Рішення № 9465034, 19.04.2010, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №2-4505/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Нікітіної С.Й.

при секретарі Виноградовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Будівельної компанії «Євробудстандарт» за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України про визнання недійсним договору купівлі-продажу обєкту нерухомості та всіх наступних договорів, повернення у власність частини нежилих будівель та споруд стадіону,

ВСТАНОВИВ:

Одеська обласна організація Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України звернулася у Приморський районний суд із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України. Справа розглядається судом першої інстанції вдруге. Позивачем 01.04.2010 року було подане уточнення до позовної заяви в якій він просив визнати недійсним як такий що неукладений договір купівлі-продажу частини об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1від 06.06.2004 року між ЦР ФСТ “Динамо” та ОСОБА_1, визнати недійсними всі послідуючі договори купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4., ОСОБА_2 та будівельною компанією “Євробудстандарт”, повернути у власність Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України 17/100 частин нежитлових будівель та споруд стадіону “Динамо”, зобов'язати ОБТІ та РОН здійснити реєстрацію права власності на 17/100 частин нежитлових будівель та споруд стадіону “Динамо” за Одеською обласною організацією фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України. Ухвалою суду від 12.04.2010 року провадження у частині позовних вимог щодо зобов'язання ОБТІ та РОН здійснити реєстрацію права власності закрито з розясненням позивачу, що така вимога має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

У судових засіданнях представники позивача наполягали на позовних вимогах та просили визнати недійсним договір купівлі-продажу 17/100 частин об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 06.06.2004 року між Центральною радою ФСТ “Динамо” та ОСОБА_1, всі наступні договори купівлі-продажу щодо спірного майна, а також повернути у його власність, мотивуючи свої вимоги тим, що свідоцтво про право власності від 01.06.2004 року, видане ФСТ “Динамо”, було скасовано, в звязку з чим і правочин, який був здійснений у період чинності цього свідоцтва повинен бути визнаний недійсним.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Фізкультурно-спортивне товариство “Динамо” України, позовні вимоги визнало у повному обсязі. При цьому зазначивши, що ним при укладені спірної угоди було порушено право власності позивача на спірні об'єкти, що воно ніколи не було власником спірного майна та не мало права втручатися у діяльність Одеської обласної організації ФСТ “Динамо”України. У судовому засіданні представник третьої особи також наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1, ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю “Євробудстандарт” позовні вимоги не визнали з тих підстав, що саме ФСТ “Динамо”України було власником спірного майна , а не Одеська обласна організація ФСТ “Динамо”, на момент вчинення спірного правочину свідоцтво про право власності було чинним, саме Одеська обласна організація ФСТ “Динамо” отримала кошти за продане майно і відповідно погодило правочин.

Заслухавши представників осіб що беруть участь у справі, розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26 червня 2004 року між Фізкультурно-спортивним товариством “Динамо” України та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу 17/100 частин нежитлових будівель під №27, що знаходились за адресою: АДРЕСА_1. Відчужуване майно складалось з: літери “З” - гуртожиток під №2 загальною площею 407,5 кв.м.; два будиночки, загальною площею 38,80 кв.м. кожний - “П”, “О”; складське приміщення прокату - “Н”; атлетичний зал - “Н/1” , загальною площею 324,40 кв.м., загальною площею всіх відчужуваних приміщень 809,5 кв.м.. У п.2 Договору купівлі-продажу від 26.06.2004 року було вказано, що об'єкт нерухомості належить продавцю на підстав свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди, виданого Виконавчим комітетом Одеської міськради від 01.06.2004 року, серії САА№451558, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3770440 виданого КП “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” від 05.06.2004 року, зареєстрованого в КП “ОМБТІ та РОН” 05.06.2004 року за №6106567, у кн.№33 неж.-22, запис №544.

Згідно із ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Таким чином, межі цивільної дієздатності юридичної особи визначаються її статутом.

Позивач стверджує, що є власником спірного майна, в підтвердження чого посилається на Робочій проект реконструкції адміністративної будівлі обласної ради “Динамо” у м.Одесі 1985 року, Паспорт земельної ділянки під реконструкцію 3 поверхового адміністративно-побутового корпусу у АДРЕСА_1, замовниками яких значиться Одеська облрада “Динамо” . Суд критично ставиться до цих доказів, оскільки замовником у названих документах зазначено Одеську облраду “Динамо”, а не позивача - Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України. З документів, наданих Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради, вбачається, що позивач - Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України як юридична особа - була зареєстрована 28.06.1994 року Управлінням юстиції Одеської обласної державної адміністрації Свідоцтво про реєстрацію об'єднання громадян №50. Зі статуту позивача зареєстрованого 28.06.1994 року не вбачається що Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України є правонаступником, або має якесь інше відношення до Одеської обласної ради “Динамо, що існувала у 1986-1988 роках, коли було закінчено будівництвом спірне майно. Позивачем та третьою особою не надано жодного доказу, який би свідчив що Одеська облрада “Динамо” мала статус юридичної особи та могла володіти на праві власності відокремленим майном. Пунктом 1.3. зазначеного Статуту було встановлено, що позивач є юридичною особою, і лише володіє та користується відокремленою частиною майна ФСО “Динамо” України.

Статут позивача, наданий Головним управлінням юстиції в Одеській області, який діяв на момент укладення спірного договору з ОСОБА_1, зареєстрований Одеським обласним управлінням юстиції 10.05.2002 року, не містить посилань на те, що позивач є правонаступником Одеської обласної ради “Динамо” та міг бути власником спірного майна. Навпаки, положення статуту позивача свідчать про те, що саме Фізкультурно-спортивне товариства “Динамо” України є власником спірного майна.

Так відповідно до Статуту Одеської обласної організації ФСТ “Динамо” України, в редакції від 09.04.2002 року:

- п.1.4.Організація володіє на праві оперативного управління відокремленим майном власником якого є ФСТ “Динамо” України;

- п.6.5.Майно ФСТ “Динамо” України передане Організації в оперативне управління знаходиться на балансі Організації;

- п.6.6.Розпорядження майном яке знаходиться на балансі Організації, здійснюється лише за письмовою згодою Президії ФСТ “Динамо” України.

Суд критично сприймає посилання позивача на п.6.1 Статуту Одеської обласної організації ФСТ “Динамо” України, відповідно до якого організація може набувати право власності на кошти та інше майно. Наявними у справі доказами підтверджено та не оспорюється позивачем той факт, що спірне майно було збудовано до державної реєстрації позивача як юридичної особи, а документи які, б підтверджували передачу спірного майна у власність, а не оперативне управління позивачу відсутні.

Те що спірне майно перебувало у позивача в оперативному управлінні і пояснює той факт що воно обліковувалося в позивача на балансі.

Необґрунтованими є твердження третьої особи - ФСТ Динамо” України, про те, що воно ніколи не було власником спірного майна і не могло ним розпоряджатися.

Спірне майно на момент закінчення будівництво знаходилося у колективній власності Всесоюзного фізкультурно-спортивного ордену Леніна товариства “Динамо”, регіональні органи якого не були юридичними особами та не могли мати у власності відокремлене майно. Резолюцією VIII Конференції ВСФО "Динамо" від 18.01.1992 та Постанови Президії Центральної Ради Всесоюзного ФСТ "Динамо" N 109 від 24.12.1991 прийнято рішення про розподіл колективної власності ВСФТ "Динамо" між самостійними республіканськими товариствами та організаціями "Динамо", передавши їм у повну власність майно, розташоване на території відповідних суверенних держав. Саме Всесоюзне фізкультурно-спортивного ордену Леніна товариства “Динамо” та його керівні органи було ліквідоване у зв'язку із розпадом СРСР. Про передачу майна з республіканськими організаціями Динамо було підписано відповідні акти приймання-передачі. Вказані обставини підтвердив у судовому засіданні представник третьої особи ФСТ “Динамо” України.

Згідно наданої Міністерством юстиції України копії статуту Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України в редакції від 31.05.2002 року, зареєстрованого Міністерством юстиції України 01.08.2002 року, вбачається що ФСТ “Динамо” України як юридична особа було зареєстроване Міністерством юстиції України 30.11.1990 року, Свідоцтво про державну реєстрацію №15.

Таким чином, на момент ліквідації Всесоюзного фізкультурно-спортивного ордену Леніна товариства “Динамо” , ФСТ “Динамо” України було юридичною особою і відповідно могло мати у власності відокремлене майно та могло, на відміну від позивача, прийняти у власність майно ВФСТ ордену Леніна “Динамо”.

Як вбачається із п.1.3.Статуту Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України в редакції від 31.05.2002 року, що діяла на момент укладення спірного договору, товариство створене на базі Української республіканської організації Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” та є її правонаступником. Отже ФСТ “Динамо” України є власником спірного майна, що було передано після ліквідації Всесоюзного фізкультурно-спортивного ордену Леніна товариства “Динамо”.

Не ґрунтуються на наданих суду документах твердження позивача та третьої особи про те, що президія Центральної ради ФСТ “Динамо” України не могла приймати рішення про відчуження спірного майна, а перший заступник голови ЦР ФСТ “Динамо” України ОСОБА_7 не мав права видавати довіреність на вчинення угоди з ОСОБА_1

Пунктом 5.10 Статуту Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України в редакції від 31.05.2002 року, передбачено, що Президія Центральної ради може здійснювати розпорядчі дії щодо права власника на майно товариства. Тобто Президія центральної ради була визначеним статутом органом якому було надане право розпоряджатися майном ФСТ “Динамо” України. У лютому 2004 року відбулося засідання президії Центральної ради ФСТ “Динамо” України, про що було складено протокол №1. Пунктом 8.7 Порядку денного було зазначено вирішення питання про продаж будівель загальною площею 678 кв.м. Розташованих за адресою: АДРЕСА_1. За підсумками розгляду питання порядку денного було вирішено продати майно, а вилучені кошти спрямувати на фінансування статутної діяльності ФСТ “Динамо” України, при цьому покупець зобов'язаний був перерахувати кошти не ФСТ , а Одеській обласній організації ФСТ “Динамо” України.

23 червня 2004 року (Протокол №3) знову відбулося засідання Президії Центральної ради ФСТ “Динамо” України, пунктом 4.8 порядку денного якого було призначення розгляд питання про передачу повноважень по реалізації будівель заступнику голови ради Одеської обласної організації ФСТ “Динамо” України ОСОБА_8. За наслідками розгляду питання було прийняте рішення про продаж нерухомого майна загальною площею 809,5 кв.м. розташоване у АДРЕСА_1 із зарахуванням коштів на рахунок Одеської обласної організації ФСТ “Динамо” України, право підпису довіреності на продаж будівель та споруд було надано ОСОБА_7.

З вищенаведеного вбачається, що рішення про продаж спірного майна ОСОБА_1 Приймалося повноважним органом відповідно до вимог статуту ФСТ “Динамо” України, а ОСОБА_8, що підписав договір з ОСОБА_1, мав належним чином оформлені повноваження.

Необґрунтованими є твердження позивача, про те що сторони вчиняючи правочин купівлі-продажу не бажали настання будь-яких юридичних наслідків, тобто що правочин є удаваним. Як вбачається з п.10 Договору купівлі-продажу від 26 червня 2004 року, представники сторін угоди підтвердили, дійсність намірів при її укладанні, а також те, що вона не носить характер мнимої та удаваної і не є угодою зловмисною. У пункті 3 Договору від 26.06.2004 року вказано, що до підписання договору продавець отримав 500 гривень, а решта 289440 буде сплачено на протязі 7 банківських днів з дня підписання договору. П'ятого липня 2004 року сторони склали спільну нотаріально-посвідчену заяву про те що між покупцем та продавцем було здійснено розрахунки у повному обсязі і вони претензій одне до одного не мають. Факт розрахунків також підтверджується і наявними у справі копіями касової квитанції та квитанції до прибуткового касового ордеру виданого позивачем.

Вказане свідчить про те, що сторони уклавши договір купівлі-продажу бажали настання відповідних юридичних наслідків та вчинили цілу низку дій на його виконання. Згодом ОСОБА_1 розпорядилася придбаним майном продавши його 05.10.2004 року ОСОБА_4.

Позивач стверджує що про недійсність угоди свідчить також відсутність акту приймання-передачі між ФСО “Динамо” України та ОСОБА_1. Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законодавством України не передбачено обов'язковість складання акту приймання-передачі придбаного нерухомого майна. За таких обставин не складання акту між ОСОБА_1 та ФСО “Динамо” України не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Той факт, що після укладення угоди свідоцтво про право власності на спірне майно ФСТ “Динамо” України серії САА №451558, було скасоване Виконкомом Одеської міської ради, не може впливати на дійсність угоди оскільки на момент вчинення правочину воно було чинним, а згодом було скасоване не з моменту видачі, а з моменту прийняття відповідного рішення Виконкомом Одеської міської ради. Саме по собі скасування свідоцтва про право власності не може мати зворотної дії та скасовувати право власності на спірні об'єкти що на час вчинення правочину купівлі-продажу належало ФСТ “Динамо” України.

Позивач просить визнати також недійсним договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, від 25.10.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстровий №1650. Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачем у своїй позовній заяві не наведено підстав для визнання вказаного договору недійсним. Суд дослідивши матеріали справи не вбачає підстав для визнання цього договору недійсним, оскільки продаж було вчинено власником майна ОСОБА_1 зі згоди її чоловіка ОСОБА_3., форма і зміст договору відповідає вимогам Глави 54 ЦК України. Договір було спрямовано на настання юридичних наслідків про що свідчить проведення розрахунків між сторонами та подальше розпорядження придбаним майном ОСОБА_4.

Вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 Та Будівельною компанією “Євробудстандарт” не може бути задоволена. Оскільки, як вбачається з наданих суду документів: протокол №3 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ “Будівельна компанія “Євробудстандарт” від 21.07.2005 року; акт приймання передачі від 21.07.2005 року, ОСОБА_4 не продавав спірне майно ТОВ “Будівельна компанія “Євробудстандарт” (код ЄДРПОУ 33591942), а вніс його до статутного капіталу вказаного товариства. Питання про визнання недійсними протоколу №3 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ “Будівельна компанія “Євробудстандарт” від 21.07.2005 року та акту приймання передачі від 21.07.2005 року, позивач не ставив.

З урахуванням того, що відсутні підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна укладених між ФСТ “Динамо” України та ОСОБА_1, ОСОБА_1 і ОСОБА_4, не має підстав для задоволення вимоги позивача про повернення у його власність спірного майна.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 92, 182, 203, 215, 216 ЦК України, ст. 19 Конституції України, ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити Одеській обласній організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Будівельної компанії «Євробудстандарт» за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України про визнання недійсним як такий що не укладений договору купівлі-продажу 17/100 частин обєкту нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 06.06.2004 року між Центральною радою ФСТ «Динамо» та ОСОБА_1, про визнання недійсним всіх послідуючих договорів купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_12, ОСОБА_12 та Будівельною компанією «Євробудстандарт», про повернення у власність Одеської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України 17/100 частин нежилих будівель та споруд стадіону «Динамо».

На рішення протягом 10 днів з дня виготовлення його вмотивованої копії може бути подано заяву про апеляційне оскарження, а протягом 20 днів після подання заяви апеляційну скаргу через місцевий суд.

СУДДЯ: