Рішення № 94633812, 02.02.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5465/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просять:

- визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 16.09.2020 року 11-13022/14-20-СГ у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0000 га кожному із позивачів, яка знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9510;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 документально підтверджені понесені судові витрати та витрати, пов`язані із розглядом справи (у тому числі витрати на правничу допомогу);

- визначити Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області розумний строк для виконання рішення суду у відповідності до ч.6 ст.245 КАС України.

В обґрунтування вимог позивачами зазначено, що 14.08.2020 звернулись до відповідача із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,00 га із земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9007. На думку позивачів , ними до заяви додано усі необхідні документи. Натомість ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області наказом від 16.09.2020 №11-10611/14-20-СГ відмовило у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Позивач не погоджується з даною відмовою та вважає її незаконною.

02 грудня 2020 року ухвалою суду відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

У встановлений судом строк до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, оскільки за наданими графічними матеріалами визначити бажане місце розташування земельної ділянки не можливо.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

14.08.2020 року позивачі звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з заявою (клопотанням) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,00 га із земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9007 (а.с. 29).

До заяв позивачами долучені відповідні документи, зокрема графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельних ділянок відповідно до погодженого плану меж землеволодіння (а.с. 25-28).

Наказом від 16.09.2020 №11-10611/14-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовило позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельних ділянок по 2,00 га кожна, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані заяви не відповідають вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме масштаб та відсутність орієнтування на доданих графічних матеріалах, не дозволяють визначити місце розташування земельних ділянок по відношенню до навколишньої території та меж адміністративно-територіальних утворень, що унеможливлює встановлення відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, землевпорядної та містобудівної документації (а.с.29).

Позивач зазначає, що вказаний наказ відповідача є протиправним, а тому звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст п.п. "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.

Документальних доказів використання позивачем раніше такого права відповідач до суду не надав.

Згідно з ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, отримавши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (видати відповідний наказ) або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.

Оскаржуваний наказ мотивований посиланням на те, що подані графічні матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до письмових пояснень представника відповідача, за наданими графічними матеріалами визначити бажане місце розташування земельної ділянки не можливо.

Оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваному наказі та позицію зазначену у відзиві на позовну заяву, суд вважає, що мотиви відмови викладені в оскаржуваному наказі є такими, що суперечать нормам чинного законодавства, оскільки, в оскаржуваному наказі відповідачем лише вказано, що графічні матеріали не відповідають вимогам законів, однак не надано достатніх та належних доказів того, що в чому саме вони не відповідають нормам закону, а обставини зазначені при надані відзиву на позов в оскаржуваному наказі не зазначені.

Тому, суд вказує на те, що дані обставини не можуть слугувати перешкодою щодо надання відповідачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у відповідності до ЗК України виготовлення технічної документації землеустрою що відведення земельної ділянки у власність є лише першим етапом процесу оформлення земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачеві є протиправною, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог, в якій представник позивача просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0000 га кожному із позивачів, яка знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9510, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачам дозволів на розробку проекту землеустрою.

Наведений висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19 (адміністративне провадження №К/9901/22169/19).

Разом з тим, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки клопотання позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою розглянута з порушенням норм Земельного кодексу України, суд вважає, що порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його заявою має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути дану заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані дії відповідача протиправними.

Щодо необхідності визначити Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області розумний строк для виконання рішення суду у відповідності до ч.6 ст.245 КАС України, суд зазначає, що це є правом а не обов`язком суду і при цьому позивачем не наведено обґрунтованих сумнівів, які б давали підстави стверджувати, що відповідачем рішення суду не буде виконано.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

З адвокатом Новіков О.М. позивачі уклали договори про надання правничої допомоги. Відповідно до додаткової угоди, з кожним із позивачів погоджено суму гонорару адвоката у розмірі 3 000, грн. Згідно актів приймання передачі правничої допомоги та квитанцій, узгоджена сума гонорару була оплачена адвокату кожним із позивачів (а.с.30- 46).

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. Так, у справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Відтак, враховуючи вищенаведені норми КАС України та зважаючи на велику кількість рішень у справах з подібним предметом спору, суд відносить дану справу до категорії незначної складності.

Позивачем не надано доказів, на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.

При цьому, суд зазначає, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності. Як вбачається із матеріалів справи, в якості додатків до позовної заяви, із доказів по суті, додано тільки заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та спірний наказ відповідача про відмову у надані дозволу.

Також слід зазначити, що позовні вимоги були задоволені частково.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 3000,00 грн. для кожного з позивачів, що заявлена до стягнення з відповідача, є не співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг).

Враховуючи складність справи, відсутність судових засідань, типовість категорії спору, задоволення позовних вимог частково, суд дійшов висновку про стягнення правничої допомоги у розмірі 1000 грн. для кожного з відповідачів.

Керуючись ст.ст.139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (вул.Академіка Корольова, 26,м.Кропивницький,25030, ЄДРПОУ 39767636) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 16.09.2020 року 11-13022/14-20-СГ у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0000 га кожному із позивачів, яка знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9510, із урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Присудити на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Присудити на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Присудити на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. Притула