Рішення № 94630985, 03.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 лютого 2021 р. Справа № 120/7059/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2193 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини 2193 (далі - в/ч 2193), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019;

- зобов`язати виплатити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення від 23.08.2019 №284-ос, відповідач протиправно не провів з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, передбаченої ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, що і стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою від 27.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

У строк, визначений положеннями КАС України на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому представник відповідача заперечив щодо заявлених вимог та вказав, що позивач під час проходження військової служби не звертався до керівництва військової частини про надання відпустки як учаснику бойових дій в період з 2015 по 2019 роки. Відтак, якщо військовослужбовець не звертався під час служби про надання цієї відпустки він не набув суб`єктивного права на надання йому такої відпустки чи компенсації.

Тому жодних порушень у порядку здійснення розрахунку ОСОБА_1 з прикордонним загоном з боку посадових осіб відповідача немає.

Разом з тим, 21.01.2021 на адресу суду надійшла заява відповідача, в якій останній зазначив про недостовірність та помилковість відомостей наведених у раніше поданому до суду відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 в частині:

1) відсутності рапорту позивача з клопотанням про розгляд питання щодо здійснення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;

2) відсутності станом на 24.09.2020 внесення змін до наказу від 23.08.2019 №284-ос відносно позивача;

3) не здійснення виплати позивачу коштів зазначеної компенсації за період з 2015 по 2019 рік, яка фактично була проведена на виконання рапорту позивача від 23.08.2019 в кінці грудня 2019 року.

Представник зауважив за зазначене порушення винна посадова особа відділу кадрів прикордонного загону буде притягнута до юридичної відповідальності.

Крім того, відповідач зазначив, що предметом даного спору є питання щодо виплати позивачеві компенсації за невикористані календарні 70 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки. Проте, начальник Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України (військової частини 2193) вказав, що платіжним дорученням від 24.12.2019 №3034 та реєстром перерахувань на особисті вклади від 24.12.2019 №440 підтверджується факт виплати прикордонним загоном 26.12.2019 ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, а саме грошових коштів у сумі 26007,82 грн.

Додатково зауважив, що підтвердженням того, що перерахована сума являється саме компенсацією за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 є рапорт позивача від 23.08.2019 №7459, наказ начальника 24 прикордонного загону від 06.12.2019 №4414-ос, довідка фінансово-економічного відділу прикордонного загону від 21.01.2021.

У зв`язку з наведеним та з урахуванням відсутності предмета спору просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 25.01.2021 встановлено позивачеві строк до 02.02.2021 для подання до суду письмових пояснень щодо заяви відповідача від 21.01.2021 із аргументами про їх прийняття або відхилення.

02.02.2021 на електронну адресу суду надійшли пояснення представника позивача, в яких останній, посилаючись на норми статті 79 КАС країни просив суд не брати до уваги заяву відповідача від 21.01.2021 за причини не направлення її копії позивачеві.

Звернув увагу суду на те, що у довідці від 22.09.2020 №545, яка міститься в матеріалах справи відповідач зазначив, що грошова компенсація за період з 2015 по 2019 рік позивачу не виплачувалась.

Крім того, представник позивача зауважив, що нарахування та виплата компенсації повинна була здійснюватися, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019, що також являється предметом спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.05.2015 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом начальника 24 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.08.2019 №284-ос ОСОБА_1 , звільненого у запас ЗСУ наказом начальника 24 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.08.2019 №251-ос, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.08.2019.

Разом із тим, на думку позивача, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення від 23.08.2019 №284-ос, відповідач протиправно не провів з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

В матеріалах справи міститься довідка начальника кадрів в/ч 2193 Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В`ячеслава Семенова від 22.09.2020 №545, згідно з якою додаткова відпустка як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період з 2015 по 2019 рік не надавалась, відповідна грошова компенсація не виплачувалась.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21.10.1993 та ЗУ "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Разом із тим, матеріали адміністративної справи містять докази нарахування та виплати компенсації позивачеві за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

Так, в матеріалах справи міститься рапорт позивача від 23.08.2019 (вх.№7459) на ім`я начальника Могилів-Подільського прикордонного загону полковника І. Тимчука про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 по 2019 рік, передбаченої п.12. ч.1 ст.12 ЗУ №3551-ХІІ.

Згідно витягу з наказу начальника 24 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.12.2019 №414-ос "Про внесення змін до наказів про особовий склад" на підставі розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби від 26.11.2019 №Т-116-10355, рапорту ОСОБА_1 на виконання рішення ВС у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 внесено зміни у пункт наказу начальника 24 прикордонного загону від 23.08.2019 №284-ос, стосовно ОСОБА_1 , доповнивши абзацом: " Виплатити грошову компенсацію за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки."

Згідно реєстру перерахувань на особисті вклади Приватбанк за грудень 2019 на особовий рахунок ОСОБА_1 перераховано грошові кошти у сумі 26007,82 грн.

Відповідно до довідки головного бухгалтера-начальника фінансово-економічного відділу Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова від 21.01.2021, старшому прапорщику ОСОБА_1 було здійснено виплату грошової компенсації за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки. Відповідну компенсаційну виплату було нараховано в розмірі 26 403,88 грн., виходячи з розміру грошового забезпечення, право на яке мав ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу 23.08.2019. З урахуванням утриманого військового збору, загальна сума до виплати ОСОБА_1 становила 26007,82 грн. та була перерахована на його картковий рахунок згідно платіжного доручення прикордонного загону №3034 від 24.12.2019 та реєстру перерахувань на особисті вклади від 24.12.2019 №440.

На переконання суду, докази надані відповідачем разом з заявою від 21.01.2021, спростовують позицію позивача покладену в основу заявлених вимог до Військової частини 2193 та підтверджують виплату компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів).

Крім того, суд відхиляє позицію представника позивача щодо неможливості прийняття доказів, надісланих на електронну адресу суду відповідачем разом з заявою від 21.01.2021, адже згідно супровідного листа від 25.01.2021 заява відповідача з додатками від 21.01.2021 надсилалась на адресу представника позивача разом з ухвалою від 25.01.2021.

Варто зауважити, що задля забезпечення рівності учасників судового процесу, ухвалою від 25.01.2021 встановлено позивачеві строк до 02.02.2021 для подання до суду письмових пояснень щодо заяви відповідача від 21.01.2021 із аргументами про їх прийняття або відхилення.

Спростовуючи позицію представника позивача, суд зауважує, що подані відповідачем докази мають вирішальний вплив на вирішення даної справи, адже у випадку їх не прийняття судом до розгляду та не врахування під час постановлення судового рішення, це може призвести до повторного зобов`язання відповідача до нарахування та виплати компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019, яка фактично була перерахована згідно платіжного доручення прикордонного загону №3034 від 24.12.2019 та реєстру перерахувань на особисті вклади від 24.12.2019 №440.

Крім того, суд відхиляє посилання представника позивача на довідку начальника кадрів в/ч 2193 Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В`ячеслава Семенова від 22.09.2020 №545, згідно з якою додаткова відпустка як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період з 2015 по 2019 рік не надавалась, відповідна грошова компенсація не виплачувалась, оскільки згідно письмових пояснень представника відповідача посадовою особою відділу кадрів прикордонного загону було надано інформацію, яка не відповідача дійсним обставинам справи. Як вказав, представник відповідача за зазначене порушення винна посадова особа відділу кадрів прикордонного загону буде притягнута до відповідальності встановленої Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Щодо аргументів представника позивача, викладених у поясненнях від 02.02.2021, щодо того, що нарахування та виплата компенсації повинна була здійснюватися, виходячи з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019, що також являється предметом спору, суд зазначає наступне.

Предметом даного спору являється виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019.

В свою чергу питання щодо індексації грошового забезпечення, яка виплачувалась позивачу під час проходження військової служби та грошового виразу складових грошового забезпечення позивача не є предметом даного спору.

Крім того, відповідачем підтверджено виплату компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, та відповідно до положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина 2193 (вул. Острівська, 2, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24004, код ЄДРПОУ 14321819)

Повний текст рішення рішення складено та підписано суддею 03.02.2021

Суддя Томчук Андрій Валерійович