Постанова № 9456784, 26.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2010 року 12:45 № 2а-5832/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до Державна податкова адміністрація України

провизнання незаконним рішення та скасування податкових повідомлень-рішень

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідача : Москаленко Г.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26.03.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва, з урахуванням неодноразових уточнень, змін та доповнень позовних вимог, до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 07.04.09р. № 0001471740/0 про сплату податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 116460,51 грн.; №0001471740/0 від 07.04.2009р.про сплату податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності на суму 44805,29 грн. та з вимогою про відшкодування відповідачем позивачу матеріальних та моральних збитків в сумі 161265,80 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов та зазначив, що висновки податкового органу в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені на підставі акту податкові повідомлення рішення про визначення податкового зобовязання за порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 року №334-94-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі Закон №334) є протиправними.

Не погоджуючись з висновками про завищення податкового кредиту, позивач посилається на те, що податковий кредит сформований ним відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих ТОВ «Нетис-Уно», ТОВ «Фірма Інпромбуд», ТОВ «Технокомунікації 2004», ТОВ «Сателіт Еконоснова», ТОВ «Секвестр», та інших документів, обовязковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку. За наведених обставин, позивач просить суд скасувати оспорюванні податкові повідомлення рішення.

Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи тим, що за наслідками планової виїзної документальної перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону №168 та ст. 5 Закону №334 та винесені податкові повідомлення рішення від 07.04.2009р. №0001471740/0 про сплату податкового зобовязання з податку на додану вартість та №0001481740/0 від 07.04.2009р. про сплату податку з доходів фізичних осіб. Зокрема, встановлені розбіжності між задекларованими зобовязаннями позивача та задекларованими показниками податкового кредиту контрагентів. Неправомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних від ТОВ «Нетис-Уно», ТОВ «Фірма Інпромбуд», ТОВ «Технокомунікації 2004», ТОВ «Сателіт Еконоснова», ТОВ «Секвестр», свідоцтва платника податку на додану вартість яких були скасовані у встановленому законом порядку. В звязку з цим, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва винесено оскаржувані податкові повідомлення рішення, які відповідач вважає правомірними.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва на підставі направлення від 02.03.09р. №310, наказу від 17.03.09р. №330, направлення від 17.03.09р. №411 проведено планову виїзну документальну перевірку субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.09.08р., за наслідками якої складено акт №1040/17-1655200551 від 27.03.2009р.

Перевіркою були встановлені наступні порушення:

- віднесення до складу валових витрат в 3 кв. 2006р в сумі 41708,30 грн., 4 кв. 2006 р. в сумі 83805,55 грн., в 1 кв. 2007 р. в сумі 94732,40 грн., в 2 кв. 2007р. в сумі 95190,90 грн. з порушенням вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 13 Декрету КМУ від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», що призвело до заниження податку на прибуток. Керуючись вимогами п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», проведено перерахунок податку з доходів з фізичних осіб за 2006 рік в сумі 16316,80 грн., за 2007 рік в сумі 28488,49 грн., всього на загальну суму 44805,29 грн.;

- порушення норм пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 77640,34 грн.

На підставі акту перевірки №1040/17-1655200551 податковим органом були прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0001471740/0 від 07.04.2009р., яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 116460,51 грн. (основний платіж 77640,34 грн., штрафні (фінансові) санкції 38820,17 грн.) ;

- №0001481740/0 від 07.04.09р., яким визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб СПД у розмірі 448085,29 грн. (основний платіж).

За наслідком оскарження в адміністративному порядку податкові повідомлення рішення залишені без змін, скарги без розгляду.

Як встановлено актом перевірки, СПД - фізичною особою ОСОБА_1 віднесено до податкового кредиту суми ПДВ згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних від контрагентів, свідоцтва платників податку на додану вартість яких були скасовані, а саме:

- ТОВ «Нетис-Уно»(код ЕДРПОУ 34046158) у вересні 2006р. ПДВ на суму 4954,0 грн.(податкова накладна №243 від 29.09.06р.),у квітні 2007р.ПДВ на суму 4942,0 грн.(податкова накладна №55 від 30.04.07р.). ДПІ у Печерському р-ні м. Києва свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Нетис-Уно»було анульовано 28.04.06р. згідно акту №6487 від 11.06.07р. про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області;

- ТОВ «Фірма Інпромбуд»(код ЕДРПОУ 33444906) у жовтні 2006р. ПДВ на суму 7098,00грн.(податкові накладні №7 від 02.10.06р., №8 від 02.10.06р., №322 від 31.10.06р.), в листопаді 2006р. ПДВ на суму 8272,80 грн.(податкові накладні №262 від 30.11.06р., №49 від 09.11.06р.), в грудні 2006р.ПДВ на суму 4572.60 грн.(податкова накладна №168 від 29. 12.06р.). ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Фірма Інпромбуд»було анульовано 25.06.05р. згідно акту №29-239/2389 від 06.12.06р.про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03.11.06р.№2-2914/1;

-ТОВ «Технокомунікації 2004»(код ЕДРПОУ 33251752) в липні 2006р. в сумі 3062,0грн.(податкова накладна №114 від 31.07.06р.), в серпні 2006р. в сумі 7485,0 грн.(податкові накладні № 119 від 02.08.06р., №173 від 31.08.06р.), в грудні 2006р. в сумі 4385,50 грн. (податкові накладні №37 від 08.12.06р., №61 від 27.12.06р.), в січні 2007р. в сумі 1430,00 грн. (податкова накладна №18 від 26.01.07р.). ДПІ у Вишгородському р-ні Київської області свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Технокомунікації 2004»анульовано 04.11.04р. згідно акту №30 від 31.01.07р.про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на підставі рішення Соломянського районного суду м. Києва від 05.12.06р. за № 2-3899;

-ТОВ «Сателіт Еконоснова»(код ЕДРПОУ 33227274) в лютому 2007р. ПДВ на суму 6960,0 грн.(податкові накладні №19 від 07.02.07р., №122 від 28.02.07р.), в березні 2007р. ПДВ на суму 11489,0 грн.(податкова накладна № 51 від 19.03.07р., №87 від 31.03.07р.), в квітні 2007р.ПДВ на суму 9383,78 грн.(податкова накладна № 19 від 29.04.07р.). На підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 07.02.07р. за №23/121-6 ТОВ «Сателіт Еконоснова»визнано банкрутом. ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ анульовано 07.02.07р. згідно акту № 7415/29-203 від 11.09.07р.про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ;

- ТОВ «Секвестр»(код ЕДРПОУ 32768565) в вересні ПДВ на суму 3605,66 грн.(податкова накладна №19 від 06.09.06р.). На підставі рішення Господарського суду м. Києва №43/285 від 31.08.06р.свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Секвестр»анульовано 31.08.06р. згідно акту № 6469 від 15.03.07р. про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Податковим органом зроблено висновок, що оскільки під час вчинення правочинів між ТОВ «Нетис-Уно», ТОВ «Фірма Інпромбуд», ТОВ «Технокомунікації 2004», ТОВ «Сателіт Еконоснова», ТОВ «Секвестр»не було додержано вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, то правочини є нікчемними.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення позивних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно акту перевірки, відповідачем зроблений висновок, що угоди, укладені між СПД фізичною особою ОСОБА_1 та ТОВ «Нетис-Уно», ТОВ «Фірма Інпромбуд», ТОВ «Технокомунікації 2004», ТОВ «Сателіт Еконоснова», ТОВ «Секвестр», не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, до них належать: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ст. 190 ЦК України майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обовязків (п.1. ст.202 ЦК України).

Усі інші підстави за яких відповідач вважає правочин, спрямованим на порушення публічного порядку не є такими, що порушує публічний порядок і як наслідок не може бути визнаний нікчемним, оскільки наділений всіма ознаками оспорюваного правочину, передбаченого п.3 ст.215 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч.1 ст. 234). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ч.2 ст. 234).

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпункт 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

На підтвердження правомірності віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість, позивачем надані відповідні первинні документи по взаємовідносинах із контрагентами, а саме:

з ТОВ «Нетис-Уно»- податкова накладна №243 від 29.09.06р. на суму 4942,0 грн., податкова накладна №55 від 30.04.07р. на суму 4942,00 грн., ордери №21 від 11.10.06р., №20 від 10.10.06р., №18 від 09.10.06р., № 21 від 30.04.07р., №3 від 07.05.07р., №4 від 08.05.07р.;

з ТОВ «Фірма Інпромбуд»- податкові накладні №7 від 02.10.06р., №8 від 02.10.06р., №322 від 31.10.06р., №262 від 30.11.06р., №49 від 09.11.06р., №168 від 29.12.06р.; ордери №61 від 17.10.06, №74 від 24.10.06р., №32 від 13.11.06р., №29 від 12.11.06., №28 від 11.11.06р., №37 від 30.11.06р., №16 від 14.12.06р., №15 від 12.12.06р., №8 від 06.12.06р., №5 від 04.12.06р., №2 від 12.01.07р., №3 від 15.01.2007р., №5 від 16.01.07р.;

з ТОВ «Технокомунікації 2004» - податкові накладні №114 від 31.07.06р., № 119 від 02.08.06р., №173 від 31.08.06р., №37 від 08.12.06р., №61 від 27.12.06р., №18 від 26.01.07р.;

з ТОВ «Сателіт Еконоснова»- податкові накладні №19 від 07.02.07р., №122 від 28.02.07р., № 51 від 19.03.07р., №87 від 31.03.07р., № 19 від 29.04.07р.; ордери №4 від 09.02.07р, №7 ві д13.02.07р., №47 від 28.2.07р., №9 від 12.03.07р., №10 від 13.03.07р., №10 від 13.03.07р., №12 від 14.03.07р, №14 від 15.03.07р., №12 від 16.04.07р., №10 від 12.04.07р.. №8 від 11.04.07р.. №5 від 06.04.07р., №3 від 03.04.07р., №1 ві д02.04.07р., №29 від 31.03.07р., №31 від 29.04.07р., №5 від 11.05.07р., №17 від 14.05.07р., №18 від 15.05.07р., №21 від 16.05.07р.;

з ТОВ «Секвестр»- податкова накладна №19 від 06.09.06р., ордери №37 від 21.09.06р., №33 від 15.09.06р., №31 від 14.09.06р.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд дійшов висновку про безпідставність тверджень ДПІ у Дніпровському районі м. Києва щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність донарахування позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб СПД у розмірі 44805,29 грн. та винесення податкового повідомлення рішення №0001481740/0 від 07.04.2009р., яке підлягає скасуванню.

Відносно правомірності визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 116460,51 грн. за порушення вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 суд зазначає наступне.

Суд не погоджується з висновками податкового органу та вказує на те, що договори про виконання робіт та первинні документи не визнавалися недійсними в судовому порядку, що не заперечується відповідач.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».

Тому, при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Згідно з п. 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього ж Закону, податкова накладна, має містити : порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

В даному випадку, видані та зазначені вище податкові накладні оформлені у відповідності до вимог наведеної норми, чого не заперечує представник відповідача.

Разом з тим, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що обставини реєстрації платником податку на додану вартість контрагентів мають істотне значення для вирішення спору стосовно правомірності формування податкового кредиту, оскільки відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники цього податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до ч.1 с.91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство повязує виникнення цивільної правоздатності.

В силу ч.1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріпленого нормами процесуального права, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, з метою встановлення додаткових обставин по справі, Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 12.03.2010р. витребував від Державної податкової адміністрації України пояснення щодо дати виключення з реєстру платників податку на додану вартість ТОВ «Нетис-Уно»(код 34046158), ТОВ «Фірма Інпромбуд», ТОВ «Технокомунікації 2004»(код 33251752), ТОВ «Сателіт Еконоснова»(код 33227274), ТОВ «Секвестр»(код 32768565).

Відповідно до письмових пояснень ДПА України від 29.03.2010р. судом встановлено, що на момент вчинення та виконання договорів ТОВ «Нетис-Уно», ТОВ «Технокомунікації 2004», ТОВ «Сателіт Еконоснова», ТОВ «Секвестр»перебували в Єдиному державному Реєстрі та були платниками податку на додану вартість.

Ліквідація вказаних юридичних осіб та анулювання їх свідоцтв платників ПДВ, що мали місце після укладання та виконання господарських операцій, не може бути підставою для визнання недійсними вчинених ними з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій, як і не може бути доказом втрати контрагентами платника ПДВ статусу такого платника до фактичного його виключення з реєстру.

Рішення про виключення з реєстру платників ПДВ та саме виключення з реєстру платника ПДВ, не можуть мати зворотної дії в часі, тобто поширюватися на правовідносини, що виникли до їх прийняття, а відтак - не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття такого рішення.

Відносно правомірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма Інпромбуд»судом встановлено, що акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Фірма Інпромбуд»датований 06.12.2006 року, а запис про анулювання реєстрації внесено до реєстру платників податку на додану вартість по ТОВ «Фірма Інпромбуд»саме 08.12.2006 року.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачем в грудні 2006 року віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість, на підставі виданої ТОВ «Фірма «Інпромбуд»податкової накладної №168 від 29.12.2006 року на суму 4572,60 грн. Отже, Окружний адміністративний суд м. Києва, з урахуванням втрати ТОВ «Фірма Інпромбуд»статусу платника податку на додану вартість в грудні 2006 року, вважає, що позивач неправомірно відніс суму 4572,60 грн. до податкового кредиту за податковою накладною №168 від 29.12.2006 року.

З огляду на викладене, а також те, що судом встановлено здійснення позивачем господарських операцій, підтвердження податкового кредиту та витрат відповідними документами, як того вимагає пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та враховуючи наявність законних підстав для здійснення даних господарських операцій, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень ДПІ у Дніпровському районі м. Києва в частині неправомірності формування податкового кредиту в сумі 73067,74 грн.

А тому, суд вважає висновки акту перевірки №1040/17-1655200551 від 27.03.2009р. щодо порушення позивачем вимог пп.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»такими, що частково не відповідають дійсності, відповідно, податкове повідомлення - рішення від 07.04.2009р. №0001471740/0 підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 73067,74 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 36533,87 грн.

Крім того, позивач просить суд зобовязати ДПІу Дніпровському районі м. Києва відшкодувати моральні та матеріальні збитки в сумі 162265,80 грн.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 2 Закону №2181-ІІІ у разі заподіяння шкоди внаслідок порушення працівниками органів державної податкової служби прав платників податків, встановлених цим та іншими законами України, а також вимог щодо проведення перевірок платник податків може звернутися до суду із заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому суб'єкти малого підприємництва звільняються від сплати державного мита.

Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону. Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

Так, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Позивачем не вказано у позовній заяві та не надано суду жодних пояснень з приводу того, в чому полягає моральна шкода, яка, на думку позивача, нанесена йому діями відповідачів, а також не обґрунтовано розміру відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене, вимога позивача сплатити йому моральну шкоду відхиляється судом як необґрунтована та безпідставна.

У частині першій статті 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто цією нормою відповідальність за завдану майнову шкоду покладається на безпосереднього заподіювача шкоди.

Відповідальність за статтею 1166 ЦК України настає за умови, що дії особи, яка заподіяла майнову шкоду, були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позивачем, всупереч вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не доведено належними засобами доказування протиправність поведінки відповідача, заподіяння відповідачем позивачу відповідної матеріальної шкоди, а також позивачем не подано суду жодного обґрунтування, а так само і розміру стягуваної матеріальної шкоди, що, на думку суду, унеможливлює задоволення такої позовної вимоги позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги СПД фізичної особи ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Скасувати податкове повідомлення рішення від 07.04.2009р. №0001481740/0 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва повністю.

3.Скасувати податкове повідомлення рішення від 07.04.2009р. №0001471740/0 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва частково в сумі 109601,61 грн.

4.В решті позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до вимог ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя П.О. Григорович