Рішення № 94551859, 02.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2021Справа № 910/18129/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/18129/20

за позовом Державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ОІЛ УКРАЇНА"

про стягнення 85 775,04 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ОІЛ УКРАЇНА" про стягнення 85 775,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 4699 від 06.06.2018 щодо поставки товару, у зв`язку чим позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 71972,16 грн. та штрафу - 13802,88 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02000, м. Київ, вул. Сержа Лифаря, 16-В.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням строку зберігання".

Також, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 02094, м. Київ, вул. Віскозна, 3.

Вказане поштове відправлення отримано відповідачем 27.11.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на день винесення рішення від відповідача не надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

06.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАР ОІЛ УКРАЇНА" (постачальник, позивач) та Державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 4699 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов`язується передати, а покупець - оплатити і прийняти паливо дизельне, надалі - продукція, згідно Специфікації.

Відповідно до п. 3.2. договору, строк поставки продукції складає 14 днів з моменту підписання сторонами Договору, постачальник має право здійснити поставку продукції в інші строки винятково на підставі попередньої згоди покупця.

Згідно п. 7.3. договору, у випадку порушення строку поставки продукції, постачальник сплачує покупцеві за вимогою останнього пеню, яка обчислюється у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої у строк продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вказаної вартості.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.09.2018р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за цим договором (п. 7.2. договору).

Сторонами підписано Специфікацію №1 від 06.06.2018 до договору, якою погоджено поставку дизельного палива на суму 197 184,00 грн протягом 14 днів з моменту підписання договору.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №07-18/2004 про сплату штрафних санкцій за порушення строків поставки продукції.

Спір виник у зв`язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором не здійснив поставку товару у передбачений договором строк, відтак має сплатити пеню в сумі 71 972,16 грн та штраф у розмірі 13 802,88 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до умов п. 3.2. договору та Специфікації №1, відповідач мав поставити позивачу дизельне паливо на суму 197 184,00 грн до 20.06.2018 включно.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте матеріали справи свідчать, що відповідач поставку дизельного палива на суму 197 184,00 грн не здійснив.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов договору у визначені у договором та специфікацією строк зобов`язання щодо поставки товару не здійснив, отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.3. договору, у випадку порушення строку поставки продукції, постачальник сплачує покупцеві за вимогою останнього пеню, яка обчислюється у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої у строк продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вказаної вартості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Перевіривши розрахунок штрафу позивача, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та задоволення вимог щодо штрафу у розмірі 13 802,88 грн.

За приписом частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, у п. 7.8. договору визначено, що сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов`язань за цим договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що він є арифметично вірним та пеня нарахована з урахуванням умов договору в межах річного строку, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 71 972,16 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань щодо поставки товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, 236-238, 240, 247-252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ОІЛ УКРАЇНА" (02000, м. Київ, вул. Сержа Лифаря, 16-В, код ЄДРПОУ 40922419) на користь Державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (79040, м. Львів, вул. Авіаційна, 3, код ЄДРПОУ 07684556) 71 972 грн 16 коп. пені, 13 802 грн 88 коп. штрафу, 2102,00 грн грн витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.02.2021.

Суддя А.І. Привалов