Рішення № 94649783, 04.02.2021, Миколаївський районний суд Одеської області

Справа№ 508/918/20

Провадження № 2/508/67/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04.02.2021 Миколаївський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Банташ Д.С.

за участю: секретаря с/з - Мазарак Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 16, код ЄДРПОУ 38604217) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики №1045459 від 22.12.2016 року,

встановив:

30 жовтня 2020 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет» (далі ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет») із зазначеним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 22 грудня 2016 року між ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» та відповідачкою був укладений договір про надання кредиту № 1045459, згідно умов якого остання отримала строковий кредит у розмірі 3000,00 грн. для власних потреб у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, зі сплатою 0,01 % річних.

Позивач зазначав, що сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється Позичальником щомісячно у розмірі та в період встановленими у Додатку № 1 до договору про надання кредиту № 1045459 від 22.12.2016 року, починаючи з 22.12.2016 року по 21.01.2017 року, щоденна комісія 30 грн. в день.

У додатку №1 до кредитного договору № 1045459 від 22.12.2016 року визначений графік розрахунків (в тому числі суми позики і процентів, комісій за користування позикою та надання позики) із зазначенням кінцевого терміну платежу 21.01.2017 року, яка становить 3900 грн.

ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» повністю виконав взяті на себе за вказаним кредитним договором зобов`язання, надавши позичальнику кредит у встановленому договором розмірі.

Позивач стверджував, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором, станом на 01.10.2020 року за останньою утворилась заборгованість у розмірі 92354,99 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 3000,00 грн., заборгованості по комісії 41370,00 грн., заборгованості за штрафними санкціями 40380,00 грн., заборгованості по рахунку інфляції 5167,46 грн., заборгованості за 3% річних 2437,53 грн.

Оскільки відповідачка ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань, встановлених кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту № 1045459 від 22.12.2016 року станом на 01.10.2020 року в розмірі 92354,99 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2197,00 грн.

Ухвалою суду від 13 листопада 2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача, надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, клопотань та заяв з боку позивача відсутні. Не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

Ухвала про відкриття провадження по справі, копія позовної заяви з додатками були направлені відповідачу, які останнім отримані. Відповідач, у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з викликом сторін та відзиву на позовну заяву не надав.

При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, заочно у відповідності до вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 22 грудня 2016 року між ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту № 1045459, згідно умов якого остання отримала строковий кредит у розмірі 3000,00 грн. для власних потреб у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, зі сплатою 0,01% річних, дата остаточного повернення кредиту до 21 січня 2017 року.

Платіжним дорученням № 46983 від 22 грудня 2016 року підтверджується, що ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» було перераховано на картковий рахунок відповідачки позику у розмірі 3000,00 грн.

Дана сума була перерахована на підставі договору про надання кредиту № 1045459 від 22 грудня 2016 року та заяви ОСОБА_1 від 22.12.2016 року.

Зі змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що через невиконання відповідачкою зобов`язань за договором про надання кредиту № 1045459 від 22 грудня 2016 року, станом на 01.10.2020 року за відповідачкою утворилась заборгованість у розмірі 92354,99 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 3000,00 грн., заборгованості по комісії 41370,00 грн., заборгованості за штрафними санкціями 40380,00 грн., заборгованості по рахунку інфляції 5167,46 грн., заборгованості за 3% річних 2437,53 грн.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові №444/9519/12 від 28 березня 2018 року, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).

У постанові № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом позивачем не заявлялися.

Згідно п. 1.3 договору про надання кредиту № 1045459 від 22 грудня 2016 року, укладеного між позивачем та відповідачкою, датою остаточного повернення кредиту є 21 січня 2017 року.

Разом з тим, оскільки відповідачка прострочила свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів, отриманих на підставі вказаного кредитного договору, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом, 27.10.2020 року (штамп на конверті поштового відправлення), суд вважає, що позивач позбавлений законодавчої можливості заявляти вимогу стосовно нараховування 3 % річних у період часу з 22 січня 2017 року по 26 жовтня 2017 року, оскільки пропустив строк позовної давності.

Суд вважає, що розрахунок 3 % річних необхідно проводити, виходячи з наступного:

1) за період з 27.10.2017 року по 01.10.2020 року (дата проведення позивачем розрахунку) за наступною формулою: 3000,00 (заборгованість за кредитом) *3%/365/100%*1070 (кількість днів прострочення) = 263,84 грн.

Всього 3 % річних складає 264 грн. 00 коп.

Розрахунок інфляції необхідно проводити за періоди з 27.10.2017 року по 01.10.2020 року (дата проведення позивачем розрахунку), який складає 495 грн. 60 коп.

Розрахунок індексу інфляції за період з 27.10.2017 року по 01.10.2020 року, потрібно здійснювати з грошового зобов`язання у розмірі 3000,00 грн.

Рівень інфляції за заданий період складає 116,52, тому загальна сума заборгованості з урахуванням інфляції складає 3495,60 грн. (3000 грн.* 116,52 % = 3495,60 грн.)

Тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по рахунку інфляції та заборгованості за 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме заборгованості по рахунку інфляції 495,60 грн., заборгованості за 3% річних – 263,84 грн.

Посилання позивача на те, що незважаючи на визначений сторонами строк дії договору 15 днів, цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, - не приймаються до уваги з огляду на таке.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони погодили строк дії договору позики 30 днів. А також погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості по комісії у розмірі 41370,00 грн. за обслуговування кредитної заборгованості, то суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 5.3.2 договору про надання кредиту № 1045459 від 22 грудня 2016 року передбачено, що комісія за обслуговування позики нараховується за фактичну кількість днів користування позикою із розрахунку 1 відсоток від суми позики за кожний день користування позикою. Встановлена Договором комісійна винагорода за обслуговування позики сплачується Позичальником в розмірі та строк, встановлені у Додатку № 1 до цього договору , а у разі повного дострокового повернення позики – за фактичний період користування позикою.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі №740/4328/14.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 40380,00 грн., то суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

При цьому суд вважає, що вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за штрафними санкціями задоволенню не підлягають, оскільки наданий позивачем розрахунок є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи та не містить відомостей на яку суму заборгованості, зокрема, загальну заборгованість, суму кредиту чи на відсотки.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково та з відповідачки слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором про надання кредиту № 1045459 від 22.12.2016 року в сумі 3759,44 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3000,00 грн.; 3%річних за період з 27 жовтня 2017 по 01 жовтня 2020 року у розмірі 263,84 грн.; інфляційні втрати за період з 27 жовтня 2017 по 01 жовтня 2020 року у розмірі 495,60 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмови.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд покладає на відповідача ОСОБА_1 витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2197 гривень 00 коп.

Керуючись ст.ст. 610, 611, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 81, 259, 264, 273, 280, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 16, код ЄДРПОУ 38604217) заборгованість за договором позики №1045459 від 22.12.2016 року в розмірі 3 759 (три тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 16, код ЄДРПОУ 38604217) судовий збір в сумі 2197 гривень.

В решті позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, строк на подання заяви про його перегляд може бути поновлено, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом до Одеського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Миколаївський районний суд Одеської області або безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Суддя Д.С. Банташ