сімнадцяти тисяч шістсот тридцять одна гривня двадцять дев`ять копійок).

- Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на правову допомогу, відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 квітня 2020 року №11 у розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в межах розгляду справи №815/2052/16 не було вирішено питання стосовно стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у зв`язку з тим, що такі вимоги не заявлялись та відсутністю у складі учасників справи Прокуратури Одеської області.

25.09.2020 року, від представника Відповідача, надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 52-57). В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначає, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу - не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, будучи достеменно обізнаним про порушення свого права ще у 2016 році, ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу лише у 2020 році, явно пропустивши тримісячний строк для звернення з таким позовом. На підтвердження вказаних обставин в самій позовній заяві вказано, що з вимогами про стягнення заробітної плати позивач не звертався, оскільки прокуратура Одеської області не була визначена відповідачем у справі. Враховуючи викладене, на підставі положень ст. 100 КАС України, позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.

Щодо часу за який розраховано стягувану суму, відповідач зазначає наступне.

Позивач, звернувшись до суду ще у 2016 році, не прагнув своєчасно відновити та реалізувати своє порушене право та отримати справедливу сатисфакцію за таке порушення, а використовуючи правові механізми не для захисту, а для наступу, штучно залишався de jure у статусі упослідженої жертви свавілля роботодавця.

Як наслідок, чотирирічний термін розгляду справи № 815/2052/16 спричинений недобросовісними діями позивача, що виключає покладання відповідальності на роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період розгляду даної справи в суді.

У даному випадку, відповідна сума, в силу положень ст. 235 КЗпП України та принципам справедливості й співмірності, має бути обмежена розрахунком за один рік.

Заяви, клопотання від сторін.

06.10.2020 року від представника Позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 65-67).

15.10.2020 року від представника Відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (а.с. 68-70).

05.11.2020 року від представника Позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 84).

02.12.2020 року від представника Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії вчинені судом.

30.09.2020 року, протокольною ухвалою, судом замінено неналежного Відповідача - прокуратуру Одеської області, на належного - Одеську обласну прокуратуру.

15.10.2020 року ухвалою суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, залишено без задоволення (а.с. 75-77).

03.12.2020 року ухвалою суду зупиненно провадження у справі.

Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

05.11.2020 року, сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Таким чином, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Обставини справи.

Рішенням суду від 09 червня 2020 року по справі №815/2052/16 за позовом ОСОБА_1 (надалі-Позивач) до Офісу Генерального прокуратура, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на боці Відповідача Прокурора Одеської області Вихора Максима Анатолійовича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ в.о. Генерального прокурора України від 15.04.2016 року №69к про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та з органів прокуратури у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади». Поновлено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 на службі в Прокуратурі України з 16.04.2016 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення державного радника юстиції 3 класу Стоянова Миколи Степановича на службі в Прокуратурі України з 16.04.2016

року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року по справі №815/2052/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді Прокурора Одеської області з 15.04.2016 року. Допущено до негайного виконання рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №815/2052/16 від 06 серпня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Прокурора Одеської області.

Водночас, в межах розгляду справи №815/2052/16 не вирішувалось питання стосовно стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у зв`язку з тим, що такі вимоги не заявлялись та відсутністю у складі учасників справи Прокуратури Одеської області.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Позивач не позбавлений можливості звернутись з окремою позовною заявою про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В зв`язку з чим, Позивач звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з частинами першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За приписами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Висновки суду.

Оцінюючи дії суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Виходячи з буквального тлумачення вказаних положень, обов`язок прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи покладений на орган, який розглядає трудовий спір про поновлення на роботі. При цьому, дана вимога є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі і має розглядатися одночасно органом, який розглядає спір (в даному випадку - судом).

Пленум Верховного Суду України в п. 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

При цьому, з метою забезпечення виконання гарантій держави щодо захисту від незаконного звільнення законодавцем закріплено право працівника, якого було незаконно звільнено, на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Така гарантія міститься у статті 235 КЗпП України та породжує обов`язок для роботодавця нарахувати та виплатити незаконно звільненому працівникові середній заробіток, який би він мав отримати за умови, якби його право на працю не було порушене внаслідок такого звільнення. Дана норма по своїй суті та функціональному спрямуванню має на меті компенсувати особі втрачений заробіток та поновити, наскільки це можливо, порушені права на достатній, гідний життєвий рівень.

При цьому, не вирішення органом, який розглядає трудовий спір, питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не може позбавити останнього можливості реалізувати своє право на отримання такого заробітку.

Так, позивач просить суд, врахувати висновок про застосування норм права, наведений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, згідно якого тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Суд зазначає, що умови оплати праці працівників органів прокуратури визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Зокрема, вказаною постановою затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1 - 5.

Судом встановлено, що відповідно до відповіді на адвокатський запит представника Позивача на момент звільнення Позивача з посади прокурора області, посадовий оклад складав на 15 квітня 2016 року - 4166 грн., - на 06 вересня 2017 року- 9 370 грн. (а.с. 30-31).

Згідно штатного розпису прокуратури Одеської області, затвердженого генеральною прокуратурою України, посадовий оклад прокурора області станом на 01 січня 2020 року складав 9 370 грн.

Відповідно до довідки, отриманої від Прокуратури Одеської області середньомісячна заробітна плата Позивача за останні два місяця роботи перед звільненням (за березень 2016 року) складала 11 111, 54 грн. Середньоденна заробітна плата складає 505,07 грн.

При цьому Позивач просить суд врахувати, що затримка виконання судового рішення має часові рамки. Тобто по суті така затримка є певним періодом часу, який бере відлік з наступного дня після постановлення судового рішення про поновлення на посаді (яке підлягає негайному виконанню) до дня його виконання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 20.06.2018 у справі №825/203/16, виконання рішення суду вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Вказана правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування, передбаченого п.10 Порядку також викладена в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17, а також відображена у сталій судовій практиці, сформованій, зокрема, при розгляді справ № 826/6973/15, № 826/17605/14, № 826/20119/14, 826/17787/14.

Представником Позивача у позові зазначено, що станом на день подання позову Позивача не допущено до роботи. Таким чином, визначити кінцеву дату для розрахунку заробітної плати, що підлягає стягненню на користь Позивача не вбачається за можливе, а тому Позивач надає суду розрахунок часу вимушеного прогулу станом на день звернення до суду, а саме 25 серпня 2020 року.

При цьому, судом встановлено, що відповідно до Наказу №428к Офісу Генерального прокурора від 04 листопада 2020 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Одеської області з 15 квітня 2016 року (а.с. 85).

Позовна заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року не з вини позивача, який звернувся до суду про поновлення порушених трудових прав своєчасно, а саме 29.04.2016 року. Також, при застосуванні ст. 235 КПпП України суд враховує висновки П`ятого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 06 серпня 2020 року по справі №815/2052/16 в частині не залучення до участі у справі другого відповідача.

Таким чином, стягнення заробітної плати за час період вимушеного прогулу складає з 15 квітня 2016 року по 04 листопада 2020 року.

Як було зазначено вище, Позивача було поновлено на посаді з 15 квітня 2016 року, отже, за період з 15 квітня 2016 року по 04 листопада 2020 року час вимушеного прогулу складає:

У 2016 році відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» - 179 днів (з 15.04.2016-31.12.2016 року):

У 2017 році відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» - 249 днів (з яких 168 днів до підвищення посадового окладу та 81 після підвищення посадового окладу):

У 2018 році - 250 днів;

У 2019 році відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік» - 250 днів;

У 2020 році відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2019 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» - 211 днів (з 01.01.2020 по 04.11.2020 року.

Таким чином кількість днів вимушеного прогулу станом на день подання позовної заяви складає 1139 днів.

Щодо розрахунку розміру заробітної плати Позивач зазначає наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до довідки прокуратури Одеської області на момент звільнення посадовий оклад Позивача складав на 15 квітня 2016 року - 4166 грн.

При цьому станом починаючи з 06 вересня 2017 року посадовий оклад становить 9 370 грн.

Коефіцієнт підвищення окладу Позивач розраховує наступним чином: 9 370,00 грн. (оклад за посадою після підвищення) / 4166,00 грн. (оклад за посадою на час звільнення) = 2,24.

Враховуючи викладене, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 1 017 631,29 грн. та розрахована наступним чином:

За період з 15 квітня 2016 року по 05 вересня 2017 року ((179 + 168) х 505,07 грн.)) складає 175 259,29 грн.

За період з 06 вересня 2017 року по 04 листопада 2020 року ((81+250+250+211)х 505,07) х 2,2491) складає 896 034, 58 грн.

Таким чином, стягнення заробітної плати за час період вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2016 року по 04 листопада 2020 року, складає 1 071 293,87 грн.

Одночасно Позивач наголошує, що відповідно до п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 371 КАС України, постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та постанови про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 компенсації витрат на правову допомогу, відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 квітня 2020 року №11 у розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. представником позивача надано до суду договір про надання правничої допомоги № 1 від 01.04.2020 року, замовлення №1 від 17 серпня 2020 року, розрахунок гонорару за надання правової допомоги від 17 серпня 2020 року (а.с. 34-40, 43-44).

Суд зазначає, що Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував щодо стягнення з нього судових витрат на правничу допомогу.

При цьому, судом встановлено із договору про надання правничої допомоги № 1 від 01.04.2020 року, а саме розділу V, п. 5.2. Гонорар за даним договором є фіксовним та складає 25000,00 грн.

Відповідно до замовлення №1 від 01 квітня 2020 року, договір стосувався справи № 815/2052/16, відповідно до якої, Позивача було поновлено на посаді.

Крім того, до суду не надано доказів про сплату Позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що Позивачем не надно належних доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн., а тому суд приходить до висновку, що дана вимога позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) – задовольнити.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 квітня 2016 року по 04 листопада 2020 року у розмірі 1 071 293 (один мільйон сімдесят одна тисяча двісті дев`яносто три) гривні 87 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.