Рішення № 94570303, 02.02.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 639/2502/20

Провадження № 2/638/865/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2021 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Овчаренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Акціонерне товариство «Акцент-Банк» в квітні 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути заборгованість за кредитним договором № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року у розмірі 33947,96 гривень, яка складається з наступного:

- 19808,98 грн - заборгованість за кредитом;

- 14138,98 грн - заборгованість по відсоткам.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 21 вересня 2017 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № SAMABWFC00001223189 шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, за яким відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач свої зобов`язання за Договором та кгодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, в наслідок станом на 07 квітня 2020 року чого має заборгованість - 33947,96 гривень.

На підтвердження укладення кредитного договору, надання відповідачу кредиту та наявності заборгованості надав суду копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року.

Просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором а також судові витрати у розмірі 2102,00 гривні.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 квітня 2020 року позовну заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - передано на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова. Ухвалу мотивовано тим, що за інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова, відповідач зареєстрована за адресою, що відноситься до юрисдикції Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова суду від 10 червня 2020 року відкрито провадження у справі.

У серпні 2020 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що між позивачем та відповідачем ніколи не укладався кредитний договір № SAMABWFC00001223189 у письмовій формі. Крім того, відповідач стверджує, що кредитну послугу у позивача не замовляв, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку та Умови та Правила надання банківських послуг в А-банку не є кредитним договором між позивачем та відповідачем.

У жовтні 2020 року позивач засобами електронної пошти надіслав до суду відповідь на відзив, в якій просив суд відзив позивача не брати до уваги, позов задовольнити.

Суд відповідь позивача на відзив до уваги не приймає, оскільки зазначена відповідь подана з пропуском майже у два місяці встановленого ухвалою про відкриття провадження п`ятиденного строку. Заяви про поновлення строку позивач не подав. Крім того, до відповіді не додано доказів надсилання відповіді відповідачу за його адресою реєстрації, що також підтверджується невірною адресою відповідача, зазначеною у відповіді: АДРЕСА_1 , в той час, як дійсною адресою реєстрації відповідача є: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова (а.с. 23).

З цієї ж причини суд не приймає до уваги додану до відповіді на відзив банківську виписку. Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Отже, оскільки зазначена банківська виписка не була своєчасно подана разом з позовною заявою, вона не може бути прийнята як належний та допустимий доказ.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач стверджує, що між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року, на який він посилається як на підставу своїх вимог.

Проте докази на підтвердження факту укладення цього договору позивач не надав, оскільки єдиним доказом укладення цього договору може бути тільки кредитний договір № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року, укладений в письмовій формі у відповідності до статті 1055 Цивільного кодексу України.

21 вересня 2017 року відповідачем підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку (а.с. 6).

Зазначена Анкета-заява містить анкетні дані заявника та її згоду х тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг.

Інформації про замовлення заявником кредитних послуг Анкета-заява не містить.

Оскільки в Анкеті-заяві йдеться про надання банківських послуг фізичній особі, до цих правовідносин мають застосовуватися норми Закону України «Про захист прав споживачів», а в частині надання кредитних послуг - Закону України «Про споживче кредитування».

Істотні умови договору споживчого кредитування визначені статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема у договорі про споживчий кредит зазначаються тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом; інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; тощо.

Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку зазначених вище істотних умов договору споживчого кредитування не містить.

Умови та Правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, не підписані відповідачем, отже не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, вчиненого у письмовій формі у відповідності до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України.

Суд застосовує аналогічний правовий висновок, зроблений у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі 342/180/17 від 03.07.2019 року, в якому зазначено, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

В зазначеній Постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до частини другої статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З урахуванням того, що Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку не містить істотних умов договору споживчого кредитування, а Умови та Правила надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» не підписані відповідачем, суд встановлює обставину неукладеності кредитного договору № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року.

Встановлена судом обставина неукладеності кредитного договору є безумовною підставою для відмові АТ «Акцент-Банк» у стягненні заборгованості за неіснуючим кредитним договором.

Доданий до позову розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року обставину неукладеності зазначеного договору не спростовує.

Крім того зазначений розрахунок заборгованості не є належним та достовірним доказом наявності між сторонами кредитних правовідносин та заборгованості, оскільки складений позивачем на власний розсуд та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами.

Суд застосовує правові висновки, викладені в Постановах Верховного Суду від 25.03.2019 року у справах № 520/1676/17 та № 198/787/16-ц, якими встановлено, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладення кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не можуть бути задоволені.

Верховний Суд в Постанові від 05.03.2018 року у справі № 192/156/17-ц зробив правовий висновок, яким встановлено, що посилання на розрахунок заборгованості і виписку з особового рахунку самі по собі не доводять факт отримання відповідачем кредитних коштів у визначеному розмірі за договором.

Верховний Суд в Постанові від 21.02.2018 року у справі № 910/5226/17 зробив правовий висновок, яким встановлено, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням зазначених правових висновків Верховного Суду, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року не є належним та достовірним доказом наявності між сторонами кредитних правовідносин та заборгованості відповідача перед позивачем.

Додана позивачем до відповіді на відзив банківська виписка також не є належним, допустимим та достовірним доказом наявності між сторонами кредитних правовідносин та заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки по-перше, не спростовує обставину неукладеності кредитного договору № SAMABWFC00001223189 від 21 вересня 2017 року; по-друге, не подана як доказ разом з позовною заявою у відповідності до частини п`ятої статті 177 ЦПК України; по-третє, виписка подана разом з відповіддю на відзив з пропуском встановленого судом строку, в порушення частини четвертої статті 179 ЦПК України; по-четверте, виписка разом з відповіддю на відзив не надіслана відповідачу за його адресою реєстрації в порушення частини четвертої статті 178 ЦПК України.

Враховуючи встановлені судом обставини неукладеності кредитного договору та відсутності заяви відповідача на надання кредиту (встановлення кредитного ліміту), підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги позивача не знайшли своє підтвердження, є необґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають до задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі залишення позову без задоволення - на позивача.

Враховуючи зазначене, судовий збір залишається за позивачем.

Представником відповідача адвокатом Романенко Наталією Анатоліївною подана заява про розподіл судових витрат, в якій вона просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8000,00 (вісім тисяч) гривень. Зазначені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд вважає витрати на правничу допомогу адвоката співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

Враховуючи зазначене та відсутність заперечень позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд задовольняє заяву про розподіл судових витрат в повному обсязі.

Керуючись ст. 268 ЦПК України,-

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Судовий збір вважати сплаченим позивачем.

Повний текст рішення виготовлений 02 лютого 2021 року.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апелляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Суддя Штих