Рішення № 94552094, 20.01.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2021 справа №914/530/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до відповідача: Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація»

про: стягнення 3986732,50грн. та зобов`язання повернути об`єкт оренди,

Представники

позивача: Кизик І.А.;

відповідача: Курець Ю.П.,

ВСТАНОВИВ:

02.03.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» про стягнення 3986732,50грн. та зобов`язання повернути об`єкт оренди.

10.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою ухвалив позовну заяву Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» про стягнення 3986732,50грн. та зобов`язання повернути об`єкт оренди – залишити без руху; надати Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

19.03.2020р. позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків поданого позову, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13154/20.

24.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 29.04.2020р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Враховуючи те, що призначене на 29.04.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, 04.05.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив підготовче засідання призначити на 20.05.2020р.

У підготовчі засідання 20.05.2020р., 10.06.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаних підготовчих засіданнях не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час місце проведення підготовчих засідань. Разом з тим, 09.06.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№19374/20

Протокольними ухвалами від 20.05.2020р. та 10.06.2020р. підготовче засідання відкладено на 10.06.2020р. та 01.07.2020р. відповідно

Крім того, ухвалами від 25.05.2020р. та 12.06.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчих засідань.

На виконання наказу в.о. голови суду №27 від 13.07.2020р. «Про тимчасові заходи попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19», в період з 14.07.2020р. по 15.07.2020р. проведено санітарну дезінфекцію приміщення Господарського суду Львівської області.

У зв`язку із вищевикладеним, призначене на 14.07.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося.

Враховуючи наведене, 16.07.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив підготовче засідання призначити на 19.08.2020р.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки (в тому числі і для подання відзиву на позовну заяву), які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчилися 07.08.2020р.

У підготовче засідання 19.08.2020р. з`явилися представники сторін. При цьому, 19.08.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№24684/20.

У підготовчому засіданні 19.08.2020р. оголошено перерву до 16.09.2020р.

Враховуючи те, що 16.09.2020р., у зв`язку із відпусткою судді Король М.Р., підготовче засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив підготовче засідання призначити на 15.10.2020р.

12.10.2020р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29561/20.

15.10.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29802/20.

У підготовче засідання 15.10.2020р. з`явилися представники сторін.

Протокольною ухвалою від 15.10.2020р. поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 16.11.2020р.

13.11.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про застосування наслідків нікчемного правочину до спірного договору оренди, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№32778/20.

У підготовче засідання 16.11.2020р. з`явилися представники сторін.

16.11.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 02.12.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов`язковою.

У судовому засіданні 02.12.2020р., в якому сторони забезпечили участь повноважних представників оголошено перерву до 16.12.2020р.

Разом з тим, 16.12.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті, у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді Король М.Р., не відбулося.

Враховуючи викладене, 24.12.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 20.01.2021р.; викликати представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов`язковою.

У судове засідання 20.01.2021р. з`явилися представники сторін.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги й заперечення та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач зазначає, що укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-8822-13 від 17.10.2013р. припинено у зв`язку із закінчення строку його дії, при цьому, відповідачем не повернуто орендоване приміщення.

Крім того, з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати та повернення приміщень після припинення договору, позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з орендованих нежитлових приміщень, а також стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати та неустойки у сумі 3986732,50грн.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю, стверджуючи, що позивач не є власником орендованих відповідачем нежитлових приміщень, оскільки такі знаходяться у державній власності, а отже, на думку відповідача, у позивача відсутнє право як на повернення йому таких приміщень так і на стягнення неустойки та орендної плати. При цьому, відповідач просить суд застосувати до спірного договору оренди наслідки нікчемності правочину.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив таке:

17.10.2013р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, найменування якого вподальшому змінено на Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі по тексту – «Орендодавець», «позивач») та Державним підприємством «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація», найменування якого вподальшому змінено на Державне підприємство «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» (надалі по тексту – «Орендар», «відповідач») укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-8822-13 (надалі по тексту – «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Орендодавець на підставі ухвали 11-ї сесії 6-го скликання Львівської міської ради №2338 від 30.05.2013р., на умовах визначених цим договором зобов`язується передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м, а саме: приміщення першого поверху, що позначені в технічній документації під індексами 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, І. II, ІІІ, IV, площею 341,2 кв.м, приміщення другого поверху під індексами 18,19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, XVII, XVIII, XIX, XX, ХХІ, XXII, XXIII, XXIV, ХХV, XXVI, XXVII, площею 541,3 кв.м, приміщення мезоніну під індексами 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, ХХVIIІ, XXIX, XXX, XXXI, XXXII, ХХХІІІ, XXXIV, XXXV, XXXVI, 27-1, 27-2, 27-3, 27-4, 27-5, 27-6, 27-7, 27-8, 27-9, 27-10, 27-11, 27-12, 27-13, 27-14, 27-15, 27-16, 27-17, 27-18, площею 171,8 кв.м та приміщення антресолі під індексами 17, V, VI, VII, VIIІ, IX, X, XI, XII, XII, XIV, XV, XVI, площею 74,8 кв.м, які розташовані в будівлі (літ. А-2) за адресою: м. Львів, пл. Соборна. буд. 3а (разом надалі по тексту – «Об`єкт оренди», «Приміщення»), що знаходиться на балансі Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (надалі по тексту – «Балансоутримувач» і належить територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності №Г-03490, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради 12.02.2010р. на підставі рішенням №129, зареєстрованого державним реєстратором речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О.С. 17.10.2013р. за реєстраційним номером 184248346101, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.10.2013р., індексний номер 11063170.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О.С. та зареєстровано в реєстрі за №2668.

У пункті 1.3. Договору зазначено, що, згідно з висновками оцінювача (звіт про оцінку майна), затвердженими наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №931-е від 10.08.2013р., ринкова вартість Об`єкта оренди станом на 30.06.2013р. становить 4859750,00грн. без ПДВ.

Відповідно до п.2.1. Договору, Об`єкт оренди Орендар буде використовувати для виконання проектних робіт.

Згідно з п.3.3. Договору, при передачі Об`єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписується Орендарем та Балансоутримувачем. Об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання (п.3.5. Договору).

Так, на виконання умов Договору, 22.10.2013р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв Об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з п.4.1. Договору, термін Договору оренди визначений на 5 років з 17 жовтня 2013 року до 17 жовтня 2018 року включно. Перебіг терміну дії цього Договору та настання обов`язку Орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі Об`єкта оренди (п.4.2. Договору).

Відповідно до пп.7.1.2. п.7.1. Договору, Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

При цьому, згідно з п.5.6. Договору, орендну плату Орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок Орендодавця.

Згідно з п.5.1. Договору, розмір орендної плати за Об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на час укладення цього договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №897 від 07.06.2007р. (зі змінами та доповненнями) і складає (4859750,00*0,08)/12*0,999*0,993*1,0 = 32139,37грн.) без ПДВ за перший місяць оренди (або на момент переукладення договору) з врахуванням індексу інфляції. Загальна сума річної орендної плати на момент укладення цього договору без врахування індексу інфляції становить 388780,00грн. без ІІДВ.

Відповідно до п.5.2. Договору, розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць (п.5.3. Договору).

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останній передбачені умовами Договору зобов`язання щодо сплати орендної плати не виконував, внаслідок чого за період з 01.01.2018р. по 17.10.2018р. утворився борг у розмірі 831904,76грн.

Крім того, згідно з пп.4.10.1. п.4.10. Договору, чинність цього Договору припиняється внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.

Відповідно до п.9.1. Договору, повернення Орендодавцю Об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Враховуючи те, що, відповідно до п.4.1. Договору, строк дії такого закінчився, 24.10.2018р. Орендодавцем на адресу Орендаря надіслано повідомлення № 2302-вих-6213 від 23.10.2018р. про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії Договору та про обов`язок відповідача протягом 15 днів повернути Балансоутримувачу орендоване приміщення.

Згідно з п.9.2. Договору, сторони повинні приступити до передачі Об`єкта оренди протягом п`яти днів з часу закінчення терміну оренди. Об 'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом п`ятнадцяти днів з часу настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1. цього Договору (п.9.3. Договору).

Відповідно до п.9.5. Договору, об`єкт оренди вважається переданим Орендодавцю з часу підписання акта здачі-приймання.

Проте, відповідачем вказану вимогу залишено без відповіді та реагування, Об`єкт оренди не повернуто.

Враховуючи викладене, позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з орендованих нежитлових приміщень, а також стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати та неустойки у сумі 3986732,50грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з такого:

щодо стягнення суми основного боргу

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.2 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (тут і надалі по тексту – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено судом, 17.10.2013р. між сторонами укладено Договір, на виконання умов якого, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування Об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 22.10.2013р.

Беручи до уваги викладене, на підставі Договору у сторін виникли відповідні права та обов`язки.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Так, за умовами п.4.2., пп.7.1.2. п.7.1. Договору, з моменту підписання акта приймання-передачі Об`єкта оренди Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до положень ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Положеннями п.5.1. Договору встановлено, що розмір орендної плати за Об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на час укладення цього договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №897 від 07.06.2007р. (зі змінами та доповненнями) і складає (4859750,00*0,08)/12*0,999*0,993*1,0 = 32139,37грн.) без ПДВ за перший місяць оренди (або на момент переукладення договору) з врахуванням індексу інфляції. Загальна сума річної орендної плати на момент укладення цього договору без врахування індексу інфляції становить 388780,00грн. без ІІДВ.

Згідно з п.5.2. Договору, розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць (п.5.3. Договору).

Відповідно до ч.3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються договором

Згідно з п.5.6. Договору, орендну плату Орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок Орендодавця.

Враховуючи наведене, відповідач був зобов`язаний здійснювати оплату орендної плати за поточний місяць користування Об`єктом оренди не пізніше 20 числа наступного за поточним місяцем оренди.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

У ч.1 ст.255 ЦК України вказано, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно наданого позивачем розрахунку основного боргу, відповідачем не здійснено оплати за наступний період користування Майном, а саме, з 01.01.2018р. по 17.10.2018р., внаслідок чого утворився борг у розмірі 831904,76грн.

Факт несплати позивачу орендної плати за вказаний період відповідачем не заперечується.

Доказів сплати відповідачем позивачу вищевказаного боргу станом на момент прийняття рішення сторонами не подано та в матеріалах справи відсутні.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 831904,76грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

щодо зобов`язання повернути Об`єкт оренди

Договір найму укладається на строк, встановлений договором ( ч.1 ст. 763 ЦК України).

Відповідно до ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін, на який укладається договір оренди, є однією із істотних умов договору оренди.

Згідно з п.4.1 Договору, термін Договору оренди визначений на 5 років з 17 жовтня 2013 року до 17 жовтня 2018 року включно.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Підстави припинення даного виду договорів визначені в ч.2 ст.291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні за змістом положення містяться також і у пп.4.10.1. п.4.10. Договору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів продовження чи поновлення Договору.

З підстав наведеного, судом встановлено, що, у зв`язку з закінченням строку, на який укладено Договір, такий договір припинив свою дію 18.10.2018р.

При цьому, 24.10.2018р. позивачем надіслано на адресу відповідача повідомлення №2302-вих-6213 від 23.10.2018р. про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії Договору та про обов`язок відповідача протягом 15 днів повернути Балансоутримувачу орендоване приміщення.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020р. у справі №910/719/19 вказала, що в контексті статті 764 ЦК України та частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Частиною 1 ст.785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до п.9.1. Договору, повернення Орендодавцю Об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Згідно з п.9.2. Договору, сторони повинні приступити до передачі Об`єкта оренди протягом п`яти днів з часу закінчення терміну оренди. Об 'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом п`ятнадцяти днів з часу настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1. цього Договору (п.9.3. Договору).

У відповідності до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Аналогічні за змістом положення містяться також і у п.9.5. Договору, об`єкт оренди вважається переданим Орендодавцю з часу підписання акта здачі-приймання.

Разом з тим, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останнім обов`язок повернути Об`єкт оренди Балансоутримувачу не виконано.

Отже, відповідачем порушено виконання, передбаченого Договором, обов`язку щодо повернення Об`єкта оренди позивачу.

Оскільки суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та відповідачем Договір припинено, відповідач зобов`язаний повернути Об`єкт оренди позивачу.

щодо стягнення неустойки

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. При цьому, згідно положень ч.1 ст.762 ЦК України та ч.1 ст.286 ГК України, розмір орендної плати, який орендар сплачує орендодавцю за користування майном незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, встановлюється договором найму.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.09.2018р. у справі №909/62/18).

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Аналогічна позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 24.10.2019р. у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019р. у справі №910/20370/17.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.04.2018р. у справі №914/4238/15).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Позивач у цій справі довів факт порушення відповідачем зобов`язання щодо несвоєчасного повернення орендованого майна, а відповідач не спростував належними та допустимими доказами того, що прострочення відбулося не з його вини.

Відповідачем не подано та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність вини відповідача у простроченні виконання обов`язку щодо повернення Об`єкта оренди позивачу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч.2 ст.193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

З огляду на вищенаведене, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів, підтверджуючих наявність обставин, що, з урахуванням положень ч.1 ст.614 ЦК України, унеможливлюють покладення на відповідача відповідальності за прострочення зобов`язання щодо повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу визначеної ст.785 ЦК України неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.

Врахувавши підтверджений факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку щодо повернення Об`єкта оренди, у позивача виникло право здійснити нарахування неустойки в порядку ч.2 ст.785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, за весь час допущеного відповідачем прострочення відповідного зобов`язання щодо повернення Об`єкта оренди.

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018р. у справі №910/9328/17, від 11.04.2018р. у справі №914/4238/15, від 24.04.2018р. у справі №910/14032/17, від 28.08.2018р. у справі №913/155/17, від 09.09.2019р. у справі №910/16362/18, від 24.10.2019р. у справі №904/3315/18, від 13.12.2019р. у справі №910/20370/17 та від 19.02.2020р. у справі №925/297/19 зі спорів, що виникли з подібних орендних правовідносин, а саме, що, при розгляді спорів про стягнення неустойки, судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.

Перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку суми нарахованої на підставі ст.785 ЦК України за період з 18.10.2018р. по 31.01.2020р. неустойки суд зазначає, що такий позивачем здійснено вірно, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3154827,74грн. підлягають до задоволення повністю.

Із врахуванням наведеного, загальна сума боргу та неустойки, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 3986732,50грн. (831904,76 (основний борг зі сплати орендної плати) + 3154827,74 (неустойка) = 3986732,50), а отже, позовна вимога про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у сумі 3986732,50грн. підлягає задоволенню повністю.

щодо недійсності Договору

відповідач стверджує, що позивач не є власником орендованих відповідачем нежитлових приміщень, оскільки такі знаходяться у державній власності, а отже, на думку відповідача, у позивача відсутнє право як на повернення йому таких приміщень так і на стягнення неустойки та орендної плати. При цьому, у клопотанні (вх.№32778/20 від 13.11.2020р.) відповідач просить суд застосувати до спірного договору оренди наслідки нікчемності правочину.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч.3 ст.184 ГПК України, якщо позивачем до закінчення підготовчого провадження подано заяву про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, суд надає відповідачу, іншим учасникам справи час на підготовку своїх пояснень та заперечень з приводу поданої заяви.

Згідно з ч.3 ст.237 ГП України, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Отже, положення ГПК України передбачено, що право подання заяви про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаного з предметом спору правочину належить виключно позивачу.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідач наданим йому правом в межах встановленого ГПК України строку звернутися до суду із зустрічним позовом із відповідною вимогою не скористався

При цьому, судом встановлено, що станом на час прийняття рішення у цій справі, спірне нерухоме майно зареєстровано на праві комунальної власності за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради. Докази протилежного матеріали справи не містять. Більше того, станом на момент розгляду цього спору, відсутній спір між сторонами щодо права власності на майно, котрий би розглядався судом. А тому, не знайшли підтвердження доводи відповідача щодо нікчемності правочину.

Беручи до уваги все вищевикладене, позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжні доручення №36 від 17.02.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2102,00грн. та №44 від 25.02.2020р. про сплату судового збору у розмірі 59800,99грн. за подання позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи наявність підстав для задоволення позову повністю, судовий збір у загальному розмірі 61902,99грн. (2102,00 + 59800,99 = 61902,99) слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Державне підприємство «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Соборна, будинок 3А; ідентифікаційний код: 13823105) повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 1129,1кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 3а.

Стягувач: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Галицька, будинок 15; ідентифікаційний код: 25558625).

3. Стягнути з Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Соборна, будинок 3А; ідентифікаційний код: 13823105) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Галицька, будинок 15; ідентифікаційний код: 25558625) заборгованість з орендної плати та неустойки у сумі 3986732,50грн., а також судовий збір у сумі 61902,99грн.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб - адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення, враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці 01.02.2021р., складено 02.02.2021р.

Суддя М.Р. Король