Рішення № 94641752, 18.01.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/99/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2021 Справа № 908/1445/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Колегія суддів Господарського суду Запорізької області у складі:

Головуючий суддя Проскуряков К.В.,

Судді Дроздова С.С.,

Корсун В.Л.,

при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Виконуючого обов`язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області (69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, буд. 5) в інтересах держави, в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька область, Запорізький район, с. Широке, вул. Центральна, буд. 1, код ЄДРПОУ 26013402)

До відповідачів:

1 - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69059, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689)

2 - Фізичної особи-підприємця Зозуль Василя Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення змеленої ділянки,

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Токмаков О.І., посвідчення № 058620 від 14.12.2020 р.

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача - 1: Гурильов А.С., довіреність №0-8-0.62-3/62-21 від 04.01.2021 р.;

Від відповідача - 2: Сідельникова О.Л., ордер АР 1003552 від 01.12.2020 р., свідоцтво ЗП 002263 від 16.07.2019 р., адвокат;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

10.06.2020 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Виконуючого обов`язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави, в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 03.06.2020 р. за вих. №52-78-20 (вх. №1561/08-07/20 від 10.06.2020 р.) до відповідачів: 1 - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 2 - Фізичної особи-підприємця Зозуль Василя Анатолійовича про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення змеленої ділянки.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2020 р. справу №908/1445/20 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 15.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/1445/20 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/99/20, підготовче засідання призначено на 08.07.2020 р. об 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнати обов`язковою.

Ухвалою від 08.07.2020 р. в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без руху відмовлено. В судовому засіданні 08.07.2020 р. вирішено відкласти підготовче засідання на 05.08.2020 р. об 10 год. 15 хв.

Ухвалою від 05.08.2020 р. передано справу № 908/1445/20 на колегіальний розгляд.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2020 р., справу № 908/1445/20 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Проскуряков К.В., судді: Мірошниченко М.В., Топчій О.А.

Ухвалою від 07.08.2020 р. прийнято справу № 908/1445/20 до свого провадження, розгляд справи № 908/1445/20 розпочато спочатку зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 07.10.2020 р. о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Розпорядженнями керівника апарату суду № П-576/20 від 02.10.2020 р., на підставі доповідної записки головуючого судді (судді-доповідача) у справі Проскурякова К.В., відповідно до пунктів 2.3.3, 2.3.47 та 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку із перебуванням судді-учасника колегії Мірошниченка М.В. з 02.10.2020 р. по 09.10.2020 р. включно у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/1445/20.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2020 р., справу №908/1445/20 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Проскуряков К.В., судді: Корсун В.Л., Топчій О.А.

Ухвалою суду від 07.10.2020 р. прийнято справу № 908/1445/20 до свого провадження. Розгляд справи №908/1445/20 розпочато спочатку зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 04.11.2020 р. о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою від 04.11.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02.12.2020 р. о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Також ухвалою від 04.11.2020 р. в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Зозуль В.А. № б/н від 07.10.2020 р. (вх. № 19669/08-08/20 від 07.10.2020 р.) про зупинення провадження у справі № 908/1445/20 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 по справі № 908/423/20 - відмовлено.

Розпорядженням керівника апарату суду №П-810/20 від 01.12.2020 р., на підставі доповідної записки головуючого судді (судді-доповідача) у справі Проскурякова К.В., відповідно до пунктів 2.3.3, 2.3.47 та 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку із перебуванням у на лікарняному судді-учасника колегії Топчій О.А. з 01.12.2020 р., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №908/1445/20.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020 р., справу №908/1445/20 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Проскуряков К.В., судді: Дроздова С.С., Корсун В.Л.

Ухвалою від 03.12.2020 р. прийнято справу № 908/1445/20 до свого провадження. Повторний розгляд справи по суті призначено на 18.12.2020 р. о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою від 18.12.2020 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 14.01.2021 р. о 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою від 14.01.2021 р. оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 18.01.2021 р. о 09 год. 50 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

В судовому засіданні 18.01.2021 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі «Акорд».

Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням письмової уточненої позовної заяви від 07.09.2020 р. за вих. №34-7036вих-20 зазначивши, що за зверненням Зозуль В.А. , ГУ Держгеокадастру видано наказ «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 р. № 8-856/27-15-СГ. Згідно п. 1 зазначеного наказу Зозулю В.А. передано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 19.7600 га (кадастровий номер 2322184600:03:001:2035). для ведення фермерського господарства, розташовану на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області строком на 49 років. На підставі вказаного наказу між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 укладено договір оренди землі від 10.12.2015 р. Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 р. за № 12533288. Прокурор вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 р. №8-856/27-15-СГ підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а договір оренди землі підлягає визнанню недійсним, оскільки при подачі Зозулем В.А. до ГУ Держгеокадастру клопотання, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в клопотанні, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. На час подання заяви про передачу у користування земельної ділянки та прийняття оскаржуваного наказу, у Зозуль В.А. відсутня необхідна сільськогосподарська техніка для обробітку землі. Відповідач - 1 при винесенні наказу від 09.12.2015 р. щодо передачі Зозулю В.А. земельної ділянки державної власності в користування, належним чином не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та можливості самостійного обробляти вказану земельну ділянку. Крім того, маючи достатній час для створення фермерського господарства. Відповідач 2 так і не створив фермерське господарство, вказане свідчить, що Зозуль В.А. не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади (Управління), фермерське господарство не створив, а без дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства використав процедуру отримання земель в оренду для ведення фермерського господарства, внаслідок чого отримав земельну ділянку державної власності поза конкурсом.

Таким чином, право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз у межах розміру та виду використання. Отримавши таку земельну ділянку в оренду громадянин зобов"язаний створити фермерське господарство саме за рахунок цієї земельної ділянки.

Крім того, громадянин право на отримання земельної ділянки державної або комунальної власності може використати один раз. додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Зозуль В.А. на підставі наказу від 09.12.2015 №8-857/27- 15-СГ набув право оренди земельної ділянки загальною площею 33,0900 га кадастровий номер 2322184600:03:001:2025. яка знаходиться на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту строком па 49 років, для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної або комунальної власності поза конкурсом безпідставно, оскільки, па момент прийняття оскаржуваного наказу, він вже реалізував у 1994 р. своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства. Таким чином, спірний наказ ГУ Держгеокадасгру у Запорізькій області від 09.12.2015 р. № 8-856/27- 15-СГ суперечить вимогам ст.ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», прийнятий з порушенням ст. 123, ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, тому підлягає визнанню судом незаконними та скасуванню.

З урахуванням того, що договір оренди землі від 10.12.2015 є похідним від незаконного наказу відповідача - 1 від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ, останній підлягає визнанню судом недійсним з моменту його вчинення, оскільки його укладено з порушенням вимог ст.ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 123, ч. 2 ст. 124. 134 Земельного кодексу України.

З урахуванням викладеного, земельна ділянка площею 19.7600 га з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 підлягає поверненню ФОП Зозулем Василем Анатолійовичем на користь власника Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст.ст. 16. 21. 203, 215, 257, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 31, 93, 124, 134, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7. 8 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», прокурор просить суд

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 10.12.2015. укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та Зозуль Василем Анатолійовичем , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №12533288 щодо оренди земельної ділянки площею 19.7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, припинивши право оренди ФОП Зозуля Василя Анатолійовича, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 за номером запису про інше речове право № 12533288;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича повернути земельну ділянку площею 19.7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту на користь територіальної громади, в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві від 14.07.2020 р. на позовну заяву, пояснивши, що позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі, оскільки під час звернення гр. Зозуля В.А. до Головного управління було передбачено порядок передачі земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. На адресу Головного управління Держземагентства у Запорізькій області 08.12.2015 від гр. Зозуля В.А. надійшло клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 19,7600 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 терміном на 49 років. Головним управлінням за результатом розгляду зазначеного клопотання було видано наказ «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ за яким передано гр. Зозулю В.А. земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 19,7600 га (кадастровий номер 2322184600:03:001:2035), для ведення фермерського господарства, на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту строком на 49 років. В подальшому між заявником та Головним управлінням було укладено договір оренди землі від 10.12.2015 р. Зазначив, що станом на момент звернення вищезазначеного громадянина земельна ділянка кадастровий номер 2322184600:03:001:2035 площею 19,7600 га вже була сформована та відомості про неї було внесено до Державного земельного кадастру. Отже, передачу такої земельної ділянки в оренду було здійснено без розроблення проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до роз`яснення, наданого Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру від 29.03.2017 р. № 22-28-0.13-4577/2-17 на запит Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 25.01.2017 р. № 21-8-0.61-359/2-17 законодавством не визначено кількість (одна чи декілька) земельних ділянок, які можуть бути передані в користування громадянам України для ведення фермерського господарства (копія листа додається). Норми статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, також не обмежують кількість земельних ділянок, які громадянин може отримати для створення фермерського господарства. Вказані норми стосуються отримання земельних ділянок у приватну власність, а не в оренду. Так, відповідно до ч.4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Головним управлінням за результатом розгляду клопотання гр. Зозуля В.А. було передано заявнику в оренду земельну ділянку, яка є предметом розгляду даної справи для ведення фермерського господарства. Підстави для відмови у передачі в оренду зазначеної земельної ділянки станом на момент звернення вказаного громадянина були відсутні. Головне управління вважає, що позовна заява є необгрунтованою, а отже у задоволенні заявлених вимог слід відмовити в повному обсязі.

Представник Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника позивача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

В матеріалах справи міститься письмова відповідь Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 04.08.2020 р. на відзив відповідача-1, у якій зазначено, що рада повідомляла прокуратуру, що договори та інші документи, які стосуються передачі вищевказаної земельної ділянки передані сільській раді не були, у зв`язку з чим Рада не мала можливості належним чином вжити відповідних заходів (лист від 28.01.2020 р. № 01-48/252). Таким чином, Рада не мала можливості звернутися до суду, тому факт неналежного виконання повноважень Ради - відсутній. Сільський голова Ради та інші уповноважені представники Широківської об`єднаної територіальної громади до органів прокуратури з метою представлення інтересів громади не зверталась. Отже, Рада вважає, що у прокурора відсутні підстави для представництва Широківської сільської ради в господарському суді. 10.12.2015 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 19,76 га. Сторонами договору оренди землі є ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області та ФОП Зозуль Василь Анатолійович. Позивач зазначає, що на час укладання договору, земельна ділянка належала до земельних ділянок державної власності і була передана з державної власності у комунальну власність Широківської об`єднаної територіальної громади на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 22.12.2018 р. №8-2315/15-18-СГ, при цьому договір та інші документи, що стосуються передачі вказаної земельної ділянки, передані Раді не були. Тому на час передачі земельної ділянки 19,76 га оренду Відповідачу-2 порушень прав та інтересів Широківської об`єднаної територіальної громади не було. Неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб`єкта порушеного права. Такі негативні наслідки для Ради відсутні. Таким чином, Широківська сільська рада є неналежним позивачем та підстави розірвання договору оренди земельної ділянки 19,76 га, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області та ФОП Зозуль Василь Анатолійович, відсутні. Крім того, враховуючи відповідь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про розгляд листа» від 29.03.2017 року №22-28-0.13-4577/2-17 (копія наявна в матеріалах справи), згідно ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній до 03.04.2016 року) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду з земель державної або комунальної власності. Законодавством не визначено кількість (одна чи декілька) земельних ділянок, які можуть бути передані в користування громадянам України для ведення фермерського господарства. Згідно інформації, яка міститься в матеріалах справи (надана Вільнянським управлінням ГУ ДФС у Запорізькій області) від 16.11.2018 року №40376/10/08-01-59-06, спірну земельну ділянку згідно договору оренди використовує та сплачує орендну плату громадянин Зозуль Василь Анатолійович . Таким чином, відсутні дані про неотримання коштів бюджетом, а також відсутні дані про неналежне цільове використання земельної ділянки. На підставі викладеного, позивач просить в задоволенні позову прокурора відмовити.

Представник відповідача-2 підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві від 21.07.2020 р. на позовну заяву з урахуванням письмових пояснень від 11.01.2021 р., пояснивши, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом, який він не мав право подавати. Відповідач-2 правомірно набув в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства. Крім цього, відповідач-2 є добросовісним користувачем земельної ділянки, яка надана йому для ведення фермерського господарства. Посилання прокурора на те, що відповідач-2 повинен був аргументувати чому йому необхідно виділити саме такий розмір земельної ділянки нормативно не підтверджується. Крім того, законодавством передбачено можливість ведення фермерського господарства без створення юридичної особи. Відповідач-2 на законних підставах зареєструвався як фізична особо-підприємець, та здійснює діяльність на орендованій земельній ділянці відповідно до цільового призначення, з якою вона надавалася в оренду. Умов договору оренди Відповідач-2 не порушував. відповідач-2 здійснюються усі дії для ефективного використання земельних ділянок, які були надані йому для ведення фермерського господарства. Прокуратурою не доведено порушення відповідачем-2 порядку ведення діяльності фермерським господарством. Відповідач-2 здійснює користування відповідно до цільового призначення, обробляє земельну ділянку та виконує інші роботи відповідно до встановлених видів діяльності, сплачує податки та орендну плату у відповідності до умов договору та закону, що підтверджується податковими деклараціями та квитанціями про сплату орендної плати, які додаються до відзиву на позов.

Посилання прокурора на те, що на час подання заяви про передачу у користування земельної ділянки та прийняття оскаржуваного наказу, у відповідача-2 відсутня необхідна сільськогосподарська техніка для обробітку землі є необґрунтованим. Так, відповідачем-2 придбано спеціалізовану техніку для ведення фермерського господарства, про що зазначає і сам Позивач. Доводи прокурора про те, що у відповідача-2 до подачі клопотання на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства була відсутня необхідна техніка та інструменти для ведення фермерського господарства, а отже він не мав підстав для отримання земельної ділянки, є такими, що не відповідають дійсності. Сільськогосподарська техніка була наявна у Відповідача-2 до подання клопотання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що підтверджується видатковою накладною № 101 від 15.11.2004 р. Крім цього, витрати відповідача-2 на придбання техніки для більш ефективного здійснення сільськогосподарської діяльності підтверджується і видатковою накладною №20738 від 03.04.2017 р. та договором №1793/17/193 від 03.04.2017 р. Крім цього, у відповідача наявний трактор, що підтверджується копією технічного паспорту. Також для здійснення фермерської діяльності відповідачем-2 укладено відповідні договори з КП «Водоканал». Разом з тим, відповідачем-2 в розмірі та в строки встановлені договором оренди виплачуються платежі за договором оренди земельної ділянки, що підтверджується відповідними документами. Отже, фермерське господарство є прибутковим, а виробництво проводиться відповідно до чинного законодавства. Таким чином, Відповідачем-2 дотримано усі вимоги для створення фермерського господарства. Ведення ж справ фермерського господарства та сплата орендної плати за землю відбувається без будь-яких порушень.

Як вже зазначалося відповідачем-2 з ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на законних підставах. Оспорюваним договором дотримано усі вимоги, які є необхідними для чинності правочину. Відповідач-2 не завдає жодної шкоди суспільним та державним інтересам реалізуючи своє право, надане йому державою, на ведення фермерського господарства. Отже, договір оренди укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1 є таким, що відповідає положенням закону. На підставі викладеного, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Також Прокурор підтримав доводи, викладені у письмовій відповіді від 21.07.2020 р. за вих. №34-5328вих-20 на відзив Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та у письмовій відповіді від 05.08.2020 р. за вих. №34-6021вих-20 на відзив Зозуля В.А. та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши присутніх учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

1. Щодо розгляду справи по-суті.

Статтями 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, па умовах оренди.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, крім іншого, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Разом з цим, порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства врегульовано, також Законом України "Про фермерське господарство".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом ст.ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених ч. 1 ст. 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, наданій для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №525/1225/15-ц від 24.04.2019 р.

З матеріалів справи вбачається, 08.12.2015 р. до ГУ Держгеокадастру звернувся Зозуль В.А. з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 19,7600 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 терміном на 49 років відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України.

Також, Зозуль В.А. надав письмове обґрунтування щодо взяття в оренду вказаної земельної ділянки, в якому зазначено, що ця земельна ділянка перебувала в оренді СФГ «Бірюза», на теперішній час СФГ «Бірюза» розірвала договір оренди у зв`язку з неможливістю орендувати вказану земельну ділянку. Зазначив, що Зозуль В.А. має досвід в сфері ведення фермерського господарства та бажає вирощувати на вищевказаній земельній ділянці сільськогосподарські культури. Після отримання земельної ділянки в оренду зобов`язується використовувати її за цільовим призначенням.

На виконання вимог ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» до заяви Зозулем В.А. долучено в якості документа, який підтверджує досвід роботи у сільському господарстві копію трудової книжки, відповідно до якої Зозуль В.А. у період з 2000 року по 2015 рік призначався на посади директора ТОВ «Лукашеве» та ТОВ «БІ-ПРАИМ-3», в якому і на даний час обіймає вказану посаду, яке здійснює вирощування зернових культур. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємцем та громадських формувань кінцевим беніфіціарним власником (контролером) вказаного підприємства є Зозуль В.А .

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.11.2015 р. №46789132, земельна ділянка площею 19,76 га, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за кадастровим номером 2322184600:03:001:2035, зареєстрована Управлінням Дерщгеокадастру у Запорізькому районі Запорізькій області в реєстрі за №765312823221 з цільовим призначенням; для ведення фермерського господарства.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.12.2015 р. №49079419, міститься актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право: 11863745, 30.10.2015 р. на підставі договору оренди землі від 01.08.2002 р., вказану земельну ділянку передано в оренду СФГ «Бірюза», орендодавцем Запорізькою районною державною адміністрацією. Також міститься запис про припинення речового права від 04.12.2015 р. на підставі договору про розірвання договору оренди земельної ділянки №7039, від 04.12.2015р.

За результатом розгляду клопотання Зозуль В.А. , ГУ Держгеокадастру видано наказ «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 р. №8-856/27-15-СГ, відповідно до пункту 1 якого вирішено передати в оренду гр. Зозулю В.А. земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 19.7600 га (кадастровий номер 2322184600:03:001:2035), для ведення фермерського господарства, розташовану на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області строком на 49 років.

Відповідно до п. 3.1. наказу гр. Зозулю В.А. необхідно укласти договір оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 19,7600 га.

У пункті 6 наказу визначено приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав.

На підставі вказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - Орендодавець) та громадянином Зозулем Василем Анатолійовичем (далі - Орендар) укладено договір оренди землі від 10.12.2015 р., відповідно до п.п. 1, 2 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства загальною площею 19,7600 га кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, яка знаходиться на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

Відповідно до п. 6 договір укладено строком на 49 років.

Пунктом 14 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, в розділі Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право №12533288 міститься запис від 15.12.2015 р. підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі від 10.12.2015 р., орендар: Зозуль Василь Анатолійович , реєстраційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 , орендодавець: Держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка загальною площею 19,7600 га, кадастровий номер: 2322184600:03:001:2035.

Нормативно обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор посилався на вказану вище судову практику Верховного Суду у аналогічних справах, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 525/1225/15-ц, якою висловлена наступна правова позиція.

За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV)та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IVяк спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IVзаява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Проте, дослідивши матеріали справи № 908/1445/20 суд констатує, що Прокурором не взято до уваги той факт, що у справі № 525/1225/15-ц судами розглянуто спір між двома особами, які бажали отримати одну й ту саму земельну ділянку. Позивач першим за відповідача звернувся до суб`єкта владних повноважень за отриманням в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства. У позовній заяві зазначав, що мав правомірні очікування на розгляд його клопотання про надання в оренду земельної ділянки та отримання позитивного рішення з цього питання. Разом з тим як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач звертав увагу судів, що на час звернення позивача до ГУ Держземагентства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства позивач був засновником Фермерського господарства "Сапфир". Для створення зазначеного фермерського господарства позивач одержав в оренду земельну ділянку загальною площею 7,00 га строком на 20 років на території Якимівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. Вид діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур - насіння олійних культур (розпорядження голови районної державної адміністрації Полтавської області від 17 серпня 2007 року № 271; договір оренди земельної ділянки від 03 вересня 2007 року). Враховуючи, що позивач є засновником ФГ "Сапфир", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам.

Судом встановлено, що матеріали справи не свідчать про те, що будь-яка інша особа на дату звернення Зозуля В.А. із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно спірної земельної ділянки, прийняття відповідачем - 1 спірного наказу 09.12.2015 р. або укладення спірного договору 10.12.2015 р. мала намір та бажання взяти в оренду спірну земельну ділянку та звернулася з відповідною заявою до ГУ Держгеокадасту у Запорізькій області, яка б перебувала на її розгляді під час прийняття спірного рішення.

Отже, спірні правовідносини не є аналогічними тим, які були предметом розгляду у справі № 525/1225/15-ц.

В обґрунтування того, що громадянин право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах, прокурор посилається на рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної Ради народних депутатів від 07.12.1993 № 2 (протокол № 14) відповідно до якого Зозулю Василю Анатолійовичу надано у тимчасове користування 10 га та 40 га строком на три роки (колгосп ім. Смірнова, ґрунтозахисної сівозміни, поле № 1).

Також Рішенням п`ятнадцятої сесії Бердянської районної Ради народних депутатів від 31.03.1994 р. № 4 (протокол № 15) відмінено рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної Ради народних депутатів від 07.12.1993 р. № 2 щодо надання Зозулю Василю Анатолійовичу 50 га у тимчасове користування та надано останньому землі для тих же цілей в постійне користування (колгосп ім. Смірнова, ґрунтозахисної сівозміни, поле № 1).

Так, на підставі рішення п`ятнадцятої сесії Бердянської районної Ради народних депутатів від 31.03.1994 р № 4 Зозулю Василю Анатолійовичу надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 36,02 га, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП000001 № 59 від 31.05.1994 р.

На підставі викладеного вважає, що Зозуль В. А. використав своє право на отримання у користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності ще у 1994 році.

Однак, з вказаними доводами прокурора суд не погоджується, оскільки законодавством не було обмежено кількість земельних ділянок, які може отримати в оренду в платне використання, особа для створення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону «Про фермерське господарство»).

Отже, прокурор безпідставно посилається на норми ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», ст. ст. 123 та 134 Земельного кодексу України, оскільки вони також не обмежують кількість земельних ділянок, які громадянин може отримати для створення фермерського господарства.

З огляду на викладені фактичні обставини суд дійшов висновку про те, що на дату прийняття оскаржуваного наказу та укладення спірного договору Зозуль В.А. використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду, а отже прокурором не доведено порушення Зозуль В.А. та ГУ Держагеокадастру у Запорізькій області ст.ст. 7, 12 Закону України "Фермерське господарство" та ст.ст. 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України, щодо отримання безоплатно в користування земельну ділянку площею 19,7600 га для ведення фермерського господарства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор також посилається на те, що відповідач - 1 при винесенні наказу від 09.12.2015 р. щодо передачі Зозуль В.А. в оренду земельної ділянки також належним чином не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство.

Щодо вказаного суду зазначає, що у ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що у заяві зазначаються:

бажаний розмір і місце розташування ділянки.

кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

до заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Судом встановлено, що Закон України «Про фермерське господарство» містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви. Проте доказів того, в якому порядку та у якому обсязі органи Держгеокадастру були зобов`язані здійснювати відповідну перевірку зазначених заявником даних, прокурором суду не надано.

Встановлення державними органами будь-яких не передбачених цим чи іншим Законом додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства, а саме наявність у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, є дискримінацією за ознакою майнового стану.

Судом встановлено, що у клопотанні Зозуль В.А. від 08.12.2015 р. зазначено бажаний розмір і місце розташування ділянки - 19,7600 га на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Щодо вимоги закону про зазначення кількості членів фермерського господарства то, варто зауважити, що вона стосується кількості членів вже створеного фермерського господарства, у разі, якщо заява подається для отримання земельної ділянки в оренду для розширення фермерського господарства.

Також до клопотання було додано обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, а саме: нНа виконання вимог ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» до заяви Зозулем В.А. долучено в якості документа, який підтверджує досвід роботи у сільському господарстві копію трудової книжки, відповідно до якої Зозуль В.А. у період з 2000 року по 2015 рік призначався на посади директора ТОВ «Лукашеве» та ТОВ «БІ-ПРАИМ-3», в якому і на даний час обіймає вказану посаду, яке здійснює вирощування зернових культур. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємцем та громадських формувань кінцевим беніфіціарним власником (контролером) вказаного підприємства є Зозуль В.А .

Прокурор зазначає, що відповідно до інформації ГУ Держпродепоживслужби в Запорізькій області від 20.11.2018 р. за вих. №06-11-16/7431 за Зозуль В.А. зареєстрована наступна техніка: водороздавач ВР-3, 1999 року випуску - дата реєстрації 22.04.2016 р., навантажувач ПЄА-1,0, 1990 року випуску - дата реєстрації 12.05.2017 р. Тобто, на момент отримання Зозулем В.А. земельної ділянки у користування (державна реєстрація договору оренди землі від 10.12.2015 р. відбулася 15.12.2015 р., номер запису про інше речове право: 12533520) за останнім не було зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки.

Разом з тим на спростування вказаних доводів прокурора, відповідач - 2 зазначив, що Зозулем В.А. було придбано спеціалізовану техніку для ведення фермерського господарства, що підтверджується видатковою накладною № 101 від 15.11.2004 р., видатковою накладною №20738 від 03.04.2017 р. та договором № 1793/17/193 від 03.04.2017 р. Також, у відповідача-2 наявний трактор, що підтверджується копією технічного паспорту.

Отже, до подачі клопотання на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у відповідача-2 була в наявності необхідна спеціалізована техніка.

Крім того, діюче на час прийняття наказу від 09.12.2015 р. законодавство, не містило прямої заборони виділяти фізичним особам в оренду земельні ділянки з метою створення фермерського господарства, у випадку відсутності у орендаря відповідної сільськогосподарської техніки.

Також, прокурор підтримуючи заявлені позовні вимоги, вказує що відповідач -2 так і не створив фермерське господарство.

Статтею 5 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції на дату прийняття наказу від 09.12.2015 р.), зазначено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 - річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

У відповідності до положень статті 8 Закону після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно приписів статті 12 Закону землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, з системного аналізу правових норм Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції станом на дату видання наказу від 09.12.2015 р.), слідує що діючим законодавство не встановлений орендарю обмежуючий термін для створення та реєстрації фермерського господарства з моменту укладення договору оренди земельної ділянки.

Суд зазначає, що Закон України "Про фермерське господарство", в редакції що діє на період розгляду справи в господарському суді та день прийняття рішення по суті, також не встановлює обмежуючого терміну для створення та реєстрації фермерського господарства.

В позовній заяві зазначено, що запис про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 25.05.2016 № 20850000000003719. Види діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів: допоміжна діяльність у рослинництві: післяурожайна діяльність: оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач - 2 не створив фермерське господарство, а здійснює господарську діяльність у якості фізичної особи-підприємця, що відповідає Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції від 15.08.2020 р.), доповненого статтею 8-1, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 якої сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується фізичною особою самостійно або спільно з членами її сім`ї на підставі договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства. Договір про створення сімейного фермерського господарства укладається фізичною особою спільно з членами її сім`ї в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню за місцем розташування майна та земельних ділянок фермерського господарства. Декларація про створення сімейного фермерського господарства (у разі одноосібного ведення такого господарства) складається фізичною особою самостійно в письмовій формі. Головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи є член сім`ї, визначений договором (декларацією) про створення сімейного фермерського господарства, який реєструється як фізична особа - підприємець. Після укладання (складання) договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства голова сімейного фермерського господарства має зареєструватися як фізична особа - підприємець або зареєструвати зміни до відомостей про фізичну особу - підприємця в порядку, встановленому законом. Від імені сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи має право виступати голова цього господарства або уповноважений ним у встановленому цивільним законодавством порядку один із членів господарства.

Суд зазначає, що відносини щодо створення та реєстрації фермерського господарства є тривалими у часі, на протязі якого можливі зміни діючого законодавство, яке регулює порядок передання земельних ділянок фізичній особі з метою створення фермерського господарства.

Тобто, фізична особа, яка звернулась до відповідного державного органу із заявою про надання в оренду земельної ділянки з метою створення фермерського господарства, самостійно приймає рішення щодо подальшої форми здійснення своєї підприємницької діяльності, або у вигляді створення фермерського господарства зі статусом юридичної особи, або сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи, а в якості фізичної особи - підприємця.

Суд зазначає, що ні в Земельному кодексі України, ні в Законі України «Про фермерське господарство» не встановлюється строк, протягом якого фізична особа, яка звернулась до органу державної влади для отримання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, зобов`язана створити фермерське господарство. Закон України «Про фермерське господарство» (в редакції на момент видання спірних наказів) містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви.

Крім того, у відповідь на запит заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 від 21.11.2019 р. за вих. №50-1105 вих.19, Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області у листі від 27.01.2020 р. за вих. №01-48/234, зазначила, що Зозуль В.А. сплачує орендну плату, так за 2018 р. орендної плати за орендовані ділянки землі ним сплачені в сумі 107 858,20 грн., у 2019 р. - 92 799,38 грн. Отже, вказані підстави для розірвання договорів оренди з ОСОБА_2 у Широківської сільської ради відсутні.

Також, з пояснень Широківської сільської ради вбачається, що відсутні дані про неотримання коштів бюджетом та про неналежне цільове використання земельної ділянки Зозулем В.А .

Відповідачем - 2 надано до матеріалів справи копію договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства «Фермерське господарство Зозуля Василя Анатолійовича, с. Лукашеве, Запорізького району Запорізької області». Отже, відповідачем - 2 здійснюються заходи щодо створення фермерського господарства у вигляді здійснення підприємницької діяльності, в якості фізичної особи - підприємця.

Таким чином, законодавством передбачено можливість ведення фермерського господарства без створення юридичної особи. Відповідач-2 на законних підставах зареєструвався як фізична особо-підприємець, та здійснює діяльність на орендованій земельній ділянці відповідно до цільового призначення, з якою вона надавалася в оренду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач - 1 при винесенні наказу від 09.12.2015 р. щодо передачі Зозулю В.А. в оренду земельної ділянки діяв відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а отже в задоволенні заявлених позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземаганства у Запорізькій області «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 р. № 8-856/27-15-СГ суд відмовляє.

Оцінюючи подані сторонами докази суд також бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При цьому, в останній у порівнянні із постановою у справі № 525/1225/15-ц, постанові ВП ВС від 29.09.2020 р. № 688/2908/16-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92137264 висловлено наступну правову позицію.

34. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України. Цей порядок полягає в такому:

34.1 Зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

34.2 Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні).

34.3 За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

34.4 Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проект землеустрою щодо відведення ділянки.

34.5 Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

35. Отже, правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.

36.5 Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проекту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

36.6 Затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

36.7 Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

36.8 Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.

41. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

42. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

45. Судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).

55. Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно з законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

56. Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-ІV "Про фермерське господарство" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

57. Заяву громадянина про надання земельної ділянки в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

69. Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

70. Частина друга статті 134 ЗК України у чинній редакції (зі змінами, внесеними Законом України від 18 лютого 2016 року № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів") не передбачає можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів.

71. Водночас частина друга статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлювала, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

73. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

74. Відповідно до пунктів "б", "ґ" статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

75. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

76. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

77. Велика Палата Верховного Суду вважає, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.

78. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.

79. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

81. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70).

Отже, оскільки у цій справі № 908/1445/20 прокурором не доведено наявності інших, окрім Зозуля В.А. , бажаючих осіб у грудні 2015 р отримати спірну земельну ділянку в оренду, то доводи прокурора щодо обов`язковості проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких мав укладатися спірний договір є безпідставними, а тому у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність спірного договору оренди землі від 10.12.2015 р.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З урахуванням того, що договір оренди землі від 10.12.2015 р. є похідним від спірного наказу ГУ Держземаганства у Запорізькій області «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 р. № 8-856/27-15-СГ, то відсутні підстави і для задоволення вказаної вимоги.

2. Щодо застосування позовної давності.

Відповідачем - 2 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом. В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом 03.06.2020 р. Предметом позову є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 09.12.2015 р. № 8-856/27-15-СГ, визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015 р. та повернення земельної ділянки. Отже, позовні вимоги по заявленим позовним вимогам сплили 09.12.2018 р. та прокурор звернувся до господарського суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Прокурор проти задоволення вказаного клопотання запеперечив з підстав того, що земельна ділянка з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 була передана з державної у комунальну власність Широківської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в області від 22.12.2018 р. № 8-2315/15-18-СГ. Фактична реєстрація права комунальної власності за Широківською сільською радою відбулась лише 10.04.2019 р. (номер запису про право власності 31203397).

Отже, Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області стала власником земельної ділянки з моменту реєстрації права власності 10.04.2019 р. після чого набула прав власника, серед яких право на захист своїх порушених прав. Тому, оскільки, Широківська сільська рада стала власником спірної земельної ділянки 10.04.2019 р., тобто після державної реєстрації права власності, тому строк позовної давності для позивача почав обліковуватись саме із зазначеної дати. Крім того, факт безпідставного набуття Зозулем В.А. права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2322184600:03:001:2025) для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної або комунальної власності поза конкурсом підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП000001 № 59 від 31.05.1994 р., який місцевою прокуратурою було отримано лише 08.05.2020 р., що підтверджується листом Міськрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 05.05.2020 р. № 0-8-0.171-2058/116-20. Таким чином, Широківською сільською радою та прокурором не пропущено строки позовної давності для звернення з дійсним позовом до суду.

Разом з тим, у письмовій відповіді від 04.08.2020 р. на відзив відповідача-1, Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області зазначила, що предметом позову є наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 р. № 8-856/27-15-СГ та договір оренди землі б/н від 10.12.2015. Таким чином, строк позовної давності по заявленим позовним вимогам сплив ще 09.12.2018 р., а отже, прокурором було пропущено строк позовної давності щодо звернення з цим позовом до суду.

Відповідно до 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду не порушено, у зв`язку із чим судом було відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог, то у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності у цій справі.

3. Щодо здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно із ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод укладених в порушення чинного законодавства.

У ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідно до вищевказаних приписів Український народ як власник спірного об`єкта (земельної ділянки) на час виникнення спірних правовідносин делегував Головному управлінню Держгеокадастру у Запорізькій області повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля Українського народу як власника може виражатися лише в таких діях органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави та територіальних громад.

Таким чином, здійснення Головним управління Держгеокадастру у Запорізькій області права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі з боку держави. Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі № 3-604гс16, а також у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016 р. у справі № 6-2161цс16 (522/10652/15-ц), від 05.10.2016 р. у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 р. у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 р. у справі № 916/2131 /15, від 15.03.2017 р. у справі № 916/2130/15.

Вказане свідчить про наявність інтересів держави по відношенню до законності передачі в користування та безпосереднього використання землі. Недотримання ж встановленої процедури набуття права користування на землю суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Встановлення процедури надання земельних ділянок в оренду, Держава виконала свої функції щодо максимального врегулювання суспільних відносин з урахуванням принципу справедливої рівноваги між "приватними" та "публічними" інтересами.

При цьому, Держава, наділяючи державні органи певними повноваженнями для забезпечення ефективного та стабільного функціонування, не лише очікує безумовного дотримання ними законів, але й, в першу чергу забезпечення виконання законодавчо встановлених норм безпосередньо при розпорядженні землею.

Свідоме ігнорування Відповідачем 1 норм матеріального права при передачі землі в оренду суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, підриває авторитет законодавця, яким унормовано суспільні відносини у цій сфері та порушує принцип законності.

Передавши в оренду земельну ділянку, всупереч вимогам земельного законодавства України, орган державної влади на власний розсуд розмежував осіб, які діють в межах правового поля та тих. які обирають інший, більш зручний механізм, який суперечить вимогам законодавства та принципу рівності сторін.

Реалізація права розпорядження землею не може завдавати шкоди правам та інтересам громадян та суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні властивості землі. Розпорядження землею, з порушенням вимог законодавства свідчить по порушення інтересів держави, адже правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Сільськогосподарська земля є базисом української економіки, тому правомірне розпорядження нею та рівний доступ громадян до земельних ресурсів є запорукою ефективного функціонування економіки, своєчасного наповнення бюджету та дотримання конституційних гарантій.

Разом з цим, відсутність належної перевірки та формальний підхід органу державної влади чи орган місцевого самоврядування під час вирішення питання надання у користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Я наслідок, незаконне набуття Зозулем В.А. права оренди спірної земельної ділянки завдає шкоди економічним інтересам держави, адже у договорі оренди землі від 10.12.2015 р., укладеному між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 визначено розмір річної орендної плати - 4% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 557 257.00 гри. па рік. Таким чином, сторонами визначено майже мінімальний, законодавчо можливий, розмір орендної плати, що також порушує інтереси держави.

У разі передачі вказаної земельної ділянки відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України розмір орендної плати, який міг бути запропонований учасниками, законодавчо не обмежений.

Відповідно до вимог ст. 288 Податкового кодексу України, за результатами конкурсу розмір орендної плати за спірну земельну ділянку міг бути встановлений у розмірі до 12 % від нормативної грошової оцінки, що значно збільшило б дохідну частину місцевого бюджету, основним джерелом наповнення якого є саме орендна плата за землю.

Так, тільки за 2016-2019 роки місцевий бюджет Широківської ОТГ недоотримав понад 178 тис.грн. орендної плати за користування земельною ділянкою, за умови, що право оренди було набуте за результатами аукціону.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції міських, селищних, сільських рад відноситься повноваження щодо розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

У пункті «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл. селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Особливості реалізації прав територіальної громади через органи місцевого самоврядування визначено у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19. 140. 143. 144, 146 Основного Закону України.

Отже, органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного. земельна ділянка (кадастровий номер 2322184600:03:001:2035) площею 19,7600 га, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту підлягає поверненню Широківській сільській раді Запорізького району Запорізької області.

При цьому. Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області, у правовідносинах повернення землі діє як представницький орган від імені та в інтересах територіальної громади.

Разом з цим, незважаючи на явне порушення інтересів держави, Широківською сільською радою неналежним чином вживаються заходи щодо захисту цих інтересів.

Зокрема, наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 22.12.2018 № 8-2315/15-18-СГ у комунальну власність Широківської сільської об`єднаної територіальної громади Запорізького району Запорізької області передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035.

Право комунальної власності на спірну земельну ділянку фактично було зареєстровано лише 10.04.2019 р. (номер запису про право власності 31203397).

При цьому, Запорізькою місцевою прокуратурою № 2 на адресу сільської ради направлено листи від 21.11.2019 № 50-1105 вих.19 із зазначенням порушень норм законодавства при передачі в оренду ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 та щодо вжитих відповідних заходів.

Однак, з моменту реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Широківською сільською радою, остання заходів цивільно-правового характеру не вживала, а лише листом від 29.05.2020 р. за вих. № 01-48/1516 повідомила місцеву прокуратуру, що договори та інші документи, що стосуються передачі вищезазначеної земельної ділянки передані сільській раді не були, у зв`язку з чим остання не мала можливості належним чином вжити відповідних заходів.

Факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічна позиція закріплена у постанові ВП Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі № 903/129/18.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 5.15 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.12.2020 р. у справі № 908/1664/19, судова колегія дійшла висновку, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави. Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 р. у справі № 922/708/19.

Окрім того, прокурор за певних обставин може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17.

Враховуючи вказану позицію Верховного суду, суд зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ та визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015. укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та Зозуль Василем Анатолійовичем , отже сторонами по спірним правочинам виступають ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області та Зозуль В.А . Однак, орган місцевого самоврядування - в інтересах якого прокурор подав цей позов не є стороною вказаних правочинів, про недійсність та незаконність яких стверджує прокурор. Отже, суд дійшов висновку щодо недотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та відсутності визначених законом підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені прокурором та позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 76 - 79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Повне рішення складено: 01.02.2021 р.

Головуючий суддя К.В. Проскуряков

Суддя С.С. Дроздова

Суддя В.Л. Корсун

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.