Рішення № 9457325, 21.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2010 р. Справа № 50/97-09

вх. № 5519/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Заїка Я.О.,дов. від 16.09.2009 р.

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом ВАТ "Володимир-Волинська птахофабрика"

до ТОВ "Схід Бройлер", с. Покотилівка

про стягнення 8043071,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача 6514705,05 грн. основного боргу, 284466,25 грн. інфляційних, 1112828,27 грн. пені, 131071,70 грн. 3% річних у зв"язку з неналежним виконанням останнім умов договору поставки № 0305/07 від 03.05.2007 р.

Ухвалою суду від 14.07.2009 р. задоволено клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та накладений арешт на майно, що належить відповідачу в межах ціни позову.

В судовому засіданні 22.07.2009 р. позивач пояснив, що він на виконання умов договору поставки № 0305/07 від 03.05.2007 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 16234791,75 грн., однак останній оплатив за поставлений повар лише частково в сумі 9720086,70 грн., у зв"язку з чим утворилася заборгованість в сумі основного боргу 6514705,05 грн.

В судове засідання 22.07.2009 р. відповідач не з"явився, відзиву та витребувані документи не надав, причин неявки не повідомив, у зв"язку з чим суд відклав розгляд справи на 04.08.2009 р.

Проте, призначене на 04.08.2009 р. судове засідання не відбулося у зв"язку з поданням відповідачем 28.07.2009 р. касаційної скарги на ухвалу суду від 14.07.2009 р., якої вжиті заходи до забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.07.2009 р. зупинено провадження у справі відповідно до п.1 ч.2 ст.79 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2009 р. ухвалу господарського суду Харківської області від 14.07.2009 р. залишено без змін.

Під час знаходження справи на розгляді у касаційній інстанції до господарського суду Харківської області надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду від 14.07.2009 р., у зв"язку з чим після повернення справи з касаційної інстанції, вона була направлена до апеляційної інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2009 р. відмовлено відповідачу у прийнятті апеляційної скарги.

Після повернення справи з апеляційної інстанції, справу було направлено до Верховного Суду України у зв"язку з поданням боржником касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 13.10.2009 р.

Ухвалою Верховного Суду України від 10.12.2009 р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанову Вищого господарського суду України від 13.10.2009 р.

Крім того, Вищим господарським судом України розглянуто скаргу відповідача на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2010 р. ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2009 р. залишено без змін.

Враховуючи повернення справи з касаційної інстанції, суд поновив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні 21.04.2010 р.

Під час знаходження справи на розгляді в судах вищих інстанції, до господарського суду надійшла заява відповідача про перегляд ухвали суду від 14.07.2009 р. за нововиявленими обставинами (вх. № 99 від 08.10.2009 р.).

Розглянувши надану заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 113 ГПК України, судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Заява, подання прокурора подаються стороною до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів. До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

Відповідно до п.2 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (далі - Декрет), державне мито справляється із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Згідно ст.3 Декрету, розмір ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами складає 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до ст.113 ГПК України, заява, подання прокурора чи його заступника до розгляду не приймаються і повертаються заявникові у випадку відсутності доказів сплати державного мита у порядку і розмірі, встановлених законодавством.

Таким чином, враховуючи ненадання відповідачем доказів здійснення оплати державного мита за подання заяви про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами, суд не прийняв та повернув вказану заяву відповідачу.

В судовому засіданні 21.04.2010 р. позивач надав докази в обгрунтування заявлених до відповідача вимог.

В судове засідання 21.04.2010 р. відповідач не з’явився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував, про причини неявки у судове засідання не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом перевірена адреса відповідача: відповідно до наданого позивачем витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач зареєстрований за адресою: 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул.Тімірязєва, б.22/1, кв.51), саме на цю адресу надсилались позовна заява та процесуальні документи, які на адресу суду не повертались та про отримання ухвали про порушення провадження у справі свідчить поштове повідомлення, яке було направлене на вказану адресу відповідача та ним отримане.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 21.04.2010 р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2007 р. між сторонами укладений договір поставки № 0305/07 (далі - Договір), відповідно умов якого позивач зобов"язався поставити, а відповідач купити та сплатити товар - м"ясо курей ДСТУ 3143-95.

Відповідно до п.2.1 Договору, ціна товару встановлюється сторонами на договірних умовах і вказується в накладних на кожну чергову поставку в національній валюті України.

Відповідно до розділу 4 Договору, поставка товару здійснюється після попередньої домовленості сторін, датою здійснення поставки товару та моментом переходу до покупця права власності на товар вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику (дата накладної), товар вважається поставлений постачальником і прийнятий покупцем за якістю - згідно з умовами якості, вказаними в договору, за кількістю - згідно з кількістю, вказаною в накладних.

Згідно п.5.1 Договору, оплата товару здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару. Покупець може здійснювати попередню оплату товару на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п.7.2 Договору, договір набирає чинності з моменту підписання і діє до моменту остаточного розрахунку.

Отже, станом на момент розгляду справи, договір є діючим.

Позивач виконав своє зобов"язання за Договором та поставив відповідачу товар на загальну суму 16234791,75 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними на суму 16234791,75 грн.,

Відповідач отримав товар за Договором згідно накладних, що підтверджується довіреностями на отримання товару, доданими позивачем до матеріалів справи, проте своє зобов"язання щодо оплати товару здійснив частково на суму 9720086,70 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов’язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у відповідача виникла заборгованість за Договором у сумі 6514705,05 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами .

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити за нього грошову суму.

Розділом 5 договору сторонами було узгоджено порядок розрахунків, яким передбачено, що оплата товару здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару, а також передбачено, що покупець може здійснювати попередню оплату товару на розрахунковий рахунок продавця.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати товару по Договору.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, приймаючи до уваги викладені обставини, та те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за поставлений товар, документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 6514705,05 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

У відповідності до п.8.1 договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня), від загальної вартості несплаченого товару за кожний день прострочення.

За прострочення внесення платежів по договору поставки позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 1112828,27 грн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, враховуючи, що позивачем необґрунтовано нараховане відповідачу пеню в розмірі 1112828,27 грн., пеня перерахована судом з урахуванням вимог законодавства і за шість місяців за кожну окрему поставку товару та складає 112936,70 грн., з чим погодився позивач. В решті заявленої вимоги щодо стягнення пені у сумі 999891,57 грн. слід відмовити у задоволенні, як необгрунтовано нарахованої.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 131071,70 грн. та 284466,25 грн. інфляційних витрат, нарахованих вірно згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов’язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.11, 509, 525, 526, ч.1 ст. 530, ст. 610, ст. 611, 612, ст. 629, ст. 712 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Бройлер" (код 33725056, 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул.Тімірязєва, б.22/1, кв.51) на користь відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" ( код 00851376, 44700, Волинська область, Володимир-Волинський район, с.Федорівка, вул.Наталії Ужвій, 1) - 6514705,05 грн. боргу, 112936,70 грн. пені, 131071,70 грн. - 3% річних, 284466,25 грн. інфляційних витрат, 22330,35 грн. держмита, 275,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя