Ухвала суду № 94568446, 01.02.2021, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 433/1654/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року м. Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Скрипника С.М.,

за участі секретаря судового засідання Брайловської М.М.,

прокурора Наджотова О.О.,

представника ПОСП "Маяк" - Бабкіна П.В., Дрокіна П.В.,

представника ТОВ "УкрХімЕкспорт" - Жердєва С.М. ,

захисника - адвоката Коника Г.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Сватове кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шпиків Тульчинського району Вінницької області, громадянина України, українця, розлученого, з вищою освітою, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, без встановленої групи інвалідності чи іншого тяжкого захворювання, спеціального статусу, працюючого директором ТОВ «Віппер», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.190 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Сватівського районного суду Луганської області перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки є підстави вважати, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення; ризики, передбачені п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_1 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, інших осіб, причетних до скоєння зазначеного кримінального правопорушення, які з урахуванням обставин кримінального провадження, з моменту обрання запобіжного заходу, не зменшились та не зникли. На даний час відсутні будь-які інші підстави для змін чи скасування обраного запобіжного заходу.

Захисник - адвокат Коник Г.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора та заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на особисте зобов`язання. В обґрунтування клопотання вказав, що наведені стороною обвинувачення ризики є необґрунтованими та формальними. Наголосив, що у відповідності до практики Європейького суду з прав людини зі спливом часу ризики зменшуються, а ОСОБА_1 вже тривалий час перебуває під вартою. Також зазначає, що у ОСОБА_1 є місце тимчасового мешкання, а саме приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання захисника.

Заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.

Ухвалою слідчого судді Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В подальшому, ухвалами суду дію такого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 було неодноразово продовжено.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішуючи заявлені клопотання суд зазначає, що згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов`язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з`ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов`язані переглядати правомірність попереднього ув`язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…».

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з`явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Так, зокрема, у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України» зазначено, що тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року справа «Хайреддінов проти України».

При цьому береться до уваги, що «ризик втечі або уникнення правосуддя» зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув`язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, трохи пом`якшує цей страх і зменшує його наміри втекти. При обґрунтуванні цієї підстави необхідне дослідження характеристики особистості, утримуваної під вартою. При цьому на користь звільнення свідчать: відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя» - справа ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії».

В даному конкретному випадку на час розгляду питання щодо міри запобіжного заходу, можливість переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення не може розглядатися як єдина підстава тримання особи під вартою, оскільки ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що на її обґрунтованість впливає час. Наявність підстави «існування ознак тяжкого злочину» збігається з підставою «суворості передбаченого покарання». Ця підстава не може бути застосованою самостійно без інших підстав позбавлення особи свободи. Справа «Ілійков проти Болгарії», в якій Суд закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» і теж втрачає свою вагу із збігом розумного терміну.

Також при розгляді клопотання судом враховується і інша практика Європейського суду з прав людини з даного питання. Так, зокрема, у справі «Луценко проти України» у остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року у п. 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України», пункт 26. Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції.

У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою становить понад вісім місяців, доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються конкретними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 раніше не судимий, має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . На даний час між власником приміщення та ОСОБА_1 укладено договір оренди.

При цьому, на думку суду, в судовому засіданні прокурором не доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

За таких обставин у межах даного провадження слід дослідити можливість застосування щодо ОСОБА_1 альтернативних запобіжних заходів.

Судом встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, при цьому суд вважає доведеним стороною обвинувачення ризиків, предбачених п.1, п.3 ч.1 ст. 177 КПК України,однак, враховуючи, що останній понад вісім місяців утримується під вартою, покарання яке його загрожує, вразі визнання його винуватим становить від 3 до 8 років, а тому суд вважає, що зі спливом часу зменшуються ризики втечі обвинуваченого. За таких обставин, суд вважає що особисте зобов`язання в даному випадку є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання спробам переховування від суду.

Таким чином, на даний час суд приходить до висновку, що продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 не є виправданим, оскільки більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою будуть достатніми для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволенню не підлягає.

При цьому, суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов`язки: 1) прибувати по першому виклику до суду за кожною вимогою; 2) не відлучатися за межі Житомирської області, Житомирського району, с. Троянів без дозволу суду; 3)повідомляти суд про зміну свого місця проживання; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон .

На підставі ст. 9, 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст. 176-178, 179, 186, 193, 194, 196, 201, 317, 372, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

В задоволенні клопотання прокурора Наджотова О.О. про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 відмовити.

Клопотання захисника - адвоката Коника Г.В. про зміну запобіжного заходу - задовольнити.

Змінити обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, строком на 2 місяці, тобто до 01 квітня 2021 року включно, звільнивши його з-під варти в залі суду негайно та поклавши на нього наступні обов`язки:

-прибувати по першому виклику до суду за кожною вимогою;

-не відлучатися за межі Житомирської області, Житомирського району, с. Троянів без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що в разі невиконання вказаних обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і накладене грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_1 , захиснику, прокурору, а також направити уповноваженій службовій особі СІЗО м. Старобільськ Луганської області.

Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її проголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повного тексту ухвали проголошено 02 лютого 2020 року о 16 год. 30 хв.

Суддя: С.М. Скрипник