Рішення № 94658298, 01.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 лютого 2021 р. Справа № 120/4736/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивачка) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що звернулась з клопотанням до відповідача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням – землі запасу, сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 1,30155 га, що має кадастровий номер 0525386300:01:002:0080 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту). За наслідками розгляду вказаного клопотання відповідач наказом від 03.08.2020 року № 2-12698/15-20-СГ відмовив позивачці у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, з мотивів того, що відповідно до інформації відділу у Шаргородському районі Головного управління на земельну ділянку зазначену на графічних матеріалах встановлено обмеження (прибережна захисна смуга вздовж річок).

На думку позивачки, наведені підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки суперечить нормам Земельного кодексу України, адже підставою відмови у наданні такого дозволу згідно Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таку відмову відповідача позивачка вважає протиправною, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду. Також представником позивачки подано клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

28.09.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що за результатами розгляду поданих позивачкою документів, наказом відповідача від 03.08.2020 року № 2-12698/15-20-СГ позивачці повідомлено про те, що на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України на земельну ділянку, яку остання бажає отримати у власність, встановлено обмеження (прибережна захисна смуга вздовж річок). Це в свою чергу є підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, адже відповідач не є розпорядником земель водного фонду. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою, відповідач вказує, що такі повноваження є дискреційними.

05.10.2020 року представником позивачки подано до суду відповідь на відзив, в якій останній підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Окремо вказав, що відзив від імені відповідача підписав Тиховський М.О., проте не надав жодного документу на підтвердження того, що він має право здійснювати “самопредставництво” відповідача або є адвокатом.

Судом прийнято до розгляду відзив відповідача на позовну заяву, при цьому суд керувався наступним.

Частиною 3 статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Відповідно до пп. 19 п. 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 року № 1401-VIII.

Відтак пп. 11 п. 16-1 р. ХV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Отже, законодавець розмежував поняття "самопредставництво" та "представницво інтересів", які, відповідно, передбачають участь, зокрема, органу державної влади у судовій справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто в порядку самопредставництва, або ж через представника.

Таким чином, самопредставництво органу державної влади в адміністративній справі може здійснюватись лише особами, коло яких визначено у ч. 3 ст. 55 КАС України.

Водночас в силу положень ст. 131-1, 131-2, абз. 2 пп. 11 п. 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка від імені органу державної влади подає (підписує) заяву, клопотання, скаргу, мають бути підтверджені належними документами, наприклад статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) або відомостями про займану посаду.

Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 480/1886/19.

Так, представником відповідача Тиховським М.О. до екземпляру відзиву, який наданий до суду, додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формунь щодо юридичної особи Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, з якого вбачається, що останній має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, згідно з яким “Тиховський Микола Олегович (повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (представництво в усіх судах України без окремого доручення з правами, що надані сторонам (учасникам) в т.ч., подання позовних заяв, клопотань, заяв, відзивів, посвідчення копій документів, крім відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди)”. Таким чином, повноваження ОСОБА_2 як представника відповідача підтверджені належним чином, а тому відсутні підстави для неврахування під час прийняття рішення у даній справі обґрунтувань та мотивів відповідача, викладених у відзив на позовну заяву.

19.10.2020 року представником позивачки до суду надана заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Заперечення на відповідь на відзив від відповідача на адресу суду не надходили.

Ухвалою суду від 09.11.2020 року вирішено витребувати у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та у відділу у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області документацію з землеустрою, в якій відображено межі встановленої прибережної захисної смуги на земельній ділянці за кадастровим номером 0525386300:01:002:0080, що розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту), в тому числі розроблений проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги.

На вимогу ухвали суду відділом у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Суд, з"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази, додаткові докази надані відділом у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на вимогу ухвали суду, встановив наступні фактичні обставини.

12.06.2020 року позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням – землі запасу, сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,30155 га за кадастровим номером № 0525386300:01:002:0080 (загальна площа 2,6031 га) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання додано копію паспорта та ідентифікаційного номера, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.

03.08.2020 року наказом № 2-12698/15-20-СГ позивачці відмовлено у наданні такого дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у зв`язку з тим, що відповідно до інформації відділу у Шаргородському районі Головного управління, на земельну ділянку зазначену на графічних матеріалах, встановлено обмеження (прибережна захисна смуга вздовж річок). Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Відповідач зазначає, що в силу ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядження такими землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 18 ЗК України визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частинами 1-3 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, підстав є незаконною.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до відповідача з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, до якого додав графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у зв`язку з тим, що відповідно до інформації відділу у Шаргородському районі Головного управління, на земельну ділянку зазначену на графічних матеріалах, встановлено обмеження (прибережна захисна смуга вздовж річок).

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу, суд зазначає наступне.

Коло обставин, які входять у предмет доказування у цій справі, визначається в першу чергу обставинами, що стали підставою для прийняття рішення (спірного наказу) та наведені безпосередньо у наказі. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/1).

Так, правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60-62 ЗК України та ст. 1, 88-90 Водного кодексу України (далі – ВК України).

Згідно з ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Аналогічні норми містить ВК України.

Так, ст. 88 ВК України передбачає, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з ч. 3 ст. 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Статтею 88 ВК України також передбачає, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Порядок розроблення документації із землеустрою визначено Законом України “Про землеустрій”.

Так, відповідно до ст. 25 вказаного Закону видами документації із землеустрою є, зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

При цьому згідно ч. 1 ст. 26 вказаного Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Таким чином, прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. При цьому, межі встановлених прибережних захисних смуг зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач як на його підставу формально послався на те, що на земельну ділянку зазначену на графічних матеріалах, встановлено обмеження (прибережна захисна смуга вздовж річок). При цьому, жодних документів, які б визначали прибережну захисну смугу відповідач до суду не надав.

Разом з тим, судом було витребувано та досліджено надану відділом у Шаргородському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

У вказаній технічній документації міститься витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-0501097982013 від 31.10.2013, в якому вказано, що земельна ділянка за кадастровим номером 0525386300:01:002:0080 відноситься до категорії земель – землі сільськогосподарського призначення, такий же і вид використання земельної ділянки. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановленні Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №1051, не зареєстровані.

При цьому у витягах щодо інших земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні, міститься відповідна інформація про вид обмеження у використанні земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд критично оцінює твердження відповідача, що запитувана земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, оскільки таке твердження є голослівним та не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивачки визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 року за № 2-12698/15-20-СГ про відмову в наданні позивачці дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки площею 1,3015 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району, Вінницької області, підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,30155 га за кадастровим номером № 0525386300:01:002:0080 (загальна площа 2,6031 га) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту), суд зазначає наступне.

Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи із встановлених фактичних обставин цієї справи суд зауважує, що оскаржуваний позивачкою наказ не містить інших підстав для відмови у надані дозволу, ніж ті, яким судом надано оцінку в даному рішенні, і які визнано необгрунтованими, а матеріали справи не містять будь – яких доказів, що позивачкою не дотриманно усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов, за яких можливе прийняття відповідачем рішення про надання їй відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

Відтак, суд вбачає підстави для задоволення позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,30155 га за кадастровим номером № 0525386300:01:002:0080 (загальна площа 2,6031 га) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Щодо зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вирішуючи питання щодо зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд вважає за доцільне відмітити, що КАС України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 287 КАС України. Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 382 та 383 КАС України, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

В свою чергу, суд також вказує, що застосування заходів судового контролю є правом, а не обов`язком суду. Про доцільність застосування таких заходів суд вирішує в кожній конкретній ситуації окремо з огляду на характер спірних правовідносин, сторін, а також ймовірну можливість невиконання особою, не на користь якої ухвалено рішення, приписів суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка жодним чином не обґрунтувала необхідність застосування до відповідача такого заходу судового контролю як подання звіту. Разом з тим, у суду немає жодних доказів, що свідчили б про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі.

За таких обставин, зважаючи на необґрунтованість та недоведеність вимоги про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд прийшов до висновку про недоцільність застосування до відповідача такого заходу судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд керується положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України.

З огляду на те, що позов задоволено , суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати в виді сплаченого судового збору в сумі 840 грн. 80 коп.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії за сплату судового збору, суд зазначає таке.

У ч. 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч. 3 цієї статті). Комісія банку, сплачена позивачем при оплаті судового збору, не входить до переліку витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно, не може бути розподілена між сторонами.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 23500 грн., суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач з відзиві на позовну заяву заперечує щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що вони є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 укладено Договір про надання правової допомоги № 11/1 від 05.06.2020.

Згідно з пунктом 2 цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта на території України з метою набуття прав на землю та захисту пов`язаних з цим прав та законних інтересів.

Пунктом 3 договору визначено, що адвокат та клієнт погоджують такі гонорарні відносини: Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000,00 грн. / одна година; Складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1000.00 грн. один документ / 1 година; Написання позовної заяви до суду першої інстанції, в тому числі Вінницького окружного адміністративного суду - 12 000,00 грн. один документ / 5 годин; Написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 1500,00 грн. один документ/ одна година; Участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції - 3000.00 грн. одна година/одне засідання; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах першої інстанції - 4000,00 грн. один документ / дві години; Написання апеляційної скарги - 12000,00 грн. один документ / 5-10 годин; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах апеляційної інстанції - 4000,00 грн. один документ / 2-3 години: Участь адвоката у судових засіданнях в судах апеляційної інстанції - 4000,00 грн./одна година; Написання касаційної скарги – 15000,00 грн. один документ /5-10 годин; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах касаційної інстанції - 5000,00 грн. один документ / 2-3 години; Участь адвоката у судових засіданнях в судах касаційної інстанції - 5000,00 грн./одна година.

Як вбачається з акта прийому-передачі наданої правової допомоги від 03.09.2020, на виконання умов договору № 11/1 від 05.06.2020 адвокатом Ковальчуком О.М. позивачці надано правничу допомогу у виді: зустріч та усна консультація з клієнтом: витрачений час - 1 година, вартість - 1000 грн.; складання та підготовка клопотання (від 08.05.2020), запитів до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (від 10.02.2020, 13.05.2020, 09.06.2020): кількість документів – 4, витрачений час – 4 години, вартість – 4000 грн.; написання позовної заяви: вартість за документ - 12000 грн., витрачений час 6 годин; написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження: вартість за документ – 1500 грн., витрачений час 1 година.

19.10.2020 представником позивача подано до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, до якої долучено акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 16.10.2020, на виконання умов договору № 11/1 від 05.06.2020 адвокатом Ковальчуком О.М. позивачці надано правничу допомогу у виді: написання та подачі відповіді на відзив: вартість за документ – 4000 грн., витрачений час 2 години; написання та подача заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу: витрачений 1 годину, вартість 1000 грн.

Вирішуючи питання щодо суми стягнення коштів, суд враховує висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, де зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим…Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши зміст позовної заяви, який складає фактично 7 аркушів, суд зауважує, що спірні правовідносини є типовими, щодо них існує усталена судова практика, дана справа є справою незначної складності, а тому затрачений час на написання позовної заяви (6 годин) суд вважає завищеним, як і загальну вартість за складання позовної заяви ( 12000 грн ).

Також, суд вважає, що й інші витрати є неспівмірними та завищеними, зокрема, в частині послуг адвоката - написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження, які оцінено у 1500 грн. за 1 годину роботи.

Суд зазначає, що у клопотанні про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, представником позивачки повторно викладено обставини подання клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та отримання оскаржуваного наказу, такі відомості повторюють зміст позову та не є обов`язковими для такого клопотання.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 259 КАС України клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження може бути зазначено безпосередньо в позовній заяві. Відтак, суд вважає, що не було жодної необхідності в складанні окремого документу із зазначеного питанні, а тому такі витрати не можна вважати необхідними та неминучими.

Щодо витрат на написання та подачу відповіді на відзив, які оцінено в 4000 грн за 2 години роботи, суд зазначає, що відповідь на відзив, в більшій частині дублює зміст позовної заяви.

Щодо послуг адвоката складання та підготовку клопотання від 08.05.2020 року, запитів до відповідача від 10.02.2020 року, 13.05.2020 року, 09.06.2020 року суд зауважує, що представником позивача не надано пояснень, яким чином вказані послуги стосуються надання правової допомоги в даній адміністративній справі, оскільки позивачка звернулась до відповідача із клопотанням 12.06.2020 року, а сам договір про надання правової допомоги укладений лише 05.06.2020 року. Також, представником позивачки не надано копії таких запитів та клопотання, що позбавляє суд можливості надати їм оцінку.

При вирішенні питання щодо суми стягнення коштів, суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, щодо спірних правовідносин існує усталена судова практика, та зважає на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

За наведених обставин, приймаючи до уваги заперечення представника відповідача щодо відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд при визначенні суми відшкодування приходить до висновку про необхідність зменшити розмір заявлених сум витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд критично оцінює визначення адвокатом різної вартості за одну годину праці при наданні послуг ( складанні різних документів ).

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь позивачки витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн. ( виходячи з такого розрахунку: зустріч та усна консультація з клієнтом: витрачений час - 1 година, вартість - 1000 грн.; написання позовної заяви: вартість за документ - 5000 грн., витрачений час 5 годин; написання та подача відповіді на відзив: вартість за документ – 1000 грн., витрачений час 1 година; написання та подача заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу: витрачений час 1 година, вартість 1000 грн.), що, на думку суду, відповідає вимогам розумності та співмірності.

Отже, виходячи з вищенаведених мотивів, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн. та витрат зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 03.08.2020 року № 2-12698/15-20-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,30155 га за кадастровим номером № 0525386300:01:002:0080 (загальна площа 2,6031 га) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн. (вісім тисяч гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна