Рішення № 94596237, 03.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 лютого 2021 р. № 520/15946/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ43143704) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06.12.2019 р. № Ф-9696-56, винесену Головним Управлінням ДПС у Харківській області відносно мене про сплату боргу у розмірі 26 539,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в кінці вересня 2020 р. йому стало відомо, що в Єдиному реєстрі боржників наявна інформація про мене як боржника перед ГУ ДПС у Харківській області.

Після ознайомлення в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень мені стало відомо, що на виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження ВП № 60955575 про стягнення з мене коштів на користь ГУ ДПС у Харківській області, винесене на підставі вимоги податкового органу від 06.12.2019 р. № Ф-9696-56 про сплату боргу у розмірі 26 539,26 грн.

Вважає таку вимогу протиправною, необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивачем він не займається підприємницькою діяльністю взагалі. Зазначає, що податковим органом акту перевірки позивачу не вручалось, а тому ОСОБА_1 був позбавлений можливості подати до вказаного акту свої обґрунтовані заперечення. У зв`язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Представником відповідача надано відзив на позов, в якому відповідач проти вимог заявленого позову заперечував .

В обґрунтування своїх доводів зазначив, що податковий борг позивача виник у зв`язку із несвоєчасною сплатою позивачем нарахованих сум єдиного соціального внеску. Зазначає, що з 2017 року у разі, якщо платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-У1).

Зазначив також, що згідно із положеннями абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-УІ платники єдиного внеску, зазначені в п. 4,5 та 5-1 ч. 1 ст. 4, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, кварталом за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, особи, які провадять незалежну професійну діяльність зобов`язані сплатити єдиний внесок до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За даними ІТС «Податковий блок» в обліковій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) відповідно до чинного законодавства в автоматичному режимі проведені нарахування як фізичній особі - підприємцю.

Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше

Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС України, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно даних Інформаційної системи податкових органів, ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) з 28.04.2006 року перебуває на обліку як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування обліку та звітності.

06.12.2019 р.Головним управлінням ДПС у Харківській області сформована податкова вимога № Ф-9696-56 , якою ОСОБА_1 визначена сума податкового боргу у розмірі 26539,26 грн.

Зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки) податковим органом було надіслано на адресу позивача рекомендованим листом.

З повідомлених відповідачем обставин та копії облікової картки платника податків, судом встановлено, що станом на 31.10.2020 року у ОСОБА_1 згідно інтегрованої картки платника податків обліковувався борг по ЄСВ 35588ґ.74 грн.

Наголошуючи на відсутності узгоджених податкових зобов`язань, а також заперечуючи проти ознайомлення з будь-яким актом перевірки та не погоджуючись із прийнятою податковою вимогою від 06.12.2019 року № Ф-9696-56, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Під грошовим зобов`язанням платника податків, згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Умови та порядок формування, надсилання (вручення), облік, відкликання податкових вимог контролюючим органом платникам податків визначено ст. ст. 59, 60 Кодексу та Порядком правлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого казом Мінфіну від 30.06.2017 №610, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24.07.2017 №902/30770 (далі - Порядок №610)

Пунктом 1 розділу III Порядку передбачено, що податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційного-телекомунікаційних систем контролюючих органів.

У взаємозв`язку з наведеним, пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до пункту 57.3. статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно даних Інформаційної системи податкових органів, ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) з 28.04.2006 року перебуває на обліку як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування обліку та звітності.

Як вбачається з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, станом на 23.01.2020 року, за реєстраційним номером облікової картки платника податків - НОМЕР_3 - ОСОБА_1 - не зазначено даних щодо припинення його реєстрації.

З пояснень позивача вбачається, що він був зареєстрований до 2004 року як ФОП.

Проте, з наданої відповідачем картки обліку з інформаційної системи "Податковий блок", судом встановлено, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) з 28.04.2006 року та на день формування оскаржуваної вимоги перебував на обліку як фізична особа - підприємець.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.

Як встановлено під час розгляду справи позивач вважає себе особою, що припинила діяльність як ФОП.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Як встановлено в ході розгляду справи за даними ІТС «Податковий блок» в обліковій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) відповідно до чинного законодавства в автоматичному режимі проведені нарахування як фізичній особі - підприємцю, а саме:

- у 2017 році : 09.02.2018 у сумі 8 448,00 гривень;

- у 2018 році : 19.04.2018 у сумі 2457,18 гривень; 19.07.2018 у сумі 2 457,18 гривень; 19.10.2018 у сумі 2 457,18 гривень;

- у 2019 році : 19.01.2019 у сумі - 2457,18 гривень, 19.04.2019 у сумі 2 754,18 гривень; 19.07.2019 у сумі 2 754,18 гривень; 19.10.2019 у сумі 2754,18 гривень.

Отже, згідно з ІКП (71040000) у ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) протягом 2017 - 2019 років рахувалась заборгованість по єдиному внеску.

Єдиний внесок підлягає, сплаті незалежно від фінансового стану платника (пп..4 п.2 розділу IV Інструкції №449).

Також, відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Станом на 30.11.2020 року у ОСОБА_1 згідно інтегрованої картки платника податків обліковувався борг по ЄСВ.

Відповідно до розділу IV «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

- Якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

- Якщо платник на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- Якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Отже, з аналізу вищенаведеної норми законодавства можна дійти висновку про те, що у випадку, коли платник на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

При цьому складання акту перевірки у даному випадку законом не вимагається.

Розрахунок цієї фінансової здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Рішення контролюючого органу є виконавчим документом.

Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати ЄСВ, стягуються в тому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати ЄСВ, який визначено розділом VI Інструкції № 449.

Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ, якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою такої недоїмки. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з ЄСВ не застосовується.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що сума пені розраховувалась за відповідною формулою.

В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на день формування оскаржуваної вимоги 06.12.2019 року контролюючим органом нараховано соціального внеску у сумі 26539,26 грн.

Приписами п. 42.2 ст.42 ПКУ передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою! платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абз. 10 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464).

Як встановлено з наданих представником відповідача копії поштового повідомлення про вручення, оскаржувана вимога надсилалась на адресу позивача.

Отже, в ході розгляду справи позивачем зазначені доводи податкового органу не спростовані, належних та допустимих доказів в обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги податкового органу позивачем до матеріалів справи не надано, а судом самостійно таких не встановлено.

Таким чином, позивачем не доведено неправомірність формування податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ та нарахування єдиного соціального внеску, оскільки доказів на підтвердження обставин, що він не займався підприємницькою діяльністю, а також те, що ОСОБА_1 не зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань та його у порядку, визначеному законодавством знято з податкового обліку - позивачем до матеріалів справи не надано.

Отже, вищевказані посилання позивача не спростовують висновків суду по справі.

Так, протиправності оскаржуваної у даній справі вимоги податкового органу - судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Харківській області від 06.12.2019 р. № Ф-9696-56, винесену відносно ОСОБА_1 про сплату боргу у розмірі 26539,26 грн. - є безпідставними, належним чином необґрунтованими, а тому -задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

У зв`язку з тим, що суддя з 26.01.2021 року по 02.02.2021 року перебувала на лікарняному, повний текст рішення виготовлено та підписано 03 лютого 2021 року.

Суддя Кухар М. Д.