Рішення № 94584975, 03.02.2021, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/116/19

Провадження № 2/483/18/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

02 лютого 2021 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Казанлі Л.І.,

за участю секретаря Гречки С.Є.,

прокурора Чехліної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

24 січня 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицька М. звернулася до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із зазначеним позовом до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 ..

Ухвалою від 29 жовтня 2019 року до участі в справі в якості правонаступника позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації залучено Чорноморську сільську раду Очаківського району Миколаївської області.

Свої вимоги прокурор обґрунтовувала тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою №1 було виявлено порушення інтересів держави під час розпорядження Очаківською районною державною адміністрацією земельними ділянками за межами населеного пункту Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. Так, на підставі розпоряджень Очаківської райдержадміністрації № 148 від 06 травня 2008 року та № 388 від 03 жовтня 2008 року відповідачці ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва. Оформлення права власності відповідачки на земельну ділянку було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вона розташована в межах прибережної захисної смуги, відноситься до земель рекреації та на неї поширюється обмеження щодо використання для індивідуального дачного будівництва. Крім того, надання у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначеням суперечить містобудівній документації та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам. Посилаючись на викладене, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації № 338 від 03 жовтня 2010 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність відповідачці земельної ділянки, визнати недійсним виданий останній державний акт на право власності на земельну ділянку, а також зобов`язати відповідачку повернути її Чорноморській сільській раді.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, додавши також, що ані Миколаївською обласною державною адміністрацією, ані Чорноморською сільською радою Очаківського району Миколаївської області, до складу якої спірна земельна ділянка увійшла 26 жовтня 2018 року згідно з рішенням Очаківської районної ради, не вживалось заходів щодо усунення вказаних вище порушень.

Представник відповідача - Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі. В письмовому відзиві на позовну заяву вказано, що відповідач позов не визнає з підстав відсутності порушень земельного та природоохоронного законодавства України під час передачі ОСОБА_1 землі у власність, оскільки на момент розпорядження Очаківською райдержадміністрацією спірною земельною ділянкою межі прибережних захисних смуг не були законодавчо встановлені.

Представник позивача - Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та відповідачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 130 ЦПК України, до суду не з`явилися.

Представником позивача надано до суду письмові пояснення, в яких він просив відмовити у задоволенні позову, оскільки на теперішній час спірна земельна ділянка перебуває в межах села, і вимоги Водного кодексу щодо дотримання меж захисної смуги на цю земельну ділянку вже не поширюються. В обґрунтування своїх доводів послався на Генеральний план села, згідно з яким ширина прибережної захисної смуги встановлена з урахуванням вимог частини 6 статті 88 ВК України і є меншою за 2 км.

Відповідачкою ОСОБА_1 також надано письмові пояснення, в яких вона просила відмовити у задоволенні позову прокурора, посилаючись на те, що витребування у неї земельної ділянки як добросовісного набувача є суттєвим порушенням гарантованого Конституцією України права кожної особи мирно володіти своїм майном, також зазначила, що прокурором було пропущено строки позовної давності, адже порушення вимог земельного законодавства, на яке він вказує, сталося більш ніж 9 років тому, а відтак, як і прокурор, так і інші контролюючі органи мали достатньо можливостей для виявлення порушення та звернення до суду в межах позовної давності.

Вислухавши пояснення прокурора, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

На підставі розпорядження т.в.о. голови Очаківської районної державної адміністрації №148 від 06 травня 2008 року «Про надання громадянам України дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області» було надано дозвіл 44 громадянам України на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4,4 га (по 0,1 га кожному) для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області згідно зі списком-додатком, серед яких за № 23 значиться відповідачка ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 29).

Розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації № 388 від 03 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (44 особам), у тому числі й відповідачці ОСОБА_1 , для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (т. 1 а. с. 30).

На підставі вказаного розпорядження відповідачка ОСОБА_1 20 жовтня 2008 року отримала державний акт серії ЯЗ № 137638 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га за цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, що підтверджується копією цього державного акту (т. 1 а. с. 31-32).

За даними висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 18 вересня 2008 року № 01-04/5447-05 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4,25 га вказані ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги за межами населеного пункту в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на час передачі у власність громадянам перебували у державній власності та відносилися до категорії земель сільськогосподарського призначення - пасовищ (т. 1 а. с. 34).

За змістом висновку відділу земельних ресурсів у Очаківському районі Миколаївської області від 11 червня 2008 року № 548/01-12, спірна земельна ділянка має обмеження на використання як така, що розташована в прибережній захисній смузі (т. 1 а. с. 35).

Письмовою відповіддю управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 січня 2018 року, наданої на запит прокуратури, підтверджується той факт, що надана у власність відповідачці земельна ділянка розташована в зоні рекреації. В межах вказаної зони передбачалось розміщення санаторіїв, установ відпочинку та туризму, піонертаборів, місць тимчасового відпочинку заказників та причалів (т. 1 а. с. 40).

На підставі рішення № 10 від 26 жовтня 2018 року 25 сесії сьомого скликання Очаківської районної ради Миколаївської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області» спірна земельна ділянка увійшла у межі території с.Чорноморка, а Чорноморська сільська рада стала розпорядником спірної землі (т. 1 а. с. 151).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування передбачені ст. 122 ЗК України, частиною 3 якої визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, індивідуального дачного будівництва.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За змістом ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм тощо.

Згідно з ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема, ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже, за змістом наведених правових норм (у редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст. 83, 84 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, а також виходячи з комплексного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідачки з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі відносилась до земель водного фонду та перебувала в межах прибережної захисної смуги.

Доводи відповідачки про те, що вона є добросовісним набувачем, а тому відсутні підстави для витребування земельної ділянки не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Повернення спірної земельної ділянки державі із володіння відповідачки відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачка не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка відноситься до земель водного фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц.

Отже, Очаківською РДА при прийнятті оспорюваного розпорядження в частині надання у власність відповідачки земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, для індивідуального дачного будівництва були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження в цій частині.

Оскільки відповідне розпорядження підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, державний акт, що посвідчує набуте право, також має бути визнаний недійсним.

Вирішуючи позов в частині витребування земельної ділянки у відповідачки, суд виходить з такого.

Способи захисту цивільних прав визначаються статтею 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Вирішуючи даний спір, суд також враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 ,в якому зазначено, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалася не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14 визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на наведене земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності у цій справі, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, які б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Суд приходить до переконання, що прокурором не пропущено строків давності звернення до суду, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельних ділянок виявлений Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 у січні 2015 року, а позов подано до суду у січні 2018 року.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на пасивність усіх інших органів державної влади та місцевого самоврядування, які б мали вчасно виявити та відреагувати на незаконність передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх підстав та повноважень для звернення до суду з цим позовом.

Оскільки прокурор свій процесуальний обов`язок доказування виконав - надав суду належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного законодавства і підлягає поверненню власнику, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволеннюу повному обсязі.

Крім цього, у порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь прокуратури Миколаївської області в рахунок відшкодування сплаченого судового збору з відповідачів - Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області 882 грн 13 коп. (881 грн - за вимогу про визнання недійсним та скасування державного акту та 01 грн 13 коп. - частина судового збору за вимогу немайнового характеру - визнання незаконним та скасування розпорядження),з ОСОБА_1 - 2 709 грн 64 коп. (1 762 грн - за вимогу майнового характеру, 881 грн - за вимогу про визнання недійсним державного акту, 44 грн 05 коп. - частина судового збору за вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження та 22 грн 59 коп. - за розгляд заяви про забезпечення позову).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації № 388 від 03 жовтня 2008 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №137638 від 20 жовтня 2008 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010802101406 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0449 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Чорноморській сільській раді Очаківського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0449, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області.

Стягнути з Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь прокуратури Миколаївської області - 882 (вісімсот вісімдесят дві) гривні 13 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області -2709 (дві тисячі сімсот дев`ять) гривень 64 копійки судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 лютого 2021 року.

Головуючий: