Рішення № 94552474, 21.01.2021, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/384/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

за участі секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства “Орфей” (вул. Грушевського, 53, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100)

до відповідача 1: Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” (вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011)

відповідача 2: Теребовлянського районного споживчого товариства (провулок Кн. Василька, 6, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100)

відповідача 3: Теребовлянської міської ради (вул. Шевченка, 8, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100)

про: визнання недійсною додаткової угоди до договору купівлі – продажу, визнання незаконними окремих пунктів рішення, визнання незаконними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності.

За участі представників сторін:

Позивача: Покотило Юрія Володимировича, ордер серія ТР № 058939 від 22.10.2020 р., свідоцтво № 476 від 05.10.2007 р.

Відповідача 1: Кунинець Наталії Йосифівни, довіреність № 197/18 від 23.06.2018 р., свідоцтво серія ЛВ № 000927 від 27.03.2018 р.

Відповідача 2: Помазанської Світлани Іванівни, ордер серія АА № 025633 від 24.09.2020 р.

Відповідача 3: не прибув.

В порядку ст.ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом здійснювалося повне фіксування судового процесу. Для оригіналу звукозапису надано CD-R диск за серійним N108XE16D8124678B1.

ВСТАНОВИВ:

В проваджені Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа № 921/384/19 за позовом Приватного підприємства “Орфей” до Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”, Теребовлянського районного споживчого товариства та Теребовлянської міської ради про:

- визнання недійсною додаткової угоди до договору купівлі – продажу №10/07-02/015 від 03.04.2001, укладену 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ “Аваль” (Акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль”);

- визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5, 6 рішення виконавчого комітету Теребовлянської міської ради№69 від 06.04.2011;

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії САЕ №011273, виданого 04.05.2011 Теребовлянською міською радою;

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії САЕ №011275, виданого 04.05.2011 Теребовлянською міською радою;

- скасування державної реєстрації права власності Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на приміщення 1 площею 228,3 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011 за №514 в книзі №2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016 за №17107701;

- скасування державної реєстрації права власності Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на приміщення 2 площею 92,6 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011 за №515 в книзі №2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016 за №17106458.

Позовні вимоги мотивовані відмовою державного реєстратора внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ПП “Орфей” на частину першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області згідно договору купівлі – продажу частини будівлі №2 від 15.03.2001, у зв`язку із виявленими державним реєстратором суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на визначене нерухоме майно та їх обтяженнями, про що винесено 26.03.2019 рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №46153172. Також позивач зазначає, що свідоцтва про право власності серії САЕ №011273 та серії САЕ №011273 від 04.05.2011, відповідно до яких в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності за ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” на спірне приміщення, а також рішення Теребовлянської міської ради №69 від 06.04.2011, яке слугувало підставою видачі зазначених свідоцтв є незаконними і такими що грубо порушують право позивача, як належного власника спірного майна.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 апеляційну скаргу Теребовлянського районного споживчого товариства та Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” задоволено. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 у справі № 921/384/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позову.

Постановою Верховного Суду від 05.08.2020 касаційну скаргу Приватного підприємства “Орфей” задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 та Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 у справі № 921/384/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

За результатами проведеного автоматизованого розподілу судової справи для її розгляду визначено суддю Бурду Н.М. (витяг з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями знаходиться у матеріалах справи), у зв`язку із чим ухвалою суду від 21.08.2020 справу №921/384/19 прийнято суддею до свого провадження та постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, яке призначено на 24.09.2020 з подальшим його відкладенням востаннє на 12.11.2020 на 12 год.00 хв.

За час підготовчого провадження учасниками судового процесу на підтвердження своїх вимог та заперечень подано:

1) 18.09.2020 через канцелярію суду відповідачем 1 подано заяву б/н від 15.09.2020 (вх.№ 6410 від 18.09.2020), в якій просить суд, з метою повного та всебічного розгляду справи, а також для з`ясування всіх обставин переходу права власності на спірний об`єкт нерухомості залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача 1 – Теребовлянське бюро технічної інвентаризації;

2) 21.09.2020 на виконання вимог ухвали суду від 21.08.2020 через канцелярію суду позивачем подано додаткове обґрунтування позовних вимог б/н від 18.09.2020 (вх. № 6506 від 21.09.2020) із врахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у даній справі, у яких, серед іншого, зазначено таке:

- твердження відповідача 1 про встановлені судовими рішеннями, зокрема, постановами Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року у справі№2-а/1970/3731/12, від 04.03.2013 року у справі №819/397/13-а та від 06.12.2017 року у справі №819/1951/17, обставини відсутності у позивача будь-якого нерухомого майна не відповідають дійсності, оскільки судами вказані не досліджуватись, а відтак і не встановлювались;

- щодо посилання відповідача №1 на те, що Банк абсолютно відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, провів там реконструкцію, здійснював і здійснює власну господарську діяльність, і позивач не міг не знати про це позивач зазначив, що на першому поверсі будівлі по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля дійсно розміщено відділення АТ «Райффайзен Банк Аваль», проте позивач не оспорює право відповідача №1 на частину вказаного приміщення площею 150 кв. м, вважаючи, що набуття Відповідачем №1 права власності саме на цю частину нерухомого майна є законною. Водночас предметом позову у даній справі є додаткова угода, рішення міської ради, видача нею свідоцтв та подальших реєстраційних дій, учасником укладення, прийняття чи видачі яких позивач не був, і про них його ніхто не повідомляв. З метою внесення відомостей про право власності позивача на спірне приміщення до Реєстру речових прав на нерухоме майно останній в травні 2013 року звертався до виконавчого комітету Теребовлянської міської ради для присвоєння адреси належному йому приміщенню і рішенням виконкому Теребовлянської міської ради №131 від 22.05.2018 року приміщенню по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля, належного ПП "Орфей", присвоєно адресний номер 4.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать що станом на 22.05.2018 він не знав і не міг знати про порушення своїх прав власника спірного приміщення;

- про те, що право власності на належне ПП "Орфей" приміщення зареєстроване за іншою особою - АТ «Райффайзен Банк Аваль», позивачу стало відомо з часу прийняття Державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №46153172 від 26.03.2019.

До додаткового обґрунтування додав копії документів, а саме: постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 р. у справі № 2-а/1970/3731/12;постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 р. у справі № 819/397/13-а;постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 р. у справі № 819/1951/17;договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки в статутному капіталі ПП “Орфей”) від 05.07.2017 р.; протоколу загальних зборів учасників (засновників) приватного підприємства “Орфей” від 05.07.2017 р.;виписки з ЄДРПОУ від 07.07.2017 р.; ордеру серії ВО № 107949 від 18.09.2020 р. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №476 від 05.10.2007р.;докази надіслання додаткового обґрунтування позовних вимог разом із додатками відповідачам у справі.

3) 22.09.2020 через канцелярію суду відповідачем 2 -Теребовлянським районним споживчим товариством,подано відзив на позовну заяву № 60 від 18.09.2020 (вх. №6516 від 22.09.2020), в якому заперечує проти позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та заявленими поза межами строку позовної давності, а тому такими, що не підлягають до задоволення, зокрема з таких підстав:

- спірні правовідносини між сторонами виникли у 2001 році. Позивач ПП «Орфей», вважаючи себе власником частини приміщення по вул. Кн.Василька, 110а, м. Теребовля, упродовж 18 років не звертався з вимогами усунути перешкоди в користуванні або вилучити майно з чужого незаконного володіння та не з`ясовував хто і на якій підставі володіє частиною спірного приміщення;

- як свідчить наявне у матеріалах справи чинне рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. у справі №2-а/1970/3731/12, позивач з 2013 по 2017 роки у судових провадженнях доводив відсутність у нього права власності на будь-яке нерухоме майно, в т.ч. частину будівлі першого поверху по вул. Князя Василька, 110а у м. Теребовля;

- водночас АТ «Райффайзен Банк Аваль» надав суду докази, що він відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, здійснив у ньому реконструкцію, постійно здійснює господарську діяльність, а позивач ніколи не поводив себе як власник, не використовував приміщення у власній діяльності, не здійснював ремонт, не укладав договорів з організаціями, що надають комунальні послуги, не сплачував податків та інших платежів, тощо. Окрім того позивач як юридична особа з 2001 року обслуговувався і мав відкритий рахунок у відділенні АТ «Райффайзен Банк Аваль» м.Теребовля, а тому інформацію щодо права власності банку на спірне приміщення міг отримати раніше;

- відповідач 2 вважає, що посилання у позовній заяві на рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації від 26.03.2019р. про відмову ПП «Орфей» у проведенні державної реєстрації права власності, як на початок перебігу строку позовної давності, є безпідставним, оскільки в рішенні реєстратора відсутнє посилання на додаткову угоду від 20.06.2001р., і, як зазначено в пункті 134 постанови Верховного Суду від 05.08.2020р., рішення реєстратора вказує на відсутність реєстрації речового права, а не на встановлення моменту виникнення права на позов;

- стверджує, що наявність у позивача повного тексту додаткової угоди від 20.06.2001р. (без зазначення дати та джерела її отримання) свідчить про те, що він (позивач) з 2001 року знав, або міг і повинен був знати про її наявність, докази протилежного позивачем не надано суду.

Таким чином, враховуючи що спірні правовідносини по додатковій угоді виникли у 2001 році, а позов про визнання її недійсною подано у 2019 році, відповідач 2 вважає пропущеним строк позовної давності на звернення до суду і заявляє про застосування до позовних вимог ПП «Орфей» позовної давності і наслідками передбаченими ч.4 ст.267 ЦК України.

До відзиву додав докази надсилання копії відзиву іншим сторонам у справі.

4) 23.09.2020 через канцелярію суду відповідачем 1 - АТ “Райффайзен Банк Аваль”, подано відзив на позовну заяву б/н від 14.09.2020 (вх. № 6585 від 23.09.2020), в якому заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та вважає їх необґрунтованими і такими що не підлягають до задоволення, зокрема, з наступних підстав:

- щодо застосування строку позовної давності у даному спорі відповідач 1 вважає, що до всіх вимог заявлених позивачем у даному спорі підлягає застосуванню строк позовної давності з огляду на те, що:

- 05 жовтня 2016 року на адресу Банку надійшов адвокатський запит адвоката Черніцького І.Р.,який діяв на підставі Ордеру Серії А № 140790 від 05.10.2016 виданого згідно договору про надання правової допомоги від 15.09.2006, укладеного з ПП «Орфей» в особі директора Подольського О.М. (далі - Адвокатський запит від 05.10.2016), у якому, серед іншого, зазначалось, що ПП «Орфей» вважає себе власником приміщення площею 150 кв.м. що знаходиться в АДРЕСА_1 , та просить звільнити займане Банком приміщення, за вказаною адресою;

- ОСОБА_1 , який від імені Теребовлянського РайСТ підписав 15.03.2001 Договір купівлі-продажу №2 з ПП «Орфей», з 19.04.2001 року був прийнятий на посаду начальника Теребовлянського відділення АППБ «Аваль», що розміщується у приміщенні в м.Теребовля, вул.Князя Василька. 110 а (в т.ч. і у спірному приміщенні, яке позивач вважає своїм) і звільнений із займаної посади 14.06.2013 року. Саме ОСОБА_2 вчинялись дії від імені Банку направлені на реєстрацію права власності на gриміщення у 2001 року, здійснення реконструкції у 2011 році та реєстрації приміщень, що утворились внаслідок реконструкції. 05 липня 2017 року проведено державну реєстрацію змін керівника ПП «Орфей». Замість ОСОБА_3 (засновника ПП «Орфей») директором ПП «Орфей» зареєстрований ОСОБА_4 . За твердженням відповідача 2 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є пов`язаними особами, яким достеменно відомо про відсутність права власності на Приміщення у ПП «Орфей», оскільки всі зазначені особи є клієнтами АТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- зазначає, що Банк відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, в ньому всі 19 років поспіль розміщено Теребовлянське відділення Банку, вивіска банківської установи присутня з зовнішнього боку будівлі, а відтак позивач, місцезнаходженням якого є м. Теребовля,міг дізнатися про порушення своїх прав, починаючи з 20.06.2001 року - з часу укладення між Банком та відповідачем № 2 додаткової угоди до договору купівлі-продажу частини будівлі №10/07-02/015 від 03.04.2001. Окрім того, зазначає, що будучи клієнтом Банку, Приватне підприємство «Орфей» відвідувало відділення Банку за вказаною адресою. Представництво інтересів та підписання угод про відкриття рахунків ПП «Орфей» (від імені якого діяв ОСОБА_3 ) від імені Банку здійснювалось ОСОБА_2 в приміщенні Теребовлянського відділення Банку в період з 19.04.2001 по 14.06.2013. Так за заявою, підписаною директором ПП «Орфей» - ОСОБА_3 безпосередньо у відділенні Банку, розташованому у приміщенні, яке позивач вважає своєю власністю, ПП «Орфей» 06.04.2004, 14.07.2004. 02.04.2010 відкривались рахунки, та надавались документи пов`язані з ідентифікацією, тощо. Наведене засвідчує про факт обізнаності позивача принаймні з 2004 року щодо належності Банку на праві власності спірного приміщення;

- з метою списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна підприємства,приватне підприємство «Орфей» з 2013 по 2017 рік доводило факт відсутності на праві власності будь-якого майна, в тому числі нерухомого. Вказані обставини встановлені судовими рішеннями, зокрема, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.12 у справі 2-а/1970/3731/12, від 04.03.13 у справі 819/397/13-а та від 06 грудня 2017№819/1951/17. Наведені обставини, на переконання відповідача 1, свідчать про те, що керівнику (власнику) ПП «Орфей» достеменно було відомо про відсутність у підприємства права власності на будь-яке нерухоме майно, в тому числі на частину будівлі у АДРЕСА_1 ;

- щодо заперечень по суті позовних вимог, то відповідач 1 вважає, що станом на 19.03.2001 року позивач не зміг внести готівкою кошти за придбаний об`єкт нерухомості, а тому за відсутності інших належних та допустимих доказів щодо здійснення ним оплати за спірний об`єкт, між сторонами договору № 2 від 15.03.2001 року не могло бути підписано і Акт прийому-передачі приміщення від 19.03.2001 року,відтак ПП «Орфей» не набуло право власності в розмінні ст. 128 Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963 р., що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Тому на дату укладення додаткової угоди від 20.06.2001 року до договору купівлі - продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 року, Теребовлянське районне споживче товариство було законним власником спірної нерухомості і мало усі законні підстави на розпорядження вказаним майном на власний розсуд;

- державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, обов`язковість проведення якої була встановлена Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998. зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839, позивачем не була здійснена. Наведене підтверджується копіями витягів з Книг реєстрації об`єктів нерухомого майна, які отримані банком від Теребовлянського БТІ на адвокатський запит адвоката Семеняки С.В.;

- станом на дату укладення Договору від 03.04.2011 та додаткової угоди Банк не знав, не міг знати,що частина об`єкту нерухомості відчужується особою, яка не має на це відповідних прав або може бути визнана в подальшому такою, що не мала на це відповідних прав. Виходячи з наведених вище норм Цивільного кодексу 1963 року, і норм чинного Цивільного кодексу, Банк є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна;

- стверджує, що рішення № 69 відповідач-3 прийняв у повній відповідності до вимог чинного законодавства на підставі звернення Банку та доданих до нього матеріалів;

- звертає увагу суду, що рішення виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 06.04.2011 року №69 жодним чином не порушує права позивача у даній справі;

- крім того вважає, що в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до Договору купівлі-продажу частини будівлі №10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеної між Банком та Теребовлянським районним споживчим товариством, Приватному підприємству «Орфей» слід відмовити з огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту;

- з дати укладання договору - 15.03.2001, та протягом майже дев`ятнадцяти років, ПП «Орфей» не реалізовувало правомочності, притаманні власнику об`єкта нерухомого майна, оскільки не сплачувало податку на нерухоме майно, не здійснювало балансовий облік належного йому приміщення, не надавало до органів статистики, ДПІ фінансової звітності та балансу як додатку до Податкової декларації з податку на прибуток, не користувалось приміщенням та не укладало жодних договорів, що пов`язані з його експлуатацією (електропостачання, водопостачання, тощо), водночас,АТ «Райффайзен Банк Аваль» (як власником) лише з 2016 року понесено витрат на суму близько 700 тис грн на утримання нерухомого майна за вказаною адресою. Отже, з моменту набуття ним у власність спірного приміщення, позивач ніколи не цікавилось станом цього приміщення, не здійснювало жодних дій щодо належного його утримання.

До відзиву додано копії документів, а саме: положення про Теребовлянське відділення АТ “Райффайзен Банк Аваль”;заяви про відкриття рахунку від 06.04.2004 та від 04.01.2001, а також Розпорядження про відкриття рахунків;адвокатського запиту від 05.10.2016 р.;довіреності № 197/18 від 23.06.2018 р.;свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 000927 від 27.03.2018 р.;докази направлення копії відзиву на позовну заяву сторонам у справі.

5) 01.10.2020 відповідачем 1 подано відзив на додаткові обґрунтування позовних вимог позивача б/н від 29.09.2020 (вх.номер 6825 від 01.10.2020) де зазначив, що доводи позивача не спростовують позиції Банку щодо того, що він (позивач) звернувся до суду із даним позовом поза межами строку позовної давності встановленої законодавством. Окрім того, звертає увагу Суду, що позивачем жодним чином також не спростовано ту обставину, що для списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна підприємства, приватне підприємство «Орфей» з 2013 по 2017 рік доводило відсутність на праві власності будь якого майна, в тому числі нерухомого. Крім того, у даному відзиві відповідач 1 наводить і інші доводи, які були викладені ним у відзиві на позов від 14.09.2020.

6)12.10.2020 через канцелярію суду відповідачем 1 подано заяву б/н від 06.10.2020 в якій просить суд викликати та допитати у якості свідка ОСОБА_5 - голову правління Теребовлянського районного споживчого товариства. До заяви додав докази надсилання її копії іншим учасникам справи.

7) 16.10.2020 через канцелярію суду відповідачем 2 подано заперечення на заяву АТ “Райффайзен Банк Аваль” від 06.10.2020 р. про виклик свідка б/н від 12.10.2020 (вх. № 7325 від 16.10.2020) в якому просить суд відмовити у задоволенні даної заяви. До заперечення додав копію витягу з трудової книжки ОСОБА_5 та докази надсилання його іншим учасникам справи.

Ухвалою від 12.11.2020 у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” б/н від 15.09.2020 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Теребовлянського бюро технічної інвентаризації до участі у справі за №921/384/19 та заяви Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” б/н від 06.10.2020 про виклик свідка (вх.номер 7168 від 12.10.2020) судом відмовлено з підстав, зазначених у названій ухвалі.

Ухвалою суду від 12.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2020 на 11:30 год., з подальшим відкладенням судового засідання востаннє на 21.01.2021.

04.01.2021 АТ "Райффайзен Банк Аваль” подано клопотання 194-1/15 від 30.12.2020 (вх. номер 17 від 04.01.2021) про зупинення провадження у справі №921/384/20 у відповідності до приписів ч. 5 ст. 227 ГПК України. В обґрунтування підстав звернення із відповідною заявою відповідач 1 посилається на те, що Банк звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою про визнання неукладеним договору купівлі-продажу частини приміщення будівлі № 2 від 15.03.2001 року . Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 14.12.2020 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 921/723/20, підготовче засідання призначено на 12 січня 2021 року. І оскільки відповідач 1 вважає, що у справі № 921/723/20 суд має встановити факт укладення чи неукладення спірного договору між ПП «Орфей» та Теребовлянським районним споживчим товариством, яким позивач обґрунтовує свої вимоги до банку у справі №921/384/19, і вказані обставини мають суттєве значення для розгляду справи, встановлюють обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, а відтак просить суд зупинити провадження у справі.

В судовому засіданні, яке відбулося 21.01.2021, представник відповідача 1 підтримала подане клопотання та просила про його задоволення.

Представник позивача та відповідача 2 заперечили проти задоволення такого клопотання.

Розглянувши в судовому засіданні 21.01.2021 подане АТ "Райффайзен Банк Аваль” клопотання №194-1/15 від 30.12.2020 (вх. номер 17 від 04.01.2021) про зупинення провадження у справі №921/384/19, суд відмовив у його задоволені з підстав, викладених у відповідній ухвалі від 21.01.2021.

Представник позивача у судовому засіданні по розгляду спору по суті, яке відбулося 21.01.2021 в режимі відеоконференції, підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, додаткових обґрунтуваннях позовних вимог б/н від 18.09.2020 (вх. № 6506 від 21.09.2020), а також усних поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Представник відповідача 1 - Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”, в дане судове засідання прибув, щодо позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву б/н від 14.09.2020 (вх. № 6585 від 23.09.2020), відзиві на додаткові обґрунтування позовних вимог позивача б/н від 29.09.2020 (вх.номер 6825 від 01.10.2020) та усних поясненнях, наданих судових засіданнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності без поважних на те причин.

Представник відповідача 2 - Теребовлянського районного споживчого товариства, в судовому засіданні, яке відбулося 21.01.2021, щодо позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву № 60 від 18.09.2020 (вх. №6516 від 22.09.2020) та усних поясненнях, наданих судових засіданнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності без поважних на те причин.

В судове засідання 21.01.2021 року представник відповідача 3 – Теребовлянської міської ради, участь якого не визнавалась обов`язковою, не з`явився. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення адресату долучена до матеріалів справи). Своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 42 ГПК України, зокрема, на участь у судових засіданнях та на подачу пояснень, заяв чи клопотань по суті позовних вимог не скористався.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд справи №921/384/19 здійснювався із врахуванням строків карантину, запровадженого в Україні через спалах гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Так Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (з подальшими змінами і доповненнями) з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин, який в подальшому Постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 та від 13.10.2020 за №956, від 09.12.2020 за № 1236 продовжено до 28 лютого2021 р. на всій території України.

При цьому сторони у справі неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи, продовження процесуальних строків як у зв`язку з карантином, так з інших підстав.

Враховуючи зазначене вище, беручи до уваги, що строк розгляду даної справи №921/384/19 припав на період дії карантину, а також враховуючи продовжені законом процесуальні строки розгляду судових справ під час дії карантину, зокрема і їх розгляд по суті, а також продовжені законом права учасників справи, подавати заяви/клопотання про продовження процесуальних строків на подання ними своїх пояснень, заперечень, доказів, тощо, на час дії карантину, судом надано таке право сторонам та витримано усі продовжені строки судового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, судом встановлено таке.

На підставі рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради народних депутатів №301 від 25.11.1997, Теребовлянському РайСТ було видано свідоцтво від 22.11.2000 на право особистої власності на нежилий будинок (частину універмагу) по АДРЕСА_1 , про що Теребовлянським бюро технічної інвентаризації зроблено запис під №301 в реєстровій книзі №1.

Постановою правління Теребовлянського районного споживчого товариства №1“А”/2 від 04.01.2001 “Про продаж приміщення, що знаходиться за адресою м. Теребовля вул. Князя Василька 110 /під банк/” постановлено, зокрема: продати приміщення 1-го поверху бувшого універмагу, що знаходиться за адресою : вул. Кн. Василька, буд. 110-а у м. Теребовля; продаж провести по ціні не нижче залишкової вартості 59280 тис грн, включаючи ПДВ /експертної оцінки/ .

Як стверджує позивач 15.03.2001 між Теребовлянським РайСТ (продавцем) та ПП “Орфей” (покупцем) договору №2 купівлі-продажу частини будівлі, відповідно до п 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м., що знаходиться в м Теребовля по вул. Кн. Василька, 110 а (частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами, який є невід`ємною частиною договору). Копія вказаного договору долучена ПП «Орфей» до матеріалів даної справи.

Відповідно до умов названого договору вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 24280 грн, в т. ч. ПДВ. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт протягом 3,5 місці, не пізніше 1 липня 2001 року. Розрахунки за придбаний об`єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок продавця або внесення грошей в касу (п 2.1, п 2.2, п 2.3 договору відповідно).

Згідно п 3.1 договору продавець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об`єкт.

Відповідно до п 3.2договору покупець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об`єкт по акту прийому-передачі.

У п 3.3, п 3.4 договору сторони обумовили, що кожна сторона зобов`язана виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п 3.5 договору).

Як стверджує позивач, оплата по договору №2 від 15.03.2001 була здійснена в касу продавця.

Матеріали справи містять копію акту прийому передачі від 19.03.2001 до договору купівлі-продажу від 15.03.2001 за №1,відповідно до якого Теребовлянським РайСТ передано Приватному підприємству “Орфей” частину приміщення площею 150 кв м за адресою вул. Кн. Василька, 110 а у м.Теребовля.

11.06.2001 Теребовлянським БТІ на замовлення ПП “Орфей” було виготовлено Технічний паспорт за реєстровим номером 299 на частину приміщення площею 180,6 кв м за вищевказаною адресою. У характеристиці даного об`єкту зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу складає 24286 грн.

На підставі договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001 Теребовлянським БТІ 14.06.2000 видано позивачу Реєстраційне посвідчення №299 на частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110 а у м. Теребовля.

03.04.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством (продавцем) та Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль”, в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ “Аваль” (код 21139067) (покупцем) укладено договір №10/07-02/015,відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м., що знаходиться в м. Теребовля по вул. Кн. Василька, 110-а (частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами).

Вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 35000 грн, в т ч ПДВ. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт протягом 45 календарних днів з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об`єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок продавця (п 2.1, п 2.2, п 2.3 правочину відповідно).

Згідно п 3.1 договору продавець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об`єкт.

Відповідно до п 3.2 правочину покупець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об`єкт по акту прийому-передачі.

Право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п 3.5 правочину).

Згідно п 5.1 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами по договору.

Зміни умов договору або внесення доповнень до нього можливі за згодою сторін. Усі зміни та доповнення до договору здійснюються тільки у письмовій формі (п 5.3, п 5.4 правочину).

По акту прийому-передачі від 04.05.2001 до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 за №10/07-02/015, Теребовлянським РайСТ передано Акціонерному поштово-пенсійному банку “Аваль” частину приміщення площею 150 кв. м. за адресою:вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля.

14.06.2000 Теребовлянським БТІ видано банку Реєстраційне посвідчення №299, на частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110 а у м. Теребовля, на підставі договору купівлі-продажу №10/07-02/015 від 03.04.2001, оплата за придбане на підставі договору майно підтверджується наявною у матеріалах справи копією накладної №18 від 04.05.2001, виданою банку “Аваль” Теребовлянським РайСТ на суму 35000 грн, щодо приміщення 150 кв. м. по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля.

Як уже зазначалось судами при первісному розгляді даного спору, факт укладення між Теребовлянським районним споживчим товариством та Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” договору №10/07-02/015 від 03.04.2001 позивачем не заперечується та не оспорюється у даній справі.

20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ (продавцем) та Тернопільською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” (покупцем) додаткової угоди до договору №10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001, якою пункти 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 договору №10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001 вкладено в наступній редакції, зокрема:

“ 1.1. Продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити приміщення, вказані у додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору, загальною площею 320,3 м кв, що розташовані на першому поверсі в будинку № 110а по вул Князя Василька в м Теребовлі Тернопільської області”;

“ 2.1. Вартість приміщень (згідно додатку № 1), які продаються, становить 60000, в тому числі податок на додану вартість”;

“ 2.2. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт в строк по 21.06.2001 включно”.

Відповідно до п 2, п 3 додаткової угоди вона є невід`ємною частиною договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання продавцем і покупцем.

Також 20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ та Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” складено акт прийому-передачі, відповідно до п. 1 якого на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі № 10/07- 02/015 від 03.04.2001 продавець передає, а покупець приймає приміщення загальною площею 320,3 кв. м., що розташовані на першому поверсі будинку № 110-а по вул. Кн. Василька в м. Теребовля Тернопільської області.

Матеріали справи свідчать, що на підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 і додаткової угоди від 20.06.2001 до нього Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано Акціонерному поштово-пенсійному банку “Аваль” Реєстраційне посвідчення№301 на об`єкт нерухомого майна за адресою вул.Кн. Василька, 110а у м. Теребовля.

18.01.2011 Теребовлянським БТІ на замовлення Тернопільської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” виготовлено Технічний паспорт на приміщення (інвентарний номер 2666) площею 320,9 кв. м., яке знаходиться у м Теребовля по вул.Кн. Василька, 110 а.

Відповідно до поданої до матеріалів справи копії Статуту Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” ідентифікаційний код 14305909 (в новій редакції), затвердженої протоколом загальних зборів акціонерів №Зб-59 від 24.04.2019 та погодженої Національним банком України 27.05.2019, також Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, сформований судом станом на 25.06.2019 за запитом №1005481256 щодо юридичної особи Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”, Акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” є правонаступником Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”.

Крім того, матеріали справи містять виготовлений у 2008 році Спільним підприємством комплексного проектування “Тернопількооппроект” для банку Робочий проект по реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення “Райффайзен Банк Аваль” в м. Теребовля по вул.Кн. Василька, 110-а, з зазначеною робочою площею 304,12 кв. м., до якого додані вихідні дані та робочі креслення, виконані техніком Шубалим у січні 2011 року План будови під літерою “А” по вул.Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля та виконаний тим же Шубалим 25.01.2011 Журнал обмірів та розрахунку площ приміщень №110-а щодо приміщення загальною площею 320,9 кв. м. із зазначенням у ньому про окремі площі приміщень 92,6 кв. м. та 228,3 кв. м. за вказаною адресою.

Виконавчий комітет Теребовлянської міської ради рішенням №48 від 22.02.2011 присвоїв окремі вуличні адреси приміщенням, в яких знаходиться ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, розмежувавши їх на два окремі приміщення, а саме: приміщення №1 площею 228,3 кв. м. та приміщення №2 площею 92,6 кв. м., що знаходяться в м. Теребовля по вул. Кн. Василька, 110 “а” та належить Тернопільській обласній дирекції «Райффайзен Банк Аваль».

06.04.2011 виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради прийнято рішення № 69 “Про переоформлення права власності на нежитлове приміщення ”, яким вирішено: « 1. Присвоїти вуличну адресу офісному приміщенні, що знаходиться в м.Теребовлі по вул. Січових Стрільців, 28 „б” приміщення №2; 2. Переоформити право власності на офісне приміщення, що знаходиться в м Теребовлі по вул. Січових Стрільців, 28 „б” приміщення №2 за ОСОБА_6 ; 3. Переоформити право власності на приміщення №1, загальною площею 228,3 м.кв., що знаходиться в м.Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 „а” за Публічним Акціонерним Товариством „Райффайзен Банк Аваль”; 4. Переоформити право власності на приміщення №2, загальною площею 92,6 м.кв., що знаходиться в м.Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 „а” за Публічним Акціонерним Товариством „Райффайзен Банк Аваль”; 5. Виконавчому комітету міської ради видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно; 6.Теребовлянському БТІ зареєструвати свідоцтво про право власності на нерухоме майно».

Згідно із поданими Теребовлянською міською радою супровідним листом №1654/02-48 від 31.07.2019 документами слід дійти висновку, що підставою прийняття оскаржуваного рішення були:

- заява від 23.03.2011 ОСОБА_6 про переоформлення права власності на офісні приміщення, що знаходяться по АДРЕСА_2 ;

- Технічний паспорт на приміщення офісу (інвентарний номер 3470) на офісне приміщення по АДРЕСА_2 , виготовлений 22.03.2011 Теребовлянським БТІ на замовлення ОСОБА_7 ;

- договір купівлі - продажу від 02.03.2009, укладений між ОСОБА_8 (продавцем) та ОСОБА_6 (покупцем) щодо нежилого приміщення (магазину промислових товарів) загальною площею 104,4 кв м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області Мєшковою Н.Ф. за №579;

- витяг №23214890 від 06.07.2009 Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про реєстрацію за Чорняком М.П. права власності на нежиле приміщення (магазин промислових та продовольчих товарів) по АДРЕСА_2 ;

- звернення №20 за березень 2011 року Теребовлянського відділення Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”, адресоване голові Теребовлянської міської ради Поперечному С.І., з проханням надати дозвіл на переоформлення права власності за банком на приміщення №1 площею 228,3 кв. м. та приміщення №2 площею 92,6 кв м, що знаходяться по АДРЕСА_1 ;

- Технічний паспорт Теребовлянського БТІ під реєстровим номером 299, складений у червні 2001 року, виготовлений на замовлення АППБ “Аваль” на частину приміщення по АДРЕСА_1 площею 139,7 кв. м. У характеристиці даного об`єкту зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу становить 35000 грн.;

- Реєстраційне посвідчення №301 від 11.10.2001 Теребовлянського БТІ, видане Акціонерному поштово-пенсійному банку “Аваль” на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2001 №10/07-02/015 і додаткової угоди до даного договору від 20.06.2001, на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

06.04.2011 на підставі рішення №69 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 видано Публічному акціонерному товариству “Райффайзен Банк Аваль” Свідоцтво серії САЕ№ 011273 про право приватної власності на нежитлове приміщення 1, загальною площею 228, 3 кв.м. та Свідоцтво серії САЕ №011275 про право приватної власності на нежитлове приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Право власності на вищезазначені приміщення було зареєстровано, що підтверджується витягами з Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав №29845945 та №29849693 від 04.05.2011, згідно яких внесено записи під номерами 514 та 515 відповідно.

01.03.2012 Теребовлянським БТІ виготовлено на замовлення власника - Публічного акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” технічні паспорти на нежилі приміщення №1 площею 228,3 кв. м. (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 514) та приміщення №2 площею 92,6 кв.м. (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 515).

Проте, в противагу наведеному, у виданій 25.10.2017 Головою правління Теребовлянського РайСТ Мисліцькою Г.І. довідці під № 216 зазначено, що частина приміщення в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 “а” площею 150 кв.м. продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об`єкт проведені, заборгованості немає.

Крім цього, у адресованому Постійно діючій комісії з питань житлово-комунального господарства, архітектури та транспорту при Теребовлянській міській раді листі № 95 від 16.05.2018 Голова правління Теребовлянського РайСТ Мисліцька Г.І. повідомила, що Теребовлянським РайСТ в 2001 році було продано приміщення першого поверху універмагу по вул. Князя Василька, 110-а двом юридичним особам, а саме: ПП "Орфей" 150 м.кв. вартістю 24 280 грн, на підставі Договору № 2 від 15.03.2001 та ТОД АППБ "Аваль" 150 м.кв. вартістю 35 000 грн, на підставі договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001. Після оплати коштів дані об`єкти на підставі актів приймання - передачі були передані у власність даним юридичним особам. При цьому зазначено, що додаткова угода до договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 у Теребовлянському РайСТ по документах не обліковується.

Також рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 131 від 22.05.2018 присвоєно поштову адресу частині приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, а саме: приміщенню № 4 "м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а приміщення № 4, яке належить ПП "Орфей".

05.03.2019 ПП “Орфей” звернулось до державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області із заявою про внесення відомостей до Реєстру речових прав на нерухоме майно на частину будівлі згідно договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001.

У відповідь на звернення, рішенням № 46153172 від 26.03.2019 державним реєстратором було прийнято відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі ст. 24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, оскільки наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; подані документи не дали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; згідно отриманої інформації Теребовлянського БТІ від 14.03.2019 за №49 право власності на заявлену частину приміщення по вул. Кн. Василька, буд.110-а за заявником не зареєстровано; по пошуках відомостей за адресою в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вже містяться актуальні дані про реєстрацію приміщень 1,2,3 за даною адресою.

Згідно Інформаційних довідок №161567619 та №161569548 від 29.03.2019 з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 04.05.2011 було здійснено державну реєстрацію права власності за ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” на приміщення 1, площею 228,3 кв.м. по вул. Кн. Василька, буд.110-а.

Крім цього, згідно інформації про об`єкти нерухомого майна за ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” на праві приватної власності 24.10.2016 під номерами 17107701 та 17106458 зареєстровані відповідно приміщення 1, загальною площею 228,3 кв.м. та приміщення 2, загальною площею 92,6 кв. м., які знаходяться по вул. Кн. Василька, буд.110-а.

Посилаючись на порушення свої прав, як власника нерухомого майна, ПП “Орфей” звернулось з даним позовом до суду.

Дослідивши норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 05.08.2020 по даній справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої такими є, зокрема: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку та на підставах, що не заборонені законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно приписів ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Таким чином, як правильно і вважали суди, до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР 1963 року, в чинній на момент їх виникнення редакції від 08.10.1999 (надалі – ЦК УРСР 1963 року).

Частинами 1 та 2 ст. 4 ЦК УРСР 1963 року визначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Угодами є дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори) (ч. 1, ч. 2 ст. 41 ЦК УРСР 1963 року). Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній) ( 1 ст. 42 ЦК УРСР 1963 року )

Відповідно до приписів ст. 86 ЦК УРСР 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Матеріали справи свідчать, що відповідачу 2 - Теребовлянському районному споживчому товариству, на підставі Свідоцтва від 22.11.2000 на праві особистої власності належав будинок (частина універмагу) по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.

За договором (угодою) купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 224 ЦК УРСР 1963 року).

Стаття 151 ЦК УРСР 1963 року визначала, що в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

15.03.2001 між ПП "Орфей" та Теребовлянським РайСТ у письмовій формі укладено Договір купівлі-продажу № 2 частини приміщення площею 150 кв.м. по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля.

У п. 2.1 Договору № 2 сторони дійшли згоди про те, що вартість частини приміщення складає 24 280 грн. Право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 Договору № 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зібрані у справі докази свідчать, що між сторонами Договору № 2 від 19.03.2001 було оформлено акт прийому-передачі вищевказаної частини приміщення, з огляду на що, враховуючи зміст умов п. 3.1, п. 3.2 Договору № 2, які передбачали передачу об`єкту купівлі-продажу у триденний термін лише після повної його оплати, а також зважаючи на приписи ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, суд дійшов висновку про те, що Теребовлянським РайСТ за фактом виконання укладеного Договору № 2, по акту приймання-передачі від 19.03.2001, підписаному сторонами без заперечень, передано у власність ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.

Стаття 232 ЦК УРСР 1963 року передбачала, що якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків. Також у п. 3.3, п. 3.4, п. 4.1, п. 4.2, п. 4.3 Договору № 2 сторонами було обумовлено відповідальність за порушення ними умов цього договору, зокрема в частині обов`язку по оплаті за об`єкт купівлі-продажу та щодо передачі покупцю придбаного об`єкту. За невиконання вказаних умов договору продавець та покупець передбачили матеріальну відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Водночас сторонами не подано, а судом не здобуто жодних доказів існування спорів між продавцем та покупцем з приводу неналежного виконання ними умов Договору № 2, а саме і в частині несплати за об`єкт купівлі-продажу та не передачі його у власність покупця.

Крім того, про оплату позивачем визначеної договором ціни додатково свідчать довідка продавця (Теребовлянського РайСТ) № 216 від 25.10.2017 та його лист № 95 від 16.05.2018. І хоча вказані документи не є первинними в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", проте такі документи, в розумінні статті 73 ГПК України є доказами, що оцінюються судом в сукупності з іншими відповідно до положень статті 86 цього ж Кодексу.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні регулювався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839) (надалі - Інструкція №121, втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002).

Відповідно до п 1.6 Інструкції №121 державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Згідно п 1.9 Інструкції №121 до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема: житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

У п 1.8 Інструкції №121 передбачено, що державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти.

У матеріалах справи наявною є копія виготовленого 11.06.2001 на замовлення позивача Теребовлянським БТІ Технічного паспорта на частину приміщення першого поверху будівлі загальною площею 180,6 кв.м. за адресою вул.Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, з інформацією про вартість майна – 24286 грн.

Додаток №1 до Інструкції №121 визначає перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна. До них належать, зокрема договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п 10 додатку №1).

Згідно п 2.1 Інструкції№121 реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа.

На підставі правовстановлюючого документу – договору купівлі – продажу №2 від 15.03.2001 Теребовлянським бюро технічної інвентаризації видано Приватному підприємству “Орфей” Реєстраційне посвідчення №299 на домоволодіння – частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, датоване при цьому 14.06.2000.

Таким чином Теребовлянським БТІ було зареєстровано права власності позивача на придбаний по договору №2 об`єкт – частину приміщення площею 150 кв. м. по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, в розумінні умов розділу 2 Інструкції №121, в розумінні умов розділу 2 Інструкції № 121.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК УРСР 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до вказаних норм 19.03.2001 Теребовлянське районне споживче товариство перестало бути власником частини приміщення площею 150 кв.м. за адресою вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля, і відповідно втратило право на розпорядження цим майном.

При цьому судом враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 05.08.2020 у даній справі про обов`язковість застосування при оцінці позовних вимог позивача того факту, що саме він (позивач) є власником спірного приміщення на підставі Договору купівлі-продажу № 2, тобто правочину, який згідно із загальним положенням, закріпленим у статті 204 ЦК України, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція дійсності правочину).

В той же час, на підставі договору купівлі - продажу №10/07-02/015 від 03.04.2001, 14.06.2000 Акціонерному поштово-пенсійному банку “Аваль” Теребовлянським БТІ також було видано Реєстраційне посвідчення під тим самим №299 на іншу частину приміщення площею 150 кв м за тією ж адресою.

На підставі договору №10/07-02/015, по акту приймання-передачі від 04.05.2001 Теребовлянським РайСТ передано АППБ “Аваль” частину приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул.Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля.

Теребовлянським БТІ у червні 2011 року на замовлення АППБ “Аваль” виготовлено Технічний паспорт під реєстровим №299 на решту частини приміщення за адресоювул.Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, із зазначенням площі 139,7 кв м.

Приватним підприємством “Орфей” не заперечується факт укладення між Теребовлянським РайСТ та АППБ “Аваль” договору №10/07-02/015 та переходу у власність останнього іншої частини приміщення площею 150 кв. м. по вул.Кн. Василька, 110-а у м Теребовля.

Проте 20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ та АППБ "Аваль" укладено оскаржувану Додаткову угоду до договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001, з якої вбачається що сторонами внесено зміни до договору № 10/07-02/015, зокрема в частині площі об`єкту купівлі-продажу. Замість зазначеного у договорі № 10/07-02/015 від 03.04.2001 об`єкту купівлі-продажу площею 150 кв.м., як частини приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля, вказано об`єкт купівлі-продажу - приміщення площею 320,3 кв.м. за цією адресою. З посиланням на них Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано банку інше Реєстраційне посвідчення № 301 вже на цілий об`єкт нерухомого майна площею 320,3 кв.м. за цією адресою.

Наведене свідчить, що відповідачем - 2 - Теребовлянське РайСТпродано частину об`єкта, яка вже перейшла у власність позивача на підставі договору №2 від 15.03.2001 і таке право вже було зареєстровано за новим власником, а отже Додаткова угода до договору №10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001, укладена 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль", на момент її укладення не відповідала вимогам закону, а саме статтям 94, 128, 225 ЦК УРСР 1963 року.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Зважаючи на наведене, позовна вимога Приватного підприємства "Орфей" про визнання недійсною Додаткової угоди від 20.06.2001 до договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеної між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль" (правонаступником якого являється Акціонерне товариство “Райффайзен банк Аваль”) є обґрунтовано заявленою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції від 12.03.2011, чинній станом на момент прийняття спірного рішення), окрім ст. 26, яка передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад та ст. 30, яка передбачає повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, ст. 40 передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Так рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №69 від 06.04.2011, а саме пунктами 3, 4 переоформлено за Публічним Акціонерним Товариством „Райффайзен Банк Аваль” право власності на приміщення №1, загальною площею 228,3 м.кв. та приміщення №2, загальною площею 92,6 м.кв., що знаходяться в м.Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 „а”. В пунктах 5 та 6 вказаного рішення зазначено про видачу Виконавчим комітетом міської ради свідоцтва про право власності на нерухоме майно та їх реєстрацію Теребовлянським БТІ.

Зібрані у справі докази свідчать, що оскаржуване в частині спірних пунктів рішення було прийняте на підставі: звернення №20 за березень 2011 року Теребовлянського відділення ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” з проханням про переоформлення права власності за банком на приміщення №1 площею 228,3 кв. м. та приміщення №2 площею 92,6 кв. м., за адресою вул. Князя Василька, 110 „а”, м. Теребовля; виготовленого у червні 2001 року Технічного паспорту на частину приміщення площею лише 139,7 кв.м. за вказаною адресою; Реєстраційного посвідчення №301 від 11.10.2001.

Пунктом 6 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України18.02.2002 за № 157/6445, втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012) (в редакції від 01.10.2010 - чинній станом на момент прийняття спірного рішення) (надалі - Тимчасове положення) рекомендовано органам місцевого самоврядування проводити видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна на спеціальних бланках, зразок та опис яких затверджується Міністерством юстиції України.

Відповідно до п. 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно, зокрема органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об`єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об`єктами складну річ; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення.

До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням (п. 8.2 Тимчасового положення).

Вищевказаний пункт відсилає до загального порядку подання документів для проведення державної реєстрації прав, закріпленого у розділі ІІ Тимчасового положення.

Згідно п. 2.1. розділу ІІ Тимчасового положення для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

У п. 2.2. розділу ІІ Тимчасового положення вказано, що заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Додаток № 2 до Тимчасового положення передбачав перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, зокрема договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, в т ч купівлі-продажу, предметом якого є нерухоме майно.

Таким чином, підставою для прийняття спірних пунктів рішення № 69 від 06.04.2011, в розумінні п 8.2 Тимчасового положення, був виготовлений для АППБ "Аваль" Теребовлянським БТІ Технічний паспорт за червень 2001 року на приміщення меншою площею - 139,7 кв.м, ніж загальна площа приміщень, на яку цим рішенням за банком переоформлено право власності та видано свідоцтва про право власності.

Про відсутність станом на 06.04.2011 окремих технічних документацій на приміщення № 1 та № 2 свідчить і те, що Технічні паспорти на приміщення № 1 площею 228,3 кв.м. та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м., виготовлені БТІ значно пізніше, а саме 01.03.2012.

Крім того, оскаржуване рішення виконавчого комітету було прийняте, а Реєстраційне посвідчення № 301 від 11.10.2001 видане, в тому числі, на підставі Додаткової угоди від 20.06.2001 до договору № 10/07-02/015, дійсність якої є предметом спору у даній справі.

З огляду на викладене суд дійшов в висновку, що оскаржувані пункти рішення № 69 від 06.04.2011 прийнято Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради з недотриманням Закону, зокрема п. 8.2 Тимчасового положення.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 ЦК України).

І так як на підставі пунктів 3, 4, 5, 6 рішення № 69 від 06.04.2011 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 були видані Банку Свідоцтва серії САЕ № 011273 та САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлові приміщення 1 площею 228, 3 кв.м. та приміщення 2 площею 92,6 кв.м., за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, а Теребовлянським БТІ проведено державну реєстрацію такого права на вказані приміщення, про що внесено записи під номерами 514 та 515 у книзі записів № 2, відповідно суд дійшов висновку, наведеними діями порушено права позивача, як власника частини приміщення площею 150 кв.м. за цією ж адресою, а відтак позов в цій частині є обґрунтовано заявленим.

Оскільки рішення про визнання права власності є неправомірним, то й документи, якими оформлюється відповідне право є недійсними також. Правовстановлюючим документом у цьому випадку є недійсне рішення (пункти 3, 4, 5, 6) № 69 від 06.04.2011, на підставі якого видані 04.05.2011 відповідні Свідоцтва серії САЕ № 011273 та САЕ №011275 Теребовлянською міською радою, а тому позовні вимоги про визнання незаконними та скасування названих свідоцтв також є обґрунтовано заявленими.

Згідно п. 1.2 Тимчасового положення ( в редакції чинній на момент здійснення такої реєстрації) державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об`єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Зміст п 1.3 Тимчасового положення передбачав, що державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п 3.10 Тимчасового положення одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ вносить записи до відповідного розділу Реєстру прав. На кожний об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратор БТІ одночасно з внесенням запису до відповідного розділу Реєстру прав присвоює реєстраційний номер такому об`єкту, який залишається незмінним протягом усього часу його існування. У разі переходу права власності та інших речових прав на об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або зміни в його описі реєстраційний номер такого об`єкта залишається незмінним.

Після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа (п 3.11 Тимчасового положення).

Пункт 6 рішення № 69 від 06.04.2011 слугував підставою для проведення Теребовлянським БТІ 04.05.2011 державної реєстрації права власності за банком на приміщення №1 та №2 у книзі записів №2 під №514 та 515.

В подальшому, 24.10.2016 до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно під номерами записів 17107701 та 17106458 внесено записи про право власності банку на окремі приміщення №1 площею 228,3 кв. м. та приміщення №2 площею 92,6 кв. м. за адресою вул.Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з огляду на встановлену судом незаконність окремих пунктів рішення № 69 від 06.04.2011, які стали підставою для внесення відповідних записів про державну реєстрацію права власності, обґрунтованими і підставно заявленими є позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на приміщення 1 площею 228,3 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області за №17107701, а також на приміщення 2 площею 92,6 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області за №17106458.

Водночас, у даній справі відповідачами 1 та 2 заявлено (шляхом подання письмових заяв) про застосування позовної давності, з посиланням на те, що позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені з огляду на сплив строку позовної давності за цими вимогами.

Так, в обґрунтування підстав пропуску позивачем без поважних причин строку позовної давності відповідачі 1 та 2 посилаються, серед іншого, на те, що:

- спірні правовідносини між сторонами виникли у 2001 році, однак позивач - ПП «Орфей», вважаючи себе власником частини приміщення по вул. Кн.Василька, 110а, м. Теребовля, упродовж тривалого часу - 18 років, не звертався з вимогами усунути перешкоди в користуванні або вилучити майно з чужого незаконного володіння та не з`ясовував хто і на якій підставі володіє частиною спірного приміщення;

- як свідчить наявне у матеріалах справи чинне рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. у справі №2-а/1970/3731/12, позивач з 2013 по 2017 роки у судових провадженнях доводив відсутність у нього права власності на будь-яке нерухоме майно, в т.ч. частину будівлі першого поверху по вул. Князя Василька, 110а у м. Теребовля;

- в матеріалах справи наявні докази, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, здійснив у ньому реконструкцію, постійно здійснює господарську діяльність, тоді ж як позивач ніколи не поводив себе як власник, не використовував приміщення у власній діяльності, не здійснював ремонт, не укладав договорів з організаціями, що надають комунальні послуги, не сплачував податків та інших платежів, тощо. Окрім того позивач як юридична особа з 2001року обслуговувався і мав відкритий рахунок у відділенні АТ «Райффайзен Банк Аваль» м.Теребовля, а тому інформацію щодо права власності банку на спірне приміщення міг отримати раніше;

- з метою списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна підприємства, приватне підприємство «Орфей» з 2013 по 2017 рік доводило факт відсутності на праві власності будь-якого майна, в тому числі нерухомого. Вказані обставини встановлені судовими рішеннями, зокрема, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 у справі 2-а/1970/3731/12, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 у справі 819/397/13-а та Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 №819/1951/17.

Позивач ніяких причин пропуску позовної давності не наводить, зазначаючи, що його звернення з даним позовом до суду мало місце після звернення до державного реєстратора Заліщицької РДА, з метою внесення відомостей про своє право власності на приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля до реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки саме в результаті цього звернення, внаслідок отримання відмови у державній реєстрації на підставі рішення реєстратора №46153172 від 26.03.2019, він дізнався, що речове право власності на дане майно вже зареєстроване за банком. Таким чином, на думку позивача, він дізнався про порушення його прав як власника частини приміщення за вказаною адресою лише 26.03.2019 і позовна давність на звернення з позовом до суду ним не пропущена. Крім того, позивач зазначає, що додатковим свідченням того, що він до вказаної дати був переконаний про перебування у його власності вказаного спірного нерухомого майна, є прийняте виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради рішення № 131 від 22.05.2018, яким за заявою ПП "Орфей" приміщенню № 4, за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля присвоєно поштову адресу.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від у цій справі від 05.08.2020 вказав суду, серед іншого, на необхідність оцінки доводів та доказів в підтвердження цих доводів Банку та РайСТ про те, що Банк абсолютно відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, провів там реконструкцію, здійснював і здійснює власну господарську діяльність, а Позивач, який про це не міг не знати, навпаки, ніколи не поводив себе як власник: не укладав договори з організаціями, що надають комунальні послуги, не використовував приміщення у власній діяльності, не здійснював ремонт, не сплачував податки чи інші платежі і більше, для списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна підприємства з 2013 по 2017 роки у судових провадженнях доводив відсутність у нього права власності на будь-яке нерухоме майно. Крім того, Верховний Суд зазначив про необхідність встановити момент, з якого у позивача була реальна можливість дізнатися про порушене право, дослідити обставини чи знало або могло знати про порушення своїх прав ПП "Орфей, зазначивши при цьому, що право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила), а не з дня, коли особа дізналася про відсутність реєстрації речового права.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 05.08.2020, детально вивчивши обставини спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

З`ясовуючи початок перебігу строку позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, з метою визначення правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України суд зважає на таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У справі Dacia S.R.L. проти Молдови від 18 березня 2008 року (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Так, згідно пунктів 6, 7 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред`явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

З огляду на викладене, враховуючи, що оспорюваний правочин - додаткову угоду до договору купівлі – продажу №10/07-02/015 від 03.04.2001 укладено 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ “Аваль”, суд констатує, що право на пред`явлення позову у даній справі з огляду на встановлений факт набуття позивачем у власність на підставі договору №2 від 15.03.2001 частини нерухомого майна, незаконно відчуженого за оспорюваним правочином, виникло у ПП "Орфей" саме з 20.06.2001, а відтак у даній справі слід застосовувати правила про позовну давність врегульовану приписами ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР 1963 року).

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК УРСР 1963 року).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна (могла) була дізнатися про це порушення/особу, яка порушила) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися"/"повинен довідатися", що містяться в статті 76 ЦК УРСР 1963 року, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 6 ЦК України 1963 року), за якою особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

З огляду на викладене, судом критично оцінюються посилання позивача на те, що про своє порушене право власника він дізнався лише з 26.03.2019 - дати прийняття державним реєстратором Заліщицького РДА рішення про відмову у державній реєстрації права власності на приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля №46153172.

Натомість, суд враховує, що ПП «Орфей» знав і повинен був дізнатись про порушення свого права власності значно раніше, аніж зазначено ним у позовній заяві та додаткових обґрунтуваннях позовних вимог, оскільки:

- Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі - ЦК). Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом. Через категорії "межі здійснення суб`єктивних цивільних прав" та "обмеження здійснення суб`єктивних цивільних прав" у законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав.

Так, у положенні статті 13 Конституції України зазначено, що власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України – власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, на противагу правам власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном існує і зустрічний обов`язок по його утриманню (тягар утримання майна).

В процесі розгляду даної справи позивачем не подано, а судом не здобуто жодних доказів використання спірного приміщення у власній господарській діяльності ПП «Орфей», як і доказів понесення витрат на його утримання, як то: оплата житлово-комунальних послуг, здійснення поточного чи капітального ремонту, сплати податків чи інших обов`язкових платежів тощо. Більше того, задля списання заборгованості по орендній платі за землю та зняття арешту з майна підприємства з 2013 по 2017 роки у судових провадженнях позивач доводив обставини відсутності у нього права власності на будь-яке нерухоме майно.

Крім того, як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням юридичної особи - ПП «Орфей» (код ЄРПОУ 31092327) зазначено «місто Теребовля, вул. Грушевського, буд. 3», що в свою чергу підтверджує ту обставину, що позивач як власник частини приміщення у центральній частині міста Теребовля , за період з 20.06.2001 року - дати укладення між Банком та відповідачем № 2 додаткової угоди до договору купівлі-продажу частини будівлі №10/07-02/015 від 03.04.2001 і до дати відмови йому у державній реєстрації цього права (близько 18 років) міг знати і більше того зобов`язаний був знати про розміщення банківської установи у належній йому на праві власності частині приміщення з огляду на зазначені вище обов`язки власника цікавитись та утримувати своє майно.

Водночас матеріали справи містять докази того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» відкрито з 2001 року володіє приміщенням за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, здійснив у ньому реконструкцію, постійно здійснює господарську діяльність, про що також не заперечував представник позивача. При цьому з 2001 року згідно наданої Банком інформації підприємство позивача обслуговувалося і мало відкритий рахунок у відділенні АТ «Райффайзен Банк Аваль» м.Теребовля, а тому інформацію щодо порушення його права власності на спірне приміщення очевидно міг отримати раніше.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції НБУ № 492 від 12.11.2003 "Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів" Особи, які мають право першого та другого підписів, особисто подають до банку документи, які передбачені цією Інструкцією для відкриття поточних і вкладних (депозитних) рахунків юридичних осіб і відокремлених підрозділів. Ці особи мають пред`явити уповноваженому працівнику банку паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково мають пред`явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків. Уповноважений працівник банку ідентифікує цих осіб та підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням відповідних документів у порядку, установленому пунктом 2.3 цієї Інструкції.

Так у матеріалах справи наявними є заяви керівника ПП «Орфей» 04.01.2001, 06.04.2004, 07.04.2010 на відкриття/закриття рахунків. Відповідні заяви підписані директором ПП "Орфей" Подольським О.М. та головним бухгалтером Сенкович Н.П., а також засвідчені відтиском печатки підприємства.

І оскільки реконструкція існуючих приміщень Теребовлянського відділення “Райффайзен Банк Аваль” в м. Теребовля по вул. Кн. Василька, 110-а, з зазначеною робочою площею 304,12 кв. м. була проведена у 2008 (Робочий проект по реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення “Райффайзен Банк Аваль” в м. Теребовля по вул.Кн. Василька, 110-а міститься у матеріалах справи), а відтак слід дійти висновку, що позивач, як постійний клієнт Банку, не міг не знати, принаймні з 2008 року, про використання останнім спірного приміщення у власній господарській діяльності без згоди підприємства як власника.

Більше того, відповідачем 1 до відзиву долучено копію адвокатського запиту датованого 05.10.2016, (надійшов на адресу Банку 05.10.2016 та зареєстрований за вхідним номером 7935) адвоката Черніцького І.Р., який діяв на підставі Ордеру Серії А № 140790 від 05.10.2016 виданого згідно договору про надання правової допомоги від 15.09.2006, укладеного з ПП «Орфей» в особі директора Подольського О.М. (далі - Адвокатський запит від 05.10.2016), у якому, серед іншого, зазначалось, що ПП «Орфей» вважає себе власником приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться в м. Теребовлі вул. Князя Василька, 110-а, та просить звільнити займане Банком приміщення за вказаною адресою.

Також факт звернення позивача до Теребовлянської міської ради задля вирішення питання присвоєння адреси, у відповідь на яке виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради прийнято рішення № 131 від 22.05.2018, яким за заявою ПП "Орфей" приміщенню № 4, за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля присвоєно поштову адресу, дає підстави вважати, що позивач цікавився власним об`єктом нерухомого майна і за бажання міг дізнатись про обставини його використання іншою юридичною особою.

При цьому слід зазначити, що позивачем не подавались суду будь – які докази того, що Підприємство припиняло/зупиняло свою господарську діяльність у досліджуваний період, або ж здійснювало її у іншому населеному пункті, або ж іншим чином доводилась наявність обставин, що унеможливлювали б доступ до спірного приміщення.

Із наведеного в сукупності суд констатує, що у позивача була можливість, більше того обов`язок, дізнатися про порушення його прав відповідачем 1 - АТ «Райффайзен Банк Аваль» у справі щонайменше з 2008 року, однак, з відповідним позовом до суду ПП «Орфей» звернулося лише у 21.06.2019 року, тобто з пропуском встановлено статтею 71 ЦК УРСР 1963 року трьохрічного строку позовної давності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтями 78, 79 Кодексу передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені у справі обставини, суд визнає більш вірогідними надані відповідачами 1 та 2 докази на підтвердження обставин пропуску позивачем позовної давності, аніж докази, надані позивачем на підтвердження зворотного.

Враховуючи викладене в сукупності, приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, встановлені судом порушення прав позивача як власника приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, а також заяву відповідачів про сплив позовної давності, суд дійшов висновку, що позивачем заявлено позовні вимоги з пропуском позовної давності, що з урахуванням положень статті 80 ЦК УРСР 1963 року є підставою для відмови в позові.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 73-75, 86, 129, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 02.02.2021року.

Суддя Н.М. Бурда