Ухвала суду № 94658354, 02.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

02 лютого 2021 р. Справа № 120/2914/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Воронюк Віти Володимирівни,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Косенка Михайла Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 20001473, адреса: вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

про: визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року, залишеним у силі постановою Верховного Суду від 06.01.2021 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України у Вінницькій області та зобов`язано здійснити перерахунок, нарахування та виплату військовослужбовцю ОСОБА_1 матеріального та грошового забезпечення всіх видів за посадою, яку він займав до зарахування у розпорядження, з урахуванням сум, що були виплачені відповідачем у період з березня 2017 року по липень 2018 року.

28.01.2021 року на адресу суду від представника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області надійшла заява про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року на період, необхідний для надання судом роз`яснень щодо порядку виконання рішення суду, проведення відповідачем необхідних розрахунків та отримання конкретної суми коштів від головного розпорядника бюджетних коштів.

Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року вказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Представник відповідача у судовому засіданні, призначеному на 02.02.2021 року, підтримав доводи поданої заяви та просила її задовольнити.

У свою чергу, позивач щодо задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду не заперечував.

Розглянувши заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення суду та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Згідно з вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У разі, якщо рішення суду не виконується у добровільному порядку воно може бути звернене до примусового виконання у порядку статті 373 КАС України.

При цьому, відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд згідно з положеннями частини четвертої статті 378 КАС України також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 378 КАС України відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є певні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим виконання судового рішення в адміністративній справі.

В обґрунтування заяви зазначено, що роз`яснення судового рішення щодо правильного нарахування коштів із застосуванням діючих нормативних актів та тих, які втратили чинність є безумовною обставиною, що не лише істотно ускладнює виконання рішення, але й фактично робить неможливим його виконання. Оскільки предметом даної справи були правовідносини, пов`язані із застосуванням нормативних актів СБУ щодо нарахування грошового забезпечення, які діяли до зарахування у розпорядження позивача та після його зарахування, якими по-різному врегульовано його виплату та складові основних і додаткових видів, відповідач просить надати додатковий час для добровільного виконання судового рішення та вирішення питання щодо правильного нарахування та виплати позивачу матеріального та грошового забезпечення. У подальшому, відповідачем буде невідкладно замовлено конкретний розмір додаткових коштів у головного розпорядника бюджетних коштів, які не передбачені кошторисними призначеннями на 2021 рік та перераховано позивачу на вказаний ним рахунок.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи поданої заяви та просив суд відстрочити виконання рішення суду до 15.02.2021 року.

Зважаючи на обґрунтування вказаної заяви, суд зауважує, що наведена норма статті 378 КАС України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Під відстроченням виконання рішення розуміється перерва на певний, точно визначений строк, протягом якого виконання рішення не проводяться, у зв`язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб.

Верховним Судом у своїй постанові від 30.01.2020 у справі № 819/150/17 зазначено, що при розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Так, статтею 1 Закону України "Про службу безпеки України" від 25.03.1992 року № 2229-ХІІ (далі за текстом Закон № 2229-ХІІ) визначено, що Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Відповідно до статті 27 Закону № 2229-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За змістом статті 18 Закону № 2229-ХІІ фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

У відповідності до пункту 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Пунктом 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 року № 1262/2007, передбачено, що військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Оскільки перебування військовослужбовця в розпорядженні не є звільненням, а є лише особливим тимчасовим службово-посадовим становищем, коли особа не знаходиться на конкретній посаді, проте продовжує виконувати обов`язки і проходити службу, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача, який мав право на грошове забезпечення у визначеному законодавством розмірі за вказаний період, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідне грошове забезпечення.

Однак, суд враховує, що нарахування грошового забезпечення, у тому числі загальний розмір, який має бути нарахований та виплачений за посадою, яку займав позивач до виведення у розпорядження, має обчислюватися та погоджуватися відповідним фінансовим підрозділом територіального органу Служби безпеки України, в якому позивач проходив службу.

А тому, проаналізувавши наведені заявником доводи, суд дійшов висновку, що вказані заявником обставини є такими, що ускладнюють виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року, а відтак його виконання необхідно відстрочити.

При цьому, суд зазначає, що підстави ставити під сумнів намір заявника виконувати судове рішення в майбутньому відсутні.

Таким чином, на підставі аналізу доводів поданої заяви у сукупності з обставинами даної адміністративної справи, а також враховуючи правову позицію позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду.

Керуючись статтями 243, 248, 256, 378 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення суду задовольнити.

Відстрочити виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року у справі № 120/2914/19-а до 15.02.2021 року.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено: 05.02.2021 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна